Постанова

Іменем України

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 754/2450/18

провадження № 61-18350св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представник ОСОБА_4 - Чаюн Віталій Вікторович ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голій Людмила Ігорівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Донченко Олена Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Чаюна Віталія Вікторовича на постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голій Л. І., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Донченко О. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т. В., про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 04 червня 2015 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .Відповідно до інформаційної довідки від 12 вересня 2017 року № 97066591 08 червня 2016 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу тієї ж квартири. За змістом вказаної довідки ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року у справі № 757/60704/16-к було накладено арешт на зазначену квартиру на підставі клопотання Головного слідчого управління Національної поліції України у зв`язку зі здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100010006084, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 червня 2015 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 361 КК України.

Вказував, що зазначені договори купівлі-продажу є недійсними, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства.

Так, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 листопада 2012 року частково задоволено його позов та стягнуто з ОСОБА_3 борг у розмірі 411 480,00 грн. Під час розгляду цієї справи ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2012 року з метою забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 .

На виконання зазначеного рішення суду, що набрало законної сили, було видано виконавчий лист та державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого документа. Постановою державного виконавця від 10 червня 2014 року накладено арешт на нерухоме майно боржника ОСОБА_3 . Постановою державного виконавця від 15 травня 2015 року виконавче провадження по виконанню зазначеного рішення закінчено у зв`язку з його виконанням. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті судом.

Крім того, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року було задоволено його позов та стягнуто з ОСОБА_3 борг у розмірі 568 620,00 грн. На виконання зазначеного рішення суду, що набрало законної сили, було видано виконавчий лист та державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого документа. Постановою державного виконавця від 08 червня 2015 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_3 , державним реєстратором в Державний реєстр речових прав на нерухоме майне внесено відповідний запис про обтяження.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Донченко О. О. на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 02 червня 2015 року у справі № 478/1898/15-ц було знято арешт з майна, що належить ОСОБА_3 . Разом з тим, у провадженні Деснянського районного суду м. Києва справа № 478/1898/15-ц не перебувала, ухвала про скасування заходів забезпечення позову не постановлялася.

Вказував, що укладення договору купівлі-продажу від 04 червня 2015 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_4 стало можливим тільки після припинення щодо цього об`єкта нерухомості усіх обтяжень. Таким чином, дії як продавця ОСОБА_7 , так і покупця ОСОБА_4 є шахрайськими і вчинені з метою позбавлення платоспроможності боржника та виведення майна з власності боржника.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд на підставі статей 202, 203, 234 ЦК України визнати недійсним як договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 04 червня 2015 року між продавцем ОСОБА_7 і покупцем ОСОБА_4 , який є рідним братом дружини ОСОБА_7 , так і договір купівлі-продажу цієї ж квартири, укладений 08 червня 2016 року між продавцем ОСОБА_4 і покупцем ОСОБА_8 , яка є донькою боржника ОСОБА_7 . При цьому вказував, що недійсність вказаних правочинів підтверджується тим, що їх сторони є близькими родичами, які не передбачали настання правових наслідків, обумовлених цими правочинами, а мали на меті лише фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховання майна від виконання у майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів з ОСОБА_7 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 квітня 2019 року у складі судді Лісовської О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що оспорювані правочини були укладені їх сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами. Вказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1

Визнано недійсними: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 04 червня 2015 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голій Л. І.; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 08 червня 2016 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відчуження ОСОБА_3 квартири на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу від 04 червня 2016 року відбулось під час дії обтяження на неї відповідно до ухвали суду від 22 листопада 2012 року та існування невиконаного рішення суду від 23 вересня 2014 року, що набрало законної сили та яким з ОСОБА_9 було стягнуто на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 568 620,00 грн. При укладенні цього договору ОСОБА_3 приховав від нотаріуса наявність судового рішення про арешт відчужуваної квартири, скориставшись тим, що до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено недостовірну інформацію про припинення обтяження.

Крім того, ОСОБА_3 , відчужуючи належну йому квартиру, був обізнаний про фактичну наявність арешту на це майно і знав про негативні наслідки для себе при виконанні рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року на користь ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на нерухоме майно.

Про те, що дії сторін оспорюваних правочинів були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від виконання за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, свідчить і те, що вони укладені між близькими родичами: ОСОБА_4 є рідним братом дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_10 , дівоче прізвище якої ОСОБА_10 , а ОСОБА_5 , якій ОСОБА_4 відчужив спірну квартиру 08 червня 2016 року є дочкою ОСОБА_5 , яка у спірній квартирі була зареєстрована разом з ОСОБА_3 з 07 жовтня 1999 року. Будь-яких доказів того, що після укладення 04 червня 2015 року оспорюваного правочину ОСОБА_4 вступив у фактичне володіння та користування спірним майном матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - Чаюн В. В. , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував, що матеріали справи не містять наданих позивачем доказів вчинення фіктивного правочину з обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення оспорюваних правочинів без наміру створення правових наслідків. На час укладення правочинів нерухоме майно під будь-якою забороною не перебувало, в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу жодних обтяжень на спірне майно державним виконавцем накладено не було. Крім того, з урахуванням положень статті 627 ЦК України, якою закріплено свободу договору, обрання члена родини для продажу спірної квартири не є забороненою дією, яка свідчить про небажання сторін виконувати договір, а тому ця обставина не може слугувати для встановлення фіктивності цих договорів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 листопада 2012 року було задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто на його користь з ОСОБА_3 борг у розмірі 411 480,00 грн. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2012 року у цій справі був накладений арешт на належну ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , який ухвалою цього ж суду було скасовано 09 червня 2015 року. При цьому у судовому засіданні щодо розгляду заяви ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову, яке відбулось 09 червня 2015 року, був присутній його представник.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року було задоволено позов ОСОБА_1 і стягнуто на його користь з ОСОБА_3 борг у розмірі 568 620,00 грн. Зі змісту цього судового рішення вбачається, що представник ОСОБА_3 приймав участь у розгляді цивільної справи, за результатом розгляду якої з останнього стягнуто грошові кошти.

На виконання вказаного рішення суду 17 березня 2015 року Деснянським районним суду м. Києва було видано виконавчий лист, на підставі якого державним виконавцем 28 травня 2015 року було відкрито виконавче провадження.

На час розгляду цієї справи рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року боржником ОСОБА_3 не виконано.

04 червня 2015 року ОСОБА_3 здійснив відчуження належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав 04 червня 2015 року (у день укладення оспорюваного правочину) обтяження (арешт) на квартиру АДРЕСА_1 було припинено із зазначенням вчинення такої дії приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Донченко О. О. на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 02 червня 2015 року у справі № 478/1898/15-ц.

Разом з тим, згідно з інформації Деснянського районного суду м. Києва справа № 478/1898/15-ц у провадження суду не надходила і судом не розглядалась, а ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 02 червня 2015 року не постановлялася.

08 червня 2016 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 квартиру

АДРЕСА_2 . Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_4 - Чаюна В. В. здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - Чаюна В. В. підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до, або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У справі, що переглядається, судом установлено, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2012 року було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_3 , який було скасовано ухвалою цього ж суду від 09 червня 2015 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року було задоволено позов ОСОБА_1 і стягнуто на його користь з ОСОБА_3 борг у розмірі 568 620,00 грн.

Таким чином, відчуження ОСОБА_3 04 червня 2015 року спірної квартири відбулось під час дії обтяження на неї відповідно до ухвали суду від 20 липня 2012 року та існування невиконаного рішення суду від 23 вересня 2014 року, що набрало законної сили 11 лютого 2015 року, яким з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 було стягнуто 568 620,00 грн. При укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 приховав від нотаріуса наявність судового рішення про арешт відчужуваної квартири, скориставшись тим, що до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено недостовірну інформацію про припинення обтяження.

При цьому ОСОБА_3 достовірно було відомо, що попри існування у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформації про припинення обтяження на спірну квартиру, указана інформація не відповідала дійсності, оскільки саме за заявою ОСОБА_9 09 червня 2015 року, тобто після дати вчинення правочину щодо відчуження спірної квартири, судом розглядалось питання щодо скасування арешту на неї.

Також судом установлено, що оспорювані правочини були укладені між близькими родичами, а саме: ОСОБА_4 є рідним братом дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_10 , дівоче прізвище якої ОСОБА_10 , а ОСОБА_5 , якій ОСОБА_4 відчужив спірну квартиру 08 червня 2016 року , є дочкою ОСОБА_5 , яка у спірній квартирі була зареєстрована разом з ОСОБА_3 з 07 жовтня 1999 року.

Будь-яких доказів того, що після укладення 04 червня 2015 року оспорюваного правочину ОСОБА_4 вступив у фактичне володіння та користування спірним майном матеріали справи не містять.

Вказане свідчить, що ОСОБА_3 , відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно ОСОБА_12 , був обізнаний про фактичну наявність арешту на спірне майно і знав про негативні наслідки для себе при виконанні рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року, яким з нього на користь ОСОБА_1 було стягнуто грошові кошти, шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Під час розгляду справи Верховний Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на користь близького родича; 3) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Колегія суддів дійшла висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

При цьому, фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»).

Водночас, відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, провадження № 61-26562св18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

З урахуванням вказаного, встановивши, що ОСОБА_3 , відчужуючи належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , рідному брату своєї дружини, який у подальшому відчужив цю квартиру його дочці, був обізнаний про наявність рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року, що набрало законної сили та яким з нього було стягнуто на користь позивача 568 620,00 грн, дійшов правильного висновку, що боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.

Крім того, з`ясувавши, що при укладенні оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів, апеляційний суд обґрунтовано визнав недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу заявника, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а у разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Посилання заявника на те, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 листопада 2012 року, у справі № 2-3614/2012, у забезпечення позову по якій накладався арешт на спірну квартиру, було повністю виконано ОСОБА_3 14 травня 2015 року, тому він мав право розпоряджатися належним йому на праві власності майном, на правильність висновків суду не впливає, оскільки останньому на час вчинення оспорюваного правочину (04 червня 2015 року) достовірно було відомо про те, що фактично арешт не був знятий, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2014 року набрало законної сили 11 лютого 2015 року, а тому він мав грошове зобов`язання перед ОСОБА_1 , отже справжньою метою укладення договору було штучне виведення майна з власності продавця на користь пов`язаної особи з метою уникнення виконання зобов`язання.

Інші доводи касаційних скарг не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - Чаюна Віталія Вікторовича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович