-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
12.07.2023Постанова 11.07.2023
Ухвала суду 15.06.2023
Ухвала суду 01.05.2023
Постанова 01.03.2023
Ухвала суду 20.02.2023
Ухвала суду 13.02.2023
Ухвала суду 30.01.2023
Ухвала суду 13.12.2022
Рішення 13.12.2022
Рішення 02.11.2022
Ухвала суду 12.10.2022
Ухвала суду 15.08.2022
Ухвала суду 27.07.2022
Ухвала суду 08.06.2022
Постанова 30.05.2022
Ухвала суду 05.10.2020
Ухвала суду 05.10.2020
Ухвала суду 08.09.2020
Ухвала суду 27.07.2020
Постанова 18.06.2020
Ухвала суду 18.05.2020
Ухвала суду 16.03.2020
Ухвала суду 24.02.2020
Ухвала суду 29.01.2020
Рішення 29.01.2020
Рішення 11.11.2019
Ухвала суду 18.10.2019
Ухвала суду 20.03.2019
Постанова 28.02.2019
Ухвала суду 28.02.2019
Ухвала суду 28.02.2019
Ухвала суду 28.02.2019
Ухвала суду 31.01.2019
Ухвала суду 09.11.2018
Ухвала суду 09.10.2018
Ухвала суду 02.06.2017
Ухвала суду 26.12.2016
Ухвала суду
справа № 757/36650/16-ц головуючий у суді І інстанції Писанець В.А.
провадження № 22-ц/824/5176/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Укрриба» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства рибного господарства України, державного підприємства «Укрриба», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та строку дії контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
У липні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Державного агентства рибного господарства України, державного підприємства «Укрриба», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та строку дії контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25 липня 2014 року, згідно з наказом № 26-к від 24 липня 2014 року, його прийнято на посаду заступника директора Державного підприємства «Укрриба», а в подальшому, 19 вересня 2014 року між позивачем та Державним агентством рибного господарства України укладено Контракт № 89 від 19 вересня 2014 року, згідно з яким позивача призначено на посаду директора, що також підтверджується записом № 31 у Трудовій книжці. В подальшому, 30 червня 2016 року його було звільнено з посади Директора на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу України про працю України, тобто в зв`язку з припиненням повноважень, що підтверджується Наказом Державного агентства рибного господарства України від 15 квітня 2016 року № 11-к.Позивач вважає наказ про його звільнення незаконним з огляду на відсутність правових підстав для застосування п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб), до службовців державного сектору господарювання. За таких розірвання строкового договору (контракту) за ініціативою уповноваженого органу є неправомірним.
Позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Державного агентства рибного господарства України від 15 квітня 2016 року № 11-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства «Укрриба», поновити його на посаді директора Державного підприємства «Укрриба» з 30 червня 2016 року, поновити дію контракту № 89 від 19 вересня 2014 року з керівником Державного підприємства «Укрриба», що є у державній власності з дати звільнення ОСОБА_1 , а саме, з 30 червня 2016 року, стягнути з Державного підприємства «Укрриба» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення, тобто з 30 червня 2016 року до дня винесення рішення у справі та стягнути з Державного підприємства «Укрриба» на його користь моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн..
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до Державного агентства рибного господарства України, Державного підприємства «Укрриба», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та строку дії контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Державного агентства рибного господарства України від 15 квітня 2016 року № 11-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства «Укрриба». Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Державного підприємства «Укрриба» з 30 червня 2016 року. Поновлено дію контракту № 89 від 19 вересня 2014 року з керівником Державного підприємства «Укрриба», що є у державній власності з 30 червня 2016 року, тобто дати звільнення ОСОБА_1 . Стягнуто з Державного підприємства «Укрриба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 466 411,54 грн. та моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням Державне підприємство «Укрриба» подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
При цьому зазначає, що у діючому законодавстві відсутня заборона щодо застосування до посадових осіб юридичних осіб публічного права п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, тому вважає звільнення законним. Крім іншого, вказує, що судом не з вини учасників справи, вказаний позов розглядався більше 3-х років. У рішенні невірно встановлено кількість днів за період вимушеного прогулу та неправильно розраховано середньоденна заробітна плата, а отже, і стягнуто середній заробіток.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
02.06.2020 року до суду надійшов відзив Державного агентства рибного господарства України, згідно якого відповідач просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Зазначив, що п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України є таким, що підлягає застосуванню у даній ситуації, а звільнення відповідача відбулося відповідно до вимог чинного законодавства.
В судовому засіданні представник Державного агентства рибного господарства України просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з`явилися, однак її неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та вимоги заявлені у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 липня 2014 року, згідно з наказом № 26-к від 24 липня 2014 року, ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора Державного підприємства «Укрриба», а в подальшому, 19 вересня 2014 року між позивачем та Державним агентством рибного господарства України укладено Контракт № 89 від 19 вересня 2014 року, згідно з яким позивача призначено на посаду директора, що також підтверджується записом № 31 у Трудовій книжці позивача (т.1, а.с.13-21).
30 червня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади Директора на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу України про працю України, тобто в зв`язку з припиненням повноважень, що підтверджується Наказом Державного агентства рибного господарства України від 15 квітня 2016 року № 11-к (т.1, а.с.25).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не поширюються на трудові відносини, які склалися між позивачем та відповідачами і власник не мав права звільняти позивача за власним волевиявленням на підставі вказаної норми, оскільки вказана норма права стосується посадових осіб господарських товариств, яким не є відповідач 2, а позивач не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована вказана норма. Оскільки, суд визнав наказ про звільнення позивача з роботи незаконним, то дійшов висновку про необхідність задоволення і вимог про поновлення позивача на роботі на посаді директора Державного підприємства «Укрриба» з 30 червня 2016 року та стягнення середнього заробітку.
Проте з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, оскільки судом неповно з`ясовані обставин справи, порушенні норми матеріального права, що згідно з п.п.1 і 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Так, при задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, дійшов висновку, що позивача було звільнено із займаної посади з порушенням процедури звільнення. Державне підприємство не є господарським товариством, застосування п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України для припинення дії трудового договору та звільнення позивача є неправомірним.
Із такими доводами суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, оскільки вони засновані на неправильному тлумаченні пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010, за приписами ч.4 ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів прав власності і господарювання.
Відповідно до ч.3 ст.99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Таким чином, право уповноваженого органу управління вказаним вище державним підприємством передбачено ч.3 ст. 99 ЦК України, в редакції, яка набула чинності з 1 червня 2014 року, і передбачала, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути припинені у будь-який час.
Норму частини першої статті 41 КЗпП було доповнено пунктом 5 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року N 1255-УІІ.
Вказаний Закон набрав чинності 1 червня 2014 року та метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства.
Зокрема, стаття 41 КЗпП доповнена пунктом п`ятим, який встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - «припинення повноважень посадових осіб».
Тлумачення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України свідчить, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
Згідно статті 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.
Таким чином, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП Українипідстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 07.02.2018 року у справі №711/5711/16-ц.
Апеляційним судом встановлено, що 19 вересня 2014 року між позивачем та Державним агентством рибного господарства України укладено Контракт № 89 від 19 вересня 2014 року, згідно з яким позивача призначено на посаду керівника - директора ДП «Укрриба», що також підтверджується записом № 31 у Трудовій книжці позивача (т.1, а.с.13-21).
30 червня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади Директора ДП «Укрриба» на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу України про працю України, тобто в зв`язку з припиненням повноважень, що підтверджується Наказом Державного агентства рибного господарства України від 15 квітня 2016 року № 11-к (т.1, а.с.25).
Аналіз положення ЦКУ, ГКУ Закону №1576, Закону «Про акціонерні товариства», «Про Товариства з обмеженою відповідальністю», вказує на те, що керівник (начальник, директор) - це насамперед виконавчий орган юридичної особи (голова виконавчого органу - якщо такий орган є колегіальним). Саме директор здійснює оперативне управління підприємством (ч. 1, ст. 65 ЦКУ). Цей суб`єкт представляє юридичну особу перед третіми особами (держорганами, органами місцевого самоврядування, судами, контрагентами тощо).
З урахуванням наведеного та з огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до ст. 99 ЦК України, Статуту ДП «Укрриба» відповідачем Державним агентством рибного господарства України, як уповноваженим органом управління ДП «Укрриба», припинені повноваження його виконавчого органу, яким за посадою є директор підприємства. Звільнення позивача на підставі наказу відповідає положенням п.5 ст. 41 КЗпП України та не потребує зазначення причин такого звільнення та відповідність цих причин умовам укладеного контракту.
Такого висновку дійшов ВССУ в ухвалі від 02 березня 2016 року у справі №6-34039ск15, який колегія суддів вважає за необхідне застосувати, крім іншого, у даній справі, оскільки правовідносини сторін у справі, відповідно де було зроблено цей висновок стосувалися також керівника державного підприємства, якого було звільнено за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосувавши норми матеріального права (частину третю статті 99 ЦК України та пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України), прийшов до помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову з цих підстав.
Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було невірно витлумачено правовий висновок зроблений Верховним Судом у справі №753/1604/17 від 25 вересня 2019 року щодо заборони застосування п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України для звільнення, державним підприємствам і відповідного застосування даної норми права лише господарськими товариствами, оскільки такої заборони правовий висновок не містить.
Натомість, абзац 7 мотивувальної частини даної постанови містить наступний висновок.
Проаналізувавши пояснювальну записку до законопроекту зазначеного вище закону (№«1255-УІІ) можна дійти висновку про те, що доповнення частини першої статті 41 КЗпП України пунктом 5 було обумовлено нагальною потребою у вдосконаленні законодавчих актів, що регулюють припинення повноважень та звільнення посадових осіб виконавчих органів юридичної особи та посилення їх матеріальної відповідальності і відповідно не можуть бути застосовані для звільнення інших працівників юридичної особи, окрім працівників, які входять до їх виконавчих органів.
Отже, даний висновок Верховного Суду вказує на те, що п.5 ч.1ст.41 КЗпП України, відповідно до пояснювальної записки до закону (№«1255-УІІ), на яку посилається сторона позивача, а також суд першої інстанції у своєму рішенні, стосується не лише господарських товариств, а регулюють припинення повноважень та звільнення посадових осіб виконавчих органів юридичної особи, тобто будь якої юридичної особи.
Крім того, колегія суддів вважає, що застосування інших висновків даної правової позиції, які стосувалися безпосередньо суб`єктного складу правовідносин у тій справі не можуть бути застосовані у даній справі, оскільки у тій справі мова йшла про посадову особу господарського товариства - головного бухгалтера, який не є виконавчим органом підприємства, на відміну від позивача у даній справі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо наявності підстав визнання звільнення незаконним, оскільки апеляційним судом встановлено, що відповідачем Державним агентством рибного господарства України, як уповноваженим органом управління ДП «Укрриба» було прийнято рішення про припинення повноваження його виконавчого органу, яким за посадою є директор, і таке право прямо передбачено ч.3 ст.99 ЦК України.
Оскільки, наказ про звільнення позивача з роботи є законним, тому позовні вимоги про поновлення останнього на роботі, поновлення контракту та стягнення середнього заробітку, задоволенню не підлягають.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, судове рішення на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Укрриба» задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: С.В. Лівінський
В.А. Нежура
скопійовано
-
скопійовано
-
