Номер провадження: 22-ц/813/2609/20

Номер справи місцевого суду: 523/7327/15

Головуючий у першій інстанції Погрібний М.О.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-суддіКомлевої О.С.,

суддів: Сегеди С.М., Громіка Р.Д.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2015 року, постановлене під головуванням судді Погрібного М.О., -

в с т а н о в и в:

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно за законом.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_3 зазначає, що домоволодіння АДРЕСА_1 ) належало на праві власності батькові позивача - ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної Ради депутатів трудящих від 25 січня 1952 року про дозвіл на будівництво та на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 22 травня 1961 року, виданого виконавчим комітетом Ленінської районної ради депутатів трудящих. Домоволодіння складається з двох житлових будинків загальною площею 54,0 кв.м., житловою площею 27,0кв.м., а саме: із житлового будинку під літерою «А», загальною площею 41,4 кв.м., житловою площею 18,2 кв.м. та житлового будинку під літерою «Б», загальною площею 18,6 кв.м., житловою площею 8,8 кв.м., де вона постійно проживала із своїм батьком і матір`ю. Після смерті батька, вона фактично прийняла в своє володіння та користування спадкове майно. ОСОБА_4 фактично відмовилася від прийняття спадщини на її користь. Право на спадкове майно нотаріально вона не оформляла, оскільки вважала, що правомірно ним володіє, а також через відсутність державної реєстрації права власності на домоволодіння за її батьком. Враховуючи зазначене вище, ОСОБА_3 просила суд встановити факт прийняття нею спадщини після смерті батька та визнати право власності в порядку спадкування за законом на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2015 року позов задоволено. Встановлено факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті батька ОСОБА_5 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з двох житлових будинків загальною площею 54,0 кв.м., житловою площею 27,0 кв.м., а саме: із житлового будинку під літерою «А», загальною площею 41,4 кв.м., житловою площею 18,2 кв.м. та житлового будинку під літерою «Б», загальною площею 18,6 кв.м., житловою площею 8,8 кв.м., у порядку спадкування за законом, після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач ОСОБА_3 фактично прийняла в своє володіння та користування спадкове майно у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1 , залишаючись проживати в ньому. Відповідач ОСОБА_4 є спадкоємцем за законом першої черги, на спадкове майно не претендує, відмовилась від спадщини, інших спадкоємців, які б мали право на прийняття спадщини у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1 , не встановлено, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , 2007 року народження звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням суду вирішені його права та обов`язки, оскільки у будинку щодо якого суд визнав право власності за ОСОБА_6 він проживає з 2009 року, а його малолітня донька ОСОБА_2 - з 2012 року. Судом не було залучено його до участі у справі як відповідача або третю особу, чим грубо порушено його житлові права, передбачені статтею 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), та права його малолітньої доньки, визначені статтею 9 ЖК Української РСР, статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства». Суд фактично позбавив його права на приватизацію житла, оскільки він не брав участі в судовому засіданні, дізнався про існування оскаржуваного судового рішення лише 06 червня 2016 року, у зв`язку з чим з поважних причин пропустив строк його оскарження, а тому просив рішення суду скасувати, та в задоволенні позову відмовити.

У своєму відзиві ОСОБА_3 зазначає, що підстав для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не містять, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 не має.

Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Частиною 5 ст. 31 ЦПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.

На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи суду визначено 03.01.2019, до якого підлягають передачі всі справи, що перебували в провадженні Апеляційного суду Одеської області.

За результатами автоматичного розподілу після створення нового суду визначено головуючого суддю Калараша А.А. зі складом колегії суддів.

Ухвалою суду справа призначена до розгляду.

Відповідно до Указу Президента України від 07.05.2019 року суддя Калараш А.А. відрахований зі штату судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з призначенням на посаду судді Верховного Суду у Касаційний цивільній суд.

Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 була прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 227-228 т. 1).

Справа призначалась до розгляду у судові засідання на 06.11.2019 року, 22.04.2020 року, однак її розгляд було відкладено з причин неналежного сповіщення учасників справи.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Поняття розумних строків розгляду справи в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами.

В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

У пункті 33, 35 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати.

У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал.

Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв`язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством.

З січня 2019 року по липень 2020 року внаслідок автоматизованого розподілу в провадження судді Комлевої О.С. надійшло понад 900 справ.

З урахуванням надмірного навантаження, яке виходить за межі фізичних можливостей, недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.), суд апеляційної інстанції позбавлений можливості розглянути справу у строки, передбачені національним законом.

Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 перебуває у провадженні суду апеляційної інстанції з лютого 2018 року (а.с. 158 т. 1).

Сторони про розгляд справи на 22 липня 2020 року були сповіщені належним чином (а.с. 13,14,15 т. 2).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 , на праві власності належало батькові позивачки ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 22 травня 1961 року, виданого житловим комунальним відділом виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих, яке в цілому складалося з двох житлових будинків, що підтверджується свідоцтвом про народження позивачки, Свідоцтвом про шлюб, Свідоцтвом про право власності на домоволодіння та Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів №39 від 28 лютого 1996 року «Про перейменування деяких вулиць, площ та скверів м. Одеси « (а.с. 7, 8, 15, 21).

Зазначене домоволодіння складається з двох житлових будинків загальною площею 54,0 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., а саме: житлового будинку під літерою «А», загальною площею 41,4 кв.м., житловою площею 18,2 кв.м. та з житлового будинку під літерою «Б», загальною площею 18,6 кв.м., житловою площею 8,8 кв.м., де постійно проживають позивачка та відповідач по справі, яка доводиться позивачці матір`ю, а до ІНФОРМАЦІЯ_1 , також проживав і батько позивачки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивачки помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 9 т. 1).

Після смерті ОСОБА_5 , позивачка фактично прийняла в своє володіння та користування спадкове майно у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1 , залишаючись проживати в ньому.

Нотаріально своє право на спадщину позивачка не оформила, оскільки при житті батько не зареєстрував Свідоцтво про право власності на домоволодіння в Одеському МБТІ, що повинно бути обов`язковим при оформлені спадкових справ в нотаріальній конторі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 суд вважав, що вимоги позивачки правомірні, основані на нормах ст. ст. 529, 549 ЦК України в редакції 1963 року, які регулювали данні правовідносини на час відкриття спадщини, а тому позов підлягає задоволенню.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду за таких підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення виконкому Ленінської райради депутатів трудящих № 372 від 12.11.1963 року «Про самочинне будівництво будинку ОСОБА_7 », було вирішено залишити самочинне побудовану домобудівлю за ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 без оформлення правових документів та без виділення земельної ділянки з правом проживання (а.с. 20 т. 2).

Начальником ділянки № 4 КП ЖКС «Пересипський» було повідомлено голову Суворовської райадміністрації про те, що в липні 2009 року звільнилась житлова площа за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21 т. 2).

На підставі розпорядження Суворовської районної адміністрації за № 499 від 12.08.2009 року будинок АДРЕСА_1 для розподілу (а.с. 22 т. 2).

ОСОБА_1 на підставі розпорядження Суворовської райадміністрації видано ордер №008756 на право заняття жилого приміщення житловою площею 18, 2 кв.м., по АДРЕСА_1 (а.с.84 т. 1, 23 . т.2).

Відповідно до довідки (виписка з домової книги про склад сім`ї та прописка) за адресою АДРЕСА_1 , згідно якої у будинку проживають та зареєстровані ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 (а.с.86 т. 1).

З матеріалів справи також вбачається, що у грудні 2015 року з апеляційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2015 року зверталася ОСОБА_11 , інтереси якої представляла адвокат Артьомова Т.К. ( а.с. 33, 34, 48 т. 2).

Саме на запит останньої була видана довідка державного архіву Одеської області, яку було надано ОСОБА_1 на обґрунтування доводів апеляційної скарги, з якої вбачається, що в документах нотаріальних контор м. Одеси за 1952 рік договір на право забудови земельної ділянки АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 відсутній. Рішень Одеського міськвиконкому та Ленінського райвиконкому м. Одеси за №283 від 23 січня 1952 року не існує. Будь-яких рішень зазначених виконкомів від 23 січня 1952 року немає. Рішення Ленінського райвиконкому м. Одеси за № 960 від 08 грудня 1960 року щодо надання свідоцтва про право приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 не існує. Будь-яких рішень Ленінського райвиконкому м. Одеса від 08 грудня 1960 року немає (а.с. 93 т. 1).

У відповідності до ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Оскільки, при вирішенні справи, суд допустився порушень матеріального та процесуального права, а на стадії апеляційного провадження цивільно-процесуальним кодексом не передбачено залучення до участі в справі відповідачів та співвідповідачів, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 , не перевірив, кому належить будинок АДРЕСА_1 , не встановив коло осіб, які проживають у будинку, розглянувши справу та визнавши право власності, на майно, на проживання в якому було видано ордер особі, яка не була залучена до участі у справі, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2015року - скасувати.

Прийняти постанову.

В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно за законом - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29 липня 2020 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ С.М. Сегеда

______________________________________ Р.Д. Громік