ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 520/11167/17

адміністративне провадження № К/9901/47051/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Кашпур О.В., Шишова О.О.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: Джабурія О.В.(головуючий), Вербицької Н.В., Кравченка К.В.

І. Суть спору та історія справи

1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №39 від 13.05.2017 про примусове повернення в країну походження і заборону в`їзду на територію України строком на 3 (три) роки громадянину Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення №39 ГУ ДМС України в Одеській області від 13.05.2017 не відповідає вимогам Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і є такою, що порушує права позивача. Зазначивши також, що відповідач у своєму рішенні зобов`язаний був вказати одну з підстав для заборони в`їзду в Україну, визначених ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

3. Відповідач позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. 03.07.2014 громадянину Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Управлінням ДМС України в Херсонській області було надано дозвіл на імміграцію в Україну і 11.07.2014 року дозвіл документований посвідкою на постійне проживання в Україні.

5. 22.04.2015 позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 - актовий запис про шлюб №363, вчинений відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції. Від цього шлюбу позивач має трьох малолітніх дітей.

6. 11 травня 2017 року Управління ДМС в Херсонській області прийняло рішення №1/3-10383 про скасування дозволу на імміграцію громадянину Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

7. 13 травня 2017 року ОСОБА_1 було затримано працівниками ДПСУ на АЗС «БРСМ» на в`їзді в м. Одесу за порушення правил перебування іноземців в України ухилявся від виїзду після закінчення терміну перебування.

8. 13.05.2017 за порушення правил перебування іноземців в Україні ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП.

9. 13 травня 2017 року Головне Управління ДМС України в Одеській області прийняло рішення за №39 про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження і зобов`язано покинути територію України у термін до 16.05.2017, встановлено заборону на в`їзд в Україну строком на 3 роки.

10. 13.05.2017 ОСОБА_1 залишив межі території України через пункт пропуску для міжнародного повітряного сполучення «Київ» (Жуляни) рейсом №730 сполучення «Київ-Дубаї».

11. Вважаючи рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №39 від 13.05.2017 про примусове повернення в країну походження і заборону в`їзду на територію України строком на 3 (три) роки громадянину Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

12. Київський районний суд м.Одеси рішенням від 26 грудня 2017 року позов задовольнив.

13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування щодо позивача заборони подальшого в`їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в`їзду в Україну громадянину Афганістану ОСОБА_1 на термін 3 роки. Крім цього, встановлені в ході судового розгляду справи судом обставини свідчать про те, що орган державної міграційної служби приймаючи рішення про примусове повернення позивача до країни походження і про заборону в`їзду йому на територію України порушив права іноземця.

14. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 лютого 2018 року скасував рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 грудня 2017 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі.

15. Таке рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що позивачем порушений законодавчо встановлений порядок перебування на території України, що є підставою для застосування заходів примусового повернення у країну походження та заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки. Вжиття заходів щодо примусового повернення та заборони в`їзду в країну залежить виключно від волі відповідача, а тому наявність у відповідача об`єктивної можливості вжити у будь-який час заходів, спрямованих на примусове повернення та заборону в`їзду, є достатньою для підтвердження існування очевидної небезпеки. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що категорія справ щодо примусового повернення іноземця в країну походження, підсудна місцевим загальним судам як адміністративним за місцем знаходження відповідача, а тому вказана справа розглянута неналежним судом.

IV. Касаційне оскарження

16. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

17. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що cудом апеляційної інстанції порушені приписи ст.ст. 124-131 КАС України про повідомлення сторони про дату, час і місце розгляду справи. Так, представником позивача 16.02.2018, тобто за 12 днів до відкриття провадження по справі ухвалою від 27.02.2018 та призначення справи до розгляду на 28.02.2018 року, була подана заява про призначення справи до розгляду не раніше 03.03.2018 року, так як він до цього часу буде знаходитися за межами України і не може прийняти участі в розгляді справи, при цьому до заяви були додані копії проїзних квитків. Крім цього, факт неповідомлення сторони про дату, час і місце розгляду справи підтверджується актом № 520/11167/17, складеним 27.02.2018 співробітниками суду. В даному акті зазначається те, що повідомити представника позивача про дату, час і місце розгляду справи не представилося можливим. Скаржник зазначає, що в зв`язку із неповідомленням про дату, час і місце розгляду справи, представник позивача не зміг взяти участь в апеляційному розгляді справи для того, щоб захистити порушені права позивача та вказана обставина звела нанівець принцип змагальності сторін, який закріплений у ст. 9 КАС України та явилось причиною порушення прав позивача, закріплених у ст. 44, 47 КАС України.

17.1. Крім того, скаржник зазначає, що помилковими є висновки суду апеляційної інстанції, що рішення Управління ДМС України в Херсонській області від 11.05.2017 року № 1/3-10383 про скасування позивачу дозволу на імміграцію є чинним та не оскаржене в судовому порядку, оскільки вказане не відповідає дійсності. Так до матеріалів справи буда надана ухвала Херсонського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року про відкриття провадження по адміністративній справі № 821/1906/17 року за позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну. А тому, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 236 КАС України, суд апеляційної інстанції повинен був зупинити провадження по справі, оскільки що позовні вимоги до ГУ ДМС України в Одеській області є похідними від позовних вимог до УДМС України в Херсонській області.

17.2. Крім того, скаржник зазначає, що Міністерство внутрішніх справ, в особі Національної поліції, Адміністрація державної прикордонної служби України та СБУ, не маючи законних підстав для повернення чи видворення з території України громадянина ОСОБА_1 , штучно створили підстави для скасування права знаходження та проживання позивача на території України. Посилання представника відповідача стосовно того, що особа притягувалася до адміністративної та кримінальної відповідальності є безпідставними, оскільки ці факти мали місце до набуття права позивача на імміграцію та отримання посвідки на постійне проживання в Україні, яка була видана у 2014 році.

17.3. У касаційній скарзі скаржник також зауважував, що подання Національної поліції України про скасування дозволу на міграцію позивачу №8837/02/16-2016 було подано 11.08.2016 року та подання Адміністрації Державної прикордонної служби №55/688 було подано 12.05.2016 року, а розглянуті лише у травні 2017 року, без залучення особи, відносно якої розглядалося вказане питання. Жодні дані про направлення повідомлення на адресу позивача в матеріалах справи відсутні. Вказані дії органів державної влади грубо порушили право позивача на звернення до суду за захистом свої порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів, як це передбачено чинним законодавством України. Виходячи із наведеного, є незаконним затримання позивача 13.05.2017 співробітниками ДПСУ та подальшим доставленням його до відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення ГУ ДМС України в Одеській області. Також співробітники ГУ ДМС України в Одеській області незаконно склали протокол про адміністративне затримання позивача, а також протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, а саме про те, що позивач порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме ухилився від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування, та незаконно винесли постанову про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. Таким чином, на думку скаржника, усе вищенаведене у своїй сукупності свідчить про те, що не було жодних законних підстав для винесення рішення №39 про примусове повернення в країну походження гр. Афганістану ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вважав, що він законно знаходився на території України на підставі рішення про імміграцію, про скасування якої його не повідомляли, та посвідки на постійне проживання яка не була в нього вилучена взагалі.

17.4. Крім того, скаржник зазначає, що помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що справу розглянуто неналежним судом, оскільки позивач звернувся із позовом про визнання протиправним та скасування рішення на в`їзд на територію України на три роки до ГУДМС України в Одеській області до Одеського окружного адміністративного суду. Одеській окружний адміністративний суд на підставі ухвали від 06 вересня 2017 року по справі № 815/4225/17 направив матеріали на розгляд до Київського районного суду міста Одеси. Відповідно до приписів ч. 8 ст. 22 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) спір між адміністративними судами щодо підсудності не допускається.

18. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність і просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

V. Джерела права й акти їх застосування

19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

20. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. У преамбулі Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон України №3773-VI) вказано, що цей Закон визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

22. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

23. Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).

24. Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.

25. Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:

- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

26. Частиною 2 Закону № 3773 визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

27. Відповідно до ч. 1 ст.13 Закону №3773 в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

VІ. Оцінка Верховного Суду

28. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

29. Доводи касаційної скарги стосуються порушення судом апеляційної інстанції як норм матеріального права, так і процесуального права, що полягає в неповідомленні позивача про дату, час і місце розгляду справи.

30. Суд вважає за необхідним спочатку розглянути доводи касаційної скарги, що стосуються порушень норм процесуального права.

31. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

32. З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу в частині 3 статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів.

33. Згідно частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

34. Одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, отже особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов`язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.

35. Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

36. Положеннями статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України визначено права та обов`язки учасників справи.

37. Так, згідно з вимогами частин першої та другої вказаної статті учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

38. Відповідно до положень частин 1-3 статті 124 КАС України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:

1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу;

2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

39. За правилами частини третьої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.

40. За приписами частини 1 статті 129 КАС України за письмовою заявою учасника судового процесу, який не має офіційної електронної адреси, текст повістки надсилається йому судом електронною поштою, факсимільним повідомленням, телефонограмою, текстовим повідомленням з використанням мобільного зв`язку на відповідну адресу електронної пошти, номер факсу, телефаксу, телефону, зазначені у відповідній письмовій заяві.

41. Відповідно до частини першої статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

42. Верховний Суд зауважує, що суди повинні чітко дотримуватися вимог процесуального закону, який зобов`язує (частина третя статті 126 КАС України) вручати судові повістки завчасно, тобто з таким розрахунком, щоб учасники процесу мали реальну можливість з`явитися до суду.

43. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №821/194/18.

44. Згідно з частиною четвертою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

45. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

46. Згідно з частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

47. Досліджуючи матеріали справи, Верховний Суд установив, що судом апеляційної інстанції не дотримано встановлені нормами Кодексу адміністративного судочинства України вимоги щодо належного та своєчасного повідомлення позивача про дату, час і місце апеляційного розгляду справи та строки щодо вручення судового виклику.

48. Так, як вбачається з матеріалів справи, ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2017 року та справу призначено до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 28 лютого 2018 року на 11 год 30 хв.

49. Тобто, розгляд справи було призначено на наступний день після відкриття провадження у справі, що фактично позбавило суд апеляційної інстанції можливості повідомити сторін про дату, час і місце апеляційного розгляду справи у строки, визначені статтею 126 Кодексу адміністративного судочинства України.

50. Згідно переліку додатків, що міститься в тексті судової повістки-повідомлення від 27 лютого 2018 року, адресованої позивачу, разом з текстом цієї повістки адресату надсилались копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та інформація про права та обов`язки, копія апеляційної скарги.

51. Докази щодо надсилання судом апеляційної інстанції та отримання позивачем повістки або будь-які інші докази на підтвердження обізнаності позивача про дату, час і місце судового засідання у строк, достатній для прибуття до суду, в матеріалах справи відсутні.

52. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, представником позивача 16 лютого 2018 року до суду апеляційної інстанції було подано заяву, в якій він просив не призначати розгляд справи №520/11167/17 у період з 17 лютого 2018 року по 03 березня 2018 року у зв`язку з неможливістю його прийняти участь у розгляді справи через виїзд за кордон, на підтвердження чого надано копії авіабілетів, тобто суд був обізнаний про неможливість представника позивача взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 28 лютого 2018 року.

53. При цьому, матеріали справи містять акт від 27 лютого 2018 року про те, що повідомити представника позивача про дату, час і місце апеляційного розгляду справи телефонограмою не вдалося.

54. Разом з тим, позивач або його представник не подавали письмову заяву про здійснення повідомлення шляхом надіслання тексту повістки усно каналами мобільного зв`язку, за наслідками якого має складатися відповідна телефонограма.

55. Таким чином, за відсутності в матеріалах справи будь-яких інших доказів повідомлення позивача про дату, час і місце апеляційного розгляду у строк, достатній для прибуття до суду для участі в судовому засіданні, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що скаржник був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду.

56. Незважаючи на відсутність доказів належного повідомлення позивача про місце, день та час розгляду справи, 28 лютого 2018 року Одеський апеляційний адміністративний суд розглянув справу та ухвалив за результатами такого розгляду постанову.

57. Таким чином, розглянувши справу за відсутності позивача та його представника, суд апеляційної інстанції позбавив його права на судовий захист, не дослідив належним чином його доводи.

58. За таких обставин Верховний Суд констатує, що судом апеляційної інстанції всупереч наведеним нормам процесуального закону розглянуто справу за відсутності позивача та/або його представника, які не повідомлені належним чином про дату, час і місце судового засідання, що свідчить про порушення статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України.

59. У цьому контексті Верховний Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), сформульовану в рішенні від 8 листопада 2018 року, у справі «Созонов та інші проти України», в якій ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

VІI. Висновки по суті вимог касаційної скарги

60. За таких обставин, беручи до уваги той факт, що розгляд адміністративним судом справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання (якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою), є безумовною підставою для скасування відповідного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

61. Поряд із цим, колегія суддів зауважує, що оскільки в процесі розгляду касаційної скарги Сумської міської ради суд касаційної інстанції встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, в межах розгляду даної скарги Верховний Суд не переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції на предмет дотримання останнім норм матеріального права.

62. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

VІІI. Судові витрати

63. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України , Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 520/11167/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий О. А. Губська

Судді О. В. Кашпур

О.О. Шишов