ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 червня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/704/19

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід", вул. Підлісна, 27, с. Великі Гай, Тернопільський район, Тернопільська область

до відповідача Фермерського господарства "Оберіг Богдана", вул. Грушевського, 149 А, м. Збараж, Тернопільська область

про стягнення заборгованості у розмірі 1 782 327,01 грн.

та

за зустрічним позовом: Фермерського господарства "Оберіг Богдана", вул. Грушевського, 149 А, м. Збараж, Тернопільська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід", вул. Підлісна, 27, с. Великі Гай, Тернопільський район, Тернопільська область

про визнання недійсними п.8.2 та п.8.3 договору поставки №168 від 11.04.2018

За участю учасників судового процесу:

від позивача за первісним позовом (від відповідача за зустрічним позовом): Гарагуц І.Ф. - адвокат (ордер серії ТР № 053670 від 17.11.2019;

від відповідача за первісним позовом (від позивача за зустрічним позовом): Сідий С.В. адвокат ( ордер серії ТР №009483 від 27.12.2019).

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 1 782 327,01 грн.

Відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 11.11.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід" залишено без руху, на підставі частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.

03.12.2019 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява б/н від 27.11.2019 (вх. №21987) ТОВ "Сервіс- Агрозахід", зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 11.11.2019.

Ухвалою суду від 10.12.2019 відкрито провадження у справі №921/704/19 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 09.01.2020.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначене на 09.01.2020.

Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Протокольною ухвалою від 09.01.2020 підготовче засідання відкладалося на 21.01.2020, про що повідомлено відповідача, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 21.01.2020 підготовче засідання у справі №921/704/19 відкладалося на 04.02.2020 з підстав, викладених в ній.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2020 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом у даній справі та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом у справі №921/704/19.

Протокольною ухвалою від 04.02.2020 підготовче засідання відкладалося на 18.02.2020, про що повідомлено учасника судового процесу - відповідача, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 04.02.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/704/19 на 30 днів.

У підготовчому засіданні 18.02.2020 оголошувалась перерва до 05.03.2020, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 05.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/704/19 до судового розгляду по суті на 17.03.2020.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 26.05.2020 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 17.03.2020 судове засідання відкладалося на 06.04.2020, про що повідомлено учасника судового процесу - відповідача, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Ухвалами суду від 06.04.2020 та від 28.04.2020 розгляд справи по суті у справі №921/704/19 відкладався відповідно на 28.04.2020 та на 26.05.2020 з підстав, викладених у них.

Протокольною ухвалою від 26.05.2020 судове засідання відкладалося на 09.06.2020, про що повідомлено учасника судового процесу - відповідача, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

У судовому засіданні 09.06.2020 оголошувалась перерва до 18.06.2020, про що зазначено у відповідному протоколі судового засідання.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування первісних та зустрічних позовних вимог представників позивача їх вступне та заключне слово, заперечення представників відповідачів за первісним та зустрічним позовах їх вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 18.06.2020, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зі змінами затвердженими постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 та №255 від 02.04.2020, загальнонаціональний карантин запроваджений з 12.03.2020 до 03.04.2020, який продовжено до 24.04.2020.

22.04.2020 Уряд ухвалив рішення, яким загальнонаціональний карантин, який мав тривати до 24 квітня включно, продовжено до 11 травня 2020 року включно.

Рішенням Уряду від 04.05.2020 загальнонаціональний карантин продовжено до 22 травня 2020 року та послаблено деякі карантинні обмеження, також від 20.05.2020 за №392 продовжено карантин до 22.06.2020.

При цьому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З врахуванням карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) строк розгляду даної справи судом продовжено з урахуванням розумності тривалості розгляду справи по суті.

При цьому суд враховує приписи ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи.

Аргументи сторін за первісним позовом

Правова позиція позивача за первісним позовом .

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови договору поставки на умовах розстрочення платежу за № 168/2018 від 11.04.2018 в частині несвоєчасної оплати товару.

У судовому засіданні представником позивача за первісним позовом підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд первісний позов задоволити.

Заперечення відповідача за первісним позовом.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо первісного позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №568 від 24.01.2020). Також, просить суд зменшити суму неустойки (штрафу, пені) до 20 000,00 грн.

Відповідь позивача за первісним позовом на відзив.

27.01.2020 позивач за первісним позовом долучив до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. №643), згідно якої доводи відповідача за первісним позовом вважає безпідставними.

Аргументи сторін за зустрічним позовом

Правова позиція позивача за зустрічним позовом .

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що п.8.2 та п.8.3 спірного договору поставки від 11.04.2018 суперечать положенням статей 203, 215, 217, 549 ЦК України та статті 230 ГК України та є недійсними.

Внаслідок чого позивач за зустрічним позовом звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

У судовому засіданні представником позивача за зустрічним позовом підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд зустрічний позов задоволити.

Заперечення відповідача за зустрічним позовом.

Представник відповідача за зустрічним позовом в судовому засіданні щодо зустрічного позову заперечує з підстав, викладених у відзиві (вх. № 899 від 05.02.2020) на зустрічну позовну заяву, просить у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позова, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Щодо первісного позову.

11 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід " (як, Постачальник/позивач за первісним позовом ) та Фермерським господарством "Оберіг Богдана" (як, Покупець /відповідач за первісним позовом) укладено договір поставки на умовах розстрочення платежу №168/2018, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується передати (поставити) у зумовлений строк Покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (надалі - товар), а Покупець зобов"язується прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (п.1.1 Договору).

Поставка товару в рамках і на підставі цього Договору може здійснюватись окремими партіями відповідно до додаткових угод (специфікацій) до цього Договору (п.1.2 Договору).

Згідно п.1.3 Договору визначено, що загальна вартість та найменування товару, що підлягає поставці, його певне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк, порядок поставки та оплати, а також інші умови, визначаються додатковими угодами (специфікаціями) до цього Договору, які є невід"ємною його частиною.

Пунктом 2.4 Договору сторони домовились, що у випадку поставлення товару в асортименті чи кількості, які є відмінними від асортименту та кількості товару, передбачених у діючій додатковій угоді (специфікації), сторонами вносяться зміни і доповнення до додаткової угоди (специфікацій) , які оформляються угодою про внесення змін і доповнень до додаткової угоди. У випадку, якщо такі зміни не були внесені до додаткової угоди (специфікації) , а товар був поставлений Постачальником та прийнятий Покупцем, вважається , що сторони погодили внесення змін і доповнень до додаткової угоди. У такому випадку строк оплати такого товару визначається згідно ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Датою поставки товару вважається дата, вказана у видаткових накладних, на підставі яких товар був переданий Покупцю ( п. 3.4 Договору).

Умовами договору зокрема п.п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.5, 4.6 Договору передбачено, що вартість товару повинна бути повністю сплачена Постачальнику Покупцем на умовах, які зазначені в додаткових угодах (специфікаціях) до даного Договору, що є невід"ємною частиною даного Договору. Розрахунок здійснюється у безготівковій формі в національній валюті грошовими коштами на поточний рахунок Постачальника; шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за згодою обох сторін. Ціна товару вказана в додаткових угодах (специфікаціях) до даного Договору. Ціну договору становить загальна ціна товару, що передається за цим договором. Покупець при оплаті товару в платіжному документі (дорученні, тощо) повинен правильно вказати призначення платежу: вказати назву, номер і дату Договору та номер і дату додаткової угоди ( специфікації), по якому здійснюється платіж; Або вказати назву, номер і дату видаткової накладної чи рахунка-фактури , за яким здійснюється платіж; У випадку , якщо Покупець не вказав чіткого призначення платежу, Постачальник має право на свій розсуд зарахувати відповідні кошти за певну партію товару. Загальна сума Договору складається із суми всіх додаткових угод (специфікацій).

Відповідно до п.5.1 та п.5.2 Договору, Постачальник зобов"язаний передавати товар Покупцю у строки та у місці призначення, зазначені у додаткових угодах (специфікаціях), а Покупець зобов"язаний приймати товар в строки та на умовах цього Договору та своєчасно оплачувати товар за встановленими цінами в строки, на умовах та в порядку, що визначені у додаткових угодах (специфікаціях) до цього договору.

12 квітня 2018 року, 19 квітня 2018 року, 23 квітня 2018 року, 26 квітня 2018 року, 27 квітня 2018 року, 28 квітня 2019 року, 03 травня 2018 року, 05 травня 2018 року, 10 травня 2018 року, 14 травня 2018 року, 17 травня 2018 року, 21 травня 2018 року, 24 травня 2018 року, 29 травня 2018 року, 12 липня 2018 року, 04 липня 2018 року, 27 червня 2018 року, 21 червня 2018 року, 19 червня 2018 року, 01 червня 2018 року, 18 липня 2018 року, 16 серпня 2018 року, 22 серпня 2018 року, 05 вересня 2018 року, 07 вересня 2018 року, 05 червня 2018 року сторонами підписано Додаткові угоди (Специфікації) відповідно №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14. №15, №16, №17, №18, №19, №20, №21, №22, №23, №24, №25, №26, №27 до договору поставки на умовах розстрочення платежу №168/2018 від 11.04.2018, якими сторони погодили найменування (асортимент) товару, кількість, загальну суму, строк оплати, строк поставки, тощо.

Договір поставки та Додаткові угоди (специфікації) до договору поставки підписані сторонами та скріплені печатками юридичних осіб.

На виконання умов Договору поставки позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 4 301 745,73 грн, про що свідчать видаткові накладні:

№637 від 21.05.2018 на суму 140 000,04 грн,

№1250 від 13.07.2018 на суму 32 167,80 грн,

№1251 від 13.07.2018 на суму 405 317,52 грн,

№1252 від 13.07.2018 на суму 31 436,16 грн,

№1253 від 13.07.2018 на суму 71 051,93 грн,

№1465 від 28.08.2018 на суму 23 739,36 грн,

№1468 від 28.08.2018 на суму 249 620,65 грн,

№1469 від 28.08.2018 на суму 697 323,30 грн,

№1471 від 28.08.2018 на суму 231 409,72 грн,

№1473 від 28.08.2018 на суму 189 807,60 грн,

№1475 від 28.08.2018 на суму 66 983,76 грн,

№1476 від 28.08.2018 на суму 28 692,96 грн,

№1477 від 28.08.2018 на суму 164 223,36 грн,

№1478 від 28.08.2018 на суму 23 860,80 грн,

№1480 від 28.08.2018 на суму 37 997,52 грн,

№1482 від 28.08.2018 на суму 11 856,96 грн,

№1483 від 28.08.2018 на суму 64 481,52 грн,

№1484 від 28.08.2018 на суму 89 182,80 грн,

№1487 від 28.08.2018 на суму 33 053,82 грн,

№1488 від 28.08.2018 на суму 3 352,02 грн,

№1490 від 28.08.2018 на суму 3 244,08 грн,

№1492 від 28.08.2018 на суму 14 986,80 грн,

№1493 від 28.08.2018 на суму 28 325,16 грн,

№1494 від 28.08.2018 на суму 6 959,04 грн,

№1496 від 28.08.2018 на суму 14 864,46 грн,

№1498 від 28.08.2018 на суму 58 071,60 грн,

№1500 від 28.08.2018 на суму 224 631,73 грн,

№1501 від 28.08.2018 на суму 28 619,88 грн,

№1647 від 30.08.2018 на суму 207 993,60 грн,

№1648 від 30.08.2018 на суму 55 937,82 грн,

№1649 від 30.08.2018 на суму 25 204,20 грн,

№1863 від 01.10.2018 на суму 201 940,20 грн,

№1864 від 01.10.2018 на суму 6 004,74 грн,

№1866 від 01.10.2018 на суму 92 626,80 грн,

№1963 від 03.10.2018 на суму 29 770,56 грн,

№1966 від 03.10.2018 на суму 79 984,03 грн,

№1967 від 03.10.2018 на суму 78 864,72 грн,

№1968 від 03.10.2018 на суму 7 613,28 грн,

№1969 від 03.10.2018 на суму 147 825,60 грн,

№1993 від 03.10.2018 на суму 2 930,10 грн,

№2007 від 03.10.2018 на суму 6 137,52 грн,

№2008 від 03.10.2018 на суму 124 985,28 грн,

№2009 від 03.10.2018 на суму 1 280,83 грн,

№2010 від 03.10.2018 на суму 50 640,96 грн,

№2011 від 03.10.2018 на суму 14 868,48 грн,

№2012 від 03.10.2018 на суму 3 244,08 грн,

№2013 від 03.10.2018 на суму 12 903,84 грн,

№2014 від 03.10.2018 на суму 2 882,58 грн,

№2015 від 03.10.2018 на суму 12 632,64 грн,

№2016 від 03.10.2018 на суму 160 211,52 грн,

які підписані повноважними представниками сторін та скріплені відтисками печаток юридичних осіб.

Однак, відповідач за первісним позовом свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав з порушенням строків оплати, про що свідчать платіжні доручення .

Як стверджує позивач за первісним позовом, відповідач за первісним позовом порушив умови Договору, з врахуванням Додаткових угод (специфікацій) щодо строків оплати за товар.

Позивачем за первісним позовом, відповідно до п.8.2 та п.8.3 Договору, нараховано відповідачу за первісним позовом пеню за період з 04.10.2018 по 14.03.2019 у розмірі 277 513,02 грн , 39 % річних у розмірі 300 639,08 грн та 30% штрафу у розмірі 1 204 174,91 грн.

07.06.2019 позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з вимогою про сплату нарахованої пені, 30% штрафу та 39 % річних, у зв"язку із прострочення оплати за товар.

Вказана вимога відповідачем за первісним позовом залишена без відповіді та задоволення.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача за первісним позовом з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Щодо зустрічного позову.

11 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід " (як, Постачальник/відповідач за зустрічним позовом) та Фермерським господарством "Оберіг Богдана" (як, Покупець /позивач за зустрічним позовом ) укладено Договір поставки на умовах розстрочення платежу №168/2018, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується передати (поставити) у зумовлений строк Покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (надалі - товар), а Покупець зобов"язується прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (п.1.1 Договору).

Як визначено п. 8.2 Договору, Покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на відповідний момент від суми простроченого платежу, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 39 % річних від простроченої суми .

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що Покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань по оплаті ціни товару сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 30 % від суми боргу.

Як стверджує позивач за зустрічним позовом, пункти 8.2 та 8.3 спірного договору поставки на умовах розстрочення платежу №168/2018, суперечить положенням статей 203, 215, 217, 549 ЦК України та статті 230 ГК України та є недійсними.

Щодо підстави недійсності пунктів правочину зазначає частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України, а саме: не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, позивач за зустрічним позовом, вважаючи , що пункти 8.2 та 8.3 спірного договору порушують його права, звернувся з даним зустрічним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Оцінивши подані позивачем обґрунтування первісних та зустрічних позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з укладенням договору поставки №168/2018 на умовах розстрочення платежу від 11.04.2018, який за правовою природою є договором поставки.

Норми права, які застосував суд.

Щодо первісного та зустрічного позовів

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України, зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Щодо первісного позову

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

В силу приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Стаття 625 Цивільного кодексу України зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (чинна) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Щодо зустрічного позову

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, статті 215 Цивільного кодексу України).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (стаття 3 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За змістом статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Мотивована оцінка судом.

Щодо первісного позову.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору поставки на умовах розстрочення платежу №168/2018 від 11.04.2018, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки та Додаткових угод (специфікацій) (відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується передати (поставити) у зумовлений строк Покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (надалі - товар), а Покупець зобов"язується прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (п.1.1 Договору)) позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 301 745,73 грн, що підтверджується видатковими накладними:

№637 від 21.05.2018 на суму 140 000,04 грн,

№1250 від 13.07.2018 на суму 32 167,80 грн,

№1251 від 13.07.2018 на суму 405 317,52 грн,

№1252 від 13.07.2018 на суму 31 436,16 грн,

№1253 від 13.07.2018 на суму 71 051,93 грн,

№1465 від 28.08.2018 на суму 23 739,36 грн,

№1468 від 28.08.2018 на суму 249 620,65 грн,

№1469 від 28.08.2018 на суму 697 323,30 грн,

№1471 від 28.08.2018 на суму 231 409,72 грн,

№1473 від 28.08.2018 на суму 189 807,60 грн,

№1475 від 28.08.2018 на суму 66 983,76 грн,

№1476 від 28.08.2018 на суму 28 692,96 грн,

№1477 від 28.08.2018 на суму 164 223,36 грн,

№1478 від 28.08.2018 на суму 23 860,80 грн,

№1480 від 28.08.2018 на суму 37 997,52 грн,

№1482 від 28.08.2018 на суму 11 856,96 грн,

№1483 від 28.08.2018 на суму 64 481,52 грн,

№1484 від 28.08.2018 на суму 89 182,80 грн,

№1487 від 28.08.2018 на суму 33 053,82 грн,

№1488 від 28.08.2018 на суму 3 352,02 грн,

№1490 від 28.08.2018 на суму 3 244,08 грн,

№1492 від 28.08.2018 на суму 14 986,80 грн,

№1493 від 28.08.2018 на суму 28 325,16 грн,

№1494 від 28.08.2018 на суму 6 959,04 грн,

№1496 від 28.08.2018 на суму 14 864,46 грн,

№1498 від 28.08.2018 на суму 58 071,60 грн,

№1500 від 28.08.2018 на суму 224 631,73 грн,

№1501 від 28.08.2018 на суму 28 619,88 грн,

№1647 від 30.08.2018 на суму 207 993,60 грн,

№1648 від 30.08.2018 на суму 55 937,82 грн,

№1649 від 30.08.2018 на суму 25 204,20 грн,

№1863 від 01.10.2018 на суму 201 940,20 грн,

№1864 від 01.10.2018 на суму 6 004,74 грн,

№1866 від 01.10.2018 на суму 92 626,80 грн,

№1963 від 03.10.2018 на суму 29 770,56 грн,

№1966 від 03.10.2018 на суму 79 984,03 грн,

№1967 від 03.10.2018 на суму 78 864,72 грн,

№1968 від 03.10.2018 на суму 7 613,28 грн,

№1969 від 03.10.2018 на суму 147 825,60 грн,

№1993 від 03.10.2018 на суму 2 930,10 грн,

№2007 від 03.10.2018 на суму 6 137,52 грн,

№2008 від 03.10.2018 на суму 124 985,28 грн,

№2009 від 03.10.2018 на суму 1 280,83 грн,

№2010 від 03.10.2018 на суму 50 640,96 грн,

№2011 від 03.10.2018 на суму 14 868,48 грн,

№2012 від 03.10.2018 на суму 3 244,08 грн,

№2013 від 03.10.2018 на суму 12 903,84 грн,

№2014 від 03.10.2018 на суму 2 882,58 грн,

№2015 від 03.10.2018 на суму 12 632,64 грн,

№2016 від 03.10.2018 на суму 160 211,52 грн.

Видаткові накладні містять підписи уповноважених представників обох сторін без зауважень, а їх підписи скріплено відтисками печаток юридичних осіб (містяться в матеріалах справи).

Таким чином, отримання товару відповідачем за первісним позовом стверджується підписом останнього про отримання товару на видатковій накладній.

Поставка товару в рамках і на підставі цього Договору може здійснюватись окремими партіями відповідно до додаткових угод (специфікацій) до цього Договору (п.1.2 Договору).

Датою поставки товару вважається дата, вказана у видаткових накладних, на підставі яких товар був переданий Покупцю ( п. 3.4 Договору).

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань, та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.1.3 Договору визначено, що загальна вартість та найменування товару, що підлягає поставці, його певне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк, порядок поставки та оплати, а також інші умови, визначаються додатковими угодами (специфікаціями) до цього Договору, які є невід"ємною його частиною.

Пунктом 2.4 Договору сторони домовились, що у випадку поставлення товару в асортименті чи кількості, які є відмінними від асортименту та кількості товару, передбачених у діючій додатковій угоді (специфікації), сторонами вносяться зміни і доповнення до додаткової угоди (специфікацій) , які оформляються угодою про внесення змін і доповнень до додаткової угоди. У випадку, якщо такі зміни не були внесені до додаткової угоди (специфікації) , а товар був поставлений Постачальником та прийнятий Покупцем, вважається , що сторони погодили внесення змін і доповнень до додаткової угоди. У такому випадку строк оплати такого товару визначається згідно ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Умовами договору зокрема п.п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.5, 4.6 Договору передбачено, що вартість товару повинна бути повністю сплачена Постачальнику Покупцем на умовах, які зазначені в додаткових угодах (специфікаціях) до даного Договору, що є невід"ємною частиною даного Договору. Розрахунок здійснюється у безготівковій формі в національній валюті грошовими коштами на поточний рахунок Постачальника; шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за згодою обох сторін. Ціна товару вказана в додаткових угодах (специфікаціях) до даного Договору. Ціну договору становить загальна ціна товару, що передається за цим договором. Покупець при оплаті товару в платіжному документі (дорученні, тощо) повинен правильно вказати призначення платежу: вказати назву, номер і дату Договору та номер і дату додаткової угоди ( специфікації), по якому здійснюється платіж; Або вказати назву, номер і дату видаткової накладної чи рахунка-фактури , за яким здійснюється платіж; У випадку , якщо Покупець не вказав чіткого призначення платежу, Постачальник має право на свій розсуд зарахувати відповідні кошти за певну партію товару. Загальна сума Договору складається із суми всіх додаткових угод (специфікацій).

Так, 12 квітня 2018 року, 19 квітня 2018 року, 23 квітня 2018 року, 26 квітня 2018 року, 27 квітня 2018 року, 28 квітня 2019 року, 03 травня 2018 року, 05 травня 2018 року, 10 травня 2018 року, 14 травня 2018 року, 17 травня 2018 року, 21 травня 2018 року, 24 травня 2018 року, 29 травня 2018 року, 12 липня 2018 року, 04 липня 2018 року, 27 червня 2018 року, 21 червня 2018 року, 19 червня 2018 року, 01 червня 2018 року, 18 липня 2018 року, 16 серпня 2018 року, 22 серпня 2018 року, 05 вересня 2018 року, 07 вересня 2018 року, 05 червня 2018 року сторонами підписано Додаткові угоди (Специфікації) відповідно №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14. №15, №16, №17, №18, №19, №20, №21, №22, №23, №24, №25, №26, №27 до договору поставки на умовах розстрочення платежу №168/2018 від 11.04.2018, якими сторони погодили найменування (асортимент) товару, кількість, загальну суму, строк оплати, строк поставки, тощо.

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до умов Договору, з врахуванням Додаткових угод (Специфікацій).

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як свідчать матеріали справи, відповідач за первісним позовом свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав повністю, проте з порушенням строків оплати, що підтверджується платіжними дорученнями (містять в матеріалах справи).

Також договором поставки №2610/18 від 26.10.2018 та видатковою накладною № 36 від 26.10.2018 на суму 345500,36 грн; договором поставки №27/11/18-2 від 27.11.2018 та видатковою накладною №44 від 27.11.2018 на суму 356 174,15 грн; договором поставки №19/12/18-1 від 19.12.2018 та видатковою накладною №47 від 19.12.2018 на суму 343 026,00 грн підтверджується факт зарахування оплати за товар за спірним договором, що не заперечується відповідачем за первісним позовом.

Так, 07.06.2019 позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з вимогою про сплату нарахованої пені, 30% штрафу та 39 % річних, у зв"язку із прострочення оплати за товар.

Вказана вимога відповідачем за первісним позовом залишена без відповіді та задоволення.

Щодо первісної позовної вимоги - стягнення пені у розмірі 277 513,02 грн за період з 04.10.2018 по 14.03.2019, суд зазначає наступне:

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем за первісним позовом строків оплати за поставку товару, у зв`язку з чим позивачем за первісним позовом нараховано пеню у розмірі 277 513,02 грн за період з 04.10.2018 по 15.03.2019.

Як визначено п. 8.2 Договору поставки, Покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на відповідний момент від суми простроченого платежу.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено статями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктами 8.4 та 8.5 Договору визначено, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (пені) та відшкодування завданих збитків, передбачених п.п. 8.1- 8.3 цього Договору, встановлюється у 3 роки. Нарахування неустойки (пені) за цим Договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості.

Судом, враховуючи умови договору, перевірено розрахунок, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", пені за період з 04.10.2018 по 14.03.2019 та вважає вірно обрахованим, а тому первісні позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 277 513,02 грн, правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо первісних позовних вимог - стягнення 39% річних за період з 04.10.2018 по 14.03.2019 в розмірі 300 639,08 грн, суд зазначає наступне:

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (чинна), сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом, перевірено розрахунок, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", 39% річних за період з 04.10.2018 по 14.03.2019 в розмірі 300 639,08 грн та вважає вірно обрахованим, а тому первісні позовні вимоги щодо стягнення 39% річних у розмірі 300 639,08 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.

Щодо первісних позовних вимог - стягнення 30% штрафу у розмірі 1 204 174,91 грн, суд зазначає наступне:

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем за первісним позовом строків оплати за поставку товару, у зв`язку з чим позивачем за первісним позовом нараховано 30% штрафу у розмірі 1 204 174,91 грн.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України).

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч.1 ст.230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пеня як вид забезпечення виконання зобов`язання та її розмір, визначені у ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 та ч.6 ст.232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст. 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Отже, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №11/1351/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Крім того, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Як визначено пунктом 8.3 Договору, Покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань по оплаті ціни товару сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 30 % від суми боргу.

Підставами для нарахування штрафу є порушення Покупцем умов договору в частині порядку оплати та проведення розрахунку.

Судом, перевірено розрахунок 30 % штрафу в розмірі 1 204 174,91 грн та вважає вірно обрахованим.

Відповідачем за первісним позовом у відзиві на позов заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) до суми 20 000,00 грн ( вх. №568 від 24.01.2020), в якому послався, зокрема, на те, що договірні зобов`язання з оплати товару ФГ "Оберіг Богдана" виконані у повному обсязі, відсутні докази понесення позивачем збитків, завданих несвоєчасною оплатою товару, а розмір заявленої неустойки значно перевищує розумні межі.

Суд, розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом щодо зменшення пені та штрафу, зазначає наступне:

Згідно статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №904/5830/18, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши правові позиції, врахувавши збалансованість інтересів сторін, відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу за первісним позовом, беручи до уваги погашення заборгованості повністю, а також, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення розміру штрафу та можливість зменшення розміру штрафу до 10% , а саме до суми у розмірі 120 417,49 грн. В цій частині первісний позов підлягає задоволенню.

В частині стягнення штрафу в сумі 1 083 757,42 грн слід відмовити, у зв`язку зі зменшенням розміру штрафу.

В клопотанні щодо зменшення розміру пені, слід відмовити.

Щодо зустрічного позову.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Так, 11 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід " (як, Постачальник/відповідач за зустрічним позовом) та Фермерським господарством "Оберіг Богдана" (як, Покупець /позивач за зустрічним позовом ) укладено Договір поставки на умовах розстрочення платежу №168/2018, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується передати (поставити) у зумовлений строк Покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (надалі - товар), а Покупець зобов"язується прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (п.1.1 Договору).

У розділі 8 Договору сторони погодили відповідальність кожної з них за невиконання своїх договірних зобов`язань.

Як визначено п. 8.2 Договору, Покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на відповідний момент від суми простроченого платежу, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 39 % річних від простроченої суми .

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що Покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань по оплаті ціни товару сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 30 % від суми боргу.

Пункти 8.2 та 8.3 Договору, позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсними з підстав невідповідності даних пунктів засадам добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, стаття 215 Цивільного кодексу України).

Так, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, згідно з частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, є договір який в силу вимог частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частина 1 стаття 3 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Правовідносини з поставки товарів за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.

Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

З сукупного аналізу наведених вище норм права вбачається, що суперечність правочину актам законодавства, як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судом обставинах справи про порушення певним правочином (його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за змістом статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст.218 Господарського кодексу України).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (стаття 217 Господарського кодексу України).

Штрафними санкціями відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, зокрема, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тобто, законодавством передбачено як право сторін встановити у договорі розмір неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеню), так і застосувати погоджені у договорі штрафні санкції у певному розмірі, обрахованому від суми зобов`язання, але незалежно від його виконання, оскільки така санкція нараховуватиметься за порушення іншого зобов`язання, тобто, погодивши таким чином саме базу для розрахунку згаданої санкцій (штрафу).

Як слідує із змісту спірного договору, сторонами погоджено у оскаржуваних п. 8.2 та п. 8.3 Договору, а саме, погоджено штраф у розмірі 30% від суми боргу за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань по оплаті ціни товару та погоджено пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на відповідний момент від суми простроченого платежу.

Отже, сторони в даному випадку не вийшли за межі закону, а саме скористалися наданим їх законодавцем правом врегулювати у Договорі правовідносини щодо визначення що саме є порушенням умов Договору та нарахування за ці окремі порушення пені і штрафу.

З огляду на наведене, у суду відсутні підстави вважати, що у Договорі сторонами неправомірно передбачено нарахування пені та штрафу (п.п. 8.2, 8.3 Договору).

Суд зауважує, що покладення відповідальності у вигляді пені та штрафу не є порушенням приписів цивільного та господарського законодавства, а тому не може бути підставою для визнання недійсними спірних умов Договору.

Також, слід зазначити, що зміст принципів справедливості, добросовісності і розумності, в розумінні статті 3 Цивільного кодексу України полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту, вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових норм, а добросовісність, розумність та справедливість - є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд зазначає, що цивільне законодавство не дає визначення вищезазначених принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання.

Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

При цьому, суд зауважує, що принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Обов`язок доказування і подання доказів розподілений ст. 74 ГПК України між сторонами таким чином, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи те, що цивільне законодавство саме обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, судом при вирішенні даного спору враховано узгоджені обома сторонами у визначеному законом порядку умови Договору, який в силу приписів ст. 11 ЦК України є підставою виникнення між сторонами спору певних прав та обов`язків, виконання і дотримання яких відповідає приписам ст. 526 ЦК України, і суд дійшов висновку що узгоджені умови Договору виключали необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної, зокрема, враховуючи наведені вище обґрунтування, що покладення відповідальності у вигляді пені та штрафу не є порушенням приписів цивільного та господарського законодавства.

Судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 12.09.2018 № 922/184/17 та від 04.04.2019 № 914/2668/17.

Отже, статтею 215 Цивільного кодексу України визначенні підстави недійсності правочину, і виходячи з її положень правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено наявність підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, з якими закон пов`язує недійсність правочину (зокрема, оспорюваної його окремої його частини - п. п. 8.2, 8.3 Договору), а також не доведено належними доказами порушення прав та інтересів позивача за зустрічним позовом укладанням спірних умов Договору, враховуючи його волевиявлення при укладенні Договору погодитися на такі визначені Договором умови щодо підстав та порядку застосування штрафних санкцій (штрафу на пені).

З огляду на наведене, зустрічні позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають до задоволення.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, суд первісні позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення. Зустрічні позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Судові витрати.

Первісний позов

Щодо судового збору у розмірі 26 734,91 грн.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

Частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом судового розгляду у справі №921/704/19 на день подання позовної заяви є вимога майнового характеру: стягнення заборгованості у розмірі 1 782 327,01 грн, за яку належить до сплати 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та становить 26 734,90 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем за первісним позовом сплачено судовий збір у розмірі 26 734,91 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2426 від 24.10.2019.

Таким чином, сума зайво сплаченого судового збору становить 0,01 грн.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Для повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 0,01 грн позивачу за первісним позовом необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.

Окрім того, відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 , судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Аналогічне положення містить постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено ( п.4.3).

Отже, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 26374,90 грн суд покладає на відповідача за первісним позовом.

Зустрічний позов.

Щодо судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 2102,00 грн суд покладає на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись статтями 7, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 180, 210, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задоволити частково.

2. Судові витрати за первісним позовом у складі судового збору у розмірі 26374,90 грн покласти на відповідача за первісним позовом.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Оберіг Богдана", вул. Грушевського, 149 А, м. Збараж, Тернопільська область, ідентифікаційний номер 39592889 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід", вул. Підлісна, 27, с. Великі Гай, Тернопільський район, Тернопільська область, ідентифікаційний номер 38038313 - 277 513,02 грн пені, 120 417,49 грн штрафу, 300 639,08 грн 39% річних, 26 734,90 грн судового збору.

4. В решті первісного позову, відмовити.

5. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

6. У задоволенні зустрічного позову Фермерського господарства "Оберіг Богдана", вул. Грушевського, 149 А, м. Збараж, Тернопільська область, ідентифікаційний номер 39592889 до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід", вул. Підлісна, 27, с. Великі Гай, Тернопільський район, Тернопільська область, ідентифікаційний номер 38038313 про визнання недійсними п.8.2 та п.8.3 договору поставки №168 від 11.04.2018, відмовити.

7. Судові витрати за зустрічним позовом у складі судового збору у розмірі 2 102,00 , 00 грн покласти на позивача за зустрічним позовом.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід", вул. Підлісна, 27, с. Великі Гай, Тернопільський район, Тернопільська область, ідентифікаційний номер 38038313 .

Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом): Фермерське господарство "Оберіг Богдана", вул. Грушевського, 149 А, м. Збараж, Тернопільська область, ідентифікаційний номер 39592889.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Агрозахід", вул. Підлісна, 27, с. Великі Гай, Тернопільський район, Тернопільська область .

Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом): Фермерське господарство "Оберіг Богдана", вул. Грушевського, 149 А, м. Збараж, Тернопільська область.

Повний текст рішення підписано "30" липня 2020 року.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя Я.Я. Боровець