КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/824/5740/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа 761/3894/18

23 липня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Стрижеуса А.М.

- Борисової О.В.

при секретарі - Масловській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Буняка Валерія Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Мальцева Д.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

05 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що згідно з наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 16 червня 2017 року № 569-к вона обіймала посаду заступника директора з персоналізації документів ДП «Поліграфічний комбінат «Україна».

Відповідно до наказу директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 29 серпня 2017 року № 879-к її переведено на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 29 серпня 2017 року.

Згідно з наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 20 грудня 2017 року № 1452-к її звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, яка вимагає допуску до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, з 26 грудня 2017 року.

Своє звільнення вважала незаконним, оскільки її не було попереджено про наступне звільнення, не було запропоновано всі вакантні на підприємстві посади, вона не була повідомлена відповідачем про відмову у наданні їй допуску до державної таємниці, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості оскаржити таку відмову у судовому порядку. Крім того, покладені на неї обов`язки не вимагали доступу до державної таємниці, в подальшому назва посади, яку вона обіймала, двічі змінювалась, до вимог на зайняття вказаної посади було включено вимоги щодо наявності допуску до державної таємниці, однак ці вимоги були необґрунтовані. Вважала, що виконання покладених на неї обов`язків не вимагає допуску до державної таємниці, оскільки в посадових інструкціях заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, затверджених директором підприємства 17.07.2017 року та 18.08.2017 року, будь-які вимоги щодо наявності допуску до державної таємниці відсутні.

Крім того, незаконним звільненням їй було спричинено моральну шкоду, яка полягає у приниженні її престижу та ділової репутації, моральних переживаннях, душевних стражданнях через неможливість продовження активного трудового життя як професіонала, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, депресивному стані, порушеннях звичайного способу життя, тощо.

Враховуючи наведене та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд:

визнати незаконним наказ директора Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» №1452-к від 26.12.2017 року про звільнення її з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України;

поновити її на посаді заступника директора Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» з інформаційних технологій та персоналізації з 27.12.2017 року;

зобов`язати Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» внести відповідні зміни до її трудової книжки;

стягнути з Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» на її користь 494 802,76 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

стягнути з Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» на її користь 200 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним звільненням.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Буняк Валерій Сергійович подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що суд неповно дослідив обставини справи та дав невірну правову оцінку доказам, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України.

Зазначає, що позивачку було звільнено відповідачем з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі п.2 ст.40 КЗпП України - через відмову Служби безпеки України у наданні їй допуску до державної таємниці, а тому суд першої інстанції в першу чергу мав з`ясувати чи отримав відповідач до дати видачі наказу №1452-к від 26.12.2017 року про звільнення позивачки відмову Служби безпеки України в наданні позивачці допуску до державної таємниці.

Судом не враховано, що такої відмови на дату звільнення позиваки не було. Крім того, на дату звільнення відповідач навіть не подав відповідний запит до Служби безпеки України про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці. Вказане підтверджується тим, що Служба безпеки України у відповідь на інформаційний запит позивачки, листом від 27.04.2018 року №26/ц/1-6805 повідомила, що письмове повідомлення про відмову в наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці надіслано відповідачу листом від 23 січня 2018 року, тобто, через один місяць після звільнення позивачки. Також листом від 04.09.2018 року №26/2/1-14616/Б-13-П/110 Служба безпеки України додатково проінформувала, що матеріали запиту Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці були датовані 26 грудня 2017 року, тобто, датою звільнення позивачки.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на лист Служби безпеки України від 13.12.2017 року про відмову в наданні позивачці допуску до державної таємниці. При цьому, під час розгляду справи судом першої інстанції вказаний лист СБУ від 13.12.2017 року не досліджувався, в матеріалах справи цей лист відсутній.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» Лук`яненко Єлизавета Володимирівна просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на те, що відповідачем було правомірно звільнено позивачку з роботи, яка потребує допуску до державної таємниці на підставі ч.2 ст.40 КЗпП України.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Буняка Валерія Сергійовича залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року частково задоволено касаційну скаргу позивача ОСОБА_1 , постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні 12 березня 2020 року представник позивачки Буняк Валерій Сергійович повністю підтримав доводи апеляційної карги та просив її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В слуханні справи було оголошено перерву для перевірки доводів скарги. В подальшому справа неодноразово знімалась з розгляду у зв`язку із введенням карантину та відпусткою члена колегії суддів. Після послаблення карантину розгляд справи було призначено на 11.06.2020 року, представником відповідача ОСОБА_3 09 червня 2020 року було подано до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з оголошенням карантину та встановленням у Державному підприємстві «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» режиму самоізоляції відповідно до наказу № 9 від 06.04.2020 року. В судовому засіданні 11.06.2020 року був присутній представник позивачки Буняк В.С. , представник відповідача не з`явився, судом було задоволено клопотання представника відповідача та оголошено в слуханні справи перерву до 25.06.2020 року. 24 червня 2020 року представником відповідача ОСОБА_3 знову було подано до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з оголошенням карантину та встановленням у Державному підприємстві «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» режиму самоізоляції відповідно до наказу № 9 від 06.04.2020 року. 25 червня 2020 року справа була знята з розгляду у зв`язку із оголошенням про замінування приміщення Київського апеляційного суду. Розгляд справи було призначено на 23 липня 2020 року .

В судове засідання 23 липня 2020 року позивачка ОСОБА_1 , її представник Буняк Валерій Сергійович , представник відповідача Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» та представник третьої особи Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не з`явилися, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. 22 липня 2020 року представник відповідача ОСОБА_3 втретє було подано до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з оголошенням карантину та встановленням у Державному підприємстві «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» режиму самоізоляції відповідно до наказу № 9 від 06.04.2020 року. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, так як станом на 23 липня 2020 року в Україні запроваджено адаптивний карантин, відновлено роботу міського та міжміського транспорту, а тому ніяких обґрунтованих перешкод для явки в судове засідання у представника відповідача немає. Представник позивачки Буняк В.С. 17 липня 2020 року електронною поштою направив на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи до отримання витребуваних у відповідача доказів. Вказане клопотання колегія суддів відхиляє, так як у клопотанні від 22 липня 2020 року представник відповідача зазначив, що Служба безпеки України листом від 08 липня 2020 року повідомила відповідача про підтвердження та залишення грифу ДСК на листі від 13.12.2017 року № 8/2/4-11-19, яким було повідомлено про відмову у наданні позивачці допуску до державної таємниці. З огляду на зазначене, вказаний лист не може бути оглянутий та досліджений в судовому засіданні. Представник третьої особи причин неявки в судове засідання не повідомив. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 16 червня 2017 року № 569-к ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника директора з персоналізації документів ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» з 16 червня 2017 року.

Відповідно до наказу директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 29 серпня 2017 року № 879-к ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 29 серпня 2017 року.

Відповідно до пункту 4.8 посадових інструкцій заступника директора з персоналізації документів, затвердженої директором ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» у 2017 році, заступник директора з персоналізації документів несе відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Наказом ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 25.09.2017 року «Про внесення змін до штатного розпису та введення в дію переліку змін до штатного розпису Поліграфкомбінату «Україна» скорочено з 25.09.2017 року у структурному підрозділі дирекція посаду заступник директора з інформаційних технологій та персоналізації та введено з 25.09.2017 року у штатний розпис Поліграфкомбінату «Україна» структурного підрозділу дирекція посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації документів.

05.10.2017 року позивачка подала заяву на ім`я директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» з проханням перевести її на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації документів.

14.12.2017 року директор ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» звернувся до Державного секретаря Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з листом в якому вказав, що у зв`язку з ненаданням Службою безпеки України допуску до державної таємниці заступнику директора з інформаційних технологій та персоналізації ОСОБА_1 , посада якої вимагає допуску до державної таємниці з грифом «цілком таємно», просив погодити звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації за п.2 ст.40 КЗпП України.

Державний секретар Міністерства економічного розвитку і торгівлі України О.Ю . Перевезенцев на лист Поліграфкомбінату «Україна» від 14.12.2017 року №04/4054 погодив звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації. Одночасно просив надати копію листа Служби безпеки України щодо ненадання допуску до державної таємниці ОСОБА_1

Згідно з наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 20 грудня 2017 року № 1452-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, яка вимагає допуску до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, з 26 грудня 2017 року.

Звертаючись до суду з позовом до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилалася на те, що її звільнення є незаконним, оскільки її не було попереджено про наступне звільнення, не було запропоновано всі вакантні на підприємстві посади, вона не повідомлялось відповідачем про відмову СБУ у наданні їй допуску до державної таємниці, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості оскаржити таку відмову у судовому порядку. Крім того, покладені на неї обов`язки за вказаною посадою не вимагали допуск до державної таємниці.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції посилався на те, що звільнення позивачки з роботи було здійснено з дотриманням норм трудового законодавства, а тому відсутні підстави для її поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, так як він не ґрунтується на встановлених дійсних обставинах справи, досліджених судом доказах та вимогах матеріального права, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

У силу ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5? КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає допуску до державної таємниці.

Розірвання трудового договору з працівником за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, стану здоров`я та відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці (якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає допуску до державної таємниці), що перешкоджає продовженню даної роботи, повинно бути проведено із дотриманням вимог, викладених у частинах першій-третій статті 40 КЗпП України.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзацах першому, третьому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за пунктом другим частини першої статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 40 КЗпП України невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації, стану здоров`я чи допуску до державної таємниці.

Суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки врегульовані Законом України № 3855-XII «Про державну таємницю» (надалі - Закон України «Про державну таємницю»).

Закон України «Про державну таємницю» розмежовує «допуск до державної таємниці» і «доступ до державної таємниці».

Статтею 1 цього Закону допуск до державної таємниці визначено як оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації, а доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень.

Спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України (частина п`ята статті 5 Закон України «Про державну таємницю»).

Відповідно до статті 27 Закону України «Про державну таємницю» доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання. Рішення про надання доступу до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв приймають керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, у яких виконуються роботи, пов`язані з державною таємницею, або зберігаються матеріальні носії секретної інформації.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про державну таємницю» допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що відповідно до наказу від 26 грудня 2017 року № 1452-к та за погодженням з Міністерством економічного розвитку і торгівлі позивачку було звільнено із займаної посади, яка вимагає доступу до державної таємниці, на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України, із 26 грудня 2017 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивачки із займаної посади за пунктом 2 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України. При цьому висновок про те, що перевірка обґрунтованості не надання допуску до державної таємниці за посадою, яку займала позивачка, була здійснена Службою безпеки України, ґрунтується на листі Служби безпеки України від 13 грудня 2017 року щодо повідомлення про відмову у наданні позивачці допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України «Про державну таємницю».

Відповідач обґрунтовував вимогу щодо надання допуску до державної таємниці для посади, на якій працювала позивачка, тим, що у підпорядкуванні позивачки знаходились структурні підрозділи, що працюють з державною таємницею та за своїми завданнями і обов`язками позивачка була зобов`язана визначати, формулювати, планувати та координувати діяльність підпорядкованих їй структурних підрозділів, у тому числі і тих, які мають доступ до державної таємниці.

У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Так, у доповідній записці, адресованій начальнику юридичного відділу ДП " Поліграфічний комбінат " Україна" по виготовленню цінних паперів Болдиревій С.В. , начальник режимно-секретної групи Карпенко В.А. вказав, що станом на 01.06.2017 року до структури Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" було введено посаду заступника директора з персоналізації документів, якому було підпорядковано, у тому числі, і підрозділи, які працюють з державною таємницею. Вказану посаду було введено до Номенклатури посад працівників підприємства, перебування на яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці. 15.08.2017 року документи на оформлення допуску до державної таємниці ОСОБА_1 було надіслано до Служби безпеки України. В той час, коли документи ОСОБА_1 знаходилися на розгляді в СБУ в структурі Поліграфкомбінату «Україна» відбулися зміни, а саме посада заступника директора з персоналізації документів була виведена зі структури та було введено посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації. 29.08.2017 року ОСОБА_1 було переведено на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації та в її підпорядкуванні залишились структурні підрозділи, що працюють з державною таємницею і раніше знаходилися в підпорядкуванні заступника директора з персоналізації документів. 27.11.2017 року Службою безпеки України було повернено документи ОСОБА_1 без надання допуску до державної таємниці. Листом СБ України від 13.12.2017 року Поліграфкомбінат «Україна» було повідомлено про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці на підставі ст.23 та ст.24 Закону України «Про державну таємницю», про що було повідомлено відділ кадрів Поліграфкомбінату «Україна» та ОСОБА_1 . Листи Служби безпеки України мають гриф обмеження доступу «Для службового користування».

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги щодо наявності для посади, яку обіймала позивачка, допуску до державної таємниці, оскільки відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року № 939, необхідність роботи із секретною інформацією для працівника визначає керівник підприємства.

Згідно із пунктом 4.8 посадової інструкції заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації документів, затвердженої директором ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», заступник директора з інформаційних технологій та персоналізації документів несе відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, а том доводи апеляційної скарг про неправильність висновку суду першої інстанції в цій частині колегія суддів відхиляє.

Висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивачки за п.2 ст.40 КЗпП України було проведено у відповідності до вимог трудового законодавства грунтується на інформації, викладеній в листі Служби безпеки України від 13 грудня 2017 року про відмову у наданні позивачці допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України «Про державну таємницю».

Разом з тим, у матеріалах справи відсутній лист Служби безпеки України за вихідним № 8/2/4-11019 від 13 грудня 2017 року, який було покладено в основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції, що є порушенням вимог статті 79 ЦПК України про достовірність доказів, вимог статті 229 ЦПК України щодо дослідження доказів та вимог статті 263 ЦПК України про законність і обґрунтованість судового рішення.

Також судом першої інстанції не звернуто увагу на наявність суперечностей в інформації щодо дати надіслання Службою безпеки України листа відповідачу з відмовою у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці та не надано оцінки вказаній обставині.

Так, доводи відповідача про те, що ДП " Поліграфічний комбінат " Україна" по виготовленню цінних паперів було повідомлено Службою безпеки України про відмову у наданні допуску до державної таємниці ОСОБА_1 листом від 13 грудня 2017 року, грунтуються лише на інформації, викладеній у доповідній записці начальника режимно-секретної групи Карпенка В.А . Лист Служби безпеки України від 13 грудня 2017 року ( його копія) для дослідження встановленому процесуальним законом порядку не наданий. Як і відсутня інформація Служби безпеки України на підтвердження вказаних доводів представника відповідача. Не надані суду докази того, що позивачка, після отримання відповідачем відмови у наданні їй допуску до державної таємниці, була ознайомлена відповідачем з цією відмовою у встановленому порядку.

Між тим, листом від 27.04.2018 року Служба безпеки України повідомила ОСОБА_1 про те, що відповідно до п.1 ч.2 ст.23 Закону України «Про державну таємницю» їй було відмовлено у наданні допуску до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе. Згідно з вимогами ст.24 Закону про відмову у наданні допуску до державної таємниці, Службою безпеки України 23.01.2018 року було надіслано письмове повідомлення №26/2/1-399п/дск до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів». (т.1 ст.56)

Листом від 04.09.2018 року Служба безпеки України повідомила ОСОБА_1 про те, що рішення про відмову у наданні допуску до державної таємниці було прийнято Службою безпеки України за результатами огляду документальних матеріалів, надісланих до ДОДТЛ СБ України за вмотивованим запитом ДП Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 26.12.2017 року №306дск.

Натомість, оспорюваний наказ № 1452-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, яка вимагає допуску до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України було прийнято ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» 20 грудня 2017 року.

Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Служби безпеки України щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе.

Вказаним рішенням встановлено наступне.

Наказом від 26.12.2017 року № 1452-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації у зв`язку із відмовою в наданні відповідачем доступу до державної таємниці.

Так, Департаментом охорони державної таємниці та ліцензування СБУ на виконання запиту Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" від 26.12.2017 № 306/дск, відповідно до положень ст. 24 Закону України "Про державну таємницю" було здійснено перевірку заступника директора з персоналізації документів ОСОБА_1 у зв`язку з допуском її до державної таємниці за формою три.

За результатами перевірки було встановлено, що у наданих відповідях на питання 24,25, 26 Переліку питань, визначених додатком 5 до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939), позивач зазначила відомості щодо своїх близьких родичів (чоловік, син, мати, батько, сестра), адресу фактичного проживання ( АДРЕСА_1 ), а також повідомила, що профілів в соціальних мережах не має.

Разом з тим, при перевірці зазначених відомостей відповідачем було виявлено їх недостовірність, у зв`язку з чим Службою Безпеки України було відмовлено ОСОБА_1 у наданні допуску до державної таємниці.

Встановлено, що відповідачем було відмовлено ОСОБА_1 у доступі до державної таємниці з тих підстав, що останньою було начебто зазначено недостовірні відомості щодо свого фактичного місця проживання, особи, з якою вона проживає однією сім`єю та її відсутністю в соціальних мережах.

Суд звернув увагу, що матеріали справи не містять однозначних доказів, якими б підтверджувались висновки відповідача щодо повідомлення позивачем неправдивих відомостей, натомість, у суду відсутні підстави ставити під сумнів надані позивачем пояснення.

Відповідачем не надано суду змістовних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення, хоча саме на відповідача приписами статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про протиправність прийнятого Службою безпеки України рішення щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе, зворотного відповідачем під час судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не доведено.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року.

У силу ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Окрім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2019 року, яке набрало законної сили встановлено, що Департаментом охорони державної таємниці та ліцензування СБУ на виконання запиту Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" від 26.12.2017 № 306/дск, відповідно до положень ст. 24 Закону України "Про державну таємницю" було здійснено перевірку заступника директора з персоналізації документів ОСОБА_1 у зв`язку з допуском її до державної таємниці за формою три.

З наведеного слідує, що Державне підприємство "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" надіслало запит про перевірку позивачки у зв`язку з допуском її до державної таємниці до Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ лише 26.12.2017 року. Тоді як оспорюваний наказ № 1452-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України було видано відповідачем 20 грудня 2017 року.

Вказане свідчить про те, що на момент звільнення позивачки Службою безпеки України не було прийнято рішення про відмову у наданні допуску ОСОБА_1 до державної таємниці та, в подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення Служби безпеки України щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо недотримання відповідачем вимог чинного трудового законодавства при звільненні позивачки та про наявність підстав для визнання незаконним наказу директора Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» №1452-к від 26.12.2017 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України.

За змістом ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням того, що наказ про звільнення позивачки визнано незаконним, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 27 грудня 2017 року.

Також підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки, оскільки встановлено факт незаконного звільнення та видачі незаконного наказу про звільнення позивачки №1452-к від 26.12.2017 року, які, в свою чергу, стали підставою для внесення до трудової книжки ОСОБА_1 запису про звільнення на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України. Отже для ефективного відновлення порушених трудових прав позивачки слід зобов`язати Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 .

Частиною 2 статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8 Порядку)

При цьому, в п.3 Порядку вказано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Згідно п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку.

ОСОБА_1 , яку звільнено з 26.12.2017 року, поновлено на роботі з 27.12.2017 року даним судовим рішенням від 23.07.2020 року. Тобто вимушений прогул складає 641 робочий день. Двома останніми повними календарними місяцями роботи позивача є жовтень 2017 року, в якому було 21 робочий день та листопад 2017 року, в якому було 22 робочих дні.

З довідки про заробітну плату вбачається, що за жовтень 2017 року позивачці було нараховано заробітну плату в розмірі 59197,75 грн. (без врахування одноразової премії в сумі 1600 грн. та коштів на харчування в сумі 128,05 грн.), а за листопад 2017 року нараховано заробітну плату в сумі 64177 грн. (без врахування коштів на харчування в сумі 134,15 грн.)

Таким чином середньоденна заробітна плата позивачки становить (59197,75 грн. + 64177 грн.) :(21+22)= 2869,18 грн.

Отже середній заробіток за весь час вимушеного прогулу становить 1 839 144,38 грн., тобто 2869,18 грн. (середньоденна заробітна плата) * 641 (кількість днів вимушеного прогулу), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Стягнення цієї суми не буде виходом за межі позовних вимог, оскільки в позовній заяві позивачка просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та вказала, що вказана вимога підлягає уточненню. В заявах про збільшення позовних вимог представник позивачки неодноразово уточнював суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, в останній заяві від 13.08.2018 року просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 494802,76 грн. розрахований з дати звільнення до кінця серпня 2018 року, тоді як рішення суду апеляційної інстанції про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі ухвалене 23 липня 2020 року, а за правилом ст.235 КЗпП України суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тобто до ухвалення рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню.

Такий висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16.

Згідно ст.237 -1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для його організації свого життя.

Обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв`язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

Встановлено, що позивачка була позбавлена можливості певний період працювати, отримувати заробітну плату і це призвело до моральних страждань та необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя.

З огляду на те, що незаконним звільненням було порушене право позивачки на працю,завдано їй душевних страждань, змушено її змінити свій звичний уклад життя, та докладати додаткових зусиль для його організації, колегія суддів з урахуванням обставин справи, ступеню моральних страждань та, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості,вважає обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 адвоката Буняка Валерія Сергійовича підлягає частковому задоволенню, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову; визнання незаконним наказу директора Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» №1452-к від 26.12.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України; поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» з інформаційних технологій та персоналізації з 27.12.2017 року; зобов`язання Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 ; стягнення з Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» на користь позивачки 1 839 144,38 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним звільненням та про відмову в задоволенні решти позовних вимог.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачка просила стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені нею в суді першої інстанції.

Частиною 1, п.2 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складають з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 лютого 2018 року між Адвокатським об`єднанням «БІ ЕС БІ ПАРТНЕРС», в особі керуючого партнера Буняка Валерія Сергійовича та ОСОБА_1 було укладено договір №1-ц/1/18 про надання правничої допомоги у цивільній справі щодо позову клієнта про визнання незаконним наказу ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди.

З рахунку-фактури №1/1/18 від 25 червня 2018 року, який є додатковою угодою до договору №1-ц/1/18 від 21.02.2018 року з моменту його оплати клієнтом та визначає кількість і ціну конкретних правничих послуг за договором від 21.02.2018 року, вбачається, що вартість участі в трьох судових засіданнях - 6000,00 грн., написання та подання відповіді на відзив - 4000,00 грн., написання, подання процесуального клопотання - 500,00 грн., написання адвокатського запиту від 22.02.2018 року - 500,00 грн., написання, подання заяви про збільшення позовних вимог - 1000,00 грн., а всього 12000,00 грн.

Згідно квитанції №33291863 від 03 липня 2018 року ОСОБА_1 сплатила 12000,00 грн. на користь Адвокатського об`єднанням «БІ ЕС БІ ПАРТНЕРС» на виконання договору №34/2019 про надання правничої допомоги №1-ц/1/18 від 21.02.2018 року.

Відповідачем не надано доказів наявності підстав для зменшення понесених позивачкою витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

З огляд на зазначене, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн.

Також відповідно до ч. 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У суді першої інстанції судовий збір за подання позовної заяви та заяв про збільшення позовних вимог позивачка не сплачувала.

При зверненні до суду з позовом, з урахуванням уточнень позовних вимог, сума судового збору, що підлягала до сплати становила 704,80 грн. - за немайнову вимогу та 6948,03 грн. - за вимоги майнового характеру, а всього 7652,83 грн.

За результатами апеляційного розгляду справи позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним наказ Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» №1452-к від 26.12.2017 року про звільнення на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України, поновлено на посаді, зобов`язано внести зміни до трудової книжки, стягнуто з Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» на користь позивачки 1 839 144,38 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Тому, за правилами, ч.ч.1,13 ст. 141 ЦПК України з Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в сумі 7652,83 грн.

За подання апеляційної скарги в частині, що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 , на виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 09.11.2018 року, сплатила 1057,20 грн. судового збору.

Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди апеляційним судом задоволена частково на суму 5000,00 грн. тобто, на 2,5%, тому з урахуванням вимог ч.10 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 26,43 грн.

Керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, ст.ст.40, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 133, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Буняка Валерія Сергійовича задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» №1452-к від 26.12.2017 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України з 26.12.2017 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» з 27.12.2017 року.

Зобов`язати Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 .

Стягнути з Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» (код ЄДРПОУ - 16286441) по виготовленню цінних паперів» на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) 1 839 144,38 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з утримання підприємством з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів та 5000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» (код ЄДРПОУ - 16286441) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) 12000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» (код ЄДРПОУ - 16286441) в дохід держави судовий збір в розмірі 7652,83 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» (код ЄДРПОУ - 16286441) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) 26,43 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 липня 2020 року

Головуючий: Судді: