КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2020 року справа №640/20552/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) в якому просить:

- визнати незаконними дії Громадської ради доброчесності по створенню, поширенню, використанню та зберіганню інформації, яка міститься у Висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 , критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадської радою доброчесності 30.05.2019 року;

- зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 30.05.2019 року, шляхом відкликання даного Висновку з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та знищення з електронних ресурсів (сайту) Громадської ради доброчесності.

В обґрунтування позову позивач зазначив про безпідставність та необґрунтованість підстав для визнання його таким, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, викладених ГРД в спірному висновку, оскільки Висновок Громадської ради доброчесності, який містить недостовірну та неточну інформацію, складений без повного з`ясування викладених в ньому обставин. Подана в ньому інформація завдає шкоди честі, гідності та професійній репутації позивача, перешкоджає його професійній діяльності. На думку позивача, покладені в основу спірного висновку обставини ґрунтуються лише на припущеннях відповідача та не перевіреній належним чином інформації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року передано справу №640/20552/19 до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року визначено підсудність адміністративної справи № 640/20552/19 за Київським окружним адміністративним судом.

Після задоволення самовідводу судді Балаклицького А.І., за результатами повторного автоматизованого розподілу, 28.11.2019 року матеріали адміністративної справи були передані для розгляду судді Василенко Г.Ю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 16 січня 2020 року.

У зв`язку із поверненням поштової кореспонденції та як наслідок не повідомленням відповідача про судове засідання, розгляд справи відкладено на 04 березня 2020 року.

У зв`язку із перебуванням головуючої судді на лікарняному, судове засідання призначено на 12 березня 2020 року.

Ухвалою суду від 12 березня 2020 року, проголошеною без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справ по суті на 21 липня 2020 року.

Відповідно до поштових повідомлень про вручення, конверти з ухвалою про відкриття провадження та з повістками повернулися до суду із зазначенням "не знайдено". Дана кореспонденція направлялась судом на адресу, що зазначена на сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а саме АДРЕСА_11, м. Київ.

Згідно із положеннями ст. 130 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання.

Так, відповідно до вищезазначених вимог Кодексу адміністративного судочинства України, про дати судового засідання, суд завчасно повідомляв відповідача шляхом розміщення повідомлення на сайті Київського окружного адміністративного суду веб-порталу судової влади України.

Від позивача надійшла заява про здійснення розгляду справи без його участі.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи заяву позивача, а також неявку відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, судом вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд встановив наступне.

Указом Президента України від 13.05.2009 №319/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років.

Указом Президента України від 03.04.2017 № 95/2017 ОСОБА_1 призначено безстроково на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

У межах процедури проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність позивача займаній посаді, 30.05.2019 Громадською радою доброчесності затверджено висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

У вказаному висновку зазначено, що проаналізувавши інформацію про суддю Окружного адміністративного суду м. Києва, Громадська рада доброчесності виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, а саме:

1. Суддя безпідставно не задекларував своєчасно своє майно, члена сім`ї, що є ліквідним активом. Суддя не вжив достатніх заходів для з`ясування майнового стану осіб, стосовно яких він повинен подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, внаслідок чого вказав неправдиву (у тому числі неповну) інформацію.

Відповідно до висновку, 30.03.2016 дружині судді була видана довіреність на розпорядження квартирою, строк дії довіреності до 30.03.2021. За інформацією, наявною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, довірителька є власницею двох квартир: квартири у місті Києві площею 33,78 м2 та квартири у місті Прилуки Чернігівської області площею 30,5 м2. Також зазначено, що за інформацією, наявною у суддівському досьє, дружина судді і сам суддя раніше мали адресу проживання, що повністю збігається із адресою квартири у місті Києві, яка з 30.03.2016 належить на праві власності довірительці.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України "Про запобігання корупції", у декларації зазначаються відомості про об`єкти декларування, передбачені п. 2-8 ч. 1 ст. 46 цього Закону, що є об`єктами права власності третьої особи, якщо суб`єкт декларування або член його сім`ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об`єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об`єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним. Проте, зазначені відомості відсутні в усіх деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих суддею за 2016, 2017, 2018 роки. Таким чином, відповідач зазначив, що у нього виникає обґрунтований сумнів у тому, що суддя зазначив повні та достовірні відомості щодо об`єктів нерухомого майна, щодо яких у дружини судді наявне право розпорядження.

2. Суддя допускав дії або бездіяльність, що призвело до розподілу справ у суді з порушенням принципу випадковості при використанні автоматизованої системи, або іншим чином втручався в автоматизований розподіл справ. Суддя брав участь у втручанні в автоматизовану систему розподілу справ (розглядав справи, отримані з порушенням, про які він мав знати); здійснив розгляд справи у незаконному складі суду, про що не міг не знати.

Так, у висновку зазначено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, суддя у складі колегії суддів Окружного адміністративного суду міста Києва здійснював судовий розгляд у справі 826/7320/17 за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби про встановлення наявності у Голови Державної фіскальної служби України повноважень на прийняття рішень про розстрочення грошового зобов`язання. Постановою суду у справі 826/7320/17 від 23.11.2017 колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва повністю задовольнила адміністративний позов.

Відповідно до звіту автоматизованого розподілу у справі 826/7320/17, 15.06.2017 було здійснено автоматизований розподіл цієї справи і суддею у колегії було визначено, зокрема, ОСОБА_1. Відповідачем зазначено, що у звіті автоматизованого розподілу у цій справі зазначено спеціалізацію 12.3 "Звільнення з публічної служби". Проте, виходячи зі змісту позовних вимог у справі 826/7320/17, а також зі змісту постанови колегії суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у цій справі від 23.11.2017, будь-які обставини звільнення ОСОБА_2 з публічної служби не досліджувались, оскільки станом на момент постановлення цього судового рішення він був лише відстороненим від виконання обов`язків Голови ДФС, а позовні вимоги ОСОБА_2 жодним чином не охоплювали питання звільнення позивача з публічної служби і стосувались встановлення наявності або відсутності повноважень Голови ДФС на прийняття певних рішень.

Відповідач у своєму висновку зазначає, що суддя мав бути обізнаним про те, яким чином відбувався автоматизований розподіл у справі 826/7320/17, мав звернути увагу на очевидну невідповідність спеціалізації, визначеної при авторозподілі цієї справи, фактичному змісту позовних вимог та змісту правовідносин, які мають бути досліджені під час судового розгляду. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, суддя також здійснював судовий розгляд у справі 826/12608/17 за позовом ОСОБА_3 до Національного антикорупційного бюро, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про визнання дій протиправними в межах кримінального провадження №42016000000003712. Позовними вимогами ОСОБА_3 було визнання протиправними дій детективів Національного антикорупційного бюро України, погоджених з прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури України, щодо проведення оперативно-розшукових дій.

Відповідно до звіту про автоматизований розподіл у справі 826/12608/17 від 03.10.2017 було визначено спеціалізацію "11.5 виконавча служба та виконавче провадження".

Водночас зі змісту позовних вимог очевидним є те, що ця справа не охоплюється наведеною спеціалізацією, оскільки питання здійснення оперативно-розшукової діяльності, здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні не належать до питань діяльності виконавчої служби та виконавчого провадження. Через визначення такої спеціалізації частина суддів була виключена із автоматизованого розподілу як такі, що не слухають відповідну категорію справ, і це відобразилось на об`єктивності такого розподілу.

Хоча суддя так і не закінчив здійснення судового розгляду у цій справі через відсутність в нього доступу до відомостей, які становлять державну таємницю, однак, суддя прийняв цю справу до розгляду і не міг не звернути увагу на зміст позовних вимог та помилково визначену для цієї справи спеціалізацію під час автоматизованого розподілу.

Громадська рада доброчесності звертає увагу на те, що визначення за справою неправильної спеціалізації є способом обходу вимоги про автоматизований розподіл справ з метою впливу на вибір судді. Судді відома його спеціалізація і він не міг не звернути увагу на те, що справа була розподілена усупереч цій спеціалізації. Проте він не вчинив жодних дій щодо уникнення розгляду справ, які була розподілені на нього з втручанням в автоматизований розподіл справ.

3. Суддя не пояснив переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат його близьких осіб і легальні доходи, що на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат.

Так, відповідно до відомостей, наявних у суддівському досьє, мати судді у лютому 2018 року набула право власності на квартиру площею 63,8 м2 та на паркомісце площею 17,6 м2. Обидва об`єкти нерухомості розташовані у місті Києві, у житловому комплексі "Parkstone". Відповідно до відомостей з веб-сайту з продажу нерухомості, орієнтовна ринкова вартість квартири такої ж площі у зазначеному житловому комплексі становить 110 000 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату набуття матір`ю судді права власності становило 2,98 млн. грн. Також слід зазначити, що відповідно до відомостей, наявних у суддівському досьє, договори про участь матері судді в будівництві зазначених об`єктів нерухомості були укладені у вересні-жовтні 2015 року. Водночас, відповідно до відомостей, наявних у суддівському досьє, мати судді протягом 2013-2018 років не отримувала доходів. У публічному доступі відсутні будь-які відомості про здійснення матір`ю судді підприємницької діяльності. За інформацією, наявною у суддівському досьє, мати судді є пенсіонеркою і її останнім місцем роботи (до 2002 року) було підприємство "Теплокомуненерго" (місто Прилуки, Чернігівська область), посада - апаратчиця.

Законність джерел походження зазначеного майна матері судді викликає у відповідача обґрунтований сумнів.

У деклараціях судді за 2015, 2016, 2017, 2018 роки не зазначено здійснення будь-яких видатків, розмір яких перевищував 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом 1 січня відповідних звітних років.

Не погоджуючись із зазначеними висновком та рішенням, позивач звернувся до суду з позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Вирішуючи питання підвідомчості даного спору за участю Громадської ради доброчесності адміністративному суду, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.

За змістом статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. При цьому, публічно-правовим є спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

У свою чергу, суб`єктом владних повноважень визнається орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 3 постанови від 20 травня 2015 року №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" зазначив, що для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують публічно-владні управлінські функції, а статус відповідного органу як суб`єкта владних повноважень не ставиться в залежність від факту його реєстрації як юридичної особи.

Правовий статус та завдання ГРД визначені у статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402).

Відповідно до частини 1 статті 87 Закону №1402 Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Частиною шостою цієї ж статті визначено, що Громадська рада доброчесності, серед іншого, надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону №1402 якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Згідно з частиною 1 статті 85 Закону кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

У пункті 16 частини 4 статті 85 Закону встановлено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

Таким чином, Закон покладає на ГРД функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, тобто відповідач фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб`єктом при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства і, як наслідок, - суб`єктом владних повноважень.

Крім того, оскільки процес складення та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, даний спір є публічно-правовими та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу на те, що згідно з частиною третьою статті 88 Закону №1402 рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Отже, чинне законодавство не надає особі право оскаржити рішення Комісії з підстав його необґрунтованості щодо питань невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики, у разі обґрунтування рішення відповідним негативним висновком ГРД, оскільки Закон допускає можливість оскарження такого рішення Комісії виключно у разі допущення процесуальних (процедурних) порушень.

Водночас, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конвенція ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 та, відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства.

Відповідно до статті 8 Конституції України та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини зазначає, що стаття 13 Конвенції вимагає наявності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку зі скаргами, які у розумінні Конвенції можуть вважатися "небезпідставними" (рішення у справі "Кіган проти Сполученого Королівства" (Keegan v. the United Kingdom), заява № 28867/03, п. 40; рішення у справі "Багієва проти України" (Bagiyeva v. Ukraine), заява №41085/05, п. 57).

У справі "Зінченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (п. 108 вказаного рішення).

В пункті 110 рішення у справі "Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, заява №28403/05) Європейський суд з прав людини зазначив, що для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як на практиці, так і в теорії, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади і бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v.), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudіa v.) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000).

Отже, подання даного адміністративного позову є єдиним можливим способом захисту на національному рівні порушених з боку ГРД прав позивача, а тому відмова в його прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції та обов`язкової до застосування практики ЄСПЛ.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Надаючи оцінку правомірності прийнятого відповідачем висновку, суд виходить з такого.

Згідно з частиною шостою статті 87 Закону №1402 громадська рада доброчесності, зокрема: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Правила організації та діяльності Громадської ради доброчесності визначені її Регламентом, схваленим рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року №1/2016 (далі по тексту - Регламент ГРД), статтею 2 якого закріплено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі.

З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Рада і її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності (частина друга статті 3 Регламенту ГРД).

Відповідно до статті 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення.

Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:

1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або

2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Прийнятий колегією Ради висновок виноситься на збори Ради для затвердження. Рада зборами може:

1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його Вищій кваліфікаційній комісії суддів України;

2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії Ради чи окремому члену Ради для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради;

3) прийняти рішення про направлення інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України без затвердження висновку;

4) відхилити висновок.

Отже, судом встановлено, що Громадська рада доброчесності може збирати, перевіряти, зберігати та аналізувати інформацію щодо судді за результатом проведеної перевірки та (або) аналізу отриманої інформації, також може прийняти, направити до ВККС або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, або рішення про направлення (надання) інформації щодо особи, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно же викладених у спірному висновку тверджень відповідача про те, що суддя безпідставно не задекларував своєчасно своє майно, члена сім`ї, що є ліквідним активом. Суддя не вжив достатніх заходів для з`ясування майнового стану осіб, стосовно яких він повинен подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, внаслідок чого вказав неправдиву (у тому числі неповну) інформацію, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 30.03.2016 року за реєстровим номером 396, квартиру за адресою АДРЕСА_3 було продано матір`ю позивача ОСОБА_4 громадянці ОСОБА_5 . Однією з умов придбання житла було те, що мати позивача бере на себе всі зобов`язання по переоформленню квартири в комунальних службах (Київенерго, Київоблгаз, ЖЕК, тощо).

Позивачем зазначено, що протягом всього 2016 року батько позивача перебував у лікарнях, а мати позивача постійно перебувала разом з батьком, тому оскільки вона фізично не могла вчиняти відповідні дії по переоформленню житла, покупцем видано довіреність для вчинення дій по переоформленню житла на дружину позивача ОСОБА_6 . Після всіх переоформлень квартири у комунальних службах, ОСОБА_5 вчинено дію по припиненню дії довіреності, про що свідчить наявний в матеріалах справи витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей за № 36445118 від 15.06.2018 року про припинення дії довіреності від 30.06.2016 року.

Крім того, як встановлено судом, твердження відповідача про збіг адрес позивача та ОСОБА_5 , не відповідає дійсності, оскільки номери квартир у сторін є різними.

Отже, посилання відповідача, на порушення позивачем частини 3 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Щодо тверджень у висновку про допущену бездіяльність позивача при авторозподілі судових справ, то суд зазначає наступне.

Згідно частини 3 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, визначення судді або колегії суддів (судді - доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно- телекомунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).

Положеннями статті 31 вказаного Кодексу визначено, що визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач.

Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.

Згідно ч. 3 ст. 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що має наслідком звільнення його з посади.

Згідно п. 2.3.1 чинної редакції Положення про автоматизовану систему документообігу суду, розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.

З наведеного вбачається, що реєстрація документів в суді та здійснення автоматизованого розподілу документів віднесено до повноважень апарату суду, а не суддівського корпусу.

Крім того, у висновку відповідач зазначив про наявність кримінального провадження № 52017000000000872 внесеного 14.12.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, щодо можливого вчинення кримінального правопорушення, передбачено ч.1 ст. 376-1 КК України, за фактом можливого незаконного втручання в роботу автоматизованої системи документообігу ОАСК під час розгляду справи 826/7320/17. Проте, як встановлено судом 05.04.2018 детективом Національного антикорупційного бюро України прийнято рішення про закриття кримінального провадження, про що в матеріалах справи міститься Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Щодо справи за позовом ОСОБА_3 , позивачем зазначено та встановлено судом, що після отримання позовних матеріалів по даній справі, позивачем 04.10.2017 винесено ухвалу №826/1268/17 про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі в зв`язку з тим, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2017 ухвалу від 04.10.2017 скасовано, а справу скеровано до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд зобов`язаний відкрити провадження у даній справі. Крім того, судом встановлено, що рішення по суті справи винесено не позивачем, а іншим складом суду.

Отже, суд не вбачає в діях позивача порушень, щодо втручання у автоматизований розподіл справ.

Щодо посилань у висновку на те, що суддя не пояснив переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат його близьких осіб і легальні доходи, то в цій частині суд зазначає таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, матір`ю позивача було продано за 20 000 доларів США будинок в АДРЕСА_4 .

18.10.2000 року матір`ю позивача ОСОБА_4 придбано однокімнатну квартиру в АДРЕСА_3 , за ціною 8061,81 грн., що підтверджується договором купівлі продажу від 18.10.2000 за реєстровим номером 806, яка в подальшому (30.03.2016) продана за 2 400 000 грн. (88 560 доларів США).

Позивачем зазначено, що в період з 2006 по 2016 роки мати позивача здавала зазначену квартиру АДРЕСА_5 , що належала їй на праві в оренду на підставі усного договору. Вартість оренди зазначеної однокімнатної квартири в Оболонському районі м. Києва становила 600 доларів США плюс комунальні платежі. За 10 років здачі квартири ОСОБА_4 отримала 50 000 тис доларів США.

28.09.2015 року матір`ю позивача укладено договір про участь у будівництві об`єкту нерухомості, а саме квартири за адресою АДРЕСА_7 , а в квітні 2015 року укладено договір про участь у будівництві об`єкту нерухомості - машиномісце, за адресою АДРЕСА_7 (поштова адреса пр . АДРЕСА_7 ). З пояснень позивача під час оформлення договорів у 2015 році був відсутній навіть фундамент квартири та машиномісця. Відповідно до витягу з ЄДР прав на нерухоме майно 15.02.2018 було оформлено право власності на житлову квартиру за адресою АДРЕСА_7 (під час здачі будинку в експлуатацію поштова адреса будинку змінилась з « 2Б» на «2Д»).

Згідно довідки від 05.02.2018 виданої ПП «Метал сервіс», зазначено що, вищезгадана квартира передана покупцю ОСОБА_4 вартістю 536 749,40грн., оплата проведена в повному обсязі та претензій до інвестора немає. Відповідно до довідки від 05.02.2018 року виданої ПП «Метал сервіс», зазначено що, вищезгадане машиномісце передано покупцю ОСОБА_4 вартістю 114 400,00 грн., оплата проведена в повному обсязі та претензій до інвестора немає. Копії витягів та довідок додані до матеріалів справи.

Крім того, судом встановлено, що з 2006 року дружина позивача ОСОБА_6 зареєстрована як ФОП та займається підприємницькою діяльністю. Відповідно до наданих суду декларацій до податкової інспекції за період з 2006 по 2018 роки включно ОСОБА_6 отримала дохід в розміри 8 660 083,90 грн.

Так, 03.02.2006 року дружиною позивача придбано 3-х кімнатну квартиру вартістю 561 000грн. за адресою АДРЕСА_10 , що підтверджується копією договору купівлі - продажу. Кошти на придбання квартири були взяті в кредит в АБ «Синтез», копія договору іпотеки наявна в матеріалах справи.

Відповідно до даних, що зазначені у декларації, членами родини позивача є дружина та син. З пояснень позивача встановлено, що ним та членами його сім`ї протягом 2015, 2016, 2017 та 2018 років не здійснювались видатки, розмір яких перевищував би 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом 1 січня відповідних звітних років, а отже і підстав вносити такі дані до декларацій у позивача не було. Доказів які б підтверджували або спростовували такі факти, відповідачем суду надано не було.

Отже, вищезазначене на думку суду підтверджує джерела походження ліквідного майна матері позивача та дружини позивача, що в свою чергу спростовує сумніви щодо набуття такого майна та здійснення таких витрат, про що зазначається у висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України "Про запобігання корупції" (далі - Закон №1700) здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, віднесено до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до положень частини першої статті 50 Закону №1700 повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Згідно з положеннями статті 51 Закону №1700 Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

Моніторинг способу життя суб`єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.

Встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Отже, виявлення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, само по собі не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі №814/886/17 зазначив, що відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону №1700-VII НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Згідно із частиною другою цієї статті у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національним агентством з питань запобігання корупції письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі достовірності відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення членів ГРД до НАЗК з приводу перевірки правильності чи достовірності заповнення декларацій позивачем та докази виявлення НАЗК в ході перевірки декларацій позивача порушень в частині достовірності та повноти відомостей щодо його майна.

Суд вважає, що відповідач під час прийняття рішень, не повинен перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції Громадської ради доброчесності, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позиції відповідача, яка викладена у спірному висновку, в частині наявності сумнівів щодо походження задекларованого позивачем майна, а також несвоєчасності декларування позивачем та членами його сім`ї відповідного майна.

Із системного аналізу норм статті 87 Закону №1402, статей 19, 21, 22 Регламенту ГРД вбачається, що висновок ГРД має відповідати вимогам вмотивованості, тобто містити виключно достовірну та підтверджену інформацію, що свідчить про підстави для винесення ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або може викликати обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям.

Згідно п. 39 висновку КРЄС №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, згідно з яким, джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Натомість, за результатом дослідження та аналізу наявних у матеріалах справи доказів та фактичних обставин справи, судом встановлено, що обставини, викладені у спірних висновку та рішенні, не були належним чином перевірені Громадською радою доброчесності та носять характер припущень.

Разом з тим, необхідною та достатньою передумовою для прийняття відповідачем висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності є отримання ГРД достовірної інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Наявність відповідних передумов під час розгляду даної справи судом не встановлена та відповідачем не доведена.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

При цьому, неправильне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом встановлено, що у тексті позовної заяви позивач зазначив що ним обрано належний та ефективний спосіб захисту його порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного Висновку. Проте у прохальній частині зазначено вимоги про визнання незаконними дій Громадської ради доброчесності по створенню, поширенню, використанню та зберіганню інформації, яка міститься у Висновку та про зобов`язання відкликання даного Висновку з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та знищення з електронних ресурсів (сайту) відповідача.

За таких обставин, з метою належного судового захисту та відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 30.05.2019.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1536,80 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74-78, 90, 130, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що затверджений Громадською радою доброчесності 30 травня 2019 року.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд. 9).

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.