Постанова

Іменем України

23 липня 2020 року

м. Київ

справа № 138/2655/19

провадження № 61-3154св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 , Служба у справах дітей, сім`ї та молоді Могилів-Подільської міської ради Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року в складі судді Лисенко Т. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року в складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього сина - ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей, сім`ї та молоді Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, звернулась до суду з заявою про видачу обмежувального припису.

В обґрунтування позову зазначала, щоОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 травня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 02 квітня 2015 року шлюб розірвано, а з червня 2017 року ОСОБА_2 вчиняє щодо заявника та їх сина фізичне та психологічне насильство. Зокрема, ОСОБА_2 неодноразово спричиняв заявнику тілесні ушкодження, висловлювався на її адресу нецензурною лайкою, називав образливими словами та принижував. Водночас, він спричиняв фізичний біль їх сину, завдавав шкоди його психологічному, душевному та моральному здоров`ю.

Вказує, що внаслідок таких протиправних дій заявник неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінальних правопорушень, а також зверталась до Могилів-Подільського міського голови із заявами про проведення із ОСОБА_2 профілактичних бесід та винесення попереджень щодо неприпустимості таких дій відносно неї та сина ОСОБА_3 . За результатами цих заяв, відносно ОСОБА_2 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 125, частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а також проведені з ним профілактичні бесіди, на яких рекомендовано налагодити відносини із сином ОСОБА_3 та попереджено про відповідальність за протиправну поведінку відносно дитини та заявника. Разом з тим неодноразові звернення заявника до правоохоронних органів та органів місцевої влади не припиняють протиправних дій ОСОБА_2 , кримінальні провадження відносно нього не розслідуються належним чином, профілактичні бесіди позитивного результату не дають та він продовжує здійснювати насильство щодо заявника та малолітньої дитини.

З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 на строк 6 місяців та визначити останньому тимчасові обмеження його прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 та відносно неї, а саме: заборонити наближення на 100 метрів до місця їх проживання; до місця навчання малолітнього сина; до місця роботи ОСОБА_1 ; заборонити кривднику вести листування, телефонні переговори з малолітнім сином та заявником або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року, в задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволені заяви, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

13 лютого 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її заяву щодо видачі обмежувального припису.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень в цій справі заявник зазначила, що судами порушено норми процесуального права. Зокрема, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, прийняв судове рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів по справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що:

- постанова апеляційного суду є необґрунтованою та винесена без урахування всіх обставин справи;

- суди врахували лише надумані факти ОСОБА_2 , які були сказані ним під час розгляду заяви, а саме, що ОСОБА_1 використовує спільного сина ОСОБА_3 в якості інструмента помсти по відношенню до ОСОБА_2 та перешкоджає побаченням з дитиною, але ці факти не підтверджуються будь-якими письмовими доказами або свідками;

- суд апеляційної інстанції не надав оцінку твердженням щодо неодноразової неправомірної поведінки ОСОБА_2 по відношенню до заявника та її малолітнього сина ОСОБА_3 , що підтверджується великою кількістю письмових доказів, а також відповіддю Служби у справах дітей, сім`ї та молоді Могилів Подільської міської ради Вінницької області про те, що з ОСОБА_2 проведено профілактичні бесіди щодо неприпустимості насильства в сім`ї;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що з ОСОБА_2 проводились не тільки профілактичні бесіди щодо неприпустимості вчинення останнім насильства в сім`ї, а ще працівниками Могилів-Подільського відділу поліції Вінницької області винесено відносно ОСОБА_2 офіційне попередження про неприпустимість насильства в сім`ї;

- при розгляді справи суди не врахували те, що відсутні будь-які докази того, що заявник, як мати малолітнього ОСОБА_3 не намагалась налаштувати дитину на позитивне ставлення до батька, а також створити всі умови для їх спілкування;

- суд апеляційної інстанції не взяв до уваги додану заявником до апеляційної скарги довідку від 22 січня 2018 року № 1, яка видана директором Дошкільного навчального закладу № 1 (далі - ДНЗ № 1) Трахтенгерц Р. Р., а також не надав зазначеному документу оцінки.

На момент розгляду справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження та викликали необхідність їх перевірки, то ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи № 138/2655/19 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2020 року матеріали справи № 138/2655/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі ухвалено з додержанням норм законодавства.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 02 травня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 02 квітня 2015 року.

Відповідно до свідоцтва про народження від 25 жовтня 2011 серії НОМЕР_1 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом від 09 червня 2017 року № 82-4423 Могилів-Подільська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що за її заявою від 09 червня 2017 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 КК України.

Згідно з повідомленням Могилів-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 11 жовтня 2017 року, до якого долучено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 КК України, кримінальне провадження за № 42017021220000037, внесене до ЄРДР від 09 червня 2017 року, закрите 10 липня 2017 року.

Відповідно до витягу з ЄРДР з кримінального провадження № 12017020220000469 01 липня 2017 року органом досудового розслідування внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, за заявою ОСОБА_1 , яка вказала, що 27 червня 2017 року ОСОБА_2 спричинив їй тілесні ушкодження.

У висновку експерта від 01 липня 2017 року № 190 зазначено, що за результатами медичної експертизи, експерт дійшов підсумку, що у ОСОБА_1 мали місце тілесні ушкодження, які виникли, можливо, 27 червня 2017 року та належать до категорії легких тілесних ушкоджень.

У протоколі допиту малолітнього (неповнолітнього) свідка від 15 вересня 2017 року, проведеного за участю психолога, зазначено, що під час допиту дитина ОСОБА_3 показав, що ІНФОРМАЦІЯ_3 його батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 сперечалися, від чого йому, ОСОБА_3 , було страшно і він закрив вуха руками. Батько взяв його на руки та хотів з ним піти, але мати не пускала його і батько дверима притискав їй руку. Також дитина повідомила, що батько часто спричиняв матері тілесні ушкодження і йому, ОСОБА_3 , в цей час було страшно та він плакав. Крім цього, дитина зазначила, що боїться батька, їй неприємно з батьком спілкуватись, а коли вона помічає автомобіль батька, то хоче, щоб батько його не помітив та проїхав далі.

Відповідно до психологічної характеристики від 04 жовтня 2017 року № 01-11/570, виданої Управлінням освіти Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, з ОСОБА_3 проведено роботу у вигляді індивідуальних консультацій, під час яких дитина вказувала, що її батько є поганим, ображає матір та бабусю. У дитини спостерігається відчуття страху до батька, його поведінки. Хлопчик виявляє негативні емоції та страх щодо поведінки батька, яка негативно впливає на особистість дитини, викликає у останньої тривожність та стрес. Рекомендовано обмежити спілкування дитини з батьком на певний період, батькам: приділяти належну увагу дитині, яка потребує турботи, емоційного тепла.

17 січня 2018 року ОСОБА_1 подала до відділу поліції заяву з вимогою скласти відносно ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за вчинення насильства в сім`ї.

Відповідно до витягу з ЄРДР з кримінального провадження № 12018020220000064 від 18 січня 2018 року про внесення відомостей про кримінальне правопорушення за частиною першою статті 296 КК України, 17 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про те, що ОСОБА_2 вчинив щодо неї та її малолітнього сина хуліганські дії.

12 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про те, що ОСОБА_2 вчинив щодо неї кримінальні правопорушення, передбачені частиною першою статті 296, частиною першою статті 126 КК України.

Згідно з витягом з ЄРДР з кримінального провадження № 12018020220000127 15 лютого 2018 року внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною першою статті 125 КК України за заявою ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 12 лютого 2018 року здійснив щодо неї насильницькі дії, які завдали їй фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

У висновку експерта від 23 лютого 2018 року № 57 зазначено, що за результатами медичної експертизи встановлено, що у ОСОБА_1 мали місце тілесні ушкодження, які виникли, можливо, 12 лютого 2018 року та належать до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я більше 6 діб.

15 листопада, 23 листопада, 11 грудня 2017 року та 12 січня, 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 зверталась з заявами до Могилів-Подільського міського голови, начальника Могилів-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - Могилів-Подільським ВП ГУНП у Вінницькій області) та керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури з проханням провести ОСОБА_2 бесіди щодо неправомірних дій останнього та винесення письмового застереження щодо його неналежного ставлення до дитини.

13 лютого, 13 березня, 26 квітня 2018 року ОСОБА_1 на ім`я Могилів-Подільського міського голови подавала письмове пояснення та заяви, в яких просила орган опіки та піклування Могилів-Подільської міської ради звернутись до суду із заявою про видачу відносно ОСОБА_2 обмежувального припису.

Відповідно до висновків про результати розгляду звернень від 07 серпня, 11 грудня, 19 грудня та 21 грудня 2017 року, а також листів за вих. № 7890/223/04/2017, № 11019/223/02-2017, 11282/223/02-17, 11244/223/01-2017 Могилів-Подільським ВП ГУНП у Вінницькій області не виявлені ознаки кримінального правопорушення під час перевірок, здійснених за заявами ОСОБА_1 від 07 серпня, 05 грудня та 11 грудня 2017 року.

За результатами заяв ОСОБА_1 до Могилів-Подільської міської ради службою у справах дітей, сім`ї та молоді проведені профілактичні бесіди із ОСОБА_2 щодо виконання ним батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , про що повідомлено заявника листами від 01 грудня 2017 року № 11-07/508, від 08 лютого 2018 року № 11-07/67, від 14 лютого 2018 року № 11-07/469.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 26 липня 2019 року ОСОБА_1 попереджено про те, що у разі вчинення дій щодо неналежного виконання батьківських обов`язків її може бути притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до довідки Дошкільного навчального закладу № 6 «Берізка» м. Могилів-Подільського ОСОБА_2 цікавиться вихованням та навчанням його сина ОСОБА_3 у навчальному закладі, хоча проживає окремо від родини. Мати дитини перешкоджає батькові бачитись з дитиною, хоча дитина при зустрічі вільно, не примусово йде на контакт з батьком, радіє зустрічі з ним.

Рішеннями виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 25 жовтня 2016 року та виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 25 жовтня 2016 року № 347, від 27 квітня 2017 року № 122 визначено спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 12 жовтня 2017 року № 308 про участь батька у вихованні дитини від 12 жовтня 2017 року вирішено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 налагодити відносини, з метою нормалізації психологічного стану сина, його фізичного, духовного та морального розвитку.

Нормативно-правове обґрунтування

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 цього закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Розглянувши заяву, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку, що заявник не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення такого та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами.

Суди дійшли правильного висновку, що заявник не довела наявність обґрунтованих ризиків вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо неї та їх малолітньої дитини і потребу у їх захисті в порядку, передбаченому Законом, оскільки із встановлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 до адміністративної або кримінальної відповідальності за насильство в сім`ї не притягався, термінового заборонного припису стосовно нього у встановленому Законом порядку винесено не було, висновки експерта за результатами медичних експертиз не містять жодного доказу, що саме він заподіював ОСОБА_1 тілесні ушкодження, процесуальні рішення про відмову у задоволенні заяв у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 ознак протиправних діянь щодо заявника та сина ОСОБА_3 , у передбаченому законом порядку не оскаржувались, що свідчить про згоду заявника з ними.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги не надав оцінку твердженням заявника щодо неодноразової неправомірної поведінки ОСОБА_2 по відношенню до заявника та її малолітнього сина ОСОБА_3 та не врахував, що з ОСОБА_2 проводились не тільки профілактичні бесіди щодо неприпустимості вчинення останнім насильства в сім`ї, а ще працівниками Могилів-Подільського відділу поліції Вінницької області винесено відносно ОСОБА_2 офіційне попередження про неприпустимість насильства в сім`ї, не заслуговують на увагу, оскільки оскаржуване судове рішення містять висновки щодо сукупності доказів, оцінки цих доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги додану заявником до апеляційної скарги довідку № 1 від 22 січня 2018 року, яка видана директором ДНЗ № 1 ОСОБА_5 , а також не надав зазначеному документу оцінки не знайшли свого підтвердження, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, вказану довідку заявник до місцевого суду не подавала, письмово не повідомляла про об`єктивні причини неможливості її надати, клопотання про встановлення додаткового строку для її подання не заявляла, та долучивши таку довідку до апеляційної скарги, не заявила клопотання про приєднання до матеріалів цивільної справи на не надала доказів неможливості її подання до місцевого суду з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, колегія суддівдійшла висновку, що такі не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик