ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 743/859/20 Суддя (судді) першої інстанції: Павленко О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,

за участю секретаря: Вовк І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2020 року у справі за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання,-

ВСТАНОВИВ:

Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області звернулося до суду з адміністративним позовом до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про продовження строку затримання.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно рішення Печерського районного суду м. Києва від 08.01.2020 року, відповідача затримано з поміщенням його до ПТПІ з метою забезпечення його передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію терміном на шість місяців.

З листа Чернігівського ПТПІ від 12.02.2020 та заяви відповідача від 05.02.2020 вбачається, що останній виявив бажання у сприянні його повернення до Республіки Грузія за власні кошти.

Відповідно до листа Консульського відділу Посольства Грузії в Україні від 08.06.2020, надісланого у відповідь на запит представника позивача від 21.05.2020, вбачається, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не вважається громадянином Грузії.

Позивачем 23.01.2020 направлялися листи до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства, а також 10.02.2020, 21.05.2020, 18.06.2020 до Консульського відділу Посольства Російської Федерації в Україні з інформацією про затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , та проханням у сприянні документуванні його сертифікатом на повернення до РФ.

З листа Консульського відділу Посольства Російської Федерації в Україні від 17.03.2020 вбачається, що для проведення перевірки про наявність у відповідача громадянства Російської Федерації необхідна його заповнена заява про згоду на обробку персональних даних і запитальний лист.

Відповідно до листів Чернігівського ПТПІ від 26.05.2020, 09.06.2020 та актів від 29.01.2020, 22.05.2020, 09.06.2020 складених представниками Чернігівського ПТПІ, вбачається, що відповідач відмовився заповнювати анкету-заяву, визначену у Додатку №1 до Виконавчого протоколу про порядок реалізації Угоди між КМУ та Урядом РФ для оформлення проїзного документа для виїзду за межі території України з власних міркувань, в зв`язку з небажанням повертатися до Російської Федерації.

На час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач не отримав інформації про належність відповідача до громадянства Російської Федерації, а також відомостей, котрі ідентифікують його особу.

Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Згідно із ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Частиною 11 статті 289 КАС України, встановлено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Законом України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію» від 05.06.2013 було ратифіковано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію, підписану 22.10.2012.

Вказаною Угодою, а також Інструкцією про порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України міжнародних угод про реадмісію осіб, затвердженої наказом МВС України від 16.02.2015 року №158, визначено підстави та порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України положень про реадмісію (приймання-передавання) громадян обох держав, а також порядок їх взаємодії під час здійснення реадмісійних процедур.

Згідно вищезазначеної інструкції, проведення заходів реадмісії з будь-якою договірною стороною передбачає ряд організаційних заходів, які включають процедуру ідентифікації особи, обмін інформацією між сторонами, та сам процес передачі особи від одного компетентного органу до другого компетентного органу.

Розділом VІ Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом МВС України, Адміністрації ДПС України, СБУ від 23.04.2012 року № 353/271/150, визначено порядок дій з ідентифікації та документування іноземців.

Так згідно пункту 1 Розділу VІ зазначеної Інструкції передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою, до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.

Таким чином, анкета визначеного зразка, заповнена іноземцем, є необхідною складовою для проведення процедури ідентифікації іноземця.

Частина 4 статті 30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» регламентує, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як на 18 місяців.

Таким чином, громадяни, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають реадмісії, що в свою чергу виключає можливість застосування до них процедури примусового видворення, а відповідно й затримання з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Проте у разі відсутності доказів того, що відповідач є громадянином Російської Федерації, виключається можливість застосування до спірних правовідносин положень Угоди.

Правову позицію аналогічного змісту вже висловлював Верховний Суд, зокрема в постанові від 07 лютого 2019 року у справі №308/8109/17.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, будь-яких документів, які посвідчують особу відповідача чи підтверджують його громадянську належність до вказаної країни відсутні.

Враховуючи, що ОСОБА_1 , як особа, яка вчинила порушення законодавства України про правовий статус іноземців не має законних підстав для перебування на території України, свого становища в Україні не легалізував, не співпрацював під час процедури його ідентифікації, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Глущенко Я.Б.

Суддя Черпіцька Л.Т.