печерський районний суд міста києва

Справа № 757/28800/20-п

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2020 року суддя Печерського районного суду м. Києва Смик С.І., розглянувши матеріали, які надійшли від Національного агентства з питань запобігання корупції про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, Президента України, проживаючого: АДРЕСА_1

за ч.2 ст. 172-6 КпАП України,

встановив:

До Печерського районного суду м. Києва надійшов протокол про адміністративне порушення № 47-01/31/20 від 07.07.2020року, складений Головою національного агентства з питань запобігання корупції О.Новіковим що до ОСОБА_1 , Президента України, за порушення вимог ч. 2 ст.52 Закону України «Про запобігання корупції», за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 172-6 КпАП України.

Згідно протоколу ОСОБА_1 , 20.05.2019року вступив на пост Президента України та будучи суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», і він належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище не подав повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, які виникли унаслідок отримання 10.07.2019року доходу у вигляді повернення номінальної вартості облігацій внутрішньої державної позики на суму 2 548 918 гривень.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, в порядку підготовки до розгляду справи, прихожу до наступних висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 20.05.2019року вступив на пост Президента України та склав присягу народові на урочистому засіданні Верховної Ради України, як передбачено ст. 104 Конституції України.

Відповідно до п.п. а п. 1 ч. 1 ст. 3 примітки до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції», ОСОБА_1 є суб`єктом на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», і він належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відповідно до положення абз. 15 ч. 1 ст. 1, примітки до ст.50 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до ст. 172-6 КУпАП Президент України ОСОБА_1 є суб`єктом декларування та суб`єктом правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП.

Разом з тим, ч.1, 2 ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 278 КУпАП поряд з іншим, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 8 Конституції України визначає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Так відповідно до ст. 105 Конституції України Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

У своєму рішенні № 19-рп/2003 від 10.12.2003року Конституційний Суд України зазначив що під поняттями "право недоторканності людини" та "право недоторканності Президента України" розуміються різні конституційні інститути. Суттєві властивості цього права Президента України надають йому ознак посадово-функціонального імунітету, що зумовлено публічно-правовим статусом Президента України, встановленим виключно Конституцією України.

Таким чином, право недоторканності Президента України треба розуміти як органічну складову його конституційного статусу, що має на меті забезпечення умов для реалізації покладених на нього повноважень. Корегування змісту цього права неможливе без внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до п. 1.1.ч. 1 резолютивної частини зазначеного вище рішення КСУ положення частини першої статті 105 Конституції України (254к/96-ВР) треба розуміти так, що Президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути порушена кримінальна справа.

Згідно з статтею 2 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. При цьому стаття 17 зазначеного Закону визначає, що національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

Виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).

У свою чергу, поняття «кримінальна процедура», що міститься у тексті ст. 4 Протоколу №7, повинна тлумачитися у світлі загальних принципів, які стосуються відповідних понять «кримінальне обвинувачення» і «покарання» у статтях 6 і 7 ЄКПЛ відповідно («Хаарвіг проти Норвегії», 2007 р.; «Розенквіст проти Швеції», 2004 р.; «Манассон проти Швеції», 2003 р.; «Гектан проти Франції», 2002 р.; «Маліж проти Франції», 1998 р.; «Нільссон проти Швеції», 2005 р. та ін.). При застосуванні ст. 4 Протоколу № 7 важливим є те, що відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ існують три критерії, - «критерії Енгеля», які повинні враховуватися при визначенні того, було чи не було у справі висунуте «кримінальне обвинувачення». Першим критерієм є правова кваліфікація правопорушення відповідно до національного права, другим - сам характер правопорушення, а третім - ступінь суворості покарання, яке може бути застосоване до винної особи. Другий і третій критерії є альтернативними і не повинні обов`язково застосовуватися у сукупності. Це, однак, не виключає застосування кумулятивного підходу, коли окремий аналіз кожного критерію не дозволяє зробити однозначний висновок про існування кримінального обвинувачення.

Так, відносно ОСОБА_1 07.07.2020 року складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.

Щодо першого критерію, то слід зауважити, що в національному законодавстві порушення вимог фінансового контролю може становити «адміністративне правопорушення», передбачене КУпАП.

Однак Європейський Суд розглядав сферу, визначену у деяких правових системах як «адміністративна», і встановив, що вона включає в себе деякі правопорушення, що мають кримінально-правовий характер, але надто дрібні, щоб регулюватися нормами кримінального права і процесу (Постанова Європейського Суду зі справи «Палаоро проти Австрії» (Palaoro v. Austria) від 23 жовтня 1995 р., §§ 33-35, Series A, № 329-B).

За даних обставин суть порушення, яке має значення для справи, сформульовано у протоколі про адміністративне правопорушення, складеному НАЗК, яке є несудовим органом і переданому в суд. Саме цей документ встановлює, в чому полягає суть правопорушення, тоді як суд, покликаний винести постанову, має лише обмежені повноваження щодо встановлення наявності / відсутності вини у скоєному.

Таким чином, в даному випадку кваліфікація відповідно до внутрішнього законодавства не має вирішального значення для цілей статті 6 Конвенції та для визначення того, було чи не було у справі висунуте «кримінальне обвинувачення», і природа даного порушення є більш важливим фактором. (Постанова Європейського Суду у справі «Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства» (CampbellandFell v. UnitedKingdom) від 28 червня 1984 р., § 71, Series A, № 80, Постанова Європейського Суду у справі «Вебер проти Швейцарії» (Weber v. Switzerland) від 22 травня 1990 р., § 32, Series A, № 177, та Постанова Європейського Суду у справі «Менешева проти Російської Федерації» (Menesheva v. Russia), скарга № 59261/001, §§ 96-98, ECHR 2006-III).

Щодо другого та третього критеріїв, слід зазначити наступне.

Санкція ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, за якою складено протокол про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 передбачає стягнення у виді штрафу в розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За загальним правилом у випадку, якщо певний акт носія публічної влади, вчинений у безпосередньому зв`язку з певним кримінальним діянням, не містить елементу покарання як такого, суд не визнає факту кримінального обвинувачення. Якщо ж елемент покарання наявний, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення має природу кримінального злочину.

В даному випадку, що в свою чергу узгоджується з практикою ЄСПЛ, штраф не є покликаний бути грошовою компенсацією шкоди, але має каральний і стримуючий характер, що також є ознакою кримінальних покарань. (Постанова Європейського Суду у справі «Каспаров та інші проти Російської Федерації», § 43, Постанова Європейського Суду у справі «Нємцов проти Російської Федерації» ( Nemtsov v. Russia ) від 31 липня 2014 року, скарга № 1774/111, § 83, Постанова Великої Палати Європейського Суду по справі «Юссила проти Фінляндії» (Jussila v. Finland), скарга № 73053/01, § 38, ECHR 2006 - XIV).

За вказаних обставин, враховуючи стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (Рішення ЄСПЛ у справі «Лучанінова проти України» від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02), суд приходить до висновку, що при складенні протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП має місце висунення «кримінального обвинувачення».

Відтак, зважаючи на положення ст. 105 Конституції України з урахуванням Офіційного тлумачення частини першої статті 105 в Рішенні Конституційного Суду № 19-рп/2003 від 10.12.2003, прецедентної практики ЄСПЛ зазначеної вище, суд приходить до висновку, що відносно Президента України на час виконання ним повноважень, не може бути складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-6 КУпАП та він не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності.

З огляду на те, що протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП, є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи та правильне її вирішення, а тому його невідповідність вимогам Конституції України, є підставою для визнання його недопустимим та недостовірним доказом, і як наслідок закриття провадження у справі.

З урахуванням встановлених обставини, які викладені вище, суд приходить до висновку, що складений відносно Президента України протокол №47-01/32/20 від 07.07.2020року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП не узгоджується з положеннями ст. 105 Конституції України, а відтак не може бути визнаний допустимим доказом події адміністративного правопорушення,

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене вище вважаю, що провадження по адміністративній справі щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. 19, 105 Конституції України, ст.ст. 7, 278, 247, 251, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП (протокол № 47-01/31/20 від 07.07.2020) закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена, у відповідності до вимог ст. 294 КУпАП, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Суддя: С.І. Смик