Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 766/9487/16-ц

провадження № 61-46203св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Державна іпотечна установа,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар»,

представник ОСОБА_1 - адвокат Яценко Сергій Анатолійович,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»,

представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» - адвокат Трегуб Оксана Анатоліївна,

особа, яка подала апеляційну скаргу - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної іпотечної установи та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 березня 2018 року у складі судді Дорошинської В. Е. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Яблуневий дар», третя особа: Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Дельта Банк», про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що04 вересня 2014 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 та договір про відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014, якими забезпечено виконання зобов`язань ПАТ «Дельта Банк» перед Державною іпотечною установою за договором банківського рахунку 26/995-070 від 27 лютого 2013 року.

Зазначала, що згідно з пунктом 1.1 договору застави майнових прав від 04 вересня 2014 року № Д-1.1/2014 та додатку № 1 до нього ПАТ «Дельта Банк» передало їй в заставу майнові права за кредитним договором № НКЛ-2005469/2, укладеним 19 липня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Яблуневий дар». Відповідно до додатку № 1 до договору первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема, за договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/2, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Яблуневий дар» 19 липня 2012 року.

Набуття права вимоги за вказаним кредитним договором пов`язує з прийняттям Національним банком України (далі - НБУ) рішення про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних (02 березня 2015 року), що і є відкладальною обставиною, про що зазначено в пункті 2.2 договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014.

Вважала, що набула статусу кредитора до ТОВ «Яблуневий дар» за кредитним договором № НКЛ-2005469/2, а договір про відступлення права вимоги за договором банківського вкладу, укладеного 05 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Яблуневий дар», недійсність якого є предметом розгляду, порушує його права як заставодержателя та нового кредитора, оскільки на підставі цього договору ТОВ «Яблуневий дар» 02 грудня 2014 року здійснило зарахування зустрічних однорідних вимог з ПАТ «Дельта Банк», що призвело до припинення його зобов`язань за кредитним договором № НКЛ-2005469/2.

Стверджувала, що такий договір є договором факторингу за своєю правовою природою, а сторони при його укладенні не дотримались норм законодавства, яке регулює правовідносини факторингу, зокрема уклали його за відсутності відповідної ліцензії. При цьому сторонами не дотримано Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою правління НБУ № 492 від 12 листопада 2003 року (далі - Інструкція НБУ № 492).

Ураховуючи наведене, Державна іпотечна установа просила суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором банківського вкладу, укладеного 05 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Яблуневий дар».

У грудні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ТОВ «Яблуневий Дар» про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що у Державної іпотечної установи відсутнє порушене право у зв`язку з укладенням відповідачами оспорюваного правочину, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2016 року у справі № 910/6052/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 лютого 2017 року, визнано недійсним договір застави майнових прав від 04 вересня 2014 року № Д-1.1/2014 та договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) від 04 вересня 2014 року № Д-1.2/2014.

Вважало, що укладення оспорюваного договору відступлення прав вимоги за договорами банківського рахунку від 05 серпня 2014 року призвело до порушення саме прав АТ «Дельта Банк», як кредитора ТОВ «Яблуневий дар», за кредитним договором, що спричинило припинення зобов`язань за ними на суму більше 4,5 млн. Євро та відповідно зумовило зменшення ліквідаційної маси Банку.

Посилалося на те, що відповідно до змісту оспорюваного правочину грошова вимога до боржника уступається кредитором ОСОБА_1 в обмін на грошові кошти, які новий кредитор - ТОВ «Яблуневий дар» зобов`язалося сплатити останньому, тобто за умовами такого договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника), що в розумінні глави 73 ЦК України є факторинговою операцією.

Частиною третьою статті 1079 ЦК України передбачено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції.

Стверджував, що оспорюваний правочин є недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, оскільки ТОВ «Яблуневий Дар» не є фінансовою установою та/або особою, яка має право здійснювати факторингові операції, адже не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг, та набуло права грошової вимоги до АТ «Дельта Банк».

Ураховуючи наведене, ПАТ «Дельта Банк» просило суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором банківського вкладу, укладеного 05 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Яблуневий дар», вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 березня 2018 року позов третьої особи із самостійними вимогами ПАТ «Дельта банк» об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 30 березня 2018 року в задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ТОВ «Яблуневий дар», третя особа: ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу відмовлено.

У задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Яблуневий дар» про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи не доведено порушення відповідачами у зв`язку з укладенням оспорюваного договору майнових прав державної іпотечної установи, які виникли на підставі договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04 вересня 2014 року та договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04 вересня 2014 року, оскільки останні визнані недійсними постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2016 року у справі № 910/6052/16 за позовом ПАТ «Дельта Банк» до Державної іпотечної установи про визнання договорів недійсними, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.

Районний суд зазначив, що укладений 05 серпня 2014 року договір відступлення права вимоги між ТОВ «Яблуневий дар» та ОСОБА_1 не є договором факторингу, а за своїм змістом відноситься до договору цесії та відповідає нормам ЦК України, оскільки умовами оспорюваного договору не передбачено надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги і зміст спірного договору не містить посилань на його платність; факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджується жодними доказами, оскільки сума переданої за спірним договором вимоги дорівнює сумі, що підлягає сплаті за договором в якості оплати такої вимоги.

Суд відхилив посилання ПАТ «Дельта Банк» щодо недійсності оспорюваного договору у зв`язку з відсутністю у його сторони відповідної ліцензії на здійснення фінансової операції - факторингу, оскільки оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, метою якого є передання прав кредитора іншій особі, а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишено без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 березня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів правильно встановив, що відповідачі скористались правом вільного укладення договору, вибору контрагента та визначення умов договору, керувалися при цьому положеннями статей 512, 513, 514 ЦК України і оспорюваний правочин відповідає вимогам зазначених статей, а його укладення свідчить про передання ОСОБА_1 своїх прав ТОВ «Яблуневий дар» саме щодо виплати частини грошових коштів, які наявні на рахунку, відкритому за відповідним договором банківського рахунку від 04 серпня 2014 року № 002-09509-040814 у розмірі 88 570 939,47 грн.

Апеляційний суд зазначив, що оспорюваний правочин не містить ознак фінансування під відступлення права грошової вимоги, отже, не є договором факторингу, що свідчить про дотримання сторонами вимог чинного законодавства при укладенні такого правочину.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, Державна іпотечна установа, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, АТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга Державної іпотечної установи мотивована тим, що оспорюваний договір про відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу укладено з порушенням вимог частини третьої статті 512, частини першої статті 516, частини першої статті 203 ЦК України.

Вважає висновки судів про те, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги неправильними, оскільки цей договір є договором факторингу. Відтак, суд першої інстанції порушив норми матеріального права в частині правової кваліфікації видів договорів щодо визначення цесії та факторингу.

Посилається на висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15, у якій зазначено, що «Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, визнано протиправним та скасовано рішення № 8951 від 24 вересня 15 року у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта банк» про нікчемність правочинів, прийняте на підставі протоколу № 54 від 22 вересня 2015 року, згідно з яким за насідками перевірки визнано нікчемними договір застави майнових прав № Д-1.1./2014 від 04 вересня 2014 року та договір про відступлення права вимоги № Д.1.2/2014 від 04 вересня 2014 року на підставі пунктів 1, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк» мотивована тим, що відхиляючи доводи АТ «Дельта Банк» щодо порушення вимог Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 на момент укладання спірного правочину, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пунктів 1.8., 10.7, 10.8, 10.13. вказаної Інструкції, а також вимоги статей 203, 512, 514, 515, 1066, 1068, 1071 ЦК України та не дослідили у повній мірі умови спірного договору, чим допустили неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Вважає, що виникнення у АТ «Дельта Банк» зобов`язання перед ТОВ «Яблуневий Дар» за договором банківського вкладу, укладеного між Банком та ОСОБА_1 , можливе виключно у випадку отримання новим кредитором (ТОВ «Яблуневий Дар») права розпорядження рахунком, який відкритий на користь ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції не було враховано, що умовами договору банківського вкладу не передбачено право третіх осіб (в тому числі, ТОВ «Яблуневий Дар») розпоряджатися рахунком, що відкритий на користь клієнта - ОСОБА_1 , а також грошовими коштами, що розміщені та обліковані на ньому, що свідчить про невідповідність оспорюваного договору відступлення від 05 серпня 2014 року вимогам пунктів 10.7., 10.8., 10.13. Інструкції, статті 203 ЦК України та є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 215 цього Кодексу.

Стверджує, що суди дійшли помилкових висновків, відхиляючи доводи про те, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є факторинговою операцією. Отже, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 1077, 1079 ЦК України, статті 350 Господарського кодексу України, статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» тощо.

Звертає увагу на те, що судами безпідставно та протиправно було проігноровано його клопотання про призначення судово-технічної експертизи документів (платіжного доручення та/або іншого розрахункового документу та/або документів на переказ готівки, які підтверджують сплату ціни відступлення у розмірі 86 450 912,53 грн на користь ОСОБА_1 за договором відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу від 05 серпня2014 року, доказів зарахування суми переказу на власний рахунок або виплати йому банківською установою грошових коштів в готівковій формі на підставі документів на переказ готівки, що підтверджують факт отримання ОСОБА_1 від ТОВ «Яблуневий дар» грошових коштів у розмірі 86 450 912,53 грн в рахунок сплати ціни відступлення за договором відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року ТОВ «Яблуневий дар» подало відзив на касаційну скаргу Державної іпотечної установи, у якому зазначило, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Вважає, що договір відступлення прав вимоги, укладений між ТОВ «Яблуневий дар» та ОСОБА_1 не порушує прав Державної іпотечної установи.

Щодо тверджень заявника про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів зазначає, що станом на день розгляду такого клопотання існувало рішення суду у справі № 91086052/16, яке набрало законної сили, відтак, такі твердження є необґрунтованими.

У листопаді 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яценко С. А. подав відзив на касаційну скаргу Державної іпотечної установи, у якому зазначив, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, отже, оскаржувані судові рішення слід залишити в силі, оскільки судами попередніх інстанцій повно з`ясовано обставини справи без порушення норм матеріального та процесуального права.

У листопаді 2018 року ПАТ «Дельта Банк» подало відзив на касаційну скаргу Державної іпотечної установи, у якому зазначило, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, натомість просить касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задовольнити повністю.

Вказує про відсутність у Державної іпотечної установи порушеного права, а відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судового рішення про відмову у задоволенні позову.

У лютому 2019 року ТОВ «Яблуневий дар» подало відзив на касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк», у якому зазначило, що оскаржуваний договір не порушує права скаржника, отож, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Зазначає, що за загальним правилом заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг та порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. При цьому у оспорюваному договорі відсутня визначальна ознака договору факторингу - фінансування під відступлення права грошової вимоги.

У лютому 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яценко С. А. подав відзив на касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк», у якому зазначив, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, отже, оскаржувані судові рішення слід залишити в силі, оскільки скаржник без належного правового обґрунтування пов`язує обставини виникнення у нового кредитора прав вимоги за договором вкладного рахунку та отримання таким кредитором права розпоряджатися рахунком, що спростовується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у справі № 914/3217/16.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2018 року касаційна скарга Державної іпотечної установи надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду Висоцької В. С. від 05 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2018 року касаційна скарга АТ «Дельта Банк» надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду Висоцької В. С. від 29 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 серпня 2014 року між ТОВ «Яблуневий дар» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким ТОВ «Яблуневий дар» набуло права вимоги до банку за договором банківського вкладу (депозиту) від 04 серпня 2014 року № 002-09509-040814 у розмірі 88 570 939,47 гривень (том 1, а. с. 13-17).

04 вересня 2014 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір застави майнових прав № Д-1.1/2014, відповідно до якого сторони домовилися, що вартість майнових прав на дату укладення договору становить 1 441 396 562,46 грн.

Відповідно до пункту 1.1 договору застави майнових прав від 04 вересня 2014 року № Д-1.1/2014 та додатку № 1 до нього ПАТ «Дельта Банк» передало в заставу Державній іпотечній установі майнові права за кредитним договором № НКЛ-2005469/2, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Яблуневий дар» 19 липня 2012 року (том 1, а. с. 18-24).

На підставі постанови Правління Національного банку України № 150 від 02 березня 2015 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02 березня 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2016 року, яка була залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 лютого 2017 року, рішення Господарського суду міста Києва від 15 червня 2016 року у справі № 910/6052/16 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним договір застави майнових прав від 04 вересня 2014 року № Д-1.1/2014, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою, а також визнано недійсним договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) від 04 вересня 2014 року № Д-1.2/2014, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою (том 1, а. с. 217-235).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Державної іпотечної установи задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відступлення права вимоги - заміна кредитора у зобов`язанні шляхом передання особою своїх прав іншій особі за правочином (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

За укладеним сторонами договором відбулось передання права вимоги за договором банківського вкладу (депозиту).

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Види банківських вкладів визначено статтею 1060 ЦК України, за змістом частин першої та третьої якої, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом установленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом зі спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах, зокрема, суб`єктам господарювання, фізичним особам, регулюються Інструкцією № 492, відповідно до абзацу першого пункту 1.4 якої порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією.

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 492 умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

За змістом пункту 1.8 Інструкції № 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки, за договором рахунку умовного зберігання (ескроу) - рахунки умовного зберігання (ескроу), де вкладним (депозитним) рахунком є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що чинним законодавством України не передбачено заборони на відступлення права вимоги вкладником за договором банківського вкладу (депозиту), у тому числі й щодо частини коштів, розміщених на відповідних вкладних (депозитних) рахунках. Отже, обмежень стосовно передачі вкладником своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги), у тому числі й щодо розпорядження грошовими коштами (їх частиною), розміщеними на належному йому вкладному (депозитному) рахунку за відповідним договором не передбачено.

Вказане вище відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16 (провадження № 12-176гс18).

Правочин щодо заміни кредитора в зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 ЦК України).

За змістом частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора відбувається без погодження боржника, оскільки така заміна не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов`язків, не погіршує його становища та не впливає на його інтереси.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором банківського вкладу, укладеного 05 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Яблуневий дар».

Доводи Державної іпотечної установи про те, що оспорюваний договір є договором факторингу колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

З огляду на наведене, факторинг передбачає наявність одночасно трьох обов`язкових умов: первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою в цілях здобуття фінансування; новий кредитор сплачує первинному кредитору як компенсацію певну грошову суму (фінансування); новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу нового кредитора можуть бути різними: - знижка з вартості боргу, відсотки, комісійні, їх поєднання.

Відсутність цих ознак, при відступленні права вимоги вказують на те, що має місце цесія або договір купівлі-продажу права грошової вимоги (стаття 656 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18), від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17 (провадження № 61-45112св18).

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що у правовідносинах сторін відсутні елементи договору факторингу, оскільки умовами оспорюваного договору не передбачено надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги і зміст спірного договору не містить посилань на його платність; факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджується жодними доказами, оскільки сума переданої за спірним договором вимоги дорівнює сумі, що підлягає сплаті за договором в якості оплати такої вимоги.

При вирішенні позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що Державною іпотечною установою не доведено факту порушення її прав оспорюваним правочином з огляду на наявність постанови Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2016 року у справі № 910/6052/16, залишеної без змін після перегляду справи у касаційному порядку, якою визнано недійсним договір застави майнових прав від 04 вересня 2014 року № Д-1.1/2014, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою, а також визнано недійсним договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) від 04 вересня 2014 року № Д-1.2/2014, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, направленні на переоцінку судом касаційної інстанції обставин справи, зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, тоді як суди першої та апеляційної інстанцій надали цим доводам правильну правову оцінку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Отже, суди попередніх інстанцій з дотриманням статей 263-265, 382 ЦПК України забезпечили повний та всебічний розгляд справи, встановили усі обставини справи, які необхідні для правильного її вирішення та належно перевірили доводи учасників справи.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк