ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2020 року м. Київ № 640/2440/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро визнання неправомірними дії, зобов`язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати неправомірними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 призначеної за віком пенсії за період з 01.04.2017 по 31.12.2018;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві виплатити ОСОБА_1 суму нарахованої, але невиплаченої пенсії за період з квітня 2017 року по вересень 2018 року у розмірі 50 241,12 грн., за період з жовтня 2018 року по грудень 2018 року у відповідному розмірі, із виплатою компенсації втрати доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2019 відкрито спрощене провадження та роз`яснено сторонам, що справа буде розглядатись без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України. Запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, оформлений у відповідності до вимог 162 КАС України з доказами направлення відзиву з додатками до нього позивачу.

Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, заявами по суті в даній категорії справ є позов та відзив.

Відповідачем у встановлений строк надано відзив на позовну заяву, з урахуванням чого суд вважає за можливе вирішити спір по суті заявлених позовних вимог на підставі наявних у справі письмових доказів та обґрунтувань власних правових позицій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги і повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на відсутність у відповідача правових підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

Відповідач, в наданому відзиві, проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що виплата пенсії позивачу була призупинена до отримання підтвердження перебування позивача на підконтрольній Україні території. В подальшому, згідно пояснень відповідача, пенсія позивачу була нарахована, однак правові підстави для виплати пенсії відсутні в зв`язку з відсутністю окремого порядку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Ворошиловським РВ УМВС України у м. Донецьку 13.10.2000.

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення №32836, виданого 05.05.1992 Ворошиловський райсоцзабезом у м. Донецьку.

Як зазначає позивач, в зв`язку з подіями на сході України, зокрема, тимчасовою окупацією м. Донецька, загрозою життю та здоров`ю внаслідок бойових дій, вона була змушена у 2014 році покинути місце свого постійного проживання та переїхати до родичів у м. Київ, спочатку до Дніпровського району, а потім до Шевченківського району м. Києва, що підтверджується Довідкою від 16.04.2018 № 0000514500 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві Державної адміністрації.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України м. Києва (Шевченківський район), особовий рахунок № 870913 та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З 01 квітня 2017 року Головне управління Пенсійного фонду України м. Києва припинило виплату пенсії позивачу.

У квітні 2018 Позивач звернулась до Головного УПФУ м. Києва з вимогою про поновлення виплати пенсії та сплати заборгованості за нарахованою, але не виплаченою пенсією.

Співробітниками Відповідача усно було повідомлено Позивача, що виплата пенсії припинена через від`їзд пенсіонера до окупованої території (внаслідок проведення верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання).

Після звернення позивача до УПФУ, їй була виплачена пенсія за липень та серпень 2018 року.

01 листопада 2018 року Позивач звернулась до Відповідача з письмовою вимогою про виплату пенсії за період з квітня по грудень 2017 року, з січня по червень 2018 року, вересень-листопад 2018 року.

У відповідь на вимогу від 01 листопада 2018 року Позивач отримала від УПФУ лист від 12.12.2018 № 131941/02 відповідно до якого позивача повідомлено про те, що згідно рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеній особі з вересня 2018; кошти по поновленню виплати будуть нараховані в наступному виплатному періоді; кошти, які не виплачені з квітня 2018 по червень 2018, з вересня по листопад 2018 та борг за минулий час обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України; після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів за минулий період.

За таких обставин, вбачаючи наявність підстав для зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві виплатити заборгованість по пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Аналіз зазначеної вище норми, дає змогу дійти висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.

Як в листі №131941/02 від 12.12.2018, так і у відзиві відповідачем не наведено визначених законом підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

Разом з тим відповідач акцентує увагу на тому, що відповідно до Порядку №365 від 08.06.2016, соціальні виплати припиняються у випадку встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

Суд зазначає, що наведена підстава не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, що свідчить на користь порушення відповідачем в рамках спірних правовідносин вимог ст.49 Закону.

Одночасно відповідачем в порушення вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України до матеріалів справи не надано доказів відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, внаслідок чого припинення виплати пенсії позивачу також суперечить вказаним вище положенням Порядку №365 від 08.06.2016.

Разом з тим, згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», серед іншого, визначено, що призначення та продовження виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Оскільки позивач перебуває на обліку в Управлінні, що відповідачем жодним чином не заперечується, має картковий рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк», що також відповідачем не заперечується, а в матеріалах справи відсутній акт про відсутність позивача за місцем проживання або рішення про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, посилання відповідача на наявність підстав для припинення виплати пенсії позивачу є необґрунтованими та документально у законодавчо визначений спосіб не підтвердженими.

Суд вважає за необхідне відзначити, що наведені норми Закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не врегульовують порядок припинення (призупинення) таких виплат у зв`язку з виключними обставинами щодо внутрішньо переміщених осіб, відповідних перевірок та фінансування таких виплат місцевими органами Пенсійного Фонду України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв`язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.

Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Водночас, беручи до уваги те, що виплата пенсії позивачу була припинена з ініціативи суб`єкта владних повноважень, при цьому, як свідчать матеріали справи, жодних розпорядчих документів УПФУ не приймалось, про що свідчить лист відповідача №131941/02 від 12.12.2018, керуючись ч. 2 ст. 9, п.10 ч.2 ст.245 КАС України, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 призначеної за віком пенсії за період з 01.04.2017 по 31.12.2018 та зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві виплатити ОСОБА_1 суму нарахованої, але невиплаченої пенсії за період з квітня 2017 року по вересень 2018 року у розмірі 50 241,12 грн, за період з жовтня 2018 року по грудень 2018 року у відповідному розмірі, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року.

При цьому, суд приймає до уваги те, що відповідачем не заперечується правильність розрахованої позивачем заборгованості.

Стосовно позовних вимог в частині виплати компенсації втрати доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За правилами статті 3 цього закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, положення зазначених статей Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Відповідно до ст. 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з п. 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Відтак, Закон №2050-ІІІ пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Пункти 1, 2 цього Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно пункту 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 по справі №522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 по справі №336/4675/17 (провадження №К/9901/23/17), і від 05.10.2018 по справі №162/787/16-а (провадження №К9901/33652/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Як підтверджується з матеріалами справи, за період з квітня 2017 року по грудень 2017 року позивачу нараховано пенсія в сумі 24 735,15 грн, що підтверджується довідкою, виданою Відповідачем від 01.11.2018 № 2668.

За період з січня 2018 року по червень 2018 року позивачу нарахована пенсія в сумі 21 862,26 грн., що підтверджується довідкою від 01.11.2018 № 2669.

За вересень 2018 року позивачу нараховано пенсію в сумі 3 643,71 грн, що підтверджується довідкою від 01.02.2019 № 20415.

Всього за період квітень 2017-вересень 2018 позивачу нараховано але не виплачено 50 241,12 грн.

Інформація про суму нарахованої пенсії за жовтень 2018 - грудень 2018 року в матеріалах справи відсутня.

Враховуючи наведене, оскільки факт нарахування пенсії позивачу та одночасно не виплата пенсії у встановлені строки відповідачем не заперечуються, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335, відповідно до пп.2 п.1 якої, серед іншого, визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, судом відхиляються, адже рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 №640/18720/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми пенсійних виплат за один місяць.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 призначеної за віком пенсії за період з 01.04.2017 по 31.12.2018.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 суму нарахованої, але невиплаченої пенсії за період з квітня 2017 року по вересень 2018 року у розмірі 50 241,12 грн, за період з жовтня 2018 року по грудень 2018 року у відповідному розмірі, із виплатою компенсації втрати доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати.

4. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, ВУЛИУЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 16).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович