ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 920/206/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання"

на рішення Господарського суду Сумської області

(головуючий суддя - Коваленко О.В., судді: Соп`яненко О.Ю., Джепа Ю.А.)

від 18.07.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Мальченко А.О., судді: Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.)

від 12.02.2020

у справі № 920/206/19

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання"

про стягнення 1 618 375,40 грн

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання"

до Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про визнання договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № SUM/2013/1034/1303000029 від 01.02.2013 частково недійсним,

за участю представників учасників справи:

позивача - Дудчекно В.В.;

відповідача - Танчик О.М.;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" про стягнення 1 618 375, 40 грн, з яких: 1 290 180, 12 грн основного боргу, 234 035, 14 грн пені, 27 298, 48 грн 3% річних, та 66 861, 66 грн втрат від інфляції.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № SUM/2013/1034/1303000029 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.02.2013.

1.3. Публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" також звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про визнання недійсним пункту 7.4. договору №SUM/2013/1034/1303000029 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.02.2013.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний пункт договору суперечить нормам чинного законодавства, оскільки сторонами фактично змінено порядок обчислення строку позовної давності.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 позов Акціонерного товариства "Укртрансгаз" задоволено. Суд стягнув з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 1 290 180, 12 грн основного боргу, 234 035, 14 грн пені, 27 298, 48 грн 3% річних та 66 861, 66 грн інфляційних збитків. В задоволенні зустрічного позову відмовив.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 рішення Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 залишено без змін.

2.3. Господарські суди встановили такі фактичні обставини справи.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (в подальшому Акціонерне товариство "Укртрансгаз") і Публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М.В. Фрунзе" (в подальшому Публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання") 01.02.2013 уклали договір №SUM/2013/1034/1303000029 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, за умовами якого позивач (газотранспортне підприємство) зобов`язується надати відповідачу (замовнику) послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пункту приймання відповідачем, а відповідач зобов`язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.

Відповідно до пункту 11.1 договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та укладається на строк до 31 грудня 2013 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Враховуючи те, що відповідні заяви сторонами подані не були, договір є чинним і продовжує свою дію до 31.12.2019.

Згідно з пунктом 3.1. договору послуги з транспортування природного газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами. У випадку, якщо замовник та/або споживач (споживачі) безпосередньо підключені до магістрального трубопроводу газотранспортного підприємства, кількість протранспортованого газотранспортним підприємством газу замовнику та/або його споживачу визначається за даними комерційних вузлів та приладів обліку газу, установлених на ГРС. Якщо замовник та/або споживачі замовника отримують газ з мережі газорозподільного підприємства, даними для складення актів наданих послуг є дані газорозподільного підприємства про обсяги протранспортованого ним газу замовнику та/або його споживачам.

Відповідно до пунктів 3.2., 3.3., 3.4. договору газотранспортне підприємство до 15 числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства. Замовник протягом двох днів з моменту одержання акту наданих послуг зобов`язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акту наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом обсяг газу та вартість послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами встановлюються відповідно до даних газотранспортного підприємства. Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Відповідно до пункту 5.2. договору тарифи, визначені в пункті 5.1. договору, є обов`язковими для сторін з дати набрання ними чинності. Визначена на їх основі вартість послуги буде застосовуватись сторонами при складанні актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами Договору.

Згідно з пунктами 5.3., 5.4. договору розрахунковий період за договором становить один місяць з 9:00 години першого дня місяця до 9:00 години першого дня наступного місяця включно. Вартість послуг з транспортування газу за місяць визначається як добуток тарифу за умовами розділу 3 цього договору, та податку на додану вартість. Вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Згідно з пунктами 6.3.2., 6.3.3. договору замовник зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість наданих послуг згідно з умовами договору, оформити надані послуги з транспортування газу актами наданих послуг.

Позивач надав відповідачу послуг з транспортування природного газу на виконання взятих на себе зобов`язань за договором, що підтверджується відповідними актами надання послуг, а також визнається відповідачем, про що свідчить лист №32-9-к/25 від 03.04.2019 відповідача з графіком погашення заборгованості за договором від 01.02.2013 №SUM/2013/1034/1303000029, а також підписаний обома сторонами акт звірки розрахунків станом на 31.10.2018.

2.4. Задовольняючи позовні вимоги в частині основного боргу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не подав доказів сплати основного боргу в розмірі 1 290 180, 12 грн або обґрунтованих заперечень вимогам позивача.

При цьому суди попередніх інстанцій відхилили доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин частини 5 статті 315 Господарського кодексу України, оскільки договір від 01.02.2013 №SUM/2013/1034/1303000029 за своєю правовою природою не містить ознак договору перевезення вантажів, а є договором про надання послуг.

Господарські суди також визнали обґрунтованими первісні позовні вимоги в частині стягнення пені на підставі пункту 7.4. договору, яким сторонами досягнуто згоди щодо встановлення періоду нарахування пені протягом шести місяців, що передують моменту пред`явлення газотранспортним підприємством претензій та / або звернення газотранспортного підприємства з позовом до суду, а не змінено порядок обчислення позовної давності, що не суперечить вимогам діючого законодавства. У зв`язку з наведеним, суди попередніх інстанцій вважали відсутніми правові підстави для визнання недійсним пункту 7.4. договору та відмовили в задоволенні зустрічного позову.

Вимоги за первісним позовом про стягнення 3% річних та втрат від інфляції суди попередніх інстанцій також визнали обґрунтованими.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020, Публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині стягнення з товариства пені в сумі 131 615, 78 грн, 27 298, 48 грн 3% річних та 66 861, 66 грн інфляційних нарахувань та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити Акціонерному товариству "Укртрансгаз" у задоволенні позовних вимог.

3.2. Як на підставу для касаційного оскарження судових рішень Публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 902/669/18 та в постанові від 12.06.2018 у справі № 910/4146/17.

Також Публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" на підставу пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме частини 5 статті 315 Господарського кодексу України, у подібних правовідносинах.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

-господарські не врахували, що сторони в пункті 7.4. договору фактично змінили порядок обрахунку позовної давності, що заборонено в силу частини 2 статті 260 Цивільного кодексу України. При цьому свою позицію скаржник обґрунтовує з посиланням на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 902/669/18 та в постанові від 12.06.2018 у справі № 910/4146/17;

-суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач пропустив позовну давність за вимогами про стягнення 3% річних та втрат від інфляції на підставі частини 5 статті 315 Господарського кодексу України. Так, на думку скаржника, предметом договору є не забезпечення переміщення визначеного обсягу газу, а саме доставка газу як продукції виробничо-технічного призначення, з пункту приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи газотранспортного підприємства до газорозподільчої станції, шляхом його транспортування магістральним трубопроводом, і така послуга надається на підставі та в порядку, що визначений Законами України "Про трубопровідний транспорт", "Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи, які встановлюють особливі умови перевезення газу як особливого виду вантажу.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Акціонерне товариство "Укртрансгаз" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.4. Від Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" 24.06.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

3.5. Від Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на адресу суду 10.07.2020 надійшли письмові пояснення, в яких товариство просить врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14 та від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/ 117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, яку підтримала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16 про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Також позивач просив врахувати постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 910/3487/17 та від 13.09.2019 у справі № 924/1064/18, у яких зазначено, що договір на транспортування природного газу трубопроводами є договором про надання послуг.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

4.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. В частині зустрічного позову рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються.

4.3. Відповідно до доводів касаційної скарги на вирішення суду касаційної інстанції поставлене питання про наявність правових підстав для застосування до правовідносин з транспортування магістральними трубопроводами частини 5 статті 315 Господарського кодексу України, оскільки відсутній такий висновок Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню наведена норма Господарського кодексу України, оскільки зобов`язання з транспортування трубопровідним транспортом не є зобов`язанням перевезення. Договір на транспортування природного газу трубопроводами за своєю правовою природою є самостійним видом договору про надання послуг, поняття якого визначено спеціальним законодавством, зокрема, у Кодексі газотранспортної системи, Законі України "Про ринок природного газу" та зміст якого, визначений на основі типового договору, затвердженого органом державної влади.

4.4. Здійснюючи систематичне тлумачення норми закону, колегія суддів враховує, що стаття 315 Господарського кодексу України, зокрема її частина 5, міститься в Главі 32 Господарського кодексу України "Правове регулювання перевезення вантажів", яка включена до Розділу VI "Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання".

Згадана глава розпочинається статтею 306, у частині 1 якої закріплено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 3 статті 306 Господарського кодексу України також передбачено, що перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (частина 5 статті 306 Господарського кодексу України).

Правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту визначає Закон України "Про трубопровідний транспорт".

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про трубопровідний транспорт" систему трубопровідного транспорту України становлять: магістральний трубопровідний транспорт; промисловий трубопровідний транспорт.

Статтею 12 Закону України "Про трубопровідний транспорт" передбачено, що господарська діяльність підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту визначається цим Законом та іншими актами законодавства України. Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів. Економічні та соціальні відносини підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту, що виникають у процесі їх діяльності, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди.

Магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами, зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів (абзац 3 статті 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт").

Закон України "Про ринок природного газу" визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

При цьому згідно з абзацом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про ринок природного газу" правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про трубопровідний транспорт", "Про природні монополії", "Про нафту і газ", "Про енергозбереження", "Про угоди про розподіл продукції", "Про захист економічної конкуренції", "Про газ (метан) вугільних родовищ", "Про охорону навколишнього природного середовища", міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

У пункті 45 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" закріплено визначення транспортування природного газу, згідно з яким це господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Замовником, згідно з пунктом 45 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" є фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Отже, за змістом цих норм відносини між замовником та оператором газорозподільної системи є відносинами з надання послуг та регулюються відповідними нормами наведених законодавчих актів.

Як встановили суди попередніх інстанцій сторонами було укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №/2013/1034/1303000029 від 01.02.2013.

З огляду на викладене, оскільки суди попередніх інстанцій визначили правову природу цього договору саме як договору на транспортування продукції трубопроводами, внаслідок якого здійснюється переміщення продукції виробничо-технічного призначення трубопроводами, то з огляду на об`єктивні ознаки цієї діяльності, вона підпадає під визначення перевезення вантажів, закріплене в статті 306 Господарського кодексу України, а отже до правовідносин, що виникають з даного договору разом з нормами Цивільного кодексу України, Законів України "Про транспорт", "Про трубопровідний транспорт", "Про ринок природного газу" та інших законодавчих актів, поширюються й норми Господарського кодексу України, зокрема в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору притаманні риси, у тому числі договору перевезення.

Отже, виходячи з наведеного, а також із системного тлумачення норми частини 5 статті 315 Господарського кодексу України в її взаємозв?язку з частинами 1, 3 статті 306 Господарського кодексу України, які розміщені в одній Главі 32, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин з транспортування магістральними трубопроводами підлягає застосуванню частина 5 статті 315 Господарського кодексу України, а доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Наведеним відхиляються посилання позивача у письмових поясненнях на постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 910/3487/17 та від 13.09.2019 у справі № 924/1064/18, у яких зазначено, що договір на транспортування природного газу трубопроводами є договором про надання послуг, оскільки наведені в них позиції не суперечать висновкам, викладеним в даній постанові про належність договору транспортування природного газу до групи договорів про надання послуг.

4.4. Разом з тим, відсутні правові підстави для відмови в позові про стягнення сум 3% річних та втрат від інфляції, як на цьому наполягає скаржник у зв`язку з застосуванням частини 5 статті 315 Господарського кодексу України.

Так, наведеною нормою встановлено позовну давність тривалістю 6 місяців для позовів перевізника до вантажовідправників та вантажоодержувачів, що випливають з перевезення.

Разом з тим відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Оскільки у частині 1 статті 259 Цивільного кодексу України міститься загальне правило, з якого не встановлено винятків, за домовленістю сторін збільшена може бути як загальна, так і спеціальна позовна давність.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у пункті 11.3 договору сторони погодили, що на підставі статті 259 Цивільного кодексу України, за домовленістю сторін, строк позовної давності за цим договором та по стягненню неустойки (штрафу, пені) встановлюється у 3 (три) роки.

Отже, сторони, в передбаченій законом формі, домовились про збільшення позовної давності, в даному випадку спеціальної позовної давності, передбаченої частиною 5 статті 315 Цивільного кодексу України, з 6 місяців до 3 років, в тому числі за вимогами щодо основного зобов`язання, 3% річних, втрат від інфляції, а також пені.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 290 180, 12 грн основного боргу, 27 298, 48 грн 3% річних, та 66 861, 66 грн втрат від інфляції.

З врахуванням викладеного, колегією суддів відхиляються посилання позивача у письмових поясненнях на практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду про застосування позовної давності до вимог про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки в даній справі позивач звернувся з такими вимогами в межах трьохрічної позовної давності.

4.4. Інше питання, яке поставлене на вирішення суду касаційної інстанції, Публічним акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" є правомірність нарахування пені протягом шести місяців, що передують моменту пред`явлення газотранспортним підприємством претензій та / або звернення газотранспортного підприємства з позовом до суду та правильність застосування судами попередніх інстанцій положень про позовну давність до вимог про стягнення пені.

Так, пунктом 7.4. договору передбачено, що пеня нараховується Газотранспортним підприємством протягом шести місяців, що передують моменту пред`явлення Газотранспортним підприємством претензій та/або звернення Газотранспортного підприємства з позовом до суду.

Керуючись наведеним пунктом договору, позивач просив стягнути з відповідача 234 035, 14 грн пені, зокрема за порушення строків оплати послуг, наданих у березні та квітні 2018 року - за період з 30.07.2018 по 30.01.2019.

Разом з тим відповідач наполягає на тому, що відповідно до пункту 5.5 договору право нарахування пені за порушення зобов`язань з оплати послуг транспортування газу за березень 2018 року позивач отримав 21.04.2018, а за квітень - 21.05.2018. Отже, періодами нарахування пені, виходячи з положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, мали бути 21.04.2018 - 21.09.2018 за березень 2018 року та 21.05.2018 - 21.10.2018 за квітень 2018 року.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України (постанова Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі № 3-62гс12).

При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до пункту 11.3 договору тривалість позовної давності визначено сторонами в 3 роки, в тому числі щодо стягнення неустойки (штрафу, пені).

Також, виходячи зі змісту частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-53гс15).

Крім того, слід враховувати, що приписом частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 у справі № 902/669/18.

Порядок обчислення пені, як і позовної давності, не може бути змінений, тому розрахунок, за яким сторона встановила, що давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом, зокрема, зворотного відрахування шести місяців від дати пред`явлення вимоги, суперечить вимогам закону і не може застосовуватися судом (постанова Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17).

З врахуванням викладеного, а також обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, оскільки початок перебігу періоду часу, за який нараховується пеня, передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, не може бути змінений за згодою сторін (сторони можуть змінити лише його тривалість: більше або менше шести місяців), то колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника в цій частині про те, що періодами нарахування пені мали бути 21.04.2018 - 21.09.2018 за березень 2018 року та 21.05.2018 - 21.10.2018 за квітень 2018 року, тобто 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому відповідно до пункту 11.3 договору Газотранспортне підприємство могло звернутися з вимогою про стягнення відповідної суми пені протягом 3 років, оскільки сторонами погоджено саме таку позовну давність.

Отже, стягненню підлягає сума пені в розмірі 102 419, 36 грн відповідно до розрахунку відповідача, в межах визначеного позивачем періоду.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

5.2. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували до спірних правовідносин частини 1, 3 статті 306, частину 5 статті 315 Господарського кодексу України, статтю 259 Цивільного кодексу України, то рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні в мотивувальній частині з викладенням її в редакції даної постанови суду. Резолютивна частина про стягнення 1 290 180, 12 грн основного боргу, 27 298, 48 грн 3% річних, та 66 861, 66 грн втрат від інфляції підлягає залишенню без змін.

5.3. Оскільки суди попередніх інстанцій не правильно застосували до спірних правовідносин частину 6 статті 232 Господарського кодексу України, то судові рішення підлягають зміні в цій частині шляхом зміни мотивувальної та резолютивної частин, відповідно до якої стягненню підлягає 102 419, 36 грн пені.

6. Судові витрати

6.1. Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд касаційної інстанції змінює рішення судів попередніх інстанцій в частині пені, то відповідно в цій частині підлягає зміні розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 129, 236, 238, 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 та рішення Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови суду.

3. Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 викласти в такій редакції:

"Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 05747991) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (Кловський Узвіз, 9/1, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30019801) 1290180 грн 12 коп. - основного боргу, 102 419, 36 грн - пені, 27298 грн 48 коп. 3% річних, та 66861 грн 66 коп. інфляційних збитків, 22 301 грн 39 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (Кловський Узвіз, 9/1, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30019801) на користь Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 05747991) 2 961 грн 36 коп судового збору за подання апеляційної скарги, 3 948 грн 47 коп за подання касаційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

І. Кондратова