ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № П/811/201/16

адміністративне провадження № К/9901/11704/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 811/201/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року (головуючий суддя: Притула К.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя: Іванов С.М., судді: Чабаненко С.В., Шлай А.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1.Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 №2015 від 18 грудня 2015 року «Про усунення від виконання службових обов`язків»;

визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 №2018 від 18 грудня 2015 року «Про призначення службового розслідування по факту відсутності зброї»;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 №252 від 15 лютого 2016 року «Про результати службового розслідування по факту відсутності зброї»;

зобов`язати командира військової частини НОМЕР_2 (м. Дніпропетровськ) призначити та провести додаткове розслідування по факту виявленої у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 нестачі зброї та утриматися від прийняття рішення та видання наказу щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді пониження у посаді до завершення додаткового службового розслідування;

зобов`язати командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення за період усунення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків та стягнути з військової частини польова пошта НОМЕР_1 відповідну суму грошей за цей період часу.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, видаючи наказ №2015 від 18 грудня 2015 року, т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_2 ще до призначення проведення службового розслідування, діючи упереджено, вказав у своєму наказі, що ОСОБА_1 неналежно виконує свої службові обов`язки та зловживає службовим становищем. Крім того, в наказі №2015 «Про усунення від виконання службових обов`язків» не вказано причини та обставини усунення, відповідно до вимог статті 47 Дисциплінарного статуту ЗС України. Наказ №2018 «Про проведення службового розслідування по факту відсутності зброї», проведення якого було доручено п/підполковнику ОСОБА_2 , позивач вважає фіктивним та незаконним, оскільки в день його видання полковник ОСОБА_3 перебував у відряджені у м. Дніпропетровськ та не міг фізично його видати. Також ОСОБА_1 зазначає, що за період незаконного, на його думку, усунення від виконання службових обов`язків, а саме: за період з 18 грудня 2015 року по 14 лютого 2016 року, він протиправно недоотримав грошове забезпечення на загальну суму близько 20000,00 гривень, чим йому та членам його родини завдано значних матеріальних збитків. Вважає, що службове розслідування умисно затягувалось, проводилось необ`єктивно та поверхово, з грубим порушенням вимог наказу Міністерства оборони України №82 від 15 березня 2014 року «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України». Крім цього, позивач вважає таким, що підлягає скасуванню наказ від 15 лютого 2016 року №252 «Про результати службового розслідування по факту відсутності зброї», який направлено вищому командуванню командувачу оперативним командуванням « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_2 м. Дніпропетровськ) для прийняття рішення (видання наказу в межах своїх повноважень) щодо накладення дисциплінарного стягнення у вигляді пониження у посаді.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

2.1.Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні накази прийняті відповідно до норм чинного законодавства України та не порушують законні права та інтереси позивача.

ІІІ. Касаційне оскарження

3.Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову повністю.

3.1.В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди безпідставно не звернули увагу на те, що його не було ознайомлено з наказом про призначення службового розслідування, у зв`язку з чим він не мав можливості скористатись правовою допомогою. Зазначає про відсутність повноважень у ОСОБА_3 видавати 18 грудня 2015 року наказ №2018 «Про призначення службового розслідування по факту відсутності зброї», оскільки він з цього дня відбув у відрядження і т.в.о. з цього часу був ОСОБА_2 . Також вважає безпідставним видання наказу про його усунення від виконання службових обов`язків з причини перебування його в цей час у відпустці, а також до прийняття наказу про призначення службового розслідування, яке, крім іншого, було призначене по факту відсутності зброї, а не стосовно нього, без достатнього законодавчого обґрунтування необхідності такого усунення, що є незаконним та протиправним. Крім цього, вважає незаконним призначення службового розслідування по факту відсутності зброї, а не стосовно нього. Також вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права не задовольнивши його клопотання про відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні для надання йому можливості ознайомитись з наданими відповідачем письмовими доказами, яке обґрунтовував своїм перебуванням на лікуванні в період з 28 березня 2020 року по 12 квітня 2020 року. Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні чи відкладення розгляду справи для надання часу для підготовки додаткових пояснень та виступу у судових дебатах.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

4.30 червня 2011 року ОСОБА_1 призначений на посаду командира 3 загону Військової частини - НОМЕР_3 (нині Військова частина-польова пошта НОМЕР_1 ).

5.Згідно з наказами командира Військової частини - НОМЕР_3 та наказами командира Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з квітня 2014 року по грудень 2015 року перебував у відрядженнях в зоні АТО для виконання спеціальних завдань, у зв`язку з чим отримав статус учасника бойових дій та відповідне посвідчення.

6.Восени 2014 року позивачем у Військовій частині польова пошта НОМЕР_1 , після повернення військовослужбовців частини із відрядження із зони АТО, виявлена нестача декількох одиниць стрілецької зброї.

7.18 грудня 2015 року командиром військової частини польова пошта НОМЕР_1 ОСОБА_3 видано наказ №2018 «Про призначення службового розслідування по факту відсутності зброї».

8.Відповідно до пункту 1 наказу т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 №2015 від 18 грудня 2015 року підполковника ОСОБА_1 , командира 3-го загону, усунуто від виконання службових обов`язків за посадою з 18 грудня 2015 року на термін до закінчення службового розслідування.

9.В подальшому, виявивши допущене порушення черговості реєстрації цих наказів, т.в.о. командира військової частини польової пошти НОМЕР_1 полковник ОСОБА_4 видав наказ № 429 від 16 березня 2016 року, яким усунуто вказану помилку.

10.За пунктом 5 наказу т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 №252 від 15 грудня 2016 року «Про результати службового розслідування по факту відсутності зброї», відповідно до статті 92 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на командира загону спеціального призначення підполковника ОСОБА_1 за порушення в частині незадовільної організації обліку та збереження зброї, що призвело до істотної шкоди, а саме: систематичної втрати зброї наказано клопотати перед вищим командуванням про накладення на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення пониження в посаді.

11.Позивач, вважаючи зазначені накази протиправними, а службове розслідування таким, що проведене з порушенням, звернувся з цим позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

12.Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13.Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

14.У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

15.За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

16.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов?язком держави (стаття 3 Конституції України).

17.Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин; далі Статут внутрішньої служби ЗСУ).

18.Цим Статутом керуються усі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі військові частини).

19.Обов`язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.

20.Дія Статуту внутрішньої служби ЗСУ поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України та на інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України.

21.Відповідно до статті 5 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, внутрішня служба це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

22.Внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири. У разі розташування в одному приміщенні кількох підрозділів, командири яких не мають спільного безпосереднього начальника, керівництво внутрішньою службою наказом командира військової частини покладається на командира одного з цих підрозділів. Безпосереднім організатором внутрішньої служби у військовій частині є начальник штабу, а в роті - старшина роти. (стаття 7 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).

23.Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан. (стаття 8 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).

24.Стаття 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати

військовий обов`язок; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

25.Командир батальйону (корабля 3 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність батальйону (корабля), успішне виконання батальйоном (кораблем) бойових завдань, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за внутрішній порядок, за стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів батальйону (корабля) і законність їх витрачання, за організацію і стан пожежної безпеки батальйону.

Командир батальйону (корабля 3 рангу) підпорядковується командирові полку (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу батальйону (корабля). (стаття 111 Статуту).

26.Згідно зі статтею 102 статуту, командир батальйону (корабля 3 рангу) зобов`язаний, зокрема, підтримувати особовий склад батальйону (корабля), озброєння, бойову та іншу техніку у бойовій готовності; знати й уміло володіти всіма видами зброї і техніки батальйону, організовувати правильне їх зберігання, експлуатацію та обслуговування і не менше ніж один раз на три місяці особисто перевіряти їх наявність, стан та облік (командирові корабля - не менше ніж один раз на два місяці проводити огляд корабля, не менше ніж один раз на місяць - огляд його озброєння, боєприпасів та технічних засобів, здійснювати щоденний обхід корабля); щомісяця підбивати підсумки стану бойової підготовки, військової дисципліни, внутрішнього порядку, озброєння і техніки.

27.Порядок організації обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України визначає Інструкція про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України від 29 червня 2005 року № 359 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин; далі Інструкція № 359).

28.Відповідно до пункту 1.3. Інструкції № 359, забезпечення обліку і надійного зберігання зброї та боєприпасів є обов`язком командирів і керівників усіх рівнів. Командири (керівники) завжди повинні мати точні дані про наявність і стан зброї та боєприпасів. Вони зобов`язані забезпечити належний порядок їх охорони, обліку, зберігання і використання, який унеможливлював би втрати та крадіжки. Командири підрозділів повинні особисто перевіряти наявність і комплектність всієї зброї та боєприпасів після закінчення занять, стрільб та навчань. Командири, які не вжили заходів щодо забезпечення зберігання зброї та боєприпасів, а також особи, що здійснили крадіжки або допустили втрати зброї та боєприпасів, притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством України.

29.Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин; далі Дисциплінарний статут).

30.Пунктами 1, 4 Дисциплінарного статуту, визначено, що військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

31.Згідно з абзацом третім статті 5 Дисциплінарного статуту стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.

32.У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (стаття 45 Дисциплінарного статуту).

33.Згідно зі статтею 47 Дисциплінарного статуту, невиконання (неналежне виконання) службових обов`язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настання таких наслідків, є підставою для усунення військовослужбовців від виконання службових обов`язків.

Рішення про усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків приймається прямим командиром (начальником) та оформляється наказом, про що негайно доповідається в порядку підпорядкованості із зазначенням причин і обставин усунення.

Тривалість усунення від виконання службових обов`язків не повинна перевищувати тривалості службового розслідування та часу, необхідного для прийняття відповідного рішення командиром (начальником), які визначені цим Статутом.

Наказ про усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків скасовується, якщо за результатами службового розслідування підстави прийняття такого рішення не підтверджуються або прийнято рішення про притягнення військовослужбовця, який вчинив правопорушення, до дисциплінарної відповідальності.

Командир, який усунув підлеглого від виконання службових обов`язків без достатніх на те підстав, несе за це відповідальність.

34.Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

35.Пунктом 1.2. Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 15 березня 2004 року №82, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.03.2004 №385/8984 (далі Інструкція № 82) передбачено, що службове розслідування проводиться у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, що загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальну чи моральну шкоду; невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичної сили, зброї або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільного населення; порушення правил несення вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити тяжкі наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів.

36.Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб.

37.Рішення про проведення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення (пункт 1.3 Інструкції № 82).

38.Згідно з пунктом 1.5. Інструкції № 82, у наказі зазначаються підстави для призначення розслідування, особа (якщо вона встановлена), стосовно якої воно має бути проведено, термін проведення та посадові особи, яким доручено його провадження.

39.Абзацом третім пункту 1.5. Інструкції № 82 передбачено, що у разі потреби залучення фахівців до проведення службового розслідування командиром (начальником) призначається комісія у складі групи фахівців на чолі з головою комісії, про що оголошується в наказі.

VI. Позиція Верховного Суду

40.Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

41.Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42.Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв??язку з виданням т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 наказів №2015 та №2018 від 18 грудня 2015 року «Про усунення від виконання службових обов`язків» та «Про призначення службового розслідування по факту відсутності зброї», а також проведенням службового розслідування та виданням за його результатами командиром військової частини польова пошта НОМЕР_1 наказу №252 від 15 лютого 2016 року «Про результати службового розслідування по факту відсутності зброї».

43.Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

44.Суди попередніх інстанцій встановили, що восени 2014 року позивачем у Військовій частині польова пошта НОМЕР_1 , після повернення військовослужбовців частини із відрядження із зони АТО, виявлена нестача декількох одиниць стрілецької зброї.

45.У зв`язку з цим 18 грудня 2015 року командир військової частини польова пошта НОМЕР_1 ОСОБА_3 видав наказ №2018 «Про призначення службового розслідування по факту відсутності зброї», номер якого пізніше змінено на № 2015.

46.Відповідно до п.1.3. Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 березня 2004 року № 82 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 березня 2004 року за № 385/8984 (далі Інструкція № 82), рішення про проведення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

47.Суди встановили, що 18 грудня 2015 року командир військової частини польова пошта НОМЕР_1 ОСОБА_3 видав наказ № 298 про його відрядження з 18 грудня 2015 року до Генерального штабу Збройних Сил України м. Києва, для участі у проведенні конференції, тимчасове виконання обов`язків командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 покладено на полковника ОСОБА_2 начальника штабу першого заступника командира частини.

48.Отже, суди встановили, що 18 грудня 2015 року ОСОБА_3 перебував на службі та здійснював свої повноваження командира військової частини до вибуття у відрядження.

49.За цих обставин Верховний суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_3 мав технічну можливість та повноваження видати цей наказ саме 18 грудня 2015 року, тому доводи позивача про те, що наказ № 2018 «Про призначення службового розслідування по факту відсутності зброї» видано неуповноваженою особою, є безпідставними.

50.Також суди правильно зауважили, що порушення черговості присвоєння номерів наказам № 2015 та № 2018 не може бути підставою для їх скасування.

51.Крім цього, суди встановили, що, згідно з наказом від 25 грудня 2015 року № 305, позивач в період з 28 грудня 2015 року по 02 лютого 2016 року перебував у щорічній основній відпустці за 2015 рік.

52.03 лютого 2016 року позивач надав пояснення на ім`я командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 в межах службового розслідування за фактом втрати зброї.

53.Відповідно до наказу «Про результати службового розслідування по факту відсутності зброї» від 15 лютого 2016 року № 252, закінчено службове розслідування та затверджено його результати, які, згідно аркуша бесіди від 15 лютого 2016 року, доведені позивачу.

54.Суди попередніх інстанцій також установили, що за результатами службового розслідування встановлено незадовільну організацію обліку та збереження зброї, що призвело до істотної шкоди, а саме: систематичної втрати зброї. Цьому сприяла та обставина, що командиром загону ОСОБА_1 не була визначена конкретна посадова особа, яка б вела облік зброї та відповідала за її збереження.

55.Абзацом шостим статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що командир зобов`язаний встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.

56.Крім того, відповідно до вимог абзаців третього та п`ятого статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир (начальник) зобов`язаний: знати стан справ у підрозділі та завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності.

57.Враховуючи зазначене та положення пункту 1.2 Інструкції № 82, за яким службове розслідування проводиться, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, що заподіяло матеріальну шкоду, а також може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що службове розслідування стосовно позивача призначене правомірно.

58.Відповідно до пунктів 1.3, 1.5 Інструкції № 82, рішення про проведення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення; у наказі зазначаються підстави для призначення розслідування, особа (якщо вона встановлена), стосовно якої воно має бути проведено, термін проведення та посадові особи, яким доручено його провадження.

59.Отже, у наказі про проведення службового розслідування особа, стосовно якої воно має бути проведене, зазначається лише у випадку, якщо вона встановлена.

60.Втім, суди попередніх інстанцій встановили, що спірним наказом службове розслідування призначено по факту відсутності зброї, оскільки причини та обставини відсутності зброї не були з`ясовані і причетні особи мали бути встановлені саме в ході проведення цього розслідування.

61.Верховний Суд вважає правильним висновок судів про те, що такі дії відповідачів щодо видання спірного наказу по факту відсутності зброї, а не стосовно певної особи відповідають вимогам Інструкції № 82, а тому протилежні доводи позивача є безпідставними. Отже, зазначеним наказом не порушуються законні права та інтереси ОСОБА_1 .

62.Щодо доводів скаржника про не ознайомлення його з наказом про призначення службового розслідування Верховний Суд зазначає таке.

63.Суди попередніх інстанцій встановили, що службове розслідування призначене по факту відсутності зброї.

64.Оскільки розслідування не було призначене безпосередньо стосовно позивача, а також враховуючи, що Інструкція № 82 не визначає обов`язку щодо ознайомлення з наказом про призначення службового розслідування будь-кого, а наказ містить лише вказівку командира військової частини про доведення його до особового складу в частині, що його стосується, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що у зв`язку з не ознайомленням позивача з цим наказом, його охоронювані права та інтереси відповідачами не порушені.

65.Водночас, Верховний Суд бере до уваги, що після виходу з відпустки 03 лютого 2016 року позивач надав пояснення в межах цього службового розслідування, такі пояснення враховані під час складання акту за результатами службового розслідування. Отже, право позивача надати пояснення щодо фактів, які встановлювались в ході службового розслідування, відповідачем дотримане.

66.Також Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про безпідставність прийняття наказу про його усунення від виконання службових обов`язків в період його перебування у відпустці, оскільки цей наказ видано 18 грудня 2015 року, а у відпустку позивач вибув за наказом від 25 грудня 2015 року № 305, виданого на підставі поданого ним рапорту від 25 грудня 2015 року.

67.Крім цього, відповідно до абзаців 1-4 статті 47 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, невиконання (неналежне виконання) службових обов`язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настання таких наслідків, є підставою для усунення військовослужбовців від виконання службових обов`язків.

68.Рішення про усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків приймається прямим командиром (начальником) та оформляється наказом, про що негайно доповідається в порядку підпорядкованості із зазначенням причин і обставин усунення.

69.Тривалість усунення від виконання службових обов`язків не повинна перевищувати тривалості службового розслідування та часу, необхідного для прийняття відповідного рішення командиром (начальником), які визначені цим Статутом.

70.Наказ про усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків скасовується, якщо за результатами службового розслідування підстави прийняття такого рішення не підтверджуються або прийнято рішення про притягнення військовослужбовця, який вчинив правопорушення, до дисциплінарної відповідальності.

71.Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач обіймає посаду командира 3 загону військової частини військова частини польова пошта НОМЕР_1 .

72.Відповідно до пункту 1 наказу т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 № 2015 від 18 грудня 2015 року, підполковника ОСОБА_1 , командира 3-го загону, усунуто від виконання службових обов`язків за посадою з 18 грудня 2015 року на термін до закінчення службового розслідування.

73.Отже, спірний наказ відповідача відповідає вказаним правовим приписам.

74.Загальні обов`язки командирів (начальників) визначені розділом ІІ Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Так, статтею 59 Статуту визначено, що командир (начальник) зобов`язаний зокрема знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.

75.Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що нестача зброї в підрозділі, безпосередньо підпорядкованому позивачеві, безумовно створює загрозу настання тяжких наслідків для військової частини та дає підстави вважати, що втрата зброї відбулась внаслідок неналежної організації позивачем обліку та зберігання зброї ввіреного йому підрозділу.

76.Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили відсутність в діях відповідача щодо винесення цього наказу порушень норм чинного законодавства України, Верховний Суд вважає правильними їх висновки про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання цього наказу протиправним та його скасування.

77.Враховуючи, що усунення позивача від виконання службових обов`язків здійснено уповноваженою особою, відповідно до вимог чинного законодавства, тому вимоги позивача про зобов`язання командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 здійснити перерахунок його грошового забезпечення за період усунення від виконання службових обов`язків та стягнути з військової частини польова пошта НОМЕР_1 відповідну суму грошей за цей період часу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення і цієї частини позовних вимог.

78.Щодо доводів позивача про наявність підстав для визнання наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 № 252 від 15 лютого 2016 року «Про результати службового розслідування по факту відсутності зброї» протиправним та його скасування Верховний Суд зазначає таке.

79.Згідно з пунктом 5 наказу т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 № 252 від 15 лютого 2016 року «Про результати службового розслідування по факту відсутності зброї», відповідно до статті 92 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на командира загону спеціального призначення підполковника ОСОБА_1 за порушення в частині незадовільної організації обліку та збереження зброї, що призвело до істотної шкоди, а саме: систематичної втрати зброї наказано клопотати перед вищестоящим командуванням про накладення на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення пониження в посаді.

80.Статтею 92 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що якщо командир за тяжкістю вчиненого підлеглим правопорушення визнає надану йому дисциплінарну владу недостатньою для покарання військовослужбовця, він порушує клопотання про накладення стягнення на винну особу владою старшого командира.

81.Враховуючи, що рішення про притягнення підполковника ОСОБА_1 до дисциплінарного стягнення на час його звернення з цим позовом до суду та прийняття судового рішення за результатами його розгляду не прийняте, а доказів зворотнього матеріали адміністративної справи не містять і суди не встановили, тому спірний наказ має рекомендаційний характер та не створює для позивача негативних наслідків.

82.Суди попередніх інстанцій правильно врахували ці обставини та обґрунтовано відмовили з цих підстав в задоволенні позовних вимог в цій частині.

83.З цих же підстав, а також, враховуючи наявність у відповідачів дискреційних повноважень, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_2 (м. Дніпропетровськ) призначити та провести додаткове розслідування по факту виявленої у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 нестачі зброї та утриматися від прийняття рішення та видання наказу щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді пониження в посаді до завершення додаткового службового розслідування.

84.Також Верховний Суд вважає, що суди правильно взяли до уваги ту обставину, що в разі прийняття наказу про застосування до позивача стягнення у виді пониження його в посаді, як виду дисциплінарного стягнення, останній не позбавлений можливості та права оскаржити його в судовому порядку.

85.Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права Верховний Суд зазначає таке.

86.Позивач обґрунтовує ці доводи відмовою суду задовольнити заявлені ним та підтримані його представником в судовому засіданні 14 квітня 2016 року клопотання про відкладення розгляду справи або оголошення перерви у цьому судовому засіданні для надання йому можливості ознайомитись з доказами, які долучені до матеріалів справи відповідачами, а також для підготовки додаткових пояснень та виступу в судових дебатах. Зазначає, що не мав можливості ознайомитись з матеріалами справи раніше з причини перебування на лікуванні в період з 28 березня 2016 року по 12 квітня 2016 року.

87.Втім, матеріали справи свідчать, що 28 березня 2016 року представник позивача ознайомився з матеріалами справи, після вказаної дати відповідачі надали до суду лише письмові пояснення, заперечення проти позову, в яких викладені доводи, що озвучувались ними усно в судових засіданнях, а також документи щодо відрядження полковника ОСОБА_3 18 грудня 2015 року на 2 аркушах, матеріали щодо виявлення та виправлення порушень черговості наказів № 2015 та № 2018 на 2 аркушах, копію довідки про розмір нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу в спірний період часу на 1 аркуші. Крім цього, надано копії спірних наказів, які також надавались позивачем при зверненні до суду з цим позовом та вже містились в матеріалах справи.

88.В судовому засіданні 14 квітня 2016 року всі матеріали справи оголошені судом.

89.З урахуванням вказаного, Верховний Суд зазначає про безпідставність доводів позивача про те, що ці документи становили значний обсяг та він не міг ознайомитися з їх змістом інакше як шляхом відкладення розгляду справи чи оголошення перерви в судовому засіданні. Водночас, вказане, на думку Суду, свідчить не про бажання позивача знати зміст цих документів, а про його намір затягнути розгляд справи, оскільки ні він, ні його представник не заявили клопотання оглянути ці документи під час судового засідання, а лише наполягали на відкладенні розгляду справи.

90.Крім цього, безпідставним є твердження позивача про порушення судом першої інстанції його права підготувати додаткові пояснення та виступ у дебатах, оскільки адміністративно-процесуальне законодавство не передбачає такої підстави для оголошення перерви в судовому засіданні чи відкладення розгляду справи, натомість, системний аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про обов`язок сторін в справі добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Участь у розгляді справі позивач брав особисто, також у всіх судових засіданнях був присутній його представник.

91.Верховний Суд констатує, що вказуючи про те, що такі дії суду є порушенням норм процесуального права, позивач не зазначає які саме положення Кодексу адміністративного судочинства України суд порушив та які пояснення, доводи чи докази він, у зв`язку з цим, був позбавлений можливості надати.

92.Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у цій справі про відмову у задоволенні позову.

93.З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, а також рішення в цій справі є законними, обґрунтованими, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

94.Водночас, доводи та аргументи касаційної скарги Верховний Суд вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами щодо обставин цієї справи, встановлених під час її розгляду.

95.У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

96.Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

97.За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

98.Таким чином, зважаючи на приписи статей 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

VIІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року залишити без задоволення.

2.Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

М.М. Яковенко