ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

Луцьк

Справа № 140/3766/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Філімоновій О.В.,

за участю представника позивача Шишути Ю.В.,

представника відповідача Решетника О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2019 року №0002383302 та №0002373302, рішення про застосування фінансових санкцій від 29.10.2019 року №0002353302 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29.10.2019 року №Ф-0002363302.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатом проведеної виїзної планової перевірки складено акт №2796/03-20-33-02/2606002991 від 15.10.2019 року. На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом 29.10.2019 року винесені податкові повідомлення-рішення №0002383302, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на доходи фізичних осіб на 138 939,20 грн. та застосовано штрафні санкції на 69 469,60 грн.; №0002373302, яким збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на 11 578,27 грн. та застосовано штрафні санкції на 5 789,14 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0002363302 з ЄСВ на 169 814,57 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій №0002353302 за донарахування ЄСВ на 84 907,29 грн.

Позивач вважає оскаржувані рішення протиправними та просить їх скасувати, оскільки належні йому напівпричепи та сідлові тягачі, за чинним законодавством, не відносяться до основних засобів подвійного призначення, а тому він правомірно відніс до складу витрат витрати на придбання запасних частин, ремонт та обслуговування вказаних основних засобів, що використовуються в господарській діяльності. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ГУ ДПС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, за результатами якої складено акт №2796/03-20-33-02/2606002991 від 15.10.2019 року.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом 29.10.2019 року винесені податкові повідомлення-рішення №0002383302, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на доходи фізичних осіб на 138 939,20 грн. та застосовано штрафні санкції на 69 469,60 грн.; №0002373302, яким збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на 11 578,27 грн. та застосовано штрафні санкції на 5 789,14 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0002363302 з ЄСВ на 169 814,57 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій №0002353302 за донарахування ЄСВ на 84 907,29 грн.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним рішенням, суд приходить до таких висновків.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Щодо податку на доходи фізичних осіб та військового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Позивач є платником податку на доходи фізичних осіб в розумінні статті 162 Податкового кодексу.

Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України.).

Згідно із пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених відповідним розділом Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Статтею 177 ПК України встановлено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, пунктом 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Водночас, підпунктами 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Таким чином, наведеними нормами урегульовано порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, при цьому види основних засобів подвійного призначення визначені підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України - це земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі.

Згідно з пунктом 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Відповідно до підпункту 161.1.1 пункту 161 ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 Податкового кодексу, а саме фізична особа - резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Крім того, підпунктом 161.1.5 пункту 161 ПК України передбачено, що відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені статтею 171 ПК України.

Згідно декларації про майновий стан і доходи поданих ФОП ОСОБА_1 вбачається за 2017 рік позивачем задекларовано 114 059,98 грн. доходу, з них підлягає сплаті 20 530,80 грн. ПДФО та 1 710,90 грн. військовий збір та за 2018 рік позивачем задекларовано 65 877,48 грн. доходу, з них підлягає сплаті 11 857,95 грн. ПДФО та 988,16 грн. військовий збір.

11.06.2020 року представник відповідача у додаткових поясненнях подав Перелік витрат, що не включені перевіряючими до валових витрат за 2017 та 2018 роки.

22.06.2020 року представник позивача подав до суду клопотання з переліком документів щодо витрат на придбання запасних частин (та їх списання) для транспортних засобів, які використовуються в основній діяльності, їх ремонт в Україні та за її межами.

Як вбачається з податкового повідомлення-рішення від 29.10.2019 року №0002383302 позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за податком на доходи фізичних осіб на 138 939,20 грн. та застосовано штрафні санкції на 69 469,60 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 29.10.2019 року №0002373302 позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на 11 578,27 грн. та застосовано штрафні санкції на 5 789,14 грн.

Судом встановлено, що перевіркою питань щодо декларування самозайнятою особою чистого оподатковуваного доходу у періоді, що перевірявся встановлено його заниження на загальну суму 771 884,40 грн., в тому числі за 2017 рік - на суму 334 111,40 грн., за 2018 рік - 437 773 грн.

Окрім цього, судом встановлено, що у сторін відсутній спір щодо наявності первинних документів, які підтверджують факт понесених витрат, у зв`язку з чим судом не надається оцінка первинним документам по вказаним операціям.

Поняття термінів, пов`язаних з автомобільним транспортом визначено Законом України від 05.04.2001 №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2344-ІІІ автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.

Автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.

При цьому автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Автомобіль легковий - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев`ять з місцем водія включно.

Відповідно до Закону №2344-ІІІ напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Таким чином, причіп за своїм призначенням не виконує функції щодо перевезення людей чи вантажів та виконує функції тягача. Вказане свідчить про протиправність висновків контролюючого органу щодо віднесення причепів до основних засобів подвійного призначення.

Щодо сідлових тягачів, то стаття 1 Закону № 2344-ІІІ не містить визначення терміну сідловий тягач.

Згідно з Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), затвердженої Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 № 584-VI, сідловий тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів (код 870120). При цьому трактор не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів.

Тому висновок контролюючого органу про віднесення сідлових тягачів до вантажних автомобілів не ґрунтується на чинному законодавстві.

На необхідності дотримання судами правил вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено в остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України».

Згідно з яким, Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статті 1 Першого протоколу до конвенції, зокрема, у зв`язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що висновки відповідача про безпідставне включення ФОП ОСОБА_1 до складу витрат, пов`язаних з провадженням господарської діяльності, вартості придбаних запчастин, обслуговування, ремонт вантажних автомобілів на загальну суму 321 467,59 грн. у 2017 році та вартості придбаних запчастин, обслуговування, ремонт вантажних автомобілів, на загальну суму 437 773 грн. у 2018 році, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Тому податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 29.10.2019 року №0002383302 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 136 663,31 грн. та штрафних санкцій на суму 68 331,65 грн. та як наслідок податкове повідомлення рішення від 29.10.2019 року №0002373302 в частині визначення грошового зобов`язання на суму 11 388,61 грн. та штрафних санкцій на суму 5 694,30 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 року в справі №857/5789/19, від 26.02.2020 року в справі №140/2085/19.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» №466-IX від 16.01.2020 року, який набрав чинності 23.05.2020 року, законодавцем з метою виправлення технічних неузгодженостей у податковому законодавстві у пункті 177.4 в абзаці сьомому слова «подвійного призначення» виключено, в абзаці десятому слова «та вантажні» виключено.

Таким чином, з 23.05.2020 року діють норми ПК України, якими усунуто технічні та логічні неузгодженості у податковому законодавстві, де передбачено, що фізична особа, яка перебуває на загальній системі оподаткування має право включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням його господарської діяльності, витрати на придбання та утримання основних засобів до яких відносяться і вантажні автомобілі.

Щодо виплати добових на відрядження суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 за 2017 рік на суму 12 643,81 грн.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, в ході проведення перевірки підприємцем ОСОБА_1 пред`явлено авансові звіти з виплатою сум добових по Україні та за кордон суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 за 2017 р. на суму 12 643,81 грн.

Поняття «відрядження» застосовується в трудовому законодавстві, зокрема, у ст. 121, 176, 177 КЗпП. Відрядження - це поїздка найманого працівника на визначений строк в інший населений пункт за розпорядженням роботодавця, за рахунок коштів роботодавця, для виконання поза місцем постійної роботи працівника службового доручення, пов`язаного з основною діяльністю роботодавця. Підприємець не є найманим працівником стосовно самого себе. Тому згідно норм трудового законодавства, саме поняття «відрядження» здійснене самим підприємцем відсутнє.

Згідно підпункту 177.4.2 пункту 177.4 статті 177 ПК України, підприємець, який перебуває на загальній системі оподаткування може віднести до своїх витрат лише витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, тобто найманих працівників. Відповідно до підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України, до складу інших витрат, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, відносяться витрати на відрядження найманих працівників. Таким чином, якщо фізична особа - підприємець здійснює відрядження особисто, то витрати, понесені під час відрядження, не включаються до складу валових витрат такого підприємця, оскільки фізична особа - підприємець не є найманим працівником, тому включення до складу валових витрат, витрат на відрядження здійснених самим підприємцем ОСОБА_1 є протиправним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року в справі К/9901/48645/18.

Таким чином податковим органом вірно збільшено грошове зобов`язання з ПДФО в розмірі 2 275,89 грн. (12 643,81 * 18%) та застосовано штрафні санкції в розмірі 1 137,95 грн. та як наслідок вірно розраховано військовий збір в частині визначення грошового зобов`язання на суму 189,66 грн. та штрафних санкцій на суму 94,84 грн.

Щодо донарахування відповідачем єдиного внеску суд зазначає наступне.

Суд вважає, що ФОП ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду про оскарження вимоги про сплату єдиного внеску відповідно до ст. 25 Закону №2464-VІ, оскільки податковим органом будь-яких доказів належного направлення оскаржуваної вимоги не надано, а ОСОБА_1 заперечує свій підпис під отриманням цієї вимоги і на підтвердження неможливості її отримання у вказаній відмітці термін у відповіді на відзив від 15.06.2020 року, що приєднана до матеріалів позову подав докази його перебування у відрядженні з 28.10 по 13.12.2019 року у Київській області. При цьому представник позивача в судовому засіданні пояснив, що у ФОП ОСОБА_1 є наймані працівники - бухгалтер, який право отримання документів з правом підпису за ФОП чи проставлення на них відтиску своєї печатки не надавав.

Контролюючим органом відносно ФОП ОСОБА_1 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 29.10.2019 року №Ф-0002363302 з ЄСВ на 169 814,57 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій №0002353302 за донарахування ЄСВ на 84 907,29 грн. та судом встановлено, що вони прийняті у зв`язку із встановленням відповідачем порушення підприємцем пункту 2 частини першої статті 7, пунктів 2, 3, 9 статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» (надалі Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску (частина п`ята статті 8 Закону №2464-VI).

Згідно з частиною другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерством фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів.

Суть виявленого порушення норм Закону №2464-VІ зводиться до того, що перевіркою достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, на який нараховується єдиний внесок, встановлено заниження суми чистого доходу, що спричинило заниження єдиного внеску.

Оскільки з урахуванням встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку щодо недоведення відповідачем порушень з боку підприємця ФОП ОСОБА_2 в частині заниження чистого доходу за 2017-2018 роки, то донарахування йому єдиного внеску у сумі 167 032,93 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 83 516,46 грн. є безпідставним.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправність прийнятих ГУ ДПС України у Волинській області вимоги від 29.10.2019 року №Ф-0002363302 в частині визначення грошового зобов`язання на суму 167 032,93 грн. та рішення про застосування фінансових санкцій від 29.10.2019 року №0002353302 в частині визначення штрафних санкцій на суму 83 516,46 грн., в зв`язку з чим останні підлягають скасуванню в цій частині.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 29.10.2019 року №0002383302 та №0002373302, рішення про застосування фінансових санкцій від 29.10.2019 року №0002353302 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29.10.2019 року №Ф-0002363302 діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, що призвело до безпідставного збільшення податкового навантаження на підприємство.

Отже, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність податкових повідомлень-рішень від 29.10.2019 року №0002383302 в частині визначення грошового зобов`язання на суму 136 663,31 (138 939,20-2 275,89) грн. та штрафних санкцій на суму 68 331,65 (69 469,60-1 137,95) грн., №0002373302 в частині визначення грошового зобов`язання на суму 11 388,61 (11 578,27-189,66) грн. та штрафних санкцій на суму 5 694,30 (5 789,14-94,84) грн., вимоги від 29.10.2019 року №Ф-0002363302 в частині визначення грошового зобов`язання на суму 167 032,93 (169 814,57-2 781,64) грн., рішення від 29.10.2019 року №0002353302 в частині визначення штрафних санкцій на суму 83 516,46 (84 907,29-1 390,83) грн., які слід визнати протиправними та скасувати в цих частинах, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки в інших частинах прийняті правомірно.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи, що суд задовольняє позов частково на загальну суму грошових зобов`язань, визначених позивачу в оскаржуваних рішеннях в розмірі 472 627,26 грн., тому на користь позивача необхідно стягнути пропорційно до задоволення позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 5 753,34 грн. (85,54% від задоволених вимог), сплачений згідно з платіжними дорученнями №970 від 19.11.2019 року в розмірі 1 921 грн. та №986 від 12.12.2019 року в розмірі 4 804,91 грн.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 29.10.2019 року №0002383302 в частині визначення грошового зобов`язання на суму 136 663,31 грн. та штрафних санкцій на суму 68 331,65 грн., та №0002373302 в частині визначення грошового зобов`язання на суму 11 388,61 грн. та штрафних санкцій на суму 5 694,30 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області про застосування фінансових санкцій від 29.10.2019 року №0002353302 в частині визначення штрафних санкцій на суму 83 516,46 грн.

Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.10.2019 року №Ф-0002363302 в частині визначення грошового зобов`язання на суму 167 032,93 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 753,34 грн. (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят три гривні 34 копійки).

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484).

Головуючий -суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 03.07.2020 року.