Справа № 428/12202/19

Провадження № 22-ц/810/314/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Пономарьової В.С.,

учасники справи: позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання», відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 березня 2020 року, ухваленого Сєвєродонецьким міським судом у складі: судді Кордюкової Ж.І. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» (далі - ТОВ «ЛЕО») звернулось до суду з вказаним позовом, який мотивувало тим, що ТОВ «ЛЕО» на підставі укладеного Договору про користування електричною енергією № 73-229-042 від 20.09.2004 року здійснювало постачання електроенергії ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , а останній споживав поставлену електроенергію.

На ім`я відповідача відкрито особовий рахунок споживача електричної енергії № 73-229-042, встановлений електронний електролічильник тип NP-06 TD MMЕ.1F.1SM.U, який обслуговується через сервер ТОВ «ЛЕО» і автоматично передає покази приладу обліку на 1 число кожного місяця.

В порушення умов чинного законодавства та умов договору відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплату за спожиту електроенергію, внаслідок чого за період з 01.09.2017 року по 01.01.2019 року у ОСОБА_1 утворився борг за споживання електричної енергії в розмірі 2200 грн, яку позивач із посиланням як на правову підставу своїх вимог на Закон України «Про електроенергетику» (який діяв на момент виникнення відносин), Закон України «Про ринок електричної енергії», Правила користування електричною енергією для населення, затверджені постановою КМУ №1357 від 26.07.99 року (діяли на момент виникнення відносин), Правила роздрібного ринку електроенергії, затверджені постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 року та договір № 73-229-042 просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь та судові витрати.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 позов не визнав, оскільки він є власником, а не наймачем квартири; позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості за період з 01.09.2017 року по 01.01.2019 року з посиланням на Закон України «Про житлово-комунальні послуги», який набрав чинності лише з 01.05.2019 року; ТОВ «ЛЕО» не надавало рахунків, які підтверджують виконання договору, виконаний обсяг послуг та підтвердження нарахованої суми оплати; в позові відсутні докази правильності нарахувань послуг з електропостачання, оскільки держповірка встановленого електролічильника, яка повинна була проводитися 01.07.2014 року, прострочена, про що позивачем зазначено в «Загальній картці»; з доданого до позову документів неможливо зробити розрахунок щомісячної плати за надані послуги; пункт 5.6. укладеного з позивачем договору є протиправним; при визначені боргу не була врахована сума в розмірі 209,80 грн, стягнута з позивача на його користь судовим рішенням від 22.05.2018 року по справі № 428/12940/17; доводи щодо того, що ТОВ «ЛЕО» в повному обсязі виконало взяті на себе зобов`язання за договором, не відповідають дійсності; в липні-серпні 2017 року відповідач звертався за реструктуризацією боргу з оплати житлово-комунальних послуг, але не зміг скористатись пропозиціями, наданими комунальними підприємствами, тому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача, в якому зазначив, що не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву. Правовідносини між сторонами регулювались ЦК України, ЖК України, Законом України «Про електроенергетику», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», «Правилами користування електроенергією для населення», які передбачають обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом. На час спірних правовідносин діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Відповідно до п. 5.6. Договору № 73-229-042 відповідач у разі неотримання з незалежних від нього причин рахунку на оплату електроенергії до 10 числа місяця, слідуючого за наступним, зобов`язаний самостійно здійснити оплату електроенергії у термін, вказаний у п. 5.5. договору за розрахунковою книжкою. Відповідачу був встановлений електричний лічильник, який автоматично передає показання приладу обліку на 1 число кожного місяця. Відповідач з 14.03.2016 року зареєстрований як користувач в інтернет-магазині комунальних послуг і через особистий кабінет має можливість контролювати споживання електроенергії, тарифи, нарахування вартості та надходження оплати. Пунктом 22 Правил користування електроенергією для населення передбачено, що оплата спожитої електроенергії може здійснюватися за розрахунковими книжками, за платіжними документами, які виписуються енергопостачальником, за карткою попередньої оплати. 02.07.2019 року відповідачу був направлений договір про реструктуризацію боргу за електроенергію від 03.06.2019 року № Б000089, який відповідач не погодив. Зазначене змусило ТОВ «ЛЕО» звернутись до суду за стягненням заборгованості.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 березня 2020 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» заборгованість за спожиту електричну енергію у сумі 2200 грн та судові витрати у сумі 1921 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 вважає оскаржуване рішення необґрунтованим через неповноту та неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильне їх дослідження та оцінку, просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 березня 2020 року та відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог. Доводи апеляційної скарги фактично дублюють відзив на позов.

На апеляційну скаргу відповідача надійшов відзив позивача ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання», в якому позивач просить у задоволенні скарги відмовити.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2020 року визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем) Назарову М.В., склад колегії суддів – Кострицького В.В., Лозко Ю.П.

Ухвалою суду від 22 квітня 2020 року апеляційна скарга залишена без руху.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 07 травня 2020 року замінено суддю Кострицького В.В. на суддю Карташова О.Ю. у зв`язку із перебуванням першого на лікарняному.

Апеляційне провадження по справі відкрито 07 травня 2020 року, ухвалою суду від 20 травня 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду на 16 червня 2020 року об 11-30. У зв`язку із перебування судді Лозко Ю.П. у відпустці розгляд справи призначений на 02 липня 2020 року о 14.30 год.

У судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення скарги та підтримала відзив на апеляційну скаргу.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, просив розглядати справу за його відсутності, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 та отримує послуги Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» щодо електропостачання на підставі укладеного між сторонами договору № 73-229-042 про користування електричною енергією побутовим споживачем від 20.09.2004 року (далі – Договір).

15.04.2011 року відповідачу був встановлений електронний електролічильник тип NP-06 TD MMЕ.1F.1SM-U.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» посилалось в обґрунтування позову та надавало докази того, що згідно з випискою з особового рахунку № 0229-042 та наданого розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за період з 01.09.2017 року по 01.01.2019 року складає 2200 грн та розрахована відповідно до наявних у загальній картці показань лічильника.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з обґрунтованості позовних вимог, доведених належними доказами, та обов`язку відповідача ОСОБА_1 як споживача послуг оплатити спожиту електроенергію відповідно до пункту 3.2.5. Договору, яким встановлено обов`язок споживача оплачувати спожиту електричну енергію відповідно до умов цього договору, а п. 4.2.1. встановлено обов`язок постачальника забезпечувати надійне постачання електроенергії згідно з умовами ліцензій та договором користування електричною енергією; умови та порядок оплати за договором від 20.09.2004 року № 73-229-042 визначені у р. 5, пунктом 5.6. якого встановлено, що у разі неотримання з незалежних від нього причин рахунку на оплату електроенергії до 10 числа місяця, слідуючого за наступним, зобов`язаний самостійно здійснити оплату електроенергії у термін, вказаний у п.5.5. договору за розрахунковою книжкою; відповідно до п.5.5. договору від 20.09.2004 року № 73-229-042 споживач зобов`язаний оплатити рахунок електропостачальника до 10 числа місяця, слідуючого за розрахунковим.

Проте, такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи з огляду на таке.

Відносини між побутовими споживачами та енергопостачальниками на час існування спірних правовідносин регулювалися як Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 № 1357 (зі змінами та доповненнями) (далі - ПКЕЕН), так і Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» від 14.03.2018 року № 312 (далі – Постанова № 312 від 14.03.2018 року).

Згідно з пунктом 19 ПКЕЕН розрахунки населення за спожиту електричну енергію здійснюються за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі показів засобів обліку.

Відповідно до пункту 20 ПКЕЕН розрахунковим періодом для встановлення розміру оплати спожитої електричної енергії є календарний місяць. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Відповідно до пункту 21 ПКЕЕН (в редакції до 20 вересня 2016 року) знімання показань приладів обліку провадиться споживачем щомісяця. Енергопостачальник має право контролювати правильність знімання показань приладу обліку та оформлення платіжних документів споживачем.

Відповідно до пункту 21 ПКЕНН (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 591 від 23 серпня 2016 року) знімання показів засобів обліку провадиться електропостачальником (електророзподільним підприємством) та/або побутовим споживачем щомісяця, відповідно до умов договору. Побутовий споживач, як правило знімає покази засобу обліку на перше число місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем).

При цьому, відповідно до пункту 42 ПКЕЕН споживач зобов`язаний зокрема оплачувати спожиту електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил; забезпечувати доступ представникам енергопостачальника після пред`явлення ними службових посвідчень до квартири або іншого об`єкта для обстеження приладу обліку, електроустановок та електропроводки.

Пунктом 30 ПКЕЕН передбачено, що якщо доступ до засобу обліку неможливий, представник енергопостачальника виписує платіжний документ на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії за попередній період, про що робиться відповідна позначка в особовому рахунку побутового споживача.

Вказаним вимогам ПКЕЕН відповідають і вимоги п. 5.5.5. Постанови № 312 від 14.03.2018 року.

Укладеним між сторонами Договором № 73-229-042 визначено обов`язок позивача як електропостачальника проводити не менше як одного разу на 6 місяців контрольного знімання показань приладів обліку у Споживача відповідно до затверджених графіків (п. 4.2.6.), проводити планові повірку, ремонт і заміну приладів обліку в терміни, встановлені нормативно-правовими документами та договором (п. 4.2.7.), безоплатно здійснювати планові повірку, обслуговування та ремонт приладів обліку (п. 4.4.4.).

Із наданої позивачем «Загальної картки» за особовим рахунком № 0229-042, ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , електропостачання, крапка № 1 (будинок), номер 00724595, тип NP-06 TD MMЕ.1F.1SM-U, вбачається встановлення вказаного приладу обліку 15.04.2011 р., наступна держповірка 01.07.2014 року та зазначено про прострочення цієї держповірки (а.с. 8).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11 лютого 1998 року № 113/98-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) засоби вимірювальної техніки, які перебувають в експлуатації і на які поширюється державний метрологічний нагляд, підлягають повірці.

За змістом статті 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11 лютого 1998 року № 113/98-ВР (в редакції, чинній на момент необхідної повірки лічильника відповідача у 2014 році) засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, випускаються з серійного виробництва, ремонту та у продаж, видаються напрокат, на які поширюється державний метрологічний нагляд, підлягають повірці. Засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці через міжповірочні інтервали, порядок встановлення яких визначається нормативно-правовим актом ЦОВМ. Підприємства, організації та фізичні особи зобов`язані своєчасно (з урахуванням установлених міжповірочних інтервалів) подавати засоби вимірювальної техніки на повірку. Порядок подання фізичними особами, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, - власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов`язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

За змістом пункту 17 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, встановлені засоби обліку підлягають періодичній повірці, обслуговуванню та ремонту відповідно до визначеного законодавством порядку. Періодична повірка, обслуговування або ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів обліку здійснюються за рахунок електророзподільного підприємства.

Отже, ОСОБА_1 є споживачем послуг з електропостачання, виконавцем яких є позивач, тому саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання»несе відповідальність за своєчасну повірку засобу обліку, встановленого у квартирі відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 229/1539/17 (касаційне провадження № 61-27909сво18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доказів про те, що в період із 01.09.2017 року до 01.01.2019 року періодична планова повірка засобу обліку електричної енергії у квартирі відповідача проводилася відповідачем ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» відсутні.

Докази про те, що відповідач ОСОБА_1 перешкоджав позивачу у проведення такої повірки відсутні.

Нарахування заборгованості з урахуванням показів електролічильника можливе у разі доведення його справності через здійснення державної повірки. Тобто, після сплину строку планої повірки електролічильника у квартирі відповідача, визначеної як 01 липня 2014 року, показання якого покладені в основу нарахування заборгованості, вказаний електролічильник підлягав держповірці з метою встановлення його відповідності технічним умовам і висновку про його справність за умови відсутності ознак та слідів пошкодження приладу, зриву або пошкодження пломб держповірителя та фальсифікації держповірительних пломб на такому лічильнику. У разі, якщо перелічені порушення цілісності лічильнику та держповірительних пломб зафіксовані, то такий лічильник підлягав експертизі.

У разі несвоєчасного проведення планової періодичної повірки приладу обліку (електролічильника), енергопостачальна організація має здійснити таку повірку за першої можливості і лише у разі встановлення повіркою відповідності приладу обліку та підтвердження його справності може враховувати показання електролічильника для проведення нарахування за несплачені, але спожиті об`єми електричної енергії за тарифами щомісячних норм її середнього споживання абонентом.

Доказів дотримання позивачем вказаних вимог законодавства енергопостачальник не дотримався і після сплину строку чергової повірки електролічильника не забезпечив проведення перевірки (повірки) відповідності, не довів його справності та врахував покази неповіреного належним чином приладу обліку для нарахування заборгованості за минулі роки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує довід апеляційної скарги про помилковість розрахунку заборгованості згідно показань обліку обрахування електричної енергії, який не пройшов державну повірку в установленому порядку, що за умови недоведеності позивачем перешкоджань з боку відповідача такій повірці та ненадання доказів справності лічильника свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Позивачем не доведено належними, достатніми та достовірними доказами як наявність заборгованості, так і її розмір, отже не доведено порушення його прав, що є визначальним для спірних правовідносин, тому доводи апеляційної скарги про необґрунтованість позову та незаконність оскаржуваного рішення заслуговують на увагу.

Вказана невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, цей строк продовжується на строк дії такого карантину.

Дата складення повного тексту постанови – 02 липня 2020 року.

Головуючий

Судді: