ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/7632/20 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Оксененка О.М.,

за участю секретаря Кондраток А.В.,

представника відповідача Суботи О.В.,

представника третьої особи Дячка І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Національні інформаційні системи», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Девелопмент», Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси», про визнання протиправним та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 02.03.2020 за № 738/5 в частині, яка стосується приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, а саме

- пункт 3 наказу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.02.2020 №51153420, 51153433, від 15.02.2020 №51153434 та від 19.02.2020 №51221677, 51222461, прийняті приватним нотаріусом міського нотаріального округу ОСОБА_1 Виконання покладено на Департамент нотаріату та державної реєстрації;

- пункт 5 наказу про анулювання приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Виконання покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи»;

2) зобов`язати Державне підприємство«Національні інформаційні системи» відновити доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з адміністративним позовом, позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом:

1) зупинення дії наказу Міністерства юстиції України від 02.03.2020 № 738/5 у частині, яка стосується приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, а саме:

- пункт 3 наказу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.02.2020 №51153420, 51153433, від 15.02.2020 №51153434 та від 19.02.2020 №51221677, №51222461, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 Виконання покладено на Департамент нотаріату та державної реєстрації;

- пункт 5 наказу про анулювання приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Виконання покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

2) зобов`язання Державного підприємства «Національні інформаційні системи» відновити доступ приватному нотаріусу Київського міського округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування доводів заяви про вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного наказу, у зв`язку з чим невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист та поновлення його прав та інтересів. Очевидну протиправність оспорюваного наказу, як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову, позивач доводить порушенням відповідачем порядку розгляду скарги у сфері державної реєстрації, оскільки позивач, як особа, стосовно якої приймалось рішення не був повідомлений про час і місце засідання колегії, у зв`язку із чим він був позбавлений можливості навести обставини та надати докази для обґрунтування правомірності прийнятих ним рішень. Також, спірний наказ не містить викладення фактів порушення позивачем законодавства при здійсненні реєстраційних дій, що свідчить про його необґрунтованість.

Крім цього, із посиланням на висновки Верховного Суду, наголошує на тому, що виданням спірного наказу, позивача фактично позбавлено можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. При цьому, у позивача є зобов`язання перед державою у вигляді сплати податків незважаючи на фактичне зупинення його діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 рокуу задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову відмовлено, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення позову в зазначений спосіб є очевидно неспівмірним з правом, інтересом позивача, за захистом якого він звернувся. Також, суд зазначив, що обставини належного повідомлення (не повідомлення) приватного нотаріуса про час і місце засідання колегії щодо розгляду скарги, підлягає встановленню під час судового розгляду справи.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою вжити заходи забезпечення позову.

Аргументи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, залишились незмінними. Додатково апелянт зазначає, що суб`єкт владних повноважень повинен застосувати принцип гласності, приймаючи рішення, що матиме вплив на права, свободи чи інтереси особи, особливо, якщо це рішення матиме негативні наслідки для неї. Особа, щодо якої приймають рішення, має право бути вислуханою суб`єктом владних повноважень.

Також, апелянт вказує на хибність висновків суду першої інстанції та зазначає, що заходи забезпечення позову, про які він просить, відповідають предмету позову та вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Міністерством юстиції України подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представник відповідача проти вимог вимоги апеляційної скарги заперечував, наполягав на доводах, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи, Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні ресурси», також заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив ухвалу суду залишити без змін.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного перегляду до суду не прибули, що не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, щозастосування заходів забезпечення позову в спосіб, обраний заявником, призведе до вирішення спору по суті, тобто позивач отримає доступ до реєстру та матиме змогу вчиняти реєстраційні дії. В такому випадку, необхідність застосування заходів забезпечення позову повинна бути переконливо обґрунтована, зокрема, щодо очевидної протиправності рішення та завдання шкоди, однак в даному випадку таких обставин заявником не наведено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Для застосування заходів забезпечення адміністративного позову обов`язковою умовою є встановлення судом хоча б однієї із таких обставин: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Згідно з п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на роз`яснення, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ». Так, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, обов`язковою умовою для застосування судом заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Розділом VII Закону № 1952-IV врегульовані питання оскарження рішень, дій або бездіяльності та відповідальності у сфері державної реєстрації прав.

Так, частинами першою та другою статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 37 Закону № 1952-IV).

На виконання цієї норми Кабінетом Міністрів України постановою від 25 грудня 2015 року № 1128 затверджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Порядок № 1128).

Пунктом 10 Порядку № 1128 визначено, що для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.

Відсутність осіб, визначених абзацом першим цього пункту, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

Слід зазначити, що Закон № 1952-IV не вимагає обов`язкової участі особи, щодо якої розглядається скарга.

При цьому п. 10 Порядку № 1128 є кореспондуючим із приписами абз. 3 ч. 3 ст. 37 Закону № 1952-IV, тобто, у разу якщо колегія дійде висновку про необхідність залучення особи, щодо якої розглядається скарга, то її повідомлення повинно бути здійснено з дотриманням вимог п. 11Закону № 1952-IV.

Враховуючи викладене, твердження заявника апеляційної скарги про порушення відповідачем принципу гласності під час прийняття спірного наказу, що свідчить про очевидну протиправність цього наказу, є помилковими.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, обставини належного повідомлення (не повідомлення) приватного нотаріуса про час і місце засідання колегії щодо розгляду скарги, та наявність підстав для скасування рішення відповідача підлягає встановленню під час розгляду справи по суті.

Крім того, за приписами ч. 4 ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року № 3425-XII (далі - Закон № 3425-XII) нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об`єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Згідно ст. 32 Закону № 3425-XII приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.

Стаття 46-1 Закону № 3425-XII визначає, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Інформація з єдиних та державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.

Згідно ч. 2 ст. 37-1 Закону № 1952-IV за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про:

1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;

2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;

3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав;

4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;

5) направлення на обов`язкове підвищення кваліфікації державного реєстратора, крім нотаріусів, які здійснюють державну реєстрацію прав відповідно до покладених на них законом обов`язків.

Разом з цим, згідно абз. 3, 4 ч. 3 ст. 37-1 Закону № 1952-IV у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.

У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав щодо нотаріуса йому забезпечується доступ до Державного реєстру прав у режимі отримання інформації для здійснення нотаріальної діяльності відповідно до закону.

Отже, у випадку анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, державні реєстратори не позбавлені права на працю та вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно фактичного позбавлення відповідачем можливості отримувати позивачем доходу від своєї професійної діяльності.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.10.2018 в справі № 808/2432/18, від 15.08.2019 в справі № 0840/3275/18 та від 01.10.2019 в справі № 420/912/19.

Також слід наголосити, що згідно з п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.

Анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, на відміну від тимчасового блокування доступу, не обмежене строком застосування. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування заходів забезпечення позову у спосіб обраний позивачем призведе до вирішення спору по суті, тобто позивач отримає доступ до реєстру та матиме змогу вчиняти реєстраційні дії.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Постанова в повному обсязі складена 03 липня 2020 року.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.М. Оксененко