ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/3301/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Стратієнко Л. В., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_6,

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Спичак О. М.

від 01.10.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Майданевича А. Г., Суліма В. В., Ткаченка Б. О.

від 16.12.2019

за позовом ОСОБА_2

до 1) Приватного підприємства «Сансет», 2) ОСОБА_3 , 3) ОСОБА_4 , 4) ОСОБА_1

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу корпоративних прав

за участю представників:

позивача: Бурлаченко О. В.

відповідача-1: ОСОБА_5

відповідача-2: не з`явився

відповідача-3: не з`явився

відповідача-4: Божок Д. В.

скаржника ( ОСОБА_6 ): Слюсаренко Д. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Сансет», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства «Сансет», а саме:

- від 30.12.2015, укладеного від імені ОСОБА_2 з ОСОБА_3 ;

- від 09.04.2016, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- від 05.07.2017, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що спірний договір від 30.12.2015 не відповідає пунктам 1 та 3 частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки був укладений від імені позивача невідомою особою, за відсутності волевиявлення позивача як засновника Приватного підприємства «Сансет» на його укладення та є підробленим, суперечить статті 209 Цивільного кодексу України та частині 3 статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб» щодо обов`язкового нотаріального посвідчення правочину, порушує корпоративні права та права власності позивача. За твердженням позивача для відновлення становища, що існувало до порушення прав позивача, підлягають визнанню недійсними і наступні правочини про відчуження корпоративних прав Приватного підприємства «Сансет» як похідні від недійсного правочину від 30.12.2015, який не породив жодних прав та обов`язків у його сторін щодо Приватного підприємства «Сансет».

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

13.03.2003 була здійснена державна реєстрація Приватного підприємства «Сансет».

Відповідно до статуту Приватного підприємства «Сансет» (в редакції, чинній станом на момент створення Приватного підприємства) засновником суб`єкта господарювання є ОСОБА_2 .

30.12.2015 був укладений договір купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство «Сансет» (далі за текстом - договір від 30.12.2015, спірний договір-1), продавцем за яким був зазначений ОСОБА_2 , а покупцем - ОСОБА_3 . Згідно з пунктом 1 цього договору від 30.12.2015 продавець зобов`язався передати покупцю, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити корпоративні права на Приватне підприємство «Сансет».

Відповідно до пункту 2 договору від 30.12.2015 під корпоративними правами, зазначеними в пункті 1 цього договору, розуміють статутний фонд підприємства (право на володіння, користування і розпорядження ним, не обтяжене вимогами третіх осіб), на управління підприємством та призначення посадових осіб і працівників підприємства, на отримання прибутку від господарської діяльності, а також активів у разі його ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Сума договору від 30.12.2015 становить 100 грн, яку покупець зобов`язався сплатити продавцю під час укладання договору (пункт 4 договору від 30.12.2015).

Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10 договору від 30.12.2015).

У матеріалах реєстраційної справи Приватного підприємства «Сансет», яка була надана на вимогу Господарського суду міста Києва, міститься заява від імені ОСОБА_2 від 30.12.2015, адресована загальним зборам засновників (учасників) Приватного підприємства «Сансет», у якій ОСОБА_2 , місце знаходження якого є: місто Луганськ, вул. Фрунзе, буд. 119, просив вивести його зі складу засновників (учасників) Приватного підприємства «Сансет» та заявив про передачу належної йому частки в статутному фонді у розмірі 100% Приватного підприємства «Сансет» ОСОБА_3 (номер платника податків НОМЕР_1 ), а також зазначив, що не має будь-яких майнових прав та претензій (вимог) до Приватного підприємства «Сансет» та до ОСОБА_3 . Справжність підпису ОСОБА_2 засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертун О. Ю.

09.04.2016 між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем був укладений договір купівлі-продажу (далі по тексту - договір від 09.04.2016, спірний договір-2), за змістом пункту 1 якого Продавець на умовах, передбачених цим договором, передає у власність, а Покупець приймає у власність майнові права засновника на Приватне підприємство «Сансет», які належать продавцю на підставі договору купівлі-продажу корпоративних прав від 30.12.2015. Статутний капітал складає 621 932,00 грн.

Згідно з пунктом 2 договору від 09.04.2016 під майновими правами, зазначеними в пункті 1 цього договору, розуміється право власності на статутний капітал підприємства, інші права засновника (власника) підприємства, в тому числі, право на отримання відповідного прибутку, активів у разі ліквідації підприємства, а також будь-які права, зазначені статутом підприємства та чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 3 договору від 09.04.2016 продаж вищевказаних майнових прав засновника на Приватне підприємство «Сансет» за погодженням сторін здійснюється за 621 932 грн, які отримані Продавцем від Покупця повністю до підписання цього договору. Підписання договору свідчить про те, що розрахунки за майнові права засновника приватного підприємства здійснені повністю та свідчить про відсутність претензій до покупця по оплаті з боку продавця.

05.07.2017 між ОСОБА_4 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства «Сансет» (далі по тексту - договір від 05.07.2017, спірний договір-3), відповідно до пункту 1.1. якого Продавець передає покупцю свою корпоративну частку у розмірі 100% частки у статутному капіталі Приватного підприємства «Сансет», що еквівалентно 621 932 грн.

Відповідно до пункту 2.1. договору від 05.07.2017 ціна частки, що складає 100% частини статутного капіталу Приватного підприємства «Сансет», становить 621 932 грн.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання (пункт 9.1. договору від 05.07.2017).

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Сансет», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсними зазначених договорів купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства «Сансет» від 30.12.2015, від 09.04.2016 та від 05.07.2017 (далі по тексту разом - спірні договори).

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 01.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019, позовні вимоги задовольнив частково. Визнав недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство «Сансет» від 30.12.2015. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 7 489,00 грн.

Суди попередніх інстанцій, керуючись висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.05.2018 у справі № 911/3494/16, дійшли висновку про те, що спір у цій справі виник з корпоративних відносин між учасниками приватного підприємства щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі цього підприємства, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство «Сансет» від 30.12.2015, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач цей договір не підписував, договір є підробленим, що підтверджується висновком проведеної у цій справі повторної судової експертизи, який суди визнали належним та допустимим доказом у справі, а відповідачі не надали належних та допустимих доказів у спростовання цих обставин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу корпоративних прав від 09.04.2016 та від 05.07.2017, суди, взявши до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 по справі № 48/340, виходили з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач-4 - ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. За твердженням скаржника:

- суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що повторна експертиза була проведена з порушенням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998, зокрема пункту 1.8. цих Рекомендацій, оскільки на повторну експертизу для дослідження були надані вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_2 в обсязі, меншому, ніж передбачено цим пунктом Рекомендацій;

- місцевий господарський суд порушив частину 3 статті 39 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, залишаючи заяву Приватного підприємства «Сансет» (відповідача-1) про відвід судді без розгляду, не вирішив питання про зупинення провадження у справі;

- місцевий господарський суд порушив пункт 3 частини 1 статті 177 та частину 5 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, оскільки після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, не з`ясував думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті, чим не дотримав усіх вимог для проведення підготовчого засідання щодо визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, зокрема отримання висновку експерта, який би відповідав вимогам для проведення судових експертиз;

- суди попередніх інстанцій порушили принцип змагальності та частину 2 статті 107 Господарського процесуального кодексу України, оскільки безпідставно відхилили клопотання Приватного підприємства «Сансет» про призначення повторної експертизи;

- місцевий господарський суд в порушення статті 77 Господарського процесуального кодексу України встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу, а саме: висновку повторної експертизи, що була проведена з порушенням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998;

- суд апеляційної інстанції порушив пункт 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не врахував, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме: ОСОБА_6 .

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач - ОСОБА_2 у поясненнях просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у цій справі - без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги. Зокрема позивач зазначає про те, що наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи щодо незаконності експертного висновку є необґрунтованими та надуманими, скаржник не мотивує свої доводи про те, що висновок експерта № 8-4/267 від 07.03.2019 є неналежним доказом, а процесуальна поведінка ОСОБА_1 та вчинені ним дії при розгляді цієї справи судами попередніх інстанцій свідчать про зловживання ним своїми процесуальними правами, були направлені на затягування розгляду справи та перешкоджання розгляду справи. Також позивач зазначає про безпідставність доводів скаржника про те, що судові рішення у цій справі стосуються права та обов`язків ОСОБА_6 , оскільки останній не є ні стороною спірного договору, ні учасником спірних правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі.

Перший, другий та третій відповідачі відзиви на касаційну скаргу не надали.

20.05.2020 до початку розгляду справи в суді касаційної інстанції до Касаційного господарського суду від представника ОСОБА_6 надійшла заява про приєднання до касаційної скарги, в якому ОСОБА_6 , який не брав участі у справі, але вважає, що суди попередніх інстанцій у цій справі вирішили питання про його права, інтереси та обов`язки, просить приєднати його заяву до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі № 910/3301/18, скасувати зазначені судові рішення, а справу № 910/3301/18 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. У заяві ОСОБА_6 зазначає про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі впливають на його права та обов`язки, оскільки він є законним власником та директором відповідача-1 - Приватного підприємства «Сансет».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 25.06.2020 прийняв заяву ОСОБА_6 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі № 910/3301/18 до спільного розгляду з цією касаційною скаргою.

Позивач - ОСОБА_2 у поясненнях на заяву ОСОБА_6 про приєднання до касаційної скарги просить касаційну скаргу та заяву ОСОБА_6 про приєднання до касаційної скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у цій справі - без змін, посилаючись на безпідставність доводів ОСОБА_6 . За твердженням позивача ОСОБА_6 не є стороною спірного у цій справі договору та спірних правовідносин, заява про приєднання до касаційної скарги не може мати інші доводи, ніж наведені у касаційній скарзі, заява ОСОБА_6 по своїй суті є касаційною скаргою та має зовсім інші доводи, ніж у касаційній скарзі. Також позивач зазначає про те, що йому не відомо, яким чином ОСОБА_6 був зареєстрований в Реєстрі як власник корпоративних прав Приватного підприємства «Сансет».

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

- справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

За змістом частин третьої та п`ятої статті 63 Господарського кодексу України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що предметом спірних договорів купівлі-продажу є відповідні права й обов`язки стосовно участі у діяльності та управлінні приватного підприємства, зокрема Приватного підприємства «Сансет», отриманні прибутку від господарської діяльності, з огляду на що суди обґрунтовано зазначили про те, що відносини щодо відчуження цих прав за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними сторонам корпоративними правами у цьому приватному підприємстві.

У зв`язку з цим суди дійшли правильного висновку про те, що спір у цій справі між учасниками приватного підприємства щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі цього підприємства виник з корпоративних відносин, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Аналогічні правові висновки щодо характеру спірних правовідносин між учасниками приватного підприємства та приватним підприємством містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №911/3494/16, які суди попередніх інстанцій правильно взяли до уваги відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

У частинах 1, 3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як встановили суди попередніх інстанцій засновником Приватного підприємства «Сансет» (ідентифікаційний код 32418828) є ОСОБА_2 , який станом на 30.12.2015 - дату укладення спірного договору-1 був власником цього підприємства.

Цей договір купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство «Сансет» від 30.12.2015 від імені продавця був підписаний Кирилловим В. Д.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство «Сансет» від 30.12.2015, ОСОБА_2 послався, зокрема на те, що він свою частку у Приватному підприємстві «Сансет» не відчужував, цей договір не підписував та договір є підробленим.

Для з`ясування обставин, покладених позивачем в обґрунтування позовних вимог, зокрема щодо належності підпису на цьому договорі у розділі «Реквізити сторін», рядок «Продавець», ОСОБА_2 , Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.06.2018 призначив по справі судову експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

За результатами проведеної експертизи Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України надав висновок № 15789/15790/18-32 від 03.12.2018, у якому зазначив про неможливість встановлення обставин належності досліджуваного підпису у договорі від 30.12.2015 ОСОБА_2 або іншій особі.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.01.2019 призначив повторну судову експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

За результатами проведеної повторної судової експертизи судовий експерт Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надав висновок № 8-4/267 від 07.03.2019, в якому зазначив, що підпис від імені ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу корпоративних прав на приватне підприємство від 30.12.2015 у розділі «Реквізити сторін» рядок «Продавець» виконаний не тією особою (не ОСОБА_2 ), від імені якої він зазначений, а іншою особою.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок повторної судової експертизи № 8-4/267 від 07.03.2019, складений експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, суди встановили, що він не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.

Жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини, встановлені за наслідками проведення повторної судової експертизи, відповідачі не надали, враховуючи наявність у них відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України права надати висновок експерта, складений на їх замовлення.

У касаційній скарзі відповідач-4 посилається на те, що повторна експертиза була проведена з порушенням пунктів 1.3., 1.5., 1.8. та 1.9. Глави 1 «Почеркознавча експертиза» Розділу І «Криміналістичні експертизи» Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998, оскільки для дослідження на повторну експертизу були надані вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_2 в обсязі, меншому, ніж передбачено цим пунктом Рекомендацій.

Верховний Суд не бере до уваги ці посилання відповідача-4, оскільки зазначені Науково-методичні рекомендації не є обов`язковими, мають рекомендаційний характер, як і пункт 1.8. Рекомендацій, який не містить чітко визначеної кількості необхідних для проведення експертизи експериментальних та вільних зразків почерку та підпису, за своїм змістом свідчить лише про бажану та рекомендовану («по змозі») кількість цих зразків, тобто зазначена у цьому пункті кількість експериментальних та вільних зразків почерку та підпису є умовною.

Крім того Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій порушили частину 2 статті 107 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно відхилили клопотання відповідача-1 про призначення повторної експертизи, оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач-1 не обґрунтував належним чином наявність підстав вважати висновок повторної судової експертизи таким, що викликає сумніви у його правильності та обґрунтованості, а відповідач-4 в касаційній скарзі не зазначає в чому саме полягає порушення судами частини 2 статті 107 Господарського процесуального кодексу України та неправомірність відхилення клопотання відповідача-1 про призначення повторної експертизи.

Інших доводів в спростування висновків повторної експертизи відповідач-4 в касаційній скарзі не наводить.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій правильно визнали висновок повторної судової експертизи № 8-4/267 від 07.03.2019, складений експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, належним та допустимим доказом у справі. Врахувавши цей висновок, суди встановили, що позивач договір купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство «Сансет» від 30.12.2015 не підписував, договір є підробленим, у зв`язку з чим правильно визнали цей договір недійсним та таким, що був укладений за відсутності волевиявлення позивача як Продавця на його укладення.

Наведеним спростовуються посилання відповідача-4 в касаційній скарзі на те, що висновок повторної експертизи є недопустимим доказом у справі та доводи про порушення судами попередніх інстанцій статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд також вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визнали необґрунтованими доводи позивача про те, що спірний договір від 30.12.2015 не був нотаріально посвідчений та суперечить статті 209 Цивільного кодексу України та частині 3 статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб», оскільки, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, норми законодавства України чинного станом на 30.12.2015 (дату укладення спірного договору-1), зокрема частина 3 статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб», не передбачали обов`язкового нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу частки у приватному підприємстві.

Крім того суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства «Сансет» від 09.04.2016, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , та від 05.07.2017, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , з огляду на те, що позивач у цій частині позовних вимог обрав неправильний спосіб захисту.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України). Перелік способів здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Наведені у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, спір між сторонами у цій справі виник у зв`язку з вибуттям майна (корпоративних прав) з володіння ОСОБА_2 . Тобто позивач вважає порушеним право і таке порушення пов`язане з позбавленням позивача володіння майном через ланцюг передач майна за спірними договорами, а інтерес позивача фактично полягає у поверненні такого майна. У такому випадку належним способом захисту є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.07.2019 по справі № 48/340, не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Отже суди попередніх інстанцій правильно взяли до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 по справі № 48/340, та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу корпоративних прав від 09.04.2016 та від 05.07.2017 з огляду на те, що позивач у цій частині позовних вимог обрав неправильний спосіб захисту.

Верховний Суд вважає безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача-4 в касаційній скарзі на те, що місцевий господарський суд в порушення частини 3 статті 39 Господарського процесуального кодексу України залишив заяву відповідача-1 про відвід судді без розгляду та не вирішив питання про зупинення провадження у справі, оскільки, як встановив місцевий господарський суд, перший відповідач у поданій 02.09.2019 заяві про відвід судді Спичака О. М. від розгляду справи № 910/3301/18 зазначив лише зміст статті 35 Господарського процесуального кодексу України та не навів підстав для відводу судді, заява відповідача-1 направлена та призводила до затягування строків вирішення спору, у зв`язку з чим суд визнав подання 02.09.2019 Приватним підприємством «Сансет» заяви про відвід судді зловживанням процесуальними правами, що передбачає залишення такої заяви без розгляду. Наведене спростовує доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норми частини 3 статті 39 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника, а також особи, яка приєдналася до касаційної скарги ОСОБА_1 , - ОСОБА_6 на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_6 як особи, яка не була залучена до участі у справі, оскільки ОСОБА_6 не є стороною спірного правочину від 30.12.2015, ні скаржник у касаційній скарзі, ні сам ОСОБА_6 , який приєднався до касаційної скарги ОСОБА_1 , не зазначають, яким чином оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у цій справі впливають на права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_6 , які саме права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_6 були порушені оскаржуваними рішеннями. Скаржник та ОСОБА_6 лише посилаються на те, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не врахували, що ОСОБА_6 набув право власності на Приватне підприємство «Сансет» у період розгляду справи судом першої інстанції. При цьому в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_6 та/або учасників справи, зокрема ОСОБА_1 , після укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства «Сансет» від 18.09.2019 до місцевого господарського суду із заявою про залучення ОСОБА_6 до участі у справі в якості третьої особи у справі в порядку статей 49, 50 Господарського процесуального кодексу України. Крім того ОСОБА_6 , який не брав участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов`язки як особа, не позбавлений права апеляційного оскарження рішення місцевого господарського суду в порядку статті 254 Господарського процесуального кодексу України.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав правильну юридичну оцінку обставинам справи та з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про залишення рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_6, залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі № 910/3301/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець