ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 липня 2020 року м. Полтава

Справа №440/1802/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА _1 /надалі - позивач; ОСОБА_1 / звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області /надалі - відповідач/, з урахуванням уточненої позовної заяви від 16.04.20, у якій позивач просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 12.02.20 про сплату боргу (недоїмки), якою його повідомлено про необхідність сплати недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 29293,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що податковим органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за 2017-2019 роки. Наголошує, що як фізична особа - підприємець припинений постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.09 у справі №2а-47079/09/1670, але з невідомих для нього причин внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 відбулося лише 25.03.20. Фактично підприємницькою діяльністю у спірний період не займався, дохід від ведення такої діяльності не отримував.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 28-29/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований як фізична особа - підприємець, а запис про державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 внесено 25.03.20. За твердженням відповідача, відсутність доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки закон зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.20 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

З відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань суд встановив, що ОСОБА_1 у 28.07.05 року був зареєстрований як фізична особа - підприємець, перебував на обліку у податковому органі на загальній системі оподаткування.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.09 у справі №2а-47079/09/1670 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

25.03.20 до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Докази фактичного ведення підприємницької діяльності позивачем упродовж 2017-2019 років у матеріалах справи відсутні. Звітність за спірний період ОСОБА_1 не подавалась. Відомостей про отримання позивачем доходу від ведення підприємницької діяльності суду не надано.

12.02.20 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3326-51/1548, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 29293,44 грн /а.с. 4, 33/.

Зазначена вимога не містить посилань на підстави виникнення недоїмки та її розрахунку. Водночас у відзиві на позов представник відповідача пояснив, що недоїмка загалом у розмірі 29293,44 грн складається із: зобов`язань за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн та за 2018 рік загалом у розмірі 9828,72 грн (по 2457,18 грн за кожний квартал), за 2019 рік загалом у розмірі 11016,72 грн (по 2754,18 грн за кожний квартал).

Не погодившись з вимогою Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.02.20 №Ф-3326-51/1548 про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА /у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин/.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім`ї, смерті громадянина та членів його сім`ї тощо.

Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI).

За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою (...) згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про підприємництво" від 07.02.91 № 698-XII у редакції від 19.06.09 (чинній на момент винесення постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.09 у справі №2а-47079/09/1670) діяльність підприємця припиняється на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України.

Статтею 8 Закону України "Про підприємництво" від 07.02.1991 № 698-XII у редакції від 06.12.2001 передбачено, що скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб`єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб`єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб`єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Відповідно до п. 8.6 Розділу 8 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 19.02.98 № 80 (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 17.11.98 N 552) у редакції від 16.05.09, якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом, та у разі: неподання протягом одного року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності; якщо установчі документи суперечать чинному законодавству; провадження діяльності, яка суперечить установчим документам та законодавству, наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням; наявності в органу державної податкової служби передбачених законами України інших підстав для постановлення судового рішення щодо припинення (ліквідації) чи скасування державної реєстрації суб`єкта господарювання; то керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків - про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, постановлення судового рішення про припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, визнання повністю або частково недійсними установчих документів чи змін до них.

Згідно положень статті 49 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" № 755-IV від 15.05.03 /в редакції чинній на момент винесення рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.09 у справі №2а-47079/09/1670 про припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 / суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису /частина 3 статті 49 Закону № 755-IV/.

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ

Суд зазначає, що єдиний внесок не є податком і не входить до сукупності загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку. А тому, завдання збору єдиного внеску не полягає у наповненні бюджету та забезпеченні функціонування податкової системи України.

Натомість, сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У цій справі відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця до Єдиного державного реєстру внесено лише 25.03.20, а відсутність у нього доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності. В обґрунтування правомірності цих доводів відповідач посилається на приписи абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.

Як встановлено судом, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.09 у справі №2а-47079/09/1670 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

25.03.20 до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Докази фактичного ведення підприємницької діяльності позивачем упродовж 2017-2019 років у матеріалах справи відсутні. Звітність за спірний період ОСОБА_1 не подавалась. Відомостей про отримання позивачем доходу від ведення підприємницької діяльності суду не надано.

Суд, оцінюючи доводи відповідача щодо невжиття позивачем самостійних дій з метою внесення державним реєстратором до Єдиного державного реєстру запису щодо припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , звертає увагу на таке.

Суд враховує пояснення позивача про те, що він підприємницьку діяльність продовжував по ІІ квартал 2007 року включно, протягом цього періоду сплачував податки і збори, подавав до податкового органу відповідну звітність. У подальшому постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.09 у справі №2а-47079/09/1670 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .

Дійсно вимогами Закону України "Про підприємництво" від 07.02.1991 № 698-XII у редакції від 06.12.2001 (в редакції чинній на момент ухвалення рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.09 у справі №2а-47079/09/1670 про припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ) передбачено обов`язок органу державної реєстрації в десятиденний термін повідомити відповідні державні податкові органи про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності. Відтак, суд зауважує, що на орган державної реєстрації покладено обов`язок повідомити державну податкову службу про факт скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, сталою практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності, як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що право на справедливий розгляд в суді, ґарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (пункт 61).

У контексті обставин даної адміністративної справи принцип правової певності знаходить своє відображення в наявності рішення у формі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.09, яке набрало законної сили 11.12.09, у зв`язку з чим ОСОБА_1 мав законні підстави сподіватися, що його підприємницька діяльність буде припинена з ініціативи або податкового органу, який виступав позивачем у справі №2-а/47079/09/1670, та який зобов`язаний був вжити необхідних заходів направлених на виконання рішення суду за його позовом, зокрема направити рішення суду державному реєстратору для внесення відповідного запису до державного реєстру.

Однак, невиправдана бездіяльність суб`єктів владних повноважень, призвела до порушення прав особи внаслідок покладення на неї фінансового тягаря зі сплати ЄСВ через сам лише факт відсутності внесення записів до державних реєстрів про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, внаслідок чого вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) ставить під сумнів висновки сформульовані судом у справі №2-а/47079/09/1670, де судове рішення, яке набрало законної сили, набуло статусу остаточного.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на положення статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15.05.03, адже зміст вказаної норми стосується порядку державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її власним рішенням. Натомість державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відбулася на підставі положень статті 49 Закону № 755-IV, а саме у порядку державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за судовим рішенням, що не пов`язано з банкрутством фізичної особи - підприємця.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що контролюючим органом не дотримано строк для формування спірної вимоги, визначений пунктом 3 розділу VI Інструкції №449, адже надіслана ОСОБА_1 вимога містить відомості про недоїмку за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, а докази попереднього надсилання позивачу вимог про сплату боргу (недоїмки) у матеріалах справи відсутні.

Водночас, з огляду на те, що представником ГУ ДПС у Полтавській області у своїх письмових поясненнях зазначено, що позивач перебував на обліку у податковому органі на загальній системі оподаткування, суд вважає за необхідне зауважити, що згідно з пунктом 5 розділу I Закону №592 від 13.05.20 "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 доповнено п. 9 <sup>15, відповідно до якого підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному Законом №2464, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592 з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зазначеним у пп. 4 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592:</sup>

^{- платниками, зазначеними у п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 (фізичними особами – підприємцями, крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), – державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи – підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до контролюючого органу – звітності відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Закону №2464 за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше;}

^{- платниками, зазначеними у п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 (особами, які провадять незалежну професійну діяльність), – до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини 2 статті 6 Закону №2464 за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.}

^{Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) контролюючий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.}

Контролюючим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що:

платник податків отримав дохід (прибуток) протягом періоду з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592.

суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником або стягнуті у порядку, передбаченому Законом №2464.

У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником та/або стягнуті у порядку, передбаченому Законом №2464, контролюючий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою.

Штрафні санкції до платника єдиного внеску, передбачені пунктом 7 частини 11 статті 25 Закону №2464, за наведених умов не застосовуються.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з цим, як визначено частиною першою цієї статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд враховує, що відповідачем у ході судового розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, що свідчили б про обов`язок ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за спірний період.

Враховуючи недоведеність відповідачем наявності у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати єдиного внеску за 2017-2019 роки, суд дійшов висновку про безпідставність формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.20 №Ф-3326-51/1548, якою позивача повідомлено про необхідність сплати недоїмки з єдиного внеску загалом у розмірі 29293,44 грн.

За таких обставин, зважаючи на те, що оспорювана вимога не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, її належить визнати протиправною та скасувати, а позов ОСОБА_1 - задовольнити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір за подання позову у розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією від 1.04.20 №1831283 /а.с. 11/. Вказану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 12/.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати позивача належить компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.02.2020 №Ф-3326-51/1548 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 29293,44 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 43142831) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

За змістом пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя О.О. Кукоба