ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 червня 2020 року Справа № 280/1428/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого суддіАртоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України (55212, Миколаївська область, м. Первомайськ, код ЄДРПОУ 26614923) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), відповідно до якої позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.06.2015 по 29.09.2015, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 29.09.2015; визнати протиправною бездіяльність бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивача індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2014 по 29.09.2015; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.06.2015 по 29.09.2015, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 29.09.2015; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 17.08.2014 по 29.09.2015; стягнути з позивача судові витрати, а саме витрати на правову допомогу у розмірі 5250,00 грн.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченоїЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказує, що звертався в порядку досудового врегулювання спору до відповідача, однак листами від 28.12.2019 позивача повідомлено про відсутність підстав для відповідних нарахувань та виплати. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач позовну заяву не визнав, у відзиві від 07.04.202 за вх. № 16320 з посиланням на положення ч. 19ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»зазначив, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам, у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком - (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Зазначає, що статтею 24 Закону України«Про відпустки»передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Отже, зазначеним Законом компенсація за додаткову відпустку учасникам бойових дій не передбачається. Крім того, відповідачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не є належним відповідачем по справі з посиланням на наказ Міністерства оборони України №280 від 22.05.2017 по постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №389. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді від 10.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 07.04.2020 без виклику сторін.

Ухвалою суду від 12.05.2020 залучено до участі у справі у якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_3 Міністерства оборони України (55212, Миколаївська область, м. Первомайськ, код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), розгляд адміністративної справи розпочато спочатку, відкладено судове засідання до 11 червня 2020 року, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5ст. 262 КАС Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1ст. 4 КАС Україниписьмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 до 29.09.2015 проходив військову службу в частині) від 20.09.2015 №201 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира батареї 11 гаубичної артилерійської батареї 4 гаубичного артилерійського девізіону, призваного під час мобілізації, на особливий період, відповідно до Указу Президента України від 12.06.2015 №328/2015, звільнено з військової служби у запас керуючись підпунктом «є» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з вислугою встановлених строків військової служби), згідно наказу командувача « ОСОБА_2 » (по особовому складу) №22 від 28.07.2015 з 29.09.2015 Військовій частині НОМЕР_3 (польова пошта НОМЕР_5 )

Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_5 (по стройовій виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з грошового забезпечення з 29.09.2015 і направлено для постановки на військовий облік до Шевченківського РВК м. Запоріжжя.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 від 09.06.2015 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Позивач у 29.11.2019 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 09.06.2015 по 29.09.2015, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення 29.09.2015. Крім того, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою, відповідно до якої просить здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з серпня 2014 року по жовтень 2015 року, обраховану на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Листами від 28.12.2019 за вих. №4/8124 та від 28.12.2019 за вих. №4/8123 Миколаївський військовий комісаріат надав відповідь позивачу. Відповідно до яких зазначив, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні підстави щодо здійснення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення та щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за час проходження у військовій частині польової пошти НОМЕР_5

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно п. 1.3 Наказу Міністерства оборони України №280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» від 22.05.2017 року (далі Наказ №280), розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:

головний розпорядник бюджетних коштів являється Міністр оборони України, який реалізує свої функції через Департамент фінансів Міністерства оборони України;

розпорядники коштів другого рівня - через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, командування окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління, фінансово-економічні відділи територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь;

розпорядники коштів третього рівня - через фінансові органи військових частин. Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про військові комісаріати» від 03.06.2013 р. №389 (далі - Положення №389) визначено, що військові комісаріати є місцевими органами військового управління.

Військова частина НОМЕР_3 (польова пошта НОМЕР_5 ) знаходилась на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на фінансовому забезпеченні розпорядника коштів другого рівня.

Відповідно до п.1.4 Наказу №280 Забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України командувань видів Збройних Сил України, командування окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, фінансово-економічні відділи територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, інших органів військового управління, законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями бюджетних програм щодо забезпечення військових частин бюджетними коштами за напрямками відповідальності цих служб забезпечення.

Законом України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-ХІУ внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири. У разі розташування в одному приміщенні кількох підрозділів, командири яких не мають спільного безпосереднього начальника, керівництво внутрішньою службою наказом командира військової частини покладається на командира одного з цих підрозділів.

Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.

Помічник командира з фінансово-економічної роботи зобов`язаний:

організовувати і вести фінансове господарство полку, забезпечувати планування, затребування необхідних коштів, вірогідність фінансового обліку і звітності, разом із заступниками командира полку і начальниками служб складали та подавати на затвердження командира полку кошторис на наступний період, вживати заходів для своєчасного грошового забезпечення особового складу.

Тобто, виходячи з вищевикладеного, військова частина польова пошта НОМЕР_5 знаходилась на фінансовому забезпеченні Миколаївського обласного військового комісаріату по жовтень 2015 року. Нарахування грошового забезпечення військової частини здійснювали відповідальні особи даної військова частина польова пошта НОМЕР_5 . Миколаївський обласний військовий комісаріат здійснював зарахування коштів відповідно до наданих відповідальними особами відомостей та реєстрів .

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем у даній справі є Військова частина НОМЕР_3 (польова пошта НОМЕР_5 ).

Щодо позовної вимоги про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 09.06.2015 по 29.09.2015 суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Законом УкраїниПро відпусткивід 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон УкраїниПро відпустки), Законом УкраїниПро статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захистувід 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон УкраїниПро статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту),Законом УкраїниПро соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімейвід 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон УкраїниПро соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей), Закон УкраїниПро мобілізаційну підготовку та мобілізаціювід 21.10.1993 №3543-ХІІ(далі - Закон УкраїниПро мобілізаційну підготовку та мобілізацію),

Відповідно до статті 4 Закону України«Про відпустки»встановлено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;.

Стаття 16-2 Закону України«Про відпустки»передбачено додаткові відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, відповідно до якої учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України«Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Учасниками бойових дій, відповідно до визначення в статті 5 Закону України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Статтею 12 Закону України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»встановлено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20 грудня 1991 року №2011-XII (даліЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»):

Статтею 10-1 Закону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»закріплено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Відповідно пункту 8 статті 10-1 Закону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімейвійськовослужбовцям», крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України«Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України«Про відпустки»або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно пункту 14 вказаної статті у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пунктів 17-19 зазначеної статті в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Особливий період, відповідно до статті 1 Закону України«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»- період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014«Про часткову мобілізацію», затвердженогоЗаконом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімейвійськовослужбовцям», крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону УкраїниПро відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закон України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Вказана позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), яке набрало законної сили.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем-2 протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»за 2015 рік.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, відтак позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

В силу статей 1 та 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон України №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу другого ч.4ст.9 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Частинами 2, 3статті 9 Закону України №2011-XIIвизначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

ПреамбулоюЗакону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення»(далі - Закон України №1282-XII) встановлено, що цейЗаконвизначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановленихКонституцією Українигарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписамистатті 1 Закону України №1282-XIIвизначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1статті 2 Закону України №1282-XII, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону України №1282-XII).

Положеннямист.18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зіст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок №1078, з наступними змінами та доповненнями.

Пунктом 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:

1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів;

2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;

6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;

7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі, коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннямистатті 4 Закону України №1282-XIIвизначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України №1282-XIIпередбачено, що у разі виникнення обставин, передбаченихстаттею 4 цього Законугрошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу восьмого п.4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду 12.12.2018 по справі №825/874/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.

Відповідач-2 не здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2014 по 29.09.2015.

У пунктах 23, 24 рішення Європейського суду з прав людини від 10.03.2011,«Справа «Сук проти України», Суд констатує, що: «... держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України», згадане вище, пункт 23). Більше того, Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджету, оскільки державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії», згадане вище, пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі.

Також, Європейський Суд з прав людини, зокрема, у п.26 рішення по справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року зазначив, що органи державної влади не можутьпосилатися навідсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, такі посилання відповідача порушують гарантоване ст.1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, тому органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації, доки відповідні положення є чинними.

Отже, недостатність бюджетного фінансування відповідача жодним чином не впливає на наявність обов`язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу, що передбаченоЗаконами, які чинні.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Також безпідставними є доводи про відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, оскільки відсутність такого механізму не може позбавляти позивача на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення протягом 17.08.2014 по 29.09.2015, що є порушенням вимог Закону № 1282-XII та Порядку № 1078. Відтак, порушення прав та інтересів позивача виникло внаслідок невиплати індексації, тобто внаслідок не вчинення відповідачем дій, які він повинен і міг вчинити, тобто, має місце протиправна бездіяльність, а тому, позовні вимоги в цій частині мають бути задоволені.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Військову частину НОМЕР_3 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.08.2014 по 29.09.2015.

Частиною 1ст.132 КАС Українивстановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема,на професійну правничу допомогу (ч.3ст. 132 КАС України).

Згідно із ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат зі сплати судового збору в порядкуст. 139 КАС Українисудом не здійснюється.

Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу у розмірі 5250 грн. суд зазнає наступне.

Згідно пунктами 1,2,3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу;

Відповідно до підпункту 1-5 до статті 134 КАС України:

1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано договір про надання правової допомоги №26 від 29.11.2019, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «КОМПАНІЯ «ДОВІРА», предметом якого є надання правової допомоги з юридичних питань, які цікавлять замовника; Акт №1 прийому передачі виконаних робіт договору №26 від 29.11.2019 на суму 5250 грн.

Також, позивачем долучена копія квитанції № 0.0.1590853672.1 від 21.01.2020 про оплату 5250 грн. за надання правової допомоги згідно договору № 26.

Відтак, суд доходить висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позивачем витрат на правничу допомогу. Оскільки відповідачем будь-яких заперечень стосовно співмірності витрат заявлено не було, останні підлягають стягненню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2,5,72,77,139,241,243-246,255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Миколаївського обласного військового комісаріату ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України (55212, Миколаївська область, м. Первомайськ, код ЄДРПОУ 26614923) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -- задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.06.2015 по 29.09.2015, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2015..

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.06.2015 по 29.09.2015, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2015.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 17.08.2014 по 29.09.2015..

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.08.2014 по 29.09.2015.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5250 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят гривень) 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.06 2020 року.

Суддя О.О. Артоуз