ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. Справа№ 910/5084/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Шевченко В.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Національного банку України

у справі №910/5084/16

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.08.2019 (повний текст рішення складено 05.09.2019)

у справі №910/5084/16 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова

компанія «Інвестфінанс»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2) Національний банк України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Відкрите акціонерне товариство «Івано-Франківський

м`ясокомбінат»

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрок плюс»

3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська

торгова компанія»

про визнання правочину недійсним

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Національного банку України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Інвестфінанс»

2) Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

про визнання недійсним договору про відступлення права

вимоги від 25.03.2014

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», банк, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс» (далі - ТОВ «ФК «Інвестфінанс», компанія, відповідач) про визнання правочину недійсним та витребування документів. В обґрунтування своїх вимог зазначило про недотримання режиму особливого контролю з боку Національного банку України (далі - НБУ), який мав діяти відповідно до постанови НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних». За твердженнями позивача, договори, які є предметом спірного правочину, перебували у заставі НБУ на підставі укладеного Договору застави майнових прав № 01/МП-1 від 20.06.2013, при цьому укладання Договору про відступлення права вимоги № 521 від 25.03.2014 відбулось з порушенням ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2016 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) та Національний банк України (далі - НБУ), а також на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Івано-Франківський м`ясокомбінат» (далі - ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрок плюс» (далі - ТОВ «Юрок плюс») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» (далі - ТОВ «Станіславська торгова компанія»).

Під час розгляду справи судом першої інстанції, Національний банк України, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «ФК «Інвестфінанс» та ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 з моменту його укладання, мотивуючи свої вимоги тим, що НБУ не надавав письмової згоди на зміну предмета застави за Договором застави майнових прав та на відчуження майнових прав за Кредитним договором (заставлене майно), на внесення змін до Кредитного договору (що полягало в зміні особи кредитодавця з банка та компанію, відтак просив визнати недійсним цей Договір на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 203, ст. ст. 215, 579 та 586 ЦК України, 7, 17 та 50 Закону України «Про заставу» у зв`язку із порушенням п.п. 3.4.2 та 3.4.5 п. 3.4 Договору застави майнових прав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самосійні вимоги щодо предмета спору - Національного банку України до ТОВ «ФК «Інвестфінанс» та ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 прийнято до спільного розгляду з позовом ПАТ «Дельта Банк» про визнання правочину недійсним та об`єднано в одне провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 у справі №910/5084/16 у позові Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб і Національний банк України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відкрите акціонерне товариство «Івано-Франківський м`ясокомбінат», Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрок плюс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» про визнання недійсним укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс» договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014, зобов`язання ТОВ «Фінансова компанія «Інвестфінанс» повернути оригінали договорів переданих на виконання п.3.1 Договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014, скасування державної реєстрації припинення іпотеки обтяжувача ТОВ «Фінансова компанія «Інвестфінанс» нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про реєстрацію іпотеки за іпотекодержателем - Банком, відмовлено повністю. Судові витрати за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишено за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк».

Позов Національного банку України до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 задоволено повністю.

Визнано недійсним з моменту укладення Договір про відступлення права вимоги за Кредитним договором №08/25/07-КЛТ від 21.11.2007, укладений 25.03.2014 Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс» 25.03.2014, посвідчений нотаріусом КМНО Літвіновим А.В., за реєстровим номером 521.

Покладено судові витрати за позовом Національного банку України на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс».

Стягнуто на користь Національного банку України судовий збір з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» у розмірі 881,00грн. та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс» у розмірі 881,00 грн.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестфінанс» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самосійні вимоги щодо предмета спору - Національного банку України, та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самосійні вимоги щодо предмета спору - Національного банку України про визнання правочину недійсним відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що рішення в оскаржуваній ним частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями відповідача, ПАТ «Дельта Банк» не здійснював безоплатного відчуження майна банку, що підтверджується платіжним дорученням № 16 від 26.03.2014, та на дату укладання спірного правочину отримав всього сукупного доходу 149 544 тис. грн., що значно перевищує вартість укладеного правочину та підтверджує позитивний фінансовий стан позивача. Відповідач стверджував, що ПАТ «Дельта Банк» не здійснював відступлення права вимоги за цінами нижчими від звичайних (станом на дату укладення спірного правочину), адже вартість права вимоги за Кредитним Договором № 08/25/07-КЛТ від 21.11.2007 станом на 25.03.2014 становила 25 019 900, 00 грн., що на 2 млн. грн. менше ніж відповідач сплатив на рахунки позивача. Крім цього, відповідач вказував, що положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції 16.05.2013, яка діяла з 09.06.2013, містив чіткий перелік підстав визнання договорів нікчемними. Ознаки нікчемності правочину, визначені комісією з перевірки правочинів, були включені до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише 04.07.2014, відтак підстави для застосування ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, яка не була чинною на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 у комісії з перевірки правочинів були відсутні. З приводу задоволених позовних вимог НБУ відповідач зазначав, що судом першої інстанції не з`ясовано обставин справи щодо відчуження прав грошової вимоги, які здійснювалось в рахунок погашення основної заборгованості за кредитом та сплаті процентів за користування кредитними коштами, адже в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази взаємовідносин маж ПАТ «Дельта Банк» та НБУ за вище вказаним договором. Крім цього, відповідач вважав, що місцевим судом не досліджено, а позивачем не доведено до якої категорії якості відноситься договір КД № 08/25/07-КЛТ від 21.11.2007, а також помилково зроблено висновок, що НБУ дізнався про укладення оспорюваного правочину з ухвали суду від 25.03.2016 у даній справі, оскільки вказаною ухвалою він був залучений до участі у справі. Також відповідач стверджував про розгляд даної справи неуповноваженим суддею та порушення порядку розгляду заяви про відвід, незупинення провадження у справі у зв`язку із оскарженням ухвали про залишення відводу без розгляду тощо.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ПАТ «Дельта Банк» також оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, зокрема, незастосуванням ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зокрема, судом першої інстанції не оцінено належним чином, що укладення Договору відступлення № 521 відбулося з порушенням п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». За твердженнями позивача, уклавши Договір відступлення, банк здійснив відчуження майна (майнових прав) за ціною, значно нижчою від звичайної (оплата більше ніж на 67% відрізняється від вартості майнових прав), що прямо зазначено в п. 3 ч. 3 ст. 38 згаданого Закону як ознака нікчемності правочину. Крім цього, внаслідок укладення банком правочину відступлення майнових прав за Кредитним договором, банк втратив право на отримання грошових надходжень від позичальників, що не могло не вплинути на його фінансовий стан та його можливість виконувати власні зобов`язання перед вкладниками та кредиторами, що призвело до неплатоспроможності банку і п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено як підстава нікчемності правочину. Крім цього, позивач стверджував, що судом першої інстанції не взято до уваги доказів щодо ціни відступлення права вимоги, а також порушення ч. 1 ст. 207 ГК України під час укладення та виконання цього Договору відступлення. Відмовляючи в задоволенні позову, місцевим господарським судом не враховано правових висновків Верховного Суду України, викладених в узагальненнях практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними тощо.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Національний банк України оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати в частині задоволення позовних вимог Національного банку та ухвалити нове судове рішення. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неправильного застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права, судом не встановлено всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та здійснено вибіркове дослідження обставин справи. За твердженнями НБУ, укладений між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвестфінанс» Договір від 25.03.2014 за своєю юридичною природою, незважаючи на його назву як Договір про відступлення права вимоги, є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів факторингу, однак сама по собі назва договору від 25.03.2014 у даному випадку не змінює його правової природи. Фактично з укладенням Договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 в Кредитному договорі № 08/25/07-КЛТ від 21.11.2007 відбулася заміна кредитодавця - АТ «Дельта Банк», який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг на іншу юридичну особу - ТОВ «ФК «Інвестфінанс», яке не відноситься до фінансових установ в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та не може надавати фінансові послуги, в тому числі й у формі факторингу тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги ТОВ «ФК «Інвестфінанс», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на неї, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог в частині порушення НБУ строку позовної давності та розгляду справи неуповноваженим суддею, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог залишити без змін.

В наданих апеляційному суду поясненнях, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб підтримав вимоги апеляційної скарги ПАТ «Дельта Банк» та просив її задовольнити, вказуючи на те, що банк здійснив відчуження майна (майнових прав) за ціною, значно нижчою від звичайної (оплата більше ніж на 67% відрізняється від вартості майнових прав), що прямо зазначено в п. 3 ч. 3 ст. 38 згаданого Закону як ознака нікчемності правочину. Крім цього, зазначав, що внаслідок укладення банком правочину відступлення майнових прав за кредитним договором, банк втратив право на отримання грошових надходжень від позичальників, що не могло не вплинути на його фінансовий стан та його можливість виконувати власні зобов`язання перед вкладниками та кредиторами, що також стало однією з причин неплатоспроможності банку, адже п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено як підстава нікчемності правочину. На переконання Фонду, уклавши Договір відступлення, ПАТ «Дельта Банк» відмовився від власних активів та майнових вимог на користь ТОВ «ФК «Інвестфінанс», що також з урахуванням п. 1 ч. 3 ст. 38 згаданого Закону є підставою нікчемності цього правочину тощо.

Під час розгляду справи апеляційним судом, на його адресу надійшли клопотання ТОВ «ФК «Інвестфінанс» (відповідача) про витребування письмових доказів та поновлення пропущеного для подання клопотань процесуального строку, зокрема, витребування у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «Дельта Банк» протоколу електронних торгів лотом № debetx_8908, договору купівлі продажу/відступлення права вимоги придбаного активу та підтвердження відповідної оплати за цим лотом, а також клопотання про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог ТОВ «Кредіт Інвестментс Групп», оскільки вирішення справи №910/5084/16 може вплинути на процесуальні права і обов`язки останнього.

Також до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Національного банку України №63-0005/5222 від 31.01.2020 про відмову від позову, закриття провадження у справі та повернення сплаченого судового збору.

Крім цього, на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова оферта», за змістом якої останнє просило замінити позивача у справі № 510/5084/16 - ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова оферта».

В судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2020 з`явились представники відповідача, третьої особи з самостійними вимогами Національний банк України та ТОВ «Фінансова оферта», представники позивача, третьої особи-1 на стороні позивача та третіх осіб 1-3 на стороні відповідача не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали суду про відкладення розгляду справи.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2020 представники позивача, третьої особи-1 на стороні позивача та третіх осіб 1-3 на стороні відповідача, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явилися не зважаючи їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності їх клопотань про відкладення розгляду справи, а також наявності в матеріалах справи доказів, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності цих представників за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції зазначив про неактуальність його клопотань про витребування письмових доказів та залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог ТОВ «Кредіт Інвестментс Групп», відтак апеляційний суд залишив їх без розгляду.

З приводу клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова оферта» про заміну позивача у справі - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника, представники відповідача та третьої особи з самостійними вимогам не заперечували проти його задоволення, при цьому зазначили, що долучені до цієї заяви документи, зокрема, Договір та Додатки до нього не засвідчені належним чином, вважали за необхідне оглянути оригінали цих документів.

В судовому засіданні 23.06.2020 апеляційним судом оглянуто оригінали долучених до згаданої заяви документів, зокрема, оригінали Договору про відступлення прав вимоги та Додатків до нього.

Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Оферта» заяву про заміну сторони правонаступником, апеляційний суд вважає за необхідне її задовольнити з огляду на те, що 31.01.2020 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Оферта» (новий кредитор за договором) укладено Договір про відступлення прав вимоги №2138/К/1, за умовами п. 1 якого банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами), договорами застави, договорами, контрактами з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього договору, а новий кредитор сплатив банку за права вимоги грошові кошти в сумі та у порядку, визначених Договором.

Відповідно до п. 2 Договору про відступлення прав вимоги новий кредитор в день його укладення, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, за умовами п. 4 Договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку № 1 до Договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати передачу предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку № 1 до Договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надано банку відповідно до умов основних договорів.

Положеннями п. 4 Договору про відступлення прав вимоги сторони погодили ціну договору та встановили, що ціна сплачується новим кредитором банку в повному обсязі до моменту набуття чинності Договором, відповідно до п. 14 на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Відповідно до п. 14 Договору про відступлення прав вимоги, він набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін (у випадку використання юридичними особами у своїй діяльності печатки) та нотаріального посвідчення.

За змістом ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору. В разі заміни кредитора у зобов`язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. Зміст зобов`язання, тобто сукупність прав та обов`язків його сторін, залишається незмінним, заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо таке не суперечить договору та не заборонено законом.

З огляду на наведене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Оферта» набуло цивільних прав та обов`язків кредитора по відношенню до боржників Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на підставі ст. 512 ЦК України.

За приписами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

У відповідності до ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

За таких обставин, апеляційний суд вважає за можливе провести процесуальне правонаступництво шляхом заміни сторони позивача, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», на його правонаступника, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Оферта».

Представник Національного банку України (третьої особи з самостійними вимогами) в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав свою заяву про відмову від позову, закриття провадження у справі та повернення сплаченого судового збору.

Представник відповідача не заперечував проти прийняття відмови Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами, від позову.

За приписами ст. 274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Як встановлено судом, заява третьої особи з самостійними вимогами про відмову від позову підписана Головою Національного банку України - Яковом Смолієм, підпис якого засвідчений гербовою печаткою Національного банку України

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що третя особа з самостійними вимогами обізнана з положеннями ст.ст. 191, 231, 274 ГПК України та правами, визначеними ст. 46 цього Кодексу, а також їй відомі та зрозумілі наслідки згаданої заяви та відмови від позову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження в зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена (ч.ч. 3-5 ст. 231 ГПК України).

З огляду на наведене та те, що відмова голови Національного банку України від позову третьої особи з самостійними вимогами не порушує чиї-небудь права або інтереси та не суперечить вимогам чинного законодавства, апеляційний суд вважає за можливе прийняти таку відмову, що має наслідком визнання нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 у справі № 910/5084/16 в частині задоволення позовних вимог Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс» та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 та закриття провадження у справі № 910/5084/16 в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За приписами пп. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

На момент звернення позивача з даним позовом до суду ставка судового збору за подання позовної вимоги майнового характеру складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за вимогу немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2018 рік затверджено Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», який з 01.01.2018 становив 1 762, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовної заяви третьої особи з самостійними вимога є вимога майнового характеру, а тому на підставі Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за подання позову становив 1 762, 00 грн., відповідно ставка судового збору, яка підлягала сплаті при поданні апеляційної скарги та була сплачена апелянтом складала 2 643, 00 грн. (150% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позову).

За змістом ч. 2 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Аналогічні положення викладені в ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

За таких обставин, прийнявши відмову Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами, від позову на стадії перегляду рішення в апеляційному порядку, апелянту - Національному банку України підлягає поверненню з Державного бюджету України на підставі ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» 50% судового збору в розмірі 1 321, 50 грн., сплаченого за подання апеляційної скарги згідно меморіального ордеру № 1539008268 від 17.09.2019.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційній скарги ТОВ «ФК «Інвестфінанс» та ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова оферта», не підлягають задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 21.11.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та Відкритим акціонерним товариством «Івано-Франківський м`ясокомбінат», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Івано-Франківський м`ясокомбінат», укладено Кредитний договір № 08/25/07-КЛТ про надання кредиту у формі траншової кредитної лінії з лімітом заборгованості 76 000 000,00 грн. та з кінцевим терміном погашення не пізніше 19.11.2013, з наступними змінами і доповненнями, які оформлено Додатковими угодами до Кредитного договору № 08/25/07-КЛТ.

19.06.2013 між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк», Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Національним Банком України укладено Договір про передачу активів та зобов`язань за кредитами рефінансування, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1359, внаслідок цього договору АТ «Дельта Банк» набув статусу кредитора за Кредитним договором № 08/25/07-КЛТ від 21.11.2007.

25.03.2014 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвестфінанс» укладено Договір про відступлення права вимоги № 521 (далі - Договір відступлення), за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» передав всі права вимоги за Кредитним договором № 08/25/07-КЛТ від 21.11.2007 ТОВ «ФК «Інвестфінанс», включаючи всі зміни та доповнення і права, що забезпечують виконання зобов`язань.

Відповідно до п. 1.1 Договору відступлення сума заборгованості за Кредитним договором становить 82 880 132,68 грн., з яких 76 000 000,00 грн. боргу за кредитом, 6 880 132,68 грн. заборгованості по процентам.

Положеннями п. 1.4 Договору відступлення сторони погодили, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, яка підлягає сплаті на користь первісного кредитора, становить 27 000 000,00 грн. без ПДВ.

На виконання умов Договору відступлення права вимоги 25.03.2014 позивач передав, відповідач прийняв оригінали відповідних документів, в тому числі кредитний договір, договір застави та договори поруки з додатковими угодами до них, 26.03.2014 ТОВ «ФК «Інвестфінанс» було сплачено 27 000 000,00 грн. згідно платіжного доручення №16.

Разом з цим, матеріалами справи встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», відповідно до якого з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «ДЕЛЬТА БАНК» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.

З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку АТ «Дельта Банк», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі ч. 4 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 03.08.2015 № 147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ «ДЕЛЬТА БАНК» до 02.10.2015 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича до 02.10.2015 включно.

У відповідності до постанови Правління НБУ від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк» згідно статей 37, 38, 51, ч.1 і 2 статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

За змістом ч.ч. 2-4 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

За змістом п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як встановлено матеріалами справи, Комісією з перевірки правочинів за кредитними операціями виявлено ознаки нікчемності Договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014, передбачені п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, комісією встановлено, що ціна відступлення права вимоги становить 27 000 000,00 грн. без податку на додану вартість, тоді як загальна сума вимог, які виникли і нараховані за Кредитним договором від 08/25/07-КЛТ від 21.11.2007 та які були передані відповідачу на день укладення оспорюваного правочину складає 82 880 132,68 грн., отже правочин фактично був вчинений сторонами за ціною, яка є значно меншою від розміру (вартості) вимог банку більш ніж на 67%.

02.10.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку.

04.11.2015 на адресу ТОВ «ФК «Інвестфінанс», ПАТ «Івано-Франківський м`ясокомбінат», ТОВ «Станіславська торгова компанія», ТОВ «Юрок Плюс», ПН КМНО Літвінову А.В. направлено повідомлення про нікчемність Договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстрованого в реєстрі №521, укладеного між позивачем та відповідачем.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що укладений між сторонами Договір про відступлення права вимоги від 25.03.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. і зареєстрований в реєстрі за № 521, суперечить п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», адже банк здійснив відчуження майна (права вимоги) за ціною нижчою від звичайної (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору, а тому є недійсним на підставі ч. 1 ст.203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

За приписами ч.ч.2, 3 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За приписами до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Підставою недійсності правочину згідно ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення), зокрема, відповідність змісту правочину вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також встановити настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вище загадувалось, аргументуючи позовні вимоги, позивач вказував, що оспорюваний Договір про відступлення прав вимоги від 25.03.2014 є нікчемним відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зокрема, посилаючись на Витяг з протоколу від 24.09.2019 №70 засідання комісії з перевірки правочинів за кредитними операціями позивач вказував про наявність критеріїв нікчемності, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 38 вказаного Закону, та зазначав, що здійснивши відступлення прав вимоги за цим Договором, ПАТ «Дельта Банк» 25.03.2014 фактично відмовився від власних майнових вимог.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями п. 3 ч.1 ст. 3, ст. 6 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає право суб`єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але таких, що відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Господарський договір (ст. 180 ГК України) вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З огляду на наведені обставини справи та приписи чинного законодавства на момент укладання цього Договору, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов Договору відступлення права вимоги, підписання та скріплення печатками тексту договору без жодних застережень, відповідно вчинення цього правочину 25.03.2014.

При цьому, місцевим судом враховано, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з Витягу з протоколу №70 від 24.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В.В. від 11.03.2015 № 67, Банк уклав Договір відступлення з порушенням, яке прямо заначене у п.3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

30.10.2014 Правлінням Національного банку України винесено постанову №692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних».

Рішенням виконавчої дирекцію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 №51 вирішено запровадити тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта банк».

За приписами ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ( в редакції 16.05.2013) Уповноважена особа Фонду зобов`язана протягом тридцяти днів з дня початку тимчасової адміністрації забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: 1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; 2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; 3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; 4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; 5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; 6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Таким чином, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції 16.05.2013, яка діяла з 09.06.2013 та за один рік до моменту запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», містив чіткий перелік підстав визнання договорів нікчемними.

При цьому, ознаки нікчемності правочину, визначені комісією з перевірки правочинів, були включені до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише 04.07.2014.

З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується із висновками місцевого господарського суду про відсутність у комісії підстав для застосування ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, яка не була чинною на момент укладення Договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014, відтак вважає вимоги ПАТ «Дельта Банк» необґрунтованими й недоведеними та повністю відхиляє посилання позивача про укладення Договору відступлення із ознаками нікчемного правочину.

З приводу посилань позивача (апелянта) на справедливу оцінку вартості майнових прав, слід зазначити, що за змістом роз`яснень Верховного Суду України, наведених в п. 5 постанови Пленуму № 9 від 06.11.2009, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Положеннями ст. 13 згаданого Закону передбачено можливість здійснення рецензування звіту про оцінку майна, яке здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, в тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Матеріалами справи встановлено, що умовами Договору про відступлення прав вимоги від 25.03.2014 ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвестфінанс» визначили, що загальна сума вимог, які виникли і нараховані за Кредитним договором на день укладення договору складає 82 880 132,68 грн., ціна відступлення становить 27 000 000,00 грн.

При цьому, як надані ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «ФК «Інвестфінанс» Звіти про оцінку ринкової вартості прав грошової вимоги за Кредитним договором № 08/25/07-КЛТ від 21.11.2007, так й висновок експерта Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежний Інститут Судових Експертиз» №3160/61-18 від 28.09.2018 правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки сама по собі необхідність у визначенні ринкової вартості майнової вимоги для правильного вирішення спору у суду відпала.

Доводи апелянтів з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, доводи позивача про незастосування положень ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та доводи відповідача про розгляд даної справи неуповноваженим суддею не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду в частині розгляду позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова оферта», як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування рішення в цій частині не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

З огляду на прийняття апеляційним судом відмови Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами, від позову, наслідком чого є визнання рішення в цій частині нечинним та закриття провадження, перегляд оскаржуваного рішення в межах позовних вимог третьої особи, доводів та вимог його апеляційної скарги, апеляційним судом не здійснювався.

Керуючись ст.ст. 52, 130, 231, 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Оферта» про заміну сторони правонаступником у справі № 910/5084/16 задовольнити.

Здійснити процесуальне правонаступництво позивача, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», на його правонаступника, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Оферта».

Заяву Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, про відмову від позову у справі № 910/5084/16 задовольнити.

Прийняти відмову Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, від позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс» та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 у справі № 910/5084/16 в частині задоволення позовних вимог Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс» та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 визнати нечинним.

Закрити провадження у справі № 910/5084/16 в частині позовних вимог Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс» та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014.

Клопотання Національного банку України про повернення 50% судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, задовольнити.

Повернути з Державного бюджету України на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, будинок 9, ідентифікаційний код 00032106) 50% судового збору в розмірі 1 321, 50 грн., сплаченого за подання апеляційної скарги згідно меморіального ордеру № 1539008268 від 17.09.2019.

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестфінанс» та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Оферта», залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 у справі № 910/5084/16 в іншій частині - без змін.

Матеріали справи №910/5084/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.06.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко