ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/45/20

Провадження № 11-154заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2020 року (судді Хохуляк В. В., Блажівська Н. Є., Васильєва І. А., Пасічник С. С., Юрченко В. П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до ВРП, у якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 28 листопада 2017 року № 3822/2/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - рішення ВРП).

В адміністративному позові, крім іншого, ОСОБА_1 порушує питання про поновлення строку звернення до суду. Позивач зазначає, що йому з відкритих джерел стало відомо, що ВРП начебто його було звільнено з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва. Про існування оскаржуваного рішення ОСОБА_1 дізнався 13 січня 2020 року, коли це рішення отримав його представник.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, дійшовши висновку, що вказані позивачем у заяві причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом є неповажними, ухвалою від 21 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення залишив без руху та надав строк у десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

24 березня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду надійшла заява ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Сідей Олена Валеріївна, про усунення недоліків позовної заяви, у якій він просить поновити строк звернення до адміністративного суду.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення з позовом до адміністративного суду позивач вказує, що 16 серпня 2016 року його оголошено в розшук у зв`язку із звинуваченням у вимаганні для себе неправомірної вигоди. Усвідомлюючи, що слідство здійснюється з грубим порушенням Кримінального кодексу України та через політичні мотиви, ОСОБА_1 був змушений шукати політичного притулку на території сусідніх держав. 28 лютого 2017 року він звернувся до Президента Молдови із заявою про надання політичного притулку. Наразі в Республіці Молдова тривають судові процеси щодо оскарження відмови Президента Молдови в наданні позивачу політичного притулку та розгляду клопотань про екстрадицію. З 1 березня по 31 вересня 2017 року ОСОБА_1 перебував під арештом у слідчому ізоляторі м. Кишинева, а потім під домашнім арештом. У зв`язку з погіршенням здоров`я позивач проходив лікування.

За таких обставин ОСОБА_1 об`єктивно не знав та не міг знати про його звільнення, а лише з урахуванням того, що він довгий час перебував за межами України припускав, що може бути звільнений з посади судді.

Для підтвердження чи спростування інформації про звільнення з посади ОСОБА_1 через свого представника звернувся до ВРП із запитом про видачу копій відповідних рішень та ознайомлення з матеріалами справи. Листом від 9 січня 2020 року ВРП повідомила представнику позивача про можливість ознайомлення з матеріалами справи про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, а також надіслала копію рішення ВРП від 28 листопада 2017 року № 3822/2/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». Цей лист представник позивача отримав 13 січня 2020 року.

За таких обставин, не отримавши до 13 січня 2020 року повідомлення про розгляд ВРП справи про його звільнення з посади та відповідного рішення ВРП, ОСОБА_1 не мав можливості своєчасно звернутись до суду із цим позовом.

Оскільки ОСОБА_1 пропустив місячний строк для подання позову, а причини, через які цей строк було пропущено, визнані судом неповажними, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 квітня 2020 року позовну заяву повернув позивачу на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

За висновками цього суду, повідомлені позивачем обставини не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду та поновлення такого строку. Зокрема, позивач не обґрунтував причин тривалого очікування з дня невиходу на роботу до моменту настання наслідків таких дій, не вказав про об`єктивну неможливість дізнатись про наявність оскаржуваного рішення з урахуванням оприлюднення його тексту та розміщення у вільному доступі на вебсайті ВРП, не вчинив жодних дій з метою запобігання пропуску встановленого законом строку для оскарження акта, що могло б засвідчити про його намір відновити свої порушені права. Позивач не міг не усвідомлювати, що вчинені ним дії щодо відсутності на роботі призведуть до правових наслідків, які у свою чергу можуть порушити права та законні інтереси останнього.

28 квітня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сідей О. В., подав апеляційну скаргу на згадану вище ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2020 року. Просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права, зокрема статей 39, 122, 123 КАС та неправильно застосував положення статті 35 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ).

Так, позивач стверджує та наводить доводи про те, що не пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки про існування рішення ВРП дізнався лише 13 січня 2020 року. На момент розгляду дисциплінарної справи щодо нього перебував поза межами України та не отримувати кореспонденцію. Однак ВРП, на його думку, не вжила необхідних заходів для повідомлення про розгляд дисциплінарної справи щодо нього та ухвалення рішення про його звільнення з посади судді.

У зв`язку з перебуванням позивача за межами України під арештом, погіршенням стану здоров`я та проведенням хірургічної операції він об`єктивно не знав і не міг знати про відкриття щодо нього дисциплінарної справи та ухвалення рішення про його звільнення. Стверджує, що на вебсайті ВРП не розміщено оскаржуваного рішення ВРП.

Щодо неправильного застосував положення статті 35 Закону № 1798-VІІІ ОСОБА_1 зазначає, що вказана норма є несправедливою по відношенню до осіб, які не могли з незалежних від їх волі причин знати про існування дисциплінарних проваджень щодо їх звільнення та не відповідає усталеним принципам Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в контексті права на справедливий суд.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідач наводить доводи щодо відсутності підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на подання до суду адміністративного позову.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 травня 2020 року відкрила апеляційне провадження в цій справі та призначила її до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі й у відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 Указом Президента України від 14 жовтня 2002 року № 926/2002 призначений на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва, а Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 2008 року № 260-VI обраний суддею Дніпровського районного суду міста Києва безстроково.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 4 жовтня 2017 року № 3116/3дп/15-17 суддю Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення його з посади судді.

За висновками Третьої Дисциплінарної палати ВРП, суддя ОСОБА_1 безпідставно відсутній на роботі протягом тривалого часу, свідомо нехтує обов`язками та порушує присягу судді, і така поведінка є умисною, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя (пункт 3 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів»), є несумісною зі статусом судді в розумінні частин восьмої та дев`ятої статті 109 цього Закону та пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

ВРП, розглянувши подання Третьої Дисциплінарної палати, 28 листопада 2017 року ухвалила рішення № 3822/0/15-17 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Не погодившись із прийнятим ВРП рішенням, позивач скористався своїм правом та оскаржив його до суду. Велика Палата Верховного Суду дослідила матеріали справи і дійшла таких висновків.

Частиною першою статті 5 КАС визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом частини першої статті 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя цієї статті КАС).

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС).

Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС установлено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, професійна діяльність суддів є публічною службою.

Частиною першою статті 123 цього Кодексу передбачено, що в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

За частиною другою статті 123 КАС якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Оскільки цей спір виник з приводу проходження та звільнення з публічної служби, до спірних відносин застосовується місячний строк звернення до адміністративного суду.

Крім того, частиною першою статті 35 Закону № 1798-VІІІустановлено, що рішення ВРП може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що у випадку, коли особа вважає, що її права під час прийняття на публічну службу, проходження чи звільнення з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми КАС не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскаржуване рішення ВРП ухвалено 28 листопада 2017 року, однак до Верховного Суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся лише 13 лютого 2020 року, тобто позивач пропустив установлений КАС строк звернення до суду з адміністративним позовом про скасування рішення ВРП у справі про звільнення з публічної служби (з посади судді).

Доводи ОСОБА_1 про те, що ВРП мала у своєму розпорядженні інформацію щодо перебування позивача за межами України на час розгляду дисциплінарної справи щодо нього та не вжила додаткових заходів щодо повідомлення його про засідання ВРП не можна визнати обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону № 1798-VІІІ інформація про дату, час і місце проведення засідання ВРП, а також проект порядку денного засідання, крім випадків, передбачених регламентом ВРП, оприлюднюється на офіційному вебсайті ВРП.

Особа вважається належним чином повідомленою, якщо повідомлення направлено на адресу її місця проживання чи перебування або на адресу суду чи прокуратури, де така особа обіймає посаду, а за неможливості такого направлення - розміщене на офіційному вебсайті ВРП (частина шоста статті 30 Закону № 1798-VІІІ).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що заявник не вказав об`єктивних причин неможливості ознайомлення з оскаржуваним рішенням ВРП на офіційному вебсайті ВРП, на якому воно було опубліковане, оскільки доступ до такої інформації вільний та необмежений, не вказав, коли та за яких обставин з відкритих джерел йому стало відомо про прийняття ВРП оскаржуваного рішення. При цьому позивач не міг не усвідомлювати, що відсутність на роботі тривалий час призведе до правових наслідків щодо звільнення його з посади. Тому повідомлені ОСОБА_1 обставини не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлення такого строку.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не навів переконливих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту.

Велика Палата Верховного Суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права і причин для втручання в нього немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять жодних вагомих підстав для визнання його протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Інших доводів апеляційної скарги, якими обґрунтовується незаконність судового рішення і щодо яких не наведено мотивів їх відхилення, немає.

За правилами статті 316 КАСсуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У цій справі суд першої інстанції не допустив порушень процесуального права та ухвалив законне й обґрунтоване рішення про повернення позовної заяви.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правових висновків ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2020 року.

Отже, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко Т. О. АнцуповаН. П. Лященко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаО. Г. Яновська О. Р. Кібенко