Номер провадження 2/754/3499/20

Справа №754/18144/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника позивача Корчевного А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ПАТ «КБ «Надра» про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки. Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.12.2005 року між ОСОБА_2 та ВАТ Комерційний банк «Надра» (в подальшому перейменованому в ПАТ «Комерційний банк «Надра») був укладений Кредитний Договір № 956/П/2005-840, відповідно до якого Банк передає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 16 272, 00 доларів США за сплатою 10,00 % річних. В забезпечення виконання зобов`язання між ОСОБА_2 та Банком був укладений 12.12.2005 року Іпотечний договір, відповідно до якого Іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язання, що витікає із Кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . 12.12.2005 року приватним нотаріусом Шепельовою В.М. накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_2 до припинення дії договору іпотеки. ОСОБА_2 було частково сплачено кошти за вищевказаним кредитним договором. 02.06.2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ "КБ "Надра" було укладено Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору № 956/П/2005-840 від 09.12.2005 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть. Спадкоємницею залишилась її донька ОСОБА_1 . Позивачка звернулась до нотаріальної контори, як наслідок була заведена спадкова справа № 961/2013, була прийнята спадщина. ІНФОРМАЦІЯ_2 Позивачка звернулась до Відповідача з заявою про те, що ОСОБА_2 померла та спадкоємницею залишилась ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину. В цій же заяві Позивачка звернулась з проханням надати інформацію по розрахунковому рахунку щодо щомісячних нарахувань по кредитному договору та стану заборгованості. Постановою Київського апеляційного суду від 21.11.2019 року встановлено, що відповідачу про смерть ОСОБА_2 було відомо з вересня 2013 року. Разом з тим, жодних дій в порядку ст. 1281 ЦК України відповідачем не було здійснено. Таким чином відповідач втратив право вимоги до позивача за кредитним то говором № 956/П/2005-840 від 09.12.2005 року. На підставі викладеного Позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором № 956/П/2005-840 від 09.12.2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ "КБ "Надра" та визнати іпотеку за іпотечним договором від 12.12.2005 року, укладеним між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом КМНО Шепельовою В.М., зареєстрованим в реєстрі № 2-1-3705, про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві приватної власності ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 09.12.2005 року № 956/П/2005-840, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ «КБ «Надра», такою, що припинена.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 21.12.2019 року відмовлено у задоволенні позивачки про забезпечення позову.

У судовому засіданні представник позивачки повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - ПАТ «КБ «Надра» - у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника відповідача, за наявних у справі матеріалів.

Вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 09.12.2005 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» був укладений Кредитний Договір № 956/П/2005-840, відповідно до якого Відповідач передає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 16 272, 00 доларів США за сплатою 10,00 % річних (а.с. 9-12).

12.12.2005 року, в забезпечення виконання зобов`язання між ОСОБА_2 та Відповідачем, був укладений Іпотечний договір, відповідно до якого Іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язання, що витікає із Кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 13-17).

12.12.2005 року приватним нотаріусом КМНО Шепельовою В.М. накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 , до припинення дії договору іпотеки.

02.06.2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «Надра» було укладено Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору № 956/П/2005-840 від 09.12.2005 року (а.с. 18-26).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 08.08.2013 року Серія НОМЕР_1 (а.с. 28).

ІНФОРМАЦІЯ_3 рідна сестра померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулась до Відповідача з повідомленням про смерть її сестри (а.с. 42).

Факт отримання Банком вказаного повідомлення 22.10.2013року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 43).

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцем майна ОСОБА_2 є її дочка ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з квартири АДРЕСА_1 (а.с. 29).

13.02.2017 року Позивачка звернулась до Відповідача з заявою про те, що ОСОБА_2 померла та спадкоємницею залишилась ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину. Також у заяві позивачка просила надати інформацію по розрахунковому рахунку щодо щомісячних нарахувань по кредитному договору та стану заборгованості (а.с. 34).

24.02.2017 року листом вих. № 1-7-12-03 ПАТ КБ «Надра» повідомило Позивачку про те, що обов`язки позичальника ОСОБА_2 щодо повернення кредиту та сплати відсотків мають бути виконанні спадкоємцями. Відсотки, пеня та штрафні санкції по кредиту ОСОБА_2 не нараховуються з дати смерті. Банк надає можливість спадкоємцям сплатити лише тіло кредиту, частину відсотків, нарахованих до дати смерті, без урахування пені та штрафних санкцій. Станом на 22.02.2017 року сума до погашення складала 12655, 45 дол. США (а.с. 30).

11.01.2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надав відповідь на лист позивачки, де зазначено, що Законом не передбачено право уповноваженої особи ФГВФО здійснювати прощення заборгованості за кредитним договором, а при ліквідації Банку здійснення прощення боргу прямо заборонено.

23.01.2018 року Відповідачем було надіслано лист до Позивачки, відповідно до якого зазначено, що під час ліквідації Банку забороняється як повне так і часткове припинення зобов`язання позичальників перед банком за угодою сторін, що унеможливлює вчинення банком правочинів, спрямованих на повне або часткове прощення боргу, зменшення обсягу грошового зобов`язання боржника. Відповідно до ст. 1281 Цивільного кодексу України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17.09.2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про визнання іпотеки такою, що припинена.

Постановою Київського апеляційного суду від 21.11.2019 року Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17.09.2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про визнання іпотеки такою, що припинена (а.с. 46-48).

У своїх позовних вимогах Позивачка просить суд визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором та визнати іпотеку такою, що припинена, зважаючи на те, що в установлений законом строк Банк не звернувся до неї із вимогою, як до спадкоємця та втратив право вимоги до Позивачки за кредитним договором.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує наступні положення діючого законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 стаття 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно із ст.23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до вимог ст.608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Згідно із ч.2 ст.533 ЦК України застава, встановлена первісним боржником зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (п.5 ст.1219, ст.1282 ЦК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.36 постанови № 5 від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (ст.23 Закону України «Про іпотеку»). Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов`язки іпотекодавця, а й обов`язки за основним зобов`язанням у межах вартості спадкового майна.

Представник позивача посилається на висновки Великої палати Верховного суду у справі № 522/407/15-ц, зокрема на те, що наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців (ст.1281, ст.1282 ЦК України ст.23 Закону України «Про іпотеку») є позбавлення кредитора права вимоги.

Так, приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги.

Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Підстави припинення іпотеки визначено ст. 17 Закону України «Про іпотеку». Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що вирішальне значення для правильного вирішення справи є встановлення моменту початку перебігу строку, встановленого ст.1281 ЦК України.

Суд враховує те, що в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 , адресована кредитору, із повідомленням про смерть позичальника.

На вказаній заяві міститься відмітка про її отримання представником ПАТ «КБ «Надра» 22.10.2013 року.

У зв`язку із чим, суд приходить до висновку про те, що кредитором ПАТ «КБ «Надра» було пропущено преклюзивні строки звернення до спадкоємців боржника із вимогами про погашення заборгованості, що в свою чергу свідчить про припинення кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Суд відзначає, що відповідно до ст. 17 ЗУ «Про іпотеку» однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Приймаючи до уваги те, що суд дійшов висновку про припинення кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою, суд також вважає припиненою іпотеку за договором іпотеки № 2-1-3705 від 12.12.2005 року, укладеним між ВАТ Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є підставними та обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 4588, 40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 525, 526, 553, 554, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, Законом України "Про іпотеку", -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки - задовольнити.

Визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором № 956/П/2005-840 від 09.12.2005 року, укладеним між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра».

Визнати такою, що припинена, іпотеку за іпотечним договором від 12.12.2005 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепельовою В.М., зареєстрованим в реєстрі за № 2-1-3705, про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 09.12.2005 року № 956/П/2005-840, укладеним між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 .

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 4588, 40 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», код ЄДРПОУ 20025456, адреса: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 15.

Повний текст рішення виготовлений 25 червня 2020 року.

Суддя О.В.Лісовська