-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Справа № 428/1242/19
Провадження № 22-ц/810/1018/19
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11червня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Авалян Н.М.
суддів - Дронської В.А., Назарової М.В.
за участю секретаря судового засідання Перишкіна Т.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Сєвєродонецького міського Луганської області (суддя Кордюкова Ж.І.)
від 21 жовтня 2019 року
у справі про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціального-побутових питань, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
учасники справи:
позивачка ОСОБА_1
відповідач Луганський обласний наркологічний диспансер, правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство Луганської обласної ради «Центр психічного здоров`я»
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позовну заяву
12 лютого 2019 року позивачка звернулася до суду з позовом, який уточнила та в обґрунтування якого вказала на те, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 31 серпня 2014 року у зв`язку з проведенням в м. Луганську антитерористичної операції вона за власним бажанням звільнилась з роботи та цього ж дня отримала трудову книжку, але відповідач не провів з нею розрахунок. Посилаючись на вказані обставини, просила стягнути з відповідача на її користь:
1) заборгованість із виплати заробітної плати за липень 2014 року в сумі 5621,21 грн. та за серпень 2014 року в сумі 5621,21 грн.,
2) компенсацію за невикористану відпустку в кількості 147 днів за 2012-2013 роки у розмірі 37759,89 грн.,
3) матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014 рік в сумі 11242,42 грн.,
4) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2014 року по 04 лютого 2019 року в сумі 303403,80 грн.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що Луганський обласний наркологічний диспансер з м. Луганська (тимчасово окупована територія) 01 грудня 2014 року був переміщений до м. Сєвєродонецька. Через проведення антитерористичної операції не вдалось перевезти до м. Сєвєродонецька оргтехніку та документи, у тому числі накази з кадрових питань, особові справи та особові картки працівників, відомості про нарахування заробітної плати. З вказаних підстав неможливо перевірити здійснені позивачці за спірний період часу нарахування та виплати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сєвєродонецькогоміського Луганськоїобласті від 21 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі за необгрунтованістю та недоведеністю позовних вимог. Вирішено питання про судові витрати.
Узагальнені доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
В апеляційнійскарзі позивачкапросить рішеннясуду скасуватита задовольнитипозов,посилаючись напорушення нормматеріального тапроцесуального права.До апеляційноїскарги позивачкоюдодані новідокази,які небули наданісуду першоїінстанції,а саме: розрахункові листки по заробітній платі за червень та липень 2014 року (т.1. а.с.192, 193).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач виклав доводи, аналогічні тим, які викладені у відзиві на позовну заяву. Заперечував проти прийняття нових доказів, оскільки вони не були надані суду першої інстанції.
Стислий виклад встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи
Судом встановлено, що позивачка перебувала в трудових відносинах з Луганським обласним наркологічним диспансером в період з 20 лютого 1995 року, а 31 серпня 2014 року звільнилась з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
1. Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі апеляційний суд зауважує наступне.
Відмовляючи у задоволенні позову в зазначеній частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду жодних документів на підтвердження обґрунтованості та розміру заявлених до стягнення грошових коштів, а відповідач заперечував наявність боргу із заробітної плати, тому наявність існування боргу із заробітної плати підлягало доказуванню у цій справі. З наданої позивачкою довідки Пенсійного Фонду України форми ОК-5 заробітна плата в липні та серпні 2014 року їй відповідачем не нараховувалась. А відповідач не має доступу до своїх первинних бухгалтерських та кадрових документів, які датовані до 01 грудня 2014 року.
Апеляційний суд не може погодитись з висновком суду про недоведеність позову в зазначеній частині, оскільки суд першої інстанції у повній мірі не виконав свій процесуальний обов`язок сприяти всебічному і повному з`ясуванню обставин, що мають значення для справи.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування фактичних обставин справи та оцінки доказів, що мають важливе значення для правильного вирішення справи. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та надання доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
В позовній заяві позивачка посилалась на те, що наявність заборгованості по заробітній платі та її розмір підтверджується довідкою форми ОК-5, яка додана до позовної заяви (т.1. а.с.14-15). Проте, в зазначеній довідці вказано, що у липні-серпні 2014 року нарахування заробітної плати на здійснювались, у зв`язку з чим вказане протиріччя підлягало уточненню в судовому засіданні при дослідженні доказів. Однак, справу розглянуто у відсутності сторін.
Крім того, звертаючись до суду із позовом, позивачка в позовній заяві не вказала кількість відпрацьованих нею днів в у 2012-2013 роках; не зазначила, коли останній раз вона використала відпустку та яка її тривалість згідно з трудовим договором; тощо. Заборгованість по заробітній платі розрахований позивачкою, виходячи із статистичних даних про середню заробітну плату і середню тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад.
Для забезпечення всебічності та повноти розгляду справи всі ці обставини з огляду на те, про них не вказано в позовній заяві та відзиві на позову заяву, підлягали з`ясуванню в судовому засіданні, адже зі змісту ст.279 ЦПК України розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження може проводитись з викликом сторін в судове засідання.
Під час апеляційного розгляду справи в апеляційному суді була усунута допущена судом неповнота з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи відповідно доч.3 ст. 367 ЦПК України, в якій зазначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.3).
Для з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, апеляційний суд викликав в судове засідання сторони.
Позивачка двічі просила відкласти судові засідання. Суд сприяв позивачці у її особистому участі в судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференціїї. Однак, позивачка цим правом не скористалась і просила розглянути справу за її відсутності. В своїх письмових поясненнях неодноразово звертала увагу суду першої та апеляційної інстанцій на те, що переміщення Луганського обласного наркологічного диспансеру з м.Луганська відбулось через чотири місяці після її звільнення, а також вказувала на те, що звільнення її відбулось у м.Луганську до переміщення установи, тому просила відхилити доводи відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні, посилаючись на обмеження доступу до первинних документів, не міг пояснити, коли саме було припинено роботу Луганського обласного наркологічного диспансеру та обмежено доступ до документації установи.
Крім того, для з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, апеляційний суд прийняв нові докази, додані позивачкою до апеляційної скарги (розрахункові листки про нараховану заробітну плату).
Ці докази прийняті, як виняток, враховуючи яке ключове значення має встановлення факту виконання позивачкою трудових обов`язків у спірний період, адже належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення справи є документи первинного обліку праці та заробітної плати, зокрема: штатний розпис, розцінки та норми праці, накази та розпорядження на виплату премій, доплат, надбавок, матеріальної допомоги, табель обліку використання робочого часу, який є підставою для нарахування заробітної плати, а також містить дані про використані дні відпусток за спірний період часу.
Винятковою суд вважає ту обставину, що, функції щодо ведення первинного обліку, його зберігання покладені на відповідача, який не має доступу до первинної документації з незалежних від нього підстав (переміщенням установи з тимчасово окупованої території). Ця обставина не дає суду підстав вважати, що відповідач недобросовісно виконує свої процесуальні обов`язки, ухиляючись від надання суду інформації та первинних документів, що мають відношення до предмета доказування. Разом з тим, саме ця обставина створює труднощі у наданні доказів і для позивачки як слабшої сторони у трудовому спорі.
Матеріалами справи підтверджуються наступні факти.
Луганський обласний наркологічний диспансер, який є лікувально-профілактичним медичним закладом з надання наркологічної допомоги, був зареєстрований як юридична особа в м.Луганську.
Місто Луганськ визнано тимчасово окупованою територією України відповідно доПостанов ВерховноїРади Українивід 17березня 2015року № 254-VIII«Про визнанняокремих районів,міст,селищ ісіл Донецькоїта Луганськоїобластей тимчасовоокупованими територіями» та № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування».
У зв`язку з проведенням антитерористичної операції Луганський обласний наркологічний диспансер з 01 грудня 2014 року був переміщений та перереєстрований як юридична адреса до м.Сєвєродонецьк Луганської області.
11 січня 2010 року юридичну особу - Луганський обласний наркологічний диспансер припинено. Правонаступником припиненої юридичної особи є Комунальне некомерційне підприємство Луганської обласної ради «Центр психічного здоров`я», що стало підставою для здійснення процесуального правонаступництва на підставі ухвали Луганського апеляційного суду від 13 січня 2019 року.
Позивачка з 20 лютого 1995 року працювала у відповідача на посаді старшої медичної сестри реанімаційного відділення та 31 серпня 2014 року була звільнена з роботи за власним бажанням до переміщення установи.
Суду позивачкою надана належним чином завірена копія її трудової книжки, в якій 31 серпня 2014 року зроблено запис про звільнення за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України на підставі наказу № 739-к від 26 серпня 2014 року. Запис зроблений старшим інспектором кадрів ОСОБА_2 . ОСОБА_3 . та скріплений печаткою відділу кадрів (т.1 а.с.16-17).
Також встановлено, що останнє нарахування та виплата заробітної плати позивачці була здійснена в червні 2014 року, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 «індивідуальні відомості про застрахована особу» (т.1 а.с.14-15) та розрахунковим листком по заробітній платі за червень 2014 року (т.1 а.с.192).
В серпні 2014 року відповідачці було здійснено нарахування заробітної плати, але не проведена її виплата, що підтверджується розрахунковим листком по заробітній платі за липень 2014 року (т.1 а.с.193).
Згідно звказаного розрахунковоголистка позивачцібуло нарахованозаробітну платуу загальномурозмірі11798,87 грн., з яких: 84,59 грн. - доплата за шкідливі та тяжкі умови праці, 38,45 грн. доплата за шкідливі та тяжкі умови праці за сумісництвом, 109,97 грн. доплата за вислугу років, 49,99 грн. доплата за вислугу років за сумісництвом, 16,66 грн. доплата за користування дезінфікуючим засобом за сумісництвом, 25,63 грн. доплата старшій медичній сестрі, 68,14 гривень індексація заробітної плати, 2107,82 грн. матеріальна допомога на оздоровлення, 3497,50 грн. відпускні за липень 2014 року, 3357,60 грн. відпускні за серпень 2014 року, 1050,00 грн. відпускні за сумісництво за липень 2014 року, 1008,00 грн. відпускні за сумісництво за серпень 2014 року, 256,35 грн. - погодинна оплата за посадовими окладами, 128,17 грн. суміщення внутрішнє.З нарахованої заробітної плати нарахованодля утримання 2130,88 гривень.
Вказаним розрахунком підтверджується той факт, що в липні позивачка відпрацювала 4 робочих дні. Крім того, з вказаного розрахунку убачається, що позивачці була надана відпустка тривалістю 25 днів в липні та 24 дні в серпні 2014 року.
Той факт, що нарахована в липні 2014 року заробітна плата не була виплачена позивачці підтверджується тим, що у розрахунковому листку за червень 2014 року зазначено «перераховано на картку в банк аванс», «перерахована на картку в банк зарплата», а у розрахунковому листку за липень 2014 року такий запис відсутній. Крім того, цей факт підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5, в якій зазначено, що в червні 2014 року позивачці нараховано 6276,52 гривень, а з липня 2014 року у графі нарахування зазначено нуль.
Критикуючи надані позивачкою докази, відповідач їх не спростовував, посилаючись лише на неможливість перевірки та обмеження доступу до первинних документів. З цього приводу суд зауважує, що не ставить під сумнів об`єктивні обмеження у доступі відповідача до документів первинного бухгалтерського та кадрового обліку, які залишились на тимчасово окупованій території. Однак ця обставина не впливає на висновок суду про те, що за встановлених обставин трудове право позивачки було порушене, а тому воно підлягає судовому захисту, виходячи з приписівКонституціїта законів України.
Таким чином, встановлено, що нарахована позивачці в липні 2014 року заробітна плата не була їй виплачена.
Відповідно до ст.115 КЗпП України, ст.24Закону України«Про оплатупраці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Стаття 55 Конституції Українипроголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в установленому порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 232КЗпП Українивизначено, що у разі порушення трудових прав працівник може безпосередньо звернутись до суду.
За змістом вищезазначених правових норм, працівник, який має претензії до роботодавця щодо порушення своїх прав, має право на захист у суді. Це право є беззаперечним та не припиняється у випадку розірвання трудового договору та неможливості доступу до первинних документів роботодавця.
Отже не виплата позивачці нарахованої заробітної плати в липні 2014 року вказує на порушення її трудових прав, які підлягають судовому захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки нарахованої їй суми заробітної плати.
Разом з тим, позивачкою не доведено, що у серпні 2014 року після завершення відпустки до дня звільнення вона працювала.
Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивачкою не зважаючи на вимогист.81 ЦПК Українипро те, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивачем не були надані до суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивачкою у серпні 2014 року виконувалась робота, обумовлена трудовим договором. Суд же згідноз вимогами ст. 13 ЦПК Українирозглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. А сам по собі факт звільнення позивачки за відсутності доказів не може бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати за серпень 2014 року, оскільки відповідно ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
2. Щодо позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористани дні відпустки апеляційний суд зауважує наступне.
Відмовляючи у задоволенні позову в зазначеній частині суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені письмові докази про кількість невикористаних позивачкою календарних днів щорічних відпусток за період 2012-2013 роки та про розмір заробітної плати за відповідний період для розрахунку її грошової компенсації.
Апеляційний суд вважає цей висновок правильним, оскільки він відповідає матеріалам справи та нормам процесуального права.
Відповідно до ч.2, ч.5 ст.263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в зазначеній частині відповідає зазначеним вимогам закону.
У цивільному процесі діє принцип диспозитивності, який закріплений в ст.13 ЦПК України, у якій зазначено наступне. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1). Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч.2). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.3).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожнасторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1ст. 80 ЦПК України).
У ч.1 ст.89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів
Відповідно до ч.6ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
По даній справі належними, достовірними та достатніми доказами можуть бути письмові докази (первинні кадрові та бухгалтерські документи), що передбачено ч.1 ст.95 ЦПК України, оскільки саме ці докази можуть містити дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Оскільки такі докази не надані, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову через його недоведеність.
3. Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань апеляційний суд зауважує наступне.
Відмовляючи у задоволенні позову в зазначеній частині, суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт звільнення позивачки з роботи не може бути підставою для стягнення на її користь матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Апеляційний суд частково погоджується з вказаним висновком суду, але зауважує, що свій висновок суд не обґрунтував посиланням на норми матеріального права.
Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівниками бюджетної сфери регламентована законами України, постановами Кабінету Міністрів України, галузевими наказами.
Певним категоріям працівників матеріальна допомога на оздоровлення має виплачуватися в обов`язковому порядку. Зокрема, медичним працівникам, працівникам протитуберкульозних закладів.
Надання медичним працівникам допомоги на оздоровлення передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери». В Пункті 2 зазначеної Постанови вказано, що з 1 січня 2012 року медичним і фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів (установ) виплачується допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки виплачують їїу розмірі посадового окладу під час надання щорічної основної відпустки.
Основною умовою, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної відпустки (повністю або її частини).
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань передбачена для працівників протитуберкульозних закладів (постанова Кабінету Міністрів України № 174 від 20 березня 2013 року «Деякі питання оплати праці працівників протитуберкульозних закладів», а також медичним працівникам системи екстреної медичної допомоги (постанова Кабінету Міністрів України від 27 березня 2013 року № 199 «Деякі питання оплати праці медичних працівників системи екстреної медичної допомоги», до яких не відноситься позивачка.
Таким чином, нарахування та виплата такої допомоги не є обов`язковою відповідно до законодавства, а може виплачуватись, якщо це передбачено колективним договором.
Як зазначено вище, згідно з вимогами норм процесуального права рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а належних, достовірних та достатніх письмових доказів на підтвердженення зазначених позовних вимог суду не надано. Розрахунки позивачки ґрунтуються не на доказах, а на припущеннях, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в зазначеній частині.
4. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційний суд зауважує наступне.
Відмовляючи у задоволенні позову в зазначеній частині суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не має перед позивачкою невиконаних зобов`язань із виплати заробітної плати, то це виключає існування підстав для покладання на відповідача обов`язку виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 вересня 2014 року по 04 лютого 2019 року у розмірі 303403,80 грн.
В зазначеній частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, оскільки апеляційний судом частково задовольняється позов про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню, виходячи з приписів норм матеріального права та з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, в якій зазначено наступне.
«77. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третястатті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
81. Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
82. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.
83. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
84. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленомузакономабо договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
85. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3статті 551 ЦК Українипро те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
86. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.
91. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненнівідповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
У справі, що переглядається, відповідач не довів, що на день звільнення позивачки існували об`єктивні обставини, що перешкоджали провести розрахунок, у зв`язку з чим відсутні підстави для звільнення відповідача від передбаченого ст.117 КЗпП України обов`язку виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Однак, апеляційний суд враховує, що позивачка звернулась до суду з позовом за захистом трудових прав через п`ять років після звільнення та не довела, що впродовж п`яти років мала перешкоди для звернення за захистом своїх прав. Напроти, з наданих позивачкою доказів убачається, що 14 березня 2016 року вона зареєструвалась на підконтрольній Україні території як внутрішньо-переміщена особа, в квітня 2016 року оформила пенсію за вислугу років, що підтверджується копіями довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи та копією пенсійного посвідчення (т.1. а.с.67,68).
Тому, з огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення суми середнього заробітку (303403,80 грн. із встановленим розміром заборгованості (11798,87 грн.), апеляційний суд вважає справедливим відшкодування середнього заробітку у розмірі 12000 грн., що фактично дорівнює розміру заборгованості по заробітній платі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки судом першої інстанції допущена неповнота у з`ясуванні обставин, рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вказанихї позовних вимог з підстав, викладених в цій постанові.
Підсумовуючи наведене, апеляційним судом частково прийняті до уваги доводи апеляційної скарги. Разом з тим апеляційний суд відхиляє наступні доводи апеляційної скарги.
Позивачка посилається на те, що суд порушив норми процесуального права, оскільки розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, хоча, після уточнення позову, його ціна була визначена у розмірі 363648,53 грн., тобто справа не відноситься до малозначних.
Цей довід апеляційної скарги ґрунтується на помилковому тлумаченні норм процесуального права, оскільки законодавець окремо виділив трудові спори для розгляду у спрощеному провадженні, незалежно від ціни позову. У п.2 ч.1 ст. 247 ЦПК України прямо зазначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи , що виникають з трудових відносин.
Позивачка посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у витребування письмових доказів: у Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області інформацію про види виплат, розміри, підстави для відрахувань і утримань із зарплати за період з 2012-2014 року; у відповідача інформацію про розрахунок при звільненні позивачки, у Головного управління ДФС у Луганській області інформацію про види виплат, розміри, підстави для відрахувань і утримань із зарплати за період з 2012-2014 року.
Цей довід апеляційної скарги спростовується матеріалами справи, оскільки: інформацію про види виплат, розміри, підстави для відрахувань і утримань із зарплати за період з 2012-2014 року були надані самою позивачкою (довідка Пенсійного фонду України форми ОК-5 «індивідуальні відомості про застрахована особу»); зазначена у довідці ОК-5 інформація не може різнитись з інформацією, наявною у Головного управління ДФС у Луганській області, оскільки вона формується з єдиної звітності, що надається роботодавцем; у відповідача інформація про розрахунок при звільненні позивачки відсутня у зв`язку з переміщенням установи, що встановлено в судовому засіданні.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.141 ст. ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Розмір судового збору визначається Законом України «Про судовий збір», відповідно до п/п1 п.1 ч.2 ст.4 якого визначено, що судовий збір за подання до суду фізичною особою позову за вимогою майнового характеру становить 1% ціни позову. але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судові витрати по справі складаються з судового збору, який позивачкою не сплачено.
Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 квітня 2019 року за клопотанням позивачки сплату судового збору було відстрочено до розгляду справи по суті, а рішенням суду, що оскаржується, стягнуто з позивачки на користь держави судовий збір у розмірі 3034,04 грн. У зв`язку з скасуванням рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку, підлягає також скасуванню рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.
Згідно із остаточно заявленими позивачкою вимогами, ціна позову складає 363648,53 грн. ( 5621,21 + 5621,21 + 37759,89 грн. + 11242,42 грн. + 303403,80 грн.).
Позивачку на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати та її складовими (компенсація за невикористані дні відпустки та матеріальна допомога) у загальному розмірі 60244,73 грн. ( 5621,21 + 5621,21 + 37759,89 грн. + 11242,42 грн.).
За вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі за подання позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 602,45 грн. ( 1% від 60244,73 грн.).
Позов в зазначеній частині задоволено частково у розмірі 11798,87, що складає 20% від ціни позову 60244,73 грн.
Виходячи з вказаної пропорції підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір, що в сумарному виразі становить 120,49 грн. (20% від 602,45 грн.)
За подання позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні пільга по сплаті судового збору на встановлена, у зв`язку з чим за вказану позовну вимогу при зверненні до суду з позовом підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3034,04 грн. ( 1% від 303403,80 грн.).
Позов в зазначеній частині задоволено частково у розмірі 12000,00 грн., що складає 4% від ціни позову 303403,80 грн.
Виходячи з вказаної пропорції підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір, що в сумарному виразі становить 121,36 грн. (4% від 3034,04 грн.).
З позивачки підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 2912,68 грн. (3034,04 грн. 121,36 грн.).
Керуючись статтями141,367,374,376,381,382,383,384,388,389,390,391,розділом XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Луганського обласного наркологічного диспансеру, правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство Луганської обласної ради «Центр психічного здоров`я», про стягнення заборгованості по заробітній платі за середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Луганського обласного наркологічного диспансеру, правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство Луганської обласної ради «Центр психічного здоров`я», про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.
Стягнути зКомунального некомерційногопідприємства Луганськоїобласної ради«Центр психічногоздоров`я»(правонаступника Луганськогообласного наркологічногодиспансеру)на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за липень 2014 року у розмірі 11798,87 гривень (без відрахування податків та загальнообов`язкових зборів), з яких:
84,59 гривень - доплата за шкідливі та тяжкі умови праці,
38,45 гривень доплата за шкідливі та тяжкі умови праці за сумісництвом,
109,97 гривень доплата за вислугу років,
49,99 гривень доплата за вислугу років за сумісництвом,
16,66 гривень доплата за користування дезінфікуючим засобом за сумісництвом,
25,63 гривень доплата старшій медичній сестрі,
68,14 гривень індексація заробітної плати,
2107,82 гривень матеріальна допомога на оздоровлення,
3497,50 гривень відпускні за липень 2014 року,
3357,60 гривень відпускні за серпень 2014 року,
1050,00 гривень відпускні за сумісництво за липень 2014 року,
1008,00 гривень відпускні за сумісництво за серпень 2014 року,
256,35 гривень - погодинна оплата за посадовими окладами,
128,17 гривень суміщення внутрішнє.
Позов ОСОБА_1 до Луганського обласного наркологічного диспансеру, правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство Луганської обласної ради «Центр психічного здоров`я», про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути зКомунального некомерційногопідприємства Луганськоїобласної ради«Центр психічногоздоров`я»(правонаступника Луганськогообласного наркологічногодиспансеру)на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2014 року по 04 лютого 2019 року у розмірі 12000,00 гривень (безвідрахування податківта загальнообов`язкових зборів) .
В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Луганського обласного наркологічного диспансеру, правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство Луганської обласної ради «Центр психічного здоров`я», про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціального-побутових питань рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 жовтня 2019 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2912,68 гривень.
Стягнути зКомунального некомерційногопідприємства Луганськоїобласної ради«Центр психічногоздоров`я»(правонаступника Луганськогообласного наркологічногодиспансеру)на користь держави судовий збір у розмірі 1326,25 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови (15 червня 2020 року).
Процесуальний строк касаційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відомості про учасників справи:
позивачка ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце перебування як внутрішньо-переміщеної особи: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 );
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Луганської обласної ради «Центр психічного здоров`я» (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 24846575; юридична адреса: 93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Донецька, буд. 37А).
Головуючий Н.М.Авалян
Судді І.О.Дронська
М.В.Назарова
скопійовано
-
скопійовано
-
