П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1190/19Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р.,

представників апелянта/відповідача - Черно К.А. та позивача - адвоката Баришнікова А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області (правонаступника - Головного управління ДФС у Миколаївській області) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року (суддя Мороз А.О., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 13 січня 2020 року) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Енерджи» до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

19 квітня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.Енерджи» (далі ТОВ «Д.Енерджи») звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі - відповідач або ГУ ДФС у Миколаївській області), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2019 р. №00015751410, яким ТОВ «Д.Енерджи» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 175 353,50 грн. та №00015761406, яким на підставі ч. 1 абз. 2 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 р. №436/95 на позивача накладено штраф в розмірі 5 642 753,88 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року адміністративний позов ТОВ «Д.Енерджи» був задоволений. Податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2019 р. №00015751410 та №00015761406 визнані протиправними та скасовані. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ТОВ «Д.Енерджи» судові витрати у виді судового збору в розмірі 19 210,0 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень).

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову ТОВ «Д.Енерджи».

В доводах апеляційної скарги зазначено, що податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що відповідають нормам діючого законодавства.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що позивач завищив собівартість виробленого товару та безпідставно відніс до складу витрат понаднормативне витрачання ресурсів, що і призвело до заниження податку на прибуток. Також, на думку апелянта, має місце порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №637, яке виявилось в тому, що виведення залишку готівки в касі оформлювалось позивачем видатковими касовими ордерами, які не містять підпису одержувача коштів, а тому вказана в них сума повинна додаватись до загальної суми залишку готівки в касі.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї представників апелянта/відповідача - Черно К.А. та позивача - адвоката Баришнікова А.О., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в грудні 2018 р. ГУ ДФС у Миколаївській області провела документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Д.Енерджи» за період 2016-2018 р.р. Результати перевірки оформлені актом від 16 січня 2019 р. №52/14-29-14-10/40396825 (надалі - Акт перевірки) (Т. 1 а.с. 20-63).

У висновку Акту перевірки, серед іншого, вказано на такі порушення:

- ст. 44 п. 44.1., п. 44.2., ст. 134 п. 134.1. пп. 134.1.1. Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого занижений податок на прибуток на загальну суму 701 414,0 грн.;

- гл. 3 п. 3.5., п. 3.6., гл. 7 п. 7.24. Положення №637, а саме видача готівки з каси, за відсутності підпису одержувача на видатковому касовому ордері, що потягло перевищення ліміту залишку готівки в касі на 2 821 376,94 грн.

На підставі Акту перевірки 12 березня 2018 р. ГУ ДФС у Миколаївській області прийняла податкові повідомлення-рішення:

- №00015751410, яким ТОВ «Д.Енерджи» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 175 353,50 грн.;

- №00015761406, яким на підставі ч. 1 абз. 2 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 р. №436/95 на позивача накладено штраф в розмірі 5 642 753,88 грн. (Т. 1 а.с. 16-19).

Не погоджуючись з даними рішеннями, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи адміністративний позов ТОВ «Д.Енерджи» суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення №00015751410 та №00015761406 від 12 березня 2018 р. є неправомірними та не відповідають нормам діючого законодавства, тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як слідує з Акту перевірки та відзиву, висновок відповідача про заниження ТОВ «Д.Енерджи» податку на прибуток, на підставі якого прийнято перше податкове повідомлення-рішення, ґрунтується на двох обставинах:

- на думку відповідача, позивач безпідставно відніс до собівартості виробленої ним на замовлення ТОВ СП «Укрсоя» комплексної лінії екстракції рослинної олії насіння соняшника, вартість матеріалів на суму 1 230 000,0 грн., які були раніше списані ним при монтажу та пусконалагоджувальних роботах на замовлення ТОВ «Олійний дім». При цьому, списання матеріалів з замовлення ТОВ «Олійний дім» на замовлення ТОВ СП «Укрсоя» відбулось лише на підставі листа начальника виробництва на ім`я головного бухгалтера, який (лист) не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, лист не містить відмітки про його отримання головним бухгалтером. Бухгалтерська довідка, на підставі якої здійснено переміщення матеріалів з одного замовлення на інше, не відповідає встановленій формі;

- безпідставне відображення в бухгалтерському обліку ТОВ «Д.Енерджи» за 2016-2017 р.р. наднормативного витрачання ресурсів на суму 2 666 745,20 грн. Таке наднормативне витрачання ресурсів вбачається відповідачу в тому, що ним виявлена суттєва різниця між собівартістю продукції, яка міститься в калькуляції замовлення та собівартістю, яка бралась позивачем до уваги при формуванні витрат та визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток.

Апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції, який вказав, що ці обставини не вплинули на вірне визначення ТОВ «Д.Енерджи» власних витрат та визначення розміру податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету.

Так, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ «Д.Енерджи» є виробництво машин та устаткування різного призначення (Т. 1 а.с. 13-15).

Як зазначено на аркуші 12 Акту перевірки (Т. 1 а.с. 31), у вересні 2018 р. в бухгалтерському обліку по рахунку 231 «Виробництво» до складу собівартості комплексної лінії екстракції рослинної олії насіння соняшника, яка будувалась позивачем на замовлення ТОВ СП «Укрсоя», позивач відніс вартість матеріалів на загальну суму 1 230 000,0 грн., які до цього були списані ним з будівництва іншого об`єкта на замовлення ТОВ «Олійний дім» за накладними-вимогами на внутрішнє переміщення.

В матеріалах справи наявні 6 накладних на повернення матеріалів з монтажу, всі датовані 30 липня 2018 р., на загальну суму 1 229 993,39 грн. (Т. 1 а. с. 68-73).

Щодо доводу апелянта/відповідача про невідповідність цих накладних вимогам ст. 9 ч. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідно до приписів Наказу Міністерства статистики України від 21 червня 1996 р. №193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» така накладна-вимога безальтернативно підписується тільки головним бухгалтером, а тому відсутня необхідність додаткового зазначення посади підписанта.

Відповідно до цієї норми первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наказом Міністерства статистики України від 21 червня 1996 р. №193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» (надалі - Наказ №193) затверджена типова форма №М-11 накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

Як визначено Наказом №193, ця накладна використовується для обліку руху матеріальних цінностей в середині підприємства та їх відпуску господарствам свого підприємства, що розташовані за межами його території, а також стороннім організаціям. Накладна-вимога виписується в двох примірниках і підписується головним бухгалтером або особою, на те уповноваженою. У випадку відпуску матеріалів господарствам свого підприємства один примірник передається одержувачам (цеху, дільниці та т. п.), другий - складу, який потім передається до бухгалтерії. У випадку внутрішнього переміщення матеріалів накладну-вимогу складає матеріально відповідальна особа складу (цеху), що здає цінності. Один примірник служить складу (цеху), що здає, основою для списання цінностей, а другий - складу (цеху), що приймає для оприбуткування цінності.

Колегія суддів апеляційного суду, як і суд першої інстанції виходить з того, що на всіх накладних-вимогах стоїть підпис головного бухгалтера ТОВ «Д.Енерджи», на чому наполягає позивач. Ця обставина не заперечується і відповідачем (Т. 1 а.с. 93-98).

Як визначено ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», одним з принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Цій нормі кореспондує застереження, яке міститься в ст. 9 ч. 2 цього Закону - неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Ці норми в їх сукупності слід трактувати таким чином, що окремі недоліки первинних документів не тягнуть за собою їх нечинність, якщо сам зміст документа дає змогу з`ясувати, яку операцію він фіксує. Відповідно, контролюючий орган не може посилатись на такі недоліки в якості підстави для невизнання господарської операції.

Твердження апелянта/відповідача про те, що внутрішнє переміщення матеріалів з одного об`єкту будівництва на інший здійснено позивачем тільки на підставі доповідної записки головного бухгалтера спростовується вищенаведеним, адже позивачем складені накладні-вимоги, які містять всі необхідні реквізити, що узгоджується з приписами Наказу №193 (Т. 1 а.с. 64).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не знаходить порушень в діях позивача щодо здійснення внутрішнього переміщення матеріалів на суму 1 230 000,0 грн. та оформлення цієї операції накладними-вимогами.

Вирішуючи питання обґрунтованості аргументу апелянта/відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток на тій підставі, що між витратами позивача, які зафіксовані в калькуляціях та витратами, які в подальшому відображені в бухгалтерському і податковому обліку, існує різниця в сумі 2 666 745,20 грн., то колегія суддів, як і суд першої інстанції, дійшла висновку про його безпідставність, оскільки він суперечить приписам ПК України, який дозволяє коригувати податкові зобов`язання платника податків з податку на прибуток шляхом визначення податковим повідомленням-рішенням грошового зобов`язання тільки в тому випадку, коли контролюючий орган встановлює непідтверджені первинними документами витрати, які вплинули на визначення бази оподаткування цим податком. В той же час, Акт перевірки ТОВ «Д.Енерджи» не фіксує фактів включення позивачем до складу своїх витрат сум, які не підтверджені документально.

Крім того, представник позивача пояснив, що продукція ТОВ «Д.Енерджи», а саме обладнання для екстракції олій, розробляється індивідуально під кожне замовлення, має свої особливості та відмінності від інших замовлень. Саме у зв`язку з цим об`єктом калькуляції собівартості продукції виступає кожне окреме виробниче замовлення. Калькуляція здійснюється позивачем для визначення орієнтовної вартості замовлення, яка в наступному уточнюється і доповнюється. В свою чергу, при перевірці ТОВ «Д.Енерджи» відповідач встановив розбіжність між сумами витрат, які визначені в калькуляції та сумами, які в подальшому відносились до витрат, тобто інспектори порівняли дані калькуляції з даними бухгалтерської звітності.

Відповідно до ст. 134 п. 134.1. пп. 134.1.1. ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Саме на порушення цієї норми посилається відповідач в Акті перевірки. Разом з тим, ні наведена норма, ані будь-яке інше положення ПК України не передбачають можливості порівняння даних витрат платника податків, визначених у калькуляції, з даними витрат по бухгалтерському обліку і на виявлену різницю донарахування податку на прибуток, що і було фактично зроблено відповідачем.

Колегія суддів наголошує на тому, що Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за №27/4248, передбачено визначення таких видів бухгалтерської собівартості: 1) собівартість реалізованих товарів, яку визначають на підставі П(С)БО 9; 2) собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), 3) виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) - виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції (робіт, послуг).

Планова собівартість - це прогнозне значення граничної величини витрат на виробництво окремих видів продукції (робіт, послуг), розрахованої на основі прогресивних, економічно обґрунтованих норм і нормативів на планований період (квартал або рік). Різновидом планової собівартості є кошторисна собівартість, яку складають на разові (індивідуальні) вироби чи роботи. Нормативна собівартість визначає величину витрат на виріб у розрізі встановлених на підприємстві статей за поточними чинними нормами, нормативами та кошторисами (нормами витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, енергії, нормами та розцінками заробітної плати). Фактична (звітна) собівартість розраховується на основі даних бухгалтерського обліку після закінчення звітного періоду і свідчить про розмір фактичних витрат, які здійснило підприємство при виготовленні продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Сукупність прийомів і способів, що забезпечують обчислення собівартості одиниці окремих видів виробленої продукції (робіт, послуг) у розрізі статей витрат, є калькулюванням собівартості. Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій собівартості, що показують, якого виду витрати і в якому обсязі включаються до собівартості одиниці виробу. Калькуляція слугує основою для визначення середніх витрат виробництва і собівартості виробленої та реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Дані калькуляцій використовують для управління собівартістю продукції, контролю над її рівнем, виявлення резервів зниження матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та встановлення цін на вироби.

Отже, сам по собі процес калькулювання собівартості готової продукції (робіт, послуг) жодним чином не впливає ні на стан майна і капіталу підприємства, ні на його зобов`язання і фінансові результати діяльності. Калькуляція - це документ, в якому визначена сума витрат (планова або фактична) на виробництво одиниці виробів. Відповідно, калькуляція не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому її дані не є показниками бухгалтерської звітності.

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2019 р. у справі №804/5840/16 також висловлена правова позиція, що калькуляція не є первинним документом.

Доречно додати, що до 16 травня 2002 р. діяли обов`язкові для застосування Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. №452 та Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №473, які втратили чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. №630 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України». При цьому, замість втративших чинність типових положень, нові не приймались. На теперішній час у сфері калькуляції собівартості продукції діють деякі методичні рекомендації, які не мають обов`язкового характеру. Факт державного дерегулювання калькуляції собівартості продукції вказує на те, що калькуляція, її процес та документи, складені під час її виконання, не підпадають під обов`язкові державні правила, а тому і не можуть розглядатись в якості первинних документів бухгалтерського обліку.

Вирішуючи питання обґрунтованості доводу апелянта/відповідача про порушення ТОВ «Д.Енерджи» порядку ведення касових операцій апеляційний суд, як і суд першої інстанції виходить з того, що в період, охоплений перевіркою, ліміт залишку готівки в касі ТОВ «Д.Енерджи» складав 170,0, 4 743,0 і 36 907,0 грн. Протягом 2016-2017 р.р. позивач оформив видачу готівки з каси на загальну суму 3 011 087,94 грн. видатковими касовими ордерами, в яких не заповнені такі реквізити, як дані одержувача коштів та його підпис, що, на думку апелянта/відповідача, є порушенням гл. 3 п. 3.5. і п. 3.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №637№637. Відповідач посилається на норми гл. 7 п. 7.24. Положення №637, яким встановлено, що касові ордери, в яких відсутній підпис одержувача, до уваги не беруться і вся сума готівки додається до залишку готівки в касі в день, у якому оформлені такі видаткові документи. Так як на видаткових касових ордерах, наданих інспекторам під час перевірки, відсутній підпис одержувача коштів, відповідач вважає, що такі ордери не повинні братись до уваги і зазначена в них сума готівки обліковується в якості залишку готівки в касі.

Позивач, заперечуючи наявність таких порушень, зазначив, що за приписами гл. 3 п. 3.10. абз. 5 Положення №637, у видаткових касових ордерах, які оформлюються для здавання готівки до банку, реквізит «Одержав» не заповнюється, а тому ліміт залишку готівки в касі ним не перевищений.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2016-2017 р.р. позивач оформив 71 видатковий касовий ордер, в яких графи «Одержав» та «Підпис одержувача» не заповнені (Т. 1 а.с. 99-232).

Нормативним актом, який регулює спірні правовідносини є вищевказане Положення №637, норми якого були чинними у період з 2015 р. до листопада 2017 р. (Положення №637 втратило чинність 29 грудня 2017 р.).

Як зазначено в преамбулі Положення №637, воно визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

Відповідно до гл. 3 п. 3.4. Положення №637, видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником.

У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред`явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гл. 3 п. 3.5. Положення №637).

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абз. 2 того ж пункту).

Пункт 3.6. гл. 3 Положення №637 містить застереження про те, що видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості.

Таким чином, загальним правилом оформлення видаткових касових ордерів, є зазначення в них даних особи-одержувача коштів та засвідчення ним факту отримання коштів власним підписом. В разі відсутності таких даних, видатковий касовий ордер не є доказом виведення залишку готівки з касі.

Водночас Положення №637 містить і виключення з цього загального правила.

Так, згідно з гл. 3 п. 3.7. абз. 1 Положення №637, видача готівки з каси для здавання її до банку оформляється видатковим касовим ордером.

У касових ордерах, які оформляються на загальну суму проведених підприємством касових операцій (видача готівки за видатковими відомостями, електронними платіжними засобами, здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі тощо), реквізит «Одержав» або «Прийнято від» не заповнюється (гл. 3 п. 3.10. абз. 5 Положення №637).

Пунктом 3.7. абз. 2 гл. 3 Положення №637 встановлено, що документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та відбитком печатки (штампа) банку. Документом, що свідчить про здавання виручки до банку через інкасаторів, є копія супровідної відомості до сумки з готівковою виручкою (готівкою), засвідчена підписом та відбитком печатки інкасатора-збирача.

Отже, якщо готівка з каси підприємства видається з метою її здачі до банку, так само складається видатковий касовий ордер, який засвідчує факт виведення коштів з каси підприємства, але графа «Одержав» в такому ордері не заповнюється, так як фактично одержувачем коштів є банк, який для підтвердження надходження коштів складає або квитанцію до свого прибуткового касового ордеру, примірник якої надається особі, яка здала кошти до банку, або, якщо кошти здаються інкасатору, останній видає копію супровідної відомості до сумки.

Як свідчать надані позивачем копії видаткових касових ордерів та квитанцій банку, позивач діяв у відповідності до вищенаведених норм Положення №637: на видачу коштів з каси ним складались видаткові касові ордери, які не містять підпису одержувача і в той же день готівка в повній сумі здавалась до банку, що підтверджується відповідними квитанціями банку (Т. 1 а.с. 99-232).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 31 жовтня 2018 р. у справі №810/656/17 (рішення суду доступне за посиланням в Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/Review/77537810).

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в діях позивача відсутнє порушення порядку ведення касових операцій, а тому нарахування штрафу з цього приводу є незаконним і відповідне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Слід наголосити на тому, що частинами 1 та 2 статті 2 КАС України установлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень збоку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував.

У зв`язку з цим, за результатом апеляційного розгляду даної справи колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Миколаївській області від 12 березня 2019 р. №00015751410 та №00015761406 щодо ТОВ «Д.Енерджи» не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та прийняті без урахування усіх фактичних обставин, з порушенням його прав.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «Д.Енерджи».

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно з`ясував усі обставини справи, оскаржуване рішення ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга ГУ ДПС у Миколаївській області задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідачВ.О.Скрипченко

СуддяІ.П.Косцова

СуддяЮ.В.Осіпов