Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 309/2690/16-ц

провадження № 61-42334св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: Горінчевська сільська рада Хустського району Закарпатської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа - приватний нотаріус Хустського нотаріального округу Рошинець Наталія Павлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2017 року у складі судді Волощук О. Я. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2018 року в складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю., та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Горінчевської сільської ради Хустського району Закарпатської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - приватний нотаріус Хустського нотаріального округу Рошинець Н. П., про визнання права власності на частину житлового будинку та господарських будівель, визнання недійсним і скасування рішення виконкому Горінчевської сільської ради, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на жилий будинок, визнання недійсним договору дарування будинку з надвірними спорудами та визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку.

На обґрунтування свого позову посилалися на те, що вони є рідними сестрами та народжені від шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Їх бабусею по батьковій лінії - ОСОБА_9 , було подаровано батькові будинок АДРЕСА_1 , нумерація якого з 1970 року в урочищі «Ділок» - № 26. Їх батько ще до укладення шлюбу в 1929 році збудував до будинку літню кухні та хлів. Ці обставини підтверджуються архівними довідками та даними погосподарських книг. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько ОСОБА_7 помер. За життя заповіту не склав. Спадкоємцями за законом померлого ОСОБА_10 були його дружина - ОСОБА_8 , та діти - позивачі, які спадщину прийняли однак спадкових прав не оформили. Таким чином, вони мають право на 4/5 зазначених вище будинку, літньої кухні та хліва. Однак, рішення ВК Горінчевської сільської ради від 26 березня 1999 року № 8 оформлено право власності на домоволодіння у АДРЕСА_2 , за ОСОБА_8 одноособово та видано їй свідоцтво про право власності на нерухоме майно. 03 червня 1999 року ОСОБА_8 подарувала указане нерухоме майно своїй дочці - ОСОБА_5 , а та у свою чергу продала його згідно з договором купівлі-продажу від 22 січня 2015 року ОСОБА_6 . Вважали, що указані рішення сільської ради, свідоцтво про право власності та договори порушують їх права на будинок з прибудовами.

Посилаючись на викладене та статті 392, 393 ЦК України, після уточнення позовних вимог, просили суд: визнати право власності на 1/5 частини житлового будинку (1918 року побудови), літньої кухні та хліва (1929 року побудови), розташованих у АДРЕСА_2, як на спадкове майно ОСОБА_7 за кожним з позивачів; визнати протиправним і скасувати рішення ВК Горінчевської сільської ради від 26 березня 1999 року № 8 в частині оформлення права власності на 4/5 частини домоволодіння в АДРЕСА_2 , за ОСОБА_8 ; визнати незаконним та скасувати Свідоцтво про право власності на жилий будинок, видане Горінчівською сільською радою 25 травня 1999 року у частині оформлення за ОСОБА_8 права власності на 4/5 частини домоволодіння у АДРЕСА_2 ; визнати недійсним договір дарування будинку з надвірними спорудами в частині відчуження 4/5 частини нерухомого майна, укладеного 03 червня 1999 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку з прибудовами в частині відчуження 4/5 частини нерухомого майна, укладеного 22 січня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2017 року закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про скасування рішення виконавчого комітету Горінчевської сільської ради від 26 березня 1999 року № 8, скасування свідоцтва про право власності на жилий будинок, визнання недійсним договору дарування будинку з надвірними спорудами.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання права власності на частину житлового будинку та господарських споруд, визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Горінчівської сільської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на жилий будинок, про визнання недійсним договору дарування будинку з надвірними спорудами в частині позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про скасування рішення Горінчівської сільської ради від 26 березня 1999 року № 8 про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_8 , скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсним договору дарування будинку від 03 червня 1999 року, суд першої інстанції виходив із того, що є рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2011 року, яке набрало законної сили прийняте з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано право на спадкування за померлим у 1954 році батьком ОСОБА_7 по 1/5 частини кожній житлового будинку 1918 року побудови, літньої кухні та хліва 1929 року побудови, що були розташовані у АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, встановивши, що будинок 1918 року побудови та прилеглі будівлі літньої кухні та хліва, збудовані батьком позивачів знесені, вважав, що суд не може постановити рішення про визнання права власності на дане майно з причин його відсутності, водночас виходив із засад законності та справедливості, дійшов висновку про визнання права на спадкування позивачів по 1/5 частини кожній житлового будинку 1918 року побудови, літньої кухні та хліва 1029 року побудови, що були розташовані за указаною адресою за позивачами із похідними від цього правом відшкодування шкоди втраченого майна.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , від імені яких діє представник ОСОБА_11 залишено без задоволення. Ухвала Хустського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2017 року залишена без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України для закриття провадження у справі в частині позовних вимог.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження в частині позовних вимог та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У березні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий апеляційний розгляд.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі мотивована тим, що у судів не було підстав для застосування до даних позовних вимог пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

Касаційна скарга на постанову апеляційного суду мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову і не врахував вимоги статей 54, 58, 416, 418, 420, 429, 431 ЦК УРСР (1922 року).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив, у якому зазначила, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду про закриття провадження у справі є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

У червні 2019 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив, у якому посилалася на те, що доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки доказів, яким надана належна оцінка судом апеляційної інстанції. Рішення суду апеляційної інстанції вважала законим і обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 є рідними сестрами, та народжені від шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Бабою позивачів по батьковій лінії ОСОБА_9 було подаровано батькові будинок АДРЕСА_1 ( у подальшому адреса змінена на «Ділок», № 26), за яким рахувався хлів 1929 року забудови. Дані обставини підтверджуються архівними довідками та викопіюванням з погосподарських книг за 1960-1970 роки. (т.1, а.с.21-27).

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивачів - ОСОБА_7 , помер (т.1 а.с.15). За життя ОСОБА_7 заповіту не склав. Спадкоємцями за законом за померлим ОСОБА_7 , були його дружина - ОСОБА_8 , та діти - позивачі у справі, які спадщину прийняли, позаяк були на той час неповнолітніми та проживали в батьківському будинку.

Також з матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням загальних зборів колгоспу «Більшовик» від 15 квітня 1962 року ОСОБА_8 було надано дозвіл на будівництво будинку (т.1, а.с.70).

З викопіювань з погосподарських книг за 1970-1980 роки встановлено, що будинок за адресою АДРЕСА_2 , побудовано у 1976 році, де головою дворогосподарства зазначена ОСОБА_8 (т.2 а.с. 60-69)

Рішенням ВК Горінчівської сільської ради від 26 березня 1999 року № 8 оформлено право власності на домобудівлю у АДРЕСА_2 , за ОСОБА_8 у цілому (т.1, а.с.17).

Згідно з договором дарування від 03 червня 1999 року ОСОБА_8 подарувала будинок за адресою: АДРЕСА_2 , своїй дочці - ОСОБА_5 (т.1 а.с.16).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 січня 2015 року ОСОБА_5 відчужила будинок за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 .

Також встановлено, що під час розгляду цивільної справи № 2-44/2011 ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 19 квітня 2012 року встановлено те, що позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не доведено своїх прав на будинок АДРЕСА_2 , позаяк такий збудований ОСОБА_8 після смерті їх батька, а рішення Горінчівської сільської ради від 26 березня 1999 року № 8, Свідоцтво про право власності на домоволодіння, а також договір дарування від 03 червня 1999 року прав позивачів не порушують.

Судом встановлено, що будинок 1918 року побудови, що належав ОСОБА_7 , було розібрано у 2008 році та наразі не існує як предмет матеріального світу, що підтверджено Актом комісії Горінчівської сільської ради від 18 липня 2018 року № 219, згідно з яким на території дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться будинок 1970-х років побудови, літня кухня із цегли 1990-х років побудови та сарай 1960-х років побудови (т. 3, а.с.33).

Крім того, жодними документами не зафіксовано існування літньої кухні 1929 року побудови. У наявних в матеріалах справи погосподарських книгах за 1970-1980 роки відсутні записи про літню кухню 1929 року побудови. У оспорюваних договорах вказано, що до житлового будинку відноситься надвірні споруди: під літерою Б) сарай-літня кухня з цегли. Однак, згідно з указаним комісійним актом від 18 липня 2018 року така літня кухня із цегли збудована в 1990-х роках, а тому не могла належати батьку позивачів. Щодо хліва 1929 року побудови, то наявність такого відображена в погосподарських книгах за 1977-1895 роки. Однак, починаючи з 1986 року в погосподарських книгах не відображено наявність хліву 1929 року побудови, натомість вказано про сарай 1960 року побудови (т. 3, а.с. 68-69), що узгоджується з актом від 18 липня 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, встановивши, що будинок 1918 року побудови та літня кухня і хлів 1929 року побудови наразі не існують, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Встановлено, що рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку та господарських споруд, визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Горінчівської сільської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на жилий будинок, про визнання недійсним договору дарування будинку з надвірними спорудами в частині позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про скасування рішення Горінчівської сільської ради від 26 березня 1999 року № 8 про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_8 , скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсним договору дарування будинку від 03 червня 1999 року відмовлено. Рішення набрало законної сили 14 вересня 2011 року.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що вимоги, заявлені позивачем у даній справі були предметом розгляду у іншій цивільній справі, за результатами розгляду якої прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 205 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Враховуючи те, що спір по суті апеляційним судом вирішено правильно і законно, а рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2017 року, постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 10 липня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун