Справа № 210/4219/19

Провадження № 2/210/522/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"25" травня 2020 р. Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Літвіненко Н.А.,

при секретарі Таранущенко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Дніпропетровській області про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду соціального страхування України в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Дніпропетровській області про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, посилаючись на те, що вона в 2012 році познайомилася з ОСОБА_2 і з 2013 року вони з ним стали мешкати разом за місцем реєстрації та проживання останнього - в квартирі АДРЕСА_1 . При цьому в них склалися фактичні шлюбні стосунки, вони вели спільне господарство, планували в наступному зареєструвати шлюб, народити дітей. Вони працювали, всю зарплатню витрачали на забезпечення себе та накопичували гроші на майбутнє забезпечення їх сім`ї.

Але ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_2 трагічно загинув під час нещасного випадку на виробництві,.

3 ОСОБА_2 до дня його смерті ми проживали разом однією сім`єю як подружжя, вели спільне господарство, зарплату обох разом витрачали на придбання продуктів харчування, одягу, сплату комунальних платежів, а залишки накопичували для створення в майбутньому зaтишнoгo житла і народження і забезпечення спільної дитини, про яку вони мріяли.

Після смерті ОСОБА_2 вона залишилася самотня, свою сім`ю не склала, дітей не має, офіційно не працевлаштована, має лише випадкові заробітки і потерпаю матеріально.

Нещодавно їй стало відомо, що вона, як член сім`ї загиблого від нещасного випадку, може звернутися до Криворізького відділення Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області і отримати матеріальну компенсацію в зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 , з яким вони разом поживали і перебували в фактичних шлюбних стосунках.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 28.12.2014 р. у разі смерті потерпілого право на одержання страхових виплат мають дружина(чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім`ї.

Відповідну заяву до Фонду соціального страхування вона подала. Але , оскільки з загиблим ОСОБА_2 вони не перебували в зареєстрованому шлюбі, начальником зазначеного Відділення Фонду мені в усному порядку було відмовлено в цьому і запропоновано звернутися до суду для встановлення факту мого спільного проживання з нині померлим ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу і визнання її членом сім`ї померлого.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, де вказала, що мешкала без реєстрації шлюбу з загиблим на виробництві ПАТ „Арселор Міттал Кривий Ріг" ОСОБА_2 .

Позивачка в своїй заяві стверджує, що з 2013 року вона перебувала в шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , весь час вони мешкали однією сім`єю

за адресою АДРЕСА_1 ., планували в наступному

зареєструвати шлюб, народити дітей.

Але ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 трагічно загинувпід час нещасного випадку на виробництві.

Для страхової виплати у зв`язку з загибеллю її цивільного чоловіка їй необхідно встановити факт сумісного проживання з ним, а також право на такі страхові виплати .

Просимо суд звернути увагу на те що, як вбачається з позовної заяви, позивачка розпочала мешкати з загиблим ОСОБА_3 6 років потому як він загинув, що унеможливлює будь які подружні відносини.

„Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону від 23 вересня 1999 року № 1105 - XIV та змін відповідно до Закону України від 18 вересня 2018 року № 2542 - VIII « Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування », Закону від 14 жовтня 1992 року Ne 2694-ХІІ „ Про охорону праці "(в редакції Закону від 21 листопада 2002 року Ns 229-1V), Кодексу законів про працю України, а також законодавчих та інших нормативно - правових актів у тій їх частині, що не суперечить Закону №11 -VIII.

Пункт 5 статі 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від

нещасного випадку на виробництві й професійному захворюванні» визначає що "Нещасний випадок - це обмежена в часі подія на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обов`язків, в наслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть.

Під час виконання трудових обов`язків ОСОБА_2 стався нещасний випадок внаслідок чого останній помер.

За наслідками нещасного випадку складено Акт Н-1 та Акту спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком де зазначено місце мешкання потерпілого, що він не одружений, членів родини які перебувають на утриманні померлого не мав.

Акт набирає чинності з моменту складання.

Відповідно до п.47 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого Постановою КМ України №1112 від 25.08.2004р. - "У разі незгоди роботодавця, потерпілого або члена його сім`ї чи особи, яка представляє його інтереси, із змістом затвердженого акта форми Н-5, форми Н-1 (або форми НПВ ) рішення спеціальної комісії може бути оскаржено у судовому порядку ".

На теперішній час акт Н-1 позивачкою не оскаржений і є чинним.

Позивачка звертаючись до суду з позовною заявою про встановлення факту спільного проживання

чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в 2019році пропустила строк позовної давності оскільки, позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як вбачається з наданих позивачкою документів, строк позовної давності на встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу розпочався з моменту смерті ОСОБА_2 , тобто в серпні 2007року і закінчився в серпні 2010року.

ст. 267 ЦК визначає, що виконання зобов`язання після спливу позовної давності не є підставою для повернення виконаного, незалежно від того, знала чи не знала особа- виконавець зобов`язання про сплив строку позовної давності. Цією ж статтею встановлений обов`язок суду прийняти позовну заяву про захист цивільного права або інтересу, незалежно від спливу позовної давності.

У відповідності до ч. З ст. 267 ЦК, суд зобов`язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. За своїм процесуальним змістом заява про застосування позовної давності є клопотанням про відновлення пропущеного строку позовної давності і остання повинна містити посилання на певні обставини або причини, які є підставами для поновлення пропущених строків позовної давності з відповідними календарними розрахунками, а також докази та вимоги сторони щодо відновлення пропущених строків. За правилами господарського судочинства така заява (клопотання) має подаватися до суду у письмовому вигляді. Доцільним, але не обов`язковим, видається подання такої заяви у письмовому вигляді і у межах цивільного судочинства.

Позивачкою клопотанням про відновлення пропущеного строку позовної давності не подавалося і така вимога в позовній заяві не порушувалася.

ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов`язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові.

У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов`язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.

ч. 5 ст. 267 ЦК припускає можливість визнання судом поважними певних причин пропуску позовної давності, однак не містить переліку таких причин. Виходячи з загальних Засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Згідно зі статтею 36 Закону України « Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від

28 грудня 2014 року № 77 - VIII: - Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із:

1)втрати страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2)страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3)страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4)страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Відповідно до ст. 41 Закону України « Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 28 грудня 2014 року № 77 - VIII - « У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.