ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2020 року
м. Київ
справа № 638/13250/16-а
адміністративне провадження № К/9901/32304/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова
про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова
на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Шишкіна О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Бартош Н.С., суддів Присяжнюк О.В , Курило Л.В.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Харкова (далі також - відповідач), в якому просив:
визнати незаконними дії Управління пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Харкова щодо відмови від 16 лютого 2016 року у призначенні (продовженні) позивачу виплат пенсії у зв`язку з втратою годувальника на період навчання з 1 грудня 2015 року по 17 травня 2017 року, тобто до досягнення 23 років;
зобов`язати відповідача призначити позивачу виплату пенсії по втраті годувальника на період з 1 грудня 2015 року по 17 травня 2017 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2015 року по 14 лютого 2016 року залишені без розгляду.
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, дійшов висновку, що Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України є науковою установою, яка повноважна здійснювати учбову діяльність на рівні підготовки наукових кадрів через систему аспірантури, а тому відмова відповідача у продовженні виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника є неправомірною.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, зокрема, дітям, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.
Відповідач погоджується, що пенсія по втраті годувальника призначається аспірантам, які навчаються у вищих навчальних закладах. Натомість для осіб, які навчаються в аспірантурі в наукових установах це право не передбачено.
Оскільки позивачем не надано документів, що установа, в якій він навчається є вищим навчальним закладом, тому, на думку відповідача, підстав для продовження виплати пенсії позивачу по втраті годувальника не має.
Позиція інших учасників справи
Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №638/13250/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 22 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №638/13250/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 червня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , про що в книзі реєстрації смертей 21 березня 2011 року зроблено відповідний запис №4017. Цей факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції 21 березня 2011 року.
Також, судами встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова 19 березня 1999 року.
У зв`язку зі смертю батька, ОСОБА_1 була призначена пенсія по втраті годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 18 березня 2011 року, яка виплачувалась на період його навчання у вищому навчальному закладі, який він закінчив 30 червня 2015 року. Виплата була припинена у зв`язку із закінченням навчання та отримання ступеню магістра.
Згідно довідки №1054-0105-55 від 11 грудня 2015 року, ОСОБА_1 відповідно до наказу №26 «А» від 1 грудня 2015 року зарахований на навчання до НДІ ВПЗ імені акад. В.В. Сташиса НАПрН України до аспірантури, з відривом від виробництва на оплатній основі за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність.
У зв`язку з цим, позивач 16 лютого 2016 року звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова із заявою про подовження виплати йому пенсії у зв`язку з втратою годувальника, але листом від 16 лютого 2016 року № 2183-02/26 Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова відмовило у подовженні виплат позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника як особі, яка навчається в аспірантурі, оскільки з наданої ОСОБА_1 довідки не вбачається, що він навчається в аспірантурі вищого навчального закладу, тому для подовження виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника підстав немає.
Також судами було встановлено, що Науково-дослідним інститутом вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України (далі - НДІ ВПЗ ім. акад. В.В. Сташиса НАПрНУ) у 1999 році згідно із рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти України від 22 квітня 1999 року була відкрита аспірантура, яка функціонує відповідно до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №309 від 1 березня 1999 року (постанова втратила чинність з 1 січня 2019 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України №261 від 23 березня 2016 року, однак була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій; далі - Положення №309).
Крім того, 10 грудня 2015 року відповідно до умов Договору, укладеного між Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, в особі ректора академіка НАН України Тація В.Я. , та НДІ ВПЗ ім. академіка В.В. Сташиса, між НДІ ВПЗ ім. академіка В.В.Сташиса НАПрН України, на базі Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та НДІ ВПЗ ім. академіка В.В. Сташиса створено спільний Науково-освітній центр. Згідно умов Договору Центр є спільним науково-освітнім підрозділом без статусу юридичної особи і перебуває у подвійному підпорядкуванні Університету та НДІ ВПЗ. Основними завданнями Центру є підготовка фахівців на бакалаврському, магістерському, освітньо-науковому та науковому рівнях вищої освіти, здійснення післядипломної освіти шляхом спільної організації й надання освітніх послуг за узгодженою між Університетом та НДІ ВПЗ освітньо-науковою програмою та проведення наукових досліджень у галузі боротьби зі злочинністю та корупцією.
12 січня 2016 року між НДІ ВПЗ ім. академіка В.В. Сташиса та Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого було укладено договір про наукове співробітництво у галузі підготовки фахівців вищої освіти.
Відповідно до пункту 1.12. Договору підготовка докторів філософії за освітньо-науковою програмою узгоджується між вищим навчальним закладом Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого і науковою установою НДІ ВПЗ ім. академіка В.В. Сташиса, здійснюється Університетом, а забезпечення проведення наукових досліджень згідно з індивідуальним планом наукової роботи здійснюється НДІ ВПЗ відповідно до пункту 4 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах) №261 від 23 березня 2016 року.
Відповідно до пункту 7 розд. Статуту НДІ ВПЗ ім. акад. В.В. Сташиса НАПрНУ, основними завданнями Iнституту є, зокрема: проведення фундаментальних досліджень та прикладних наукових розробок у галузі держави і права; надання наукових, науково-технічних, освітніх та інших послуг відповідно до законодавства; проведення наукових, науково-технічних та судових експертиз відповідно до чинного законодавства; підготовка наукових кадрів і підвищення їх кваліфікації та ін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що Законом №1058-IV передбачається право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника лише тим аспірантам, які навчаються у вищих навчальних закладах, а для осіб, які навчаються в аспірантурі у наукових установах таке право не передбачено, однак суди попередніх інстанцій неправильно застосувавши положення статті 36 вказаного Закону, дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову.
З приводу таких доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини другої статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, зокрема, дітям, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.
Перелік типів вищих навчальних закладів наведений у статті 28 Закону України «Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556-VII), відповідно до пункту 2 частини першої якої академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов`язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 26 Закону №1556-VII основними завданнями вищого навчального закладу є: для університетів, академій, інститутів - провадження наукової діяльності шляхом проведення наукових досліджень і забезпечення творчої діяльності учасників освітнього процесу, підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації і використання отриманих результатів в освітньому процесі.
Діяльність у галузі підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів регламентована Положенням № 309, яке є обов`язковим для всіх вищих навчальних закладів та наукових установ України незалежно від їх підпорядкованості та форми власності, де абз. 2 п. 1 встановлено, що аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Аспірантура і докторантура відкривається при вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти, у наукових установах, які мають висококваліфіковані науково-педагогічні та наукові кадри, сучасну науково-дослідну експериментальну та матеріальну базу.
Відповідно до пункту 2 частини 7 Закону №1556-VII структурними підрозділами вищого навчального закладу можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні, науково-виробничі та проектні інститути, навчально-науково-виробничі центри (сектори, частини, комплекси тощо), дослідні станції, конструкторські бюро, відділи аспірантури і докторантури, навчально-виробничі комбінати, експериментальні підприємства, клінічні бази закладів медичної освіти, університетські клініки та лікарні, юридичні клініки, полігони, наукові парки, технопарки, оперні студії, навчальні театри, філармонії, інші підрозділи, що забезпечують практичну підготовку фахівців певних спеціальностей та/або проводять наукові дослідження.
З аналізу наведених вище норм права вбачається, що аспірантура є формою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у вищих навчальних закладах певного рівня акредитації і науково-дослідних установах, де є кваліфіковане наукове керівництво і сучасна експериментальна база, а аспірант - є особою, яка навчається у вищому навчальному закладі, що свідчить про те, що навчання в аспірантурі передбачає навчання в одному із вищих навчальних закладів, на базі якого її створено і не може розглядатися окремо від цього закладу.
Так, судами попередніх інстанцій було встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач навчався в аспірантурі, яка є структурним підрозділом вищого навчального закладу, а тому, відповідач відмовляючи позивачу у продовженні виплати пенсії по втраті годувальника діяв протиправно.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 36 Закону №1058-IV не знайшли свого підтвердження.
Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: Н.В. Коваленко
С.М. Чиркін
