ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.06.2020Справа № 910/15809/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Берізка" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер" (м. Київ)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Швець Олександр Павлович (м. Київ)

Про визнання недійсними договорів позики, іпотеки, скасування записів

Господарський суд міста Києва у складі судді Ващенко Т.М.

за участю секретаря судового засідання

Шаповалова А.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Гаврилова І.А.

від відповідача: Некрасов О.С.

від третьої особи: Мостовий О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Берізка" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер" про:

- визнання недійсним з моменту укладення договору позики від 22 квітня 2019 року, підписаного між позивачем та відповідачем;

- визнання недійсним з моменту укладення договору іпотеки, підписаного 26.04.19. між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О., зареєстрований в реєстрі за № 2006;

- скасування запису про іпотеку № 31378800, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682745 від 26.04.2019 року стосовно об`єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 (літера "А" загальною площею 360, 3 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, будинок 7 (сім), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820659080000;

- скасування запису про іпотеку 31378852, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682826 від 26.04.2019 року стосовно об`єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 11,12 (літера "А" загальною площею 443, 7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, будинок 7 (сім), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820678280000.

- скасування запису про обтяження № 31378889, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682869 від 26.04.2019 року стосовно об`єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 (літера "А" загальною площею 360, 3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, будинок 7 (сім), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820659080000.

- скасування запису про обтяження № 31378910, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682908 від 26.04.2019 року стосовно об`єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 11,12 (літера "А" загальною площею 443, 7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, будинок 7 (сім), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820678280000.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ч. 2 ст. 44 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.19. відкрито провадження у справі № 910/15809/19 та призначено підготовче засідання на 10.12.19.

10.12.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 16.01.20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.19. залучено до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Швеця Олександра Павловича .

17.12.19. відповідачем подано клопотання про призначення судової експертизи та письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

08.01.20. третьою особою подано письмові пояснення.

16.01.20. позивачем подано заперечення на клопотання про призначення судової експертизи та відповідь на відзив.

16.01.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та оголошення перерви в підготовчому засіданні до 06.02.20.

05.02.20. третьою особою подано клопотання про призначення судової експертизи.

06.02.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 13.02.20.

13.02.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвали про відмову в задоволенні клопотань відповідача та третьої особи про призначення судової експертизи, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.02.20.

27.02.20. третьою особою подано додаткові пояснення по справі.

27.02.20., 05.03.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 05.03.20., 31.03.20.

Засідання, призначене на 31.03.20. не відбулось, з огляду на що ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.20. призначено судове засідання по розгляду справи по суті на 05.05.20.

05.05.20., 26.05.20., 04.06.20., 11.06.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 26.05.20., 04.06.20., 11.06.20., 16.06.20.

В судовому засіданні 16.06.20. позивачем підтримано свої позовні вимог, відповідач та третя особа проти позову заперечували.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.06.20. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.04.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Флет Мейкер» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берізка» (позичальник) було укладено договір позики, згідно п.1 якого позичальник позичає у позикодавця 12 000 000 грн.

Згідно п.2 договору позики від 22.04.2019р. договір не передбачає нарахування процентів або надання будь-яких компенсацій як сплати за використання позики.

У п.3 договору від 22.04.2019р. вказано, що позичальник зобов`язаний повернути всю суму позики в строк до 22.10.2019р. включно.

Договір вважається укладеним з моменту переказу позикодавцем грошей та діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п.4 договору позики від 22.04.2019р.).

Вказаний правочин з боку позичальника підписано директором - Швець О.П., а збоку позикодавця також керівником товариства - Алієвим Ялчин Магомед Огли.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх обов`язків за договором позики від 22.04.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Флет Мейкер» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берізка» (іпотекодавець) 26.04.2019р, було укладено договір іпотеки, за умовами п.1.1 якого іпотекодавець з метою забезпечення повного виконання зобов`язання, передає в іпотеку, а іпотекодавець приймає в іпотеку на умовах, визначених в цьому договорі, нерухоме майно зазначене в ст.2 цього договору.

Відповідно до п.1.2 договору від 26.04.2019р. іпотекою за цим договором забезпечується виконання зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю «Берізка» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Флет Мейкер», що виникає з договору позики від 22.04.2019р. з відповідними змінами та доповненнями до нього, а саме зобов`язання іпотекодавця повернути іпотекодержателю позику в сумі 12 000 000 грн. (основне зобов`язання) до 03.06.2019р. включно або в інший строк, визначений сторонами.

За умовами п.2.1 договору іпотеки від 26.04.2019р. предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: група нежитлових приміщень №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 (літера «А» загальною площею 360,3 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Набережно-Лугова, буд.7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820659080000; група нежитлових приміщень №11, 12 (літера «А», загальною площею 443,7 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Набережно-Лугова, буд.7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820678280000.

Пунктом 2.4 договору іпотеки унормовано, що за погодженням сторін на момент укладання цього договору вартість предмету іпотеки складає 3 300 000 грн.

Згідно п.3.1 договору іпотеки предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні іпотекодавця протягом всього строку дії цього договору. Право іпотекодавця володіти та користуватись предметом іпотеки протягом всього строку дії цього договору охоплює всі дії, спрямовані на використання предмету іпотеки відповідно до його цільового призначення, з урахуванням обмежень та заборон, встановлених цим договором та/або чинним законодавством України.

У статті 6 договору контрагентами було погоджено порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки.

Цей договір, за умовами його підписання сторонами, набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання основного зобов`язання. Сторони дійшли згоди про те, що одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору на предмет іпотеки, на підставі відповідного повідомлення іпотекодержателя відповідному нотаріусу, накладається заборона на відчуження, а іпотека (обтяження іпотекою) предмету іпотеки підлягає державній реєстрації, в порядку, встановленому чинним законодавством України (п.7.6 договору іпотеки від 26.04.2019р.).

Договір іпотеки від 26.04.2019р. з боку іпотекодавця підписано директором - Швець О.П., а збоку іпотекодержателя також керівником товариства - Алієвим Ялчин Магомед Огли. Одночасно, означений правочин посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. та зареєстрований в реєстрі за №2006.

Як свідчить представлена суду інформаційна довідка від 17874196 від 27.08.2019р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на підставі договору іпотеки від 26.04.2019р. було внесено наступні записи:

- запис про іпотеку №31378800, вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682745 від 26.04.2019р. стосовно об`єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 (літера «А» загальною площею 360,3 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Набережно-Лугова, буд.7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820659080000);

- запис про іпотеку №31378852, вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682826 від 26.04.2019р. стосовно об`єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень №11, 12 (літера «А», загальною площею 443,7 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Набережно-Лугова, буд.7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820678280000);

- запис про обтяження №31378889, вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682869 від 26.04.2019р. стосовно об`єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 (літера «А» загальною площею 360,3 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Набережно-Лугова, буд.7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820659080000);

- запис про обтяження №31378910, вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682908 від 26.04.2019р. стосовно об`єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень №11, 12 (літера «А», загальною площею 443,7 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Набережно-Лугова, буд.7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820678280000).

Одночасно, матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжних доручень №1 від 22.04.20198р., №2 від 25.04.2019р., №3 від 26.04.2019р., №4 від 02.05.2019р. позикодавцем було перераховано на рахунок позичальника суму позики.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про іпотеку» унормовано, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору від 22.04.2019р. позики та договору іпотеки від 26.04.2019р., керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору позики та договору іпотеки, а отже, спірні правочини є укладеними.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Зазначена правова позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 21.01.2020р. по справі №21/89б/2011.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Наразі, обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсним договору позики позивач посилається на те, що у директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка» були відсутні достатні повноваження на укладання вказаного правочину, оскільки згідно ч.2 ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників, тоді як у даному випадку відповідного рішення вищим органом управління позичальника не приймалось та відповідно повноважень на укладання такого правочину виконавчому органу товариства надано не було. Одночасно, недійсність договору іпотеки зумовлюється наявністю підстав для визнання недійсним основного зобов`язання.

Відповідачем проти задоволення позовних вимог було надано заперечення, оскільки, на думку вказаного учасника судового процесу, заявником надано невірне тлумачення норми ч.2 ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а у період укладання оспорюваних договорів чинними були положення статуту товариства, який не було приведено у відповідність до вказаного нормативно-правового акту. Відповідачем у відзиві наголошено, що статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка» не містить жодних обмежень повноважень директора товариства. Крім того, відповідачем наголошено на тому, що позивачем не вірно визначено вартість чистих активів товариства, а саме не було враховано дійсну вартість майна, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Берізка».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

17.06.2018р. набув чинності Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників.

Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (ст.28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

У ч.2 ст.30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що до компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.

Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення) (ч.ч.1, 2 ст.39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Частинами 1, 2 ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

Частина 2 ст.44 Закону є імперативною нормою, яка вказує на необхідність надання згоди загальними зборами у будь-якому випадку, якщо йдеться про вчинення правочину, вартість якого станом на дату вчинення перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу.

Таким чином, для правильного застосування вказаної норми є встановлення: який конкретно розмір вартості майна, робіт або послуг був саме на момент вчинення правочину, оскільки згода мала надаватися саме на вчинення правочину і відповідність договору вищевказаній правовій нормі оцінюється саме станом на момент його вчинення. Який конкретно розмір вартості чистих активів товариства був станом на кінець попереднього кварталу до моменту вчинення правочину. Вказану правову викладено у постанові Верховного Суду від 12.12.2019р. по справі №916/40/19.

Як вказувалось вище, 22.11.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Флет Мейкер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берізка» було укладено договір позики, згідно п.1 якого позичальник позичає у позикодавця 12 000 000 грн.

Тобто, зі змісту укладеного між сторонами правочину полягає, що вартість предмету позики складає 12 000 000 грн.

Щодо вартості чистих активів Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка» станом на кінець попереднього кварталу до моменту вчинення оспорюваного правочину суд зазначає наступне.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Під чистими активами слід розуміти суму активів за вирахуванням зобов`язань. Вказану правову позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 12.12.2019р. по справі №916/40/19.

За таких обставин, при наданні оцінки правочину на предмет відповідності 2 ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» судом повинно бути оцінено вартість чистих активів товариства, проте, ніяким чином не ринкову вартість майна такого суб`єкта господарювання.

Частиною 3 ст.11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» унормовано, що для мікропідприємств, малих підприємств, непідприємницьких товариств і представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності, крім тих, що зобов`язані складати фінансову звітність за міжнародними стандартами, встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу та звіту про фінансові результати.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев`яти місяців. Крім того, відповідно до облікової політики підприємства фінансова звітність може складатися за інші періоди (ч.1 ст.13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Зміст і форму Фінансової звітності малого підприємства в складі Балансу (форма N 1-м) і Звіту про фінансові результати (форма N 2-м) та порядок її заповнення, а також зміст і форму Фінансової звітності мікропідприємства в складі Балансу (форма N 1-мс) і Звіту про фінансові результати (форма N 2-мс) та порядок її заповнення встановлено Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25 "Спрощена фінансова звітність", який затверджено наказом №39 від 25.02.2000р. Міністерства фінансів України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.03.2000р. за №161/4382. Норми цього Національного положення (стандарту) застосовуються мікропідприємствами, малими підприємствами, непідприємницькими товариствами, представництвами іноземних суб`єктів господарської діяльності та підприємствами, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

У п.1 розділу 1 Положення вказано, що показники звітів наводяться у тисячах гривень з одним десятковим знаком.

Тобто, з системного аналізу наведених правових норм полягає, що суб`єкт господарювання відображає вартість таких показників як активи та зобов`язання в тисячах гривень у балансі та звіті про фінансові результати.

До матеріалів справи надано фінансовий звіт за перший квартал 2019р., тобто станом на кінець попереднього кварталу, який передував укладанню оспорюваного правочину та спрощений фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва станом на 31.12.2018р., фінансова звітність мікропідприємства форма 1-мс станом на 31.12.2019р. (з відміткою про подачу відповідного звіту до органів Держстатистики).

З приводу неподання суду відповідної фінансової звітності за перший квартал 2019р. з відповідною відміткою про подання останнього до органів державної статистики, судом враховано, що станом на момент виникнення спірних правовідносин Порядок подання фінансової звітності було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419.

Згідно п.1 вказаного Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) його дія поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Одночасно, абз.16 п.2 означеного порядку унормовано, що підприємства, яким відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу та звіту про фінансові результати (крім тих, які зобов`язані складати фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності), та підприємства, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів і витрат відповідно до податкового законодавства, подають відповідним органам річну фінансову звітність, передбачену для суб`єктів малого підприємництва.