ОКРЕМА ДУМКА
Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 175/1125/17-ц
провадження № 61-45720св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., касаційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк», підписану представником Вавелюком О. В. задоволено частково. Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року скасовано. Передано справу № 175/1125/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При цьому, колегія суддів застосувала висновки зроблені в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року в справі № 6-648цс16.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що «за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 28 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛК «Автофінанс», нотаріально посвідчено не було».
Аналогічні висновки було зроблено й в інших постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року в справі № 6-648цс16.
Не можу погодитися із застосуванням норм ЦК України про найм транспортного засобу до договору лізингу з таких підстав.
1. У частині другій статті 799 ЦК України встановлено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Правило про необхідність нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу розміщене в § 5 Глави 58 ЦК України.
2. У частині другій статті 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
3. Системне тлумачення частини другої статті 806 ЦК України та § 1 Глави 58 ЦК України свідчить, що у частині другій статті 806 ЦК України закріплена бланкетна норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (§ 1 Глави 58 ЦК України).
4. Відповідно до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватись тільки норми § 1 Глави 58 ЦК України, а не інших параграфів цієї глави. З урахуванням того, що стаття 799 ЦК України розташована у § 5 Глави 58 ЦК України, вона не може бути застосована до інших видів найму, в тому числі й договору лізингу.
5. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5.1. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 лютого 2020 року в справі № 910/2240/19 вказано, що
«відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Отже, системний аналіз зазначеної норми у контексті параграфу 1 глави 58 ЦК України свідчить про те, що ч. 2 ст. 806 ЦК України відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК України), тому до договору лізингу можуть застосовуватися лише норми параграфу 1 глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави. Таку правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 910/2153/19, від 31.10.2019 у справі № 910/2219/19, від 21.11.2019 у справі № 910/2233/19, від 15.01.2020 у справі № 910/2242/19, від 13.02.2020 у справі №910/2117/19 і Верховний Суд не вбачає правових підстав відступати від неї».
6. За таких обставин, колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу прави на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року в справі № 6-648цс16.
Суддя В. І. Крат
