ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року

м.Суми

Справа №584/639/19

Номер провадження 22-ц/816/1364/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 27 лютого 2020 року в складі судді Данік Я.І., ухваленого у м. Путивль, повний текст якого складений 06 березня 2020 року,

в с т а н о в и в:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , який вона в подальшому уточнила, про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними та встановлення факту родинних відносин.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її колишній чоловік ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 4,649 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Мазівської сільської ради Путивльського району Сумської області та з простих іменних акцій Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Мир», місцезнаходження по АДРЕСА_1 . Спадкоємцями ОСОБА_5 був їх спільний з позивачкою син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на час відкриття спадщини був неповнолітнім, тому в силу ч. 4 ст. 1268 ЦК України є таким, що прийняв спадщину, а також дружина спадкодавця ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 14 липня 2006 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 син ОСОБА_6 помер і вона є його спадкоємцем.

Як зазначила позивач, у січні 2019 року вона дізналась про існування спадкового майна після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_5 та про видачу на ім`я ОСОБА_8 відповідних свідоцтв про право на спадщину за законом від 14 липня 2006 року, у зв`язку з чим вважає, що її права та права її сина на спадкування спірного спадкового майна були порушені.

Крім того, вказувала, що у свідоцтві про смерть колишнього чоловіка його прізвище зазначено « ОСОБА_5 », а у свідоцтві про смерть її сина прізвище сина зазначено як « ОСОБА_5 », у той час як у свідоцтві про народження сина його прізвище зазначено російською мовою « ОСОБА_5 », яке перекладається на українську мову як « ОСОБА_5 », так і « ОСОБА_5 », проте, вказані обставини унеможливлюють підтвердження факту родинних відносин між померлими.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила суд:

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані 14 липня 2006 року Буринською районною державною нотаріальною конторою Сумської області на ім`я ОСОБА_8 та зареєстровані в реєстрі за № 676 та № 677,

- встановити факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 перебував у родинних відносинах з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 і був його сином (а.с. 77-79).

Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 27 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано частково недійсними:

- свідоцтво про право на спадщину, видане 14 липня 2006 року ОСОБА_8 державним нотаріусом Буринської районної державної нотаріальної контори Анохіним О.В за реєстровим номером № 676 в частині успадкування нею після смерті ОСОБА_5 1/2 частини земельної ділянки, загальною площею 4,649 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Мазівської сільської ради Путивльського району Сумської області, котра належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ №034520, виданого 10 квітня 2001 року Мазівською сільською радою Путивльського району Сумської області відповідно до рішення 13 сесії 23 скликання Мазівської сільської ради Путивльського району Сумської області від 4 квітня 2001 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 358, кадастрові номери: 5923884800:07:001:0260:0261, 5923883800:01:000:0110, 5923884800:07:002:0436. Вартість спадкового майна складає 29630 (двадцять дев`ять тисяч шістсот тридцять) грн;

- свідоцтво про право на спадщину, видане 14 липня 2006 року ОСОБА_8 державним нотаріусом Буринської районної державної нотаріальної контори Анохіним О.В за реєстровим номером № 676, в частині успадкування нею після смерті ОСОБА_5 1/2 частини простих іменних акцій сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Мир», місцезнаходження якого: АДРЕСА_1 , в кількості АДРЕСА_2 (восьмидесяти чотирьох) примірників загальною номінальною вартістю 28308 (двадцять вісім тисяч триста вісім) грн, які належали спадкодавцю на підставі сертифіката іменних акцій серії АВС № 774018, виданого вказаним товариством 23 жовтня 2000 року.

Встановлено юридичний факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Київ ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканець АДРЕСА_1 умської області був сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Путивль, Сумської області ОСОБА_5 , 1949 року народження, мешканця с. Гвинтове, Буринського району, Сумської області.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1152 грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору при подачі позову.

Додатковим рішенням цього ж суду від 18 травня 2020 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4430 грн витрат на правничу допомогу.

У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

Вказане рішення суду від 27 лютого 2020 року відповідач ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В доводах апеляційної скарги зазначається, що спадкодавець ОСОБА_11 дійсно мав сина від першого шлюбу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на момент смерті спадкодавця був неповнолітнім, відповідно, він мав право на спадщину в силу закону. Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_6 своє право на спадщину в установленому законом порядку не зареєстрував, із позовом про захист порушеного права до суду не звертався, хоча йому було відомо як про смерть батька, так і про відкриття спадщини. Крім того, позивачка також знала про смерть колишнього чоловіка, відтак, усвідомлювала про відкриття спадщини як після його смерті, так і після смерті її сина. До того ж, відповідач зауважив, що жодних перешкод для реалізації права позивача на звернення до суду з позовом про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину не існувало, що, на його думку, свідчить про сплив позовної давності. Щодо задоволення позовної вимоги про встановлення факту родинних відносин, то відповідач цього не заперечував і не ставив під сумнів факт родинних відносин спадкодавця з його померлим сином. В апеляційній скарзі також йдеться і про те, що спірна земельна ділянка на підставі договору від 24 листопада 2017 року перебуває в оренді ПП «Мир 21», що, як вважає відповідач, спростовує твердження позивача про те, що про наявність спадкової маси вона дізналась у січні 2019 року, коли їй зателефонували із сільської ради, бо шукали власників паю. Також, на думку представника відповідача, суд першої інстанції помилково ототожнив позовні вимоги щодо забезпечення реалізації права на спадщину шляхом його реєстрації і звернення до суду з позовом про захист права на реєстрацію, та позовні вимоги щодо оскарження свідоцтва про право на спадщину, строк позовної давності для оскарження яких відраховується у три роки з дня їх видачі.

Від інших учасників справи в установлений судом строк відзив чи письмові заперечення на апеляційні скарги не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 про задоволення апеляційної скарги та представника позивача ОСОБА_1 про залишення рішення суду без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 та свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 позивачка ОСОБА_1 з 07 вересня 1974 року до 16 листопада 1994 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 (російською мовою) (а.с. 80, 81, 82).

Під час проживання позивача з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_5 у них народився син ОСОБА_6 , батьками якого згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 зазначено: ОСОБА_12 (російською мовою) та ОСОБА_12 (російською мовою) (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який до дня смерті проживав у с. Гвинтове, Буринського району, Сумської області (а.с. 10, 28).

Відповідно до спадкової справи № 89, заведеної 05 квітня 2006 року Буринською районною державною нотаріальною конторою Сумської області після смерті ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини за законом ІНФОРМАЦІЯ_6 року звернулась його дружина ОСОБА_8 (а.с. 28).

14 липня 2006 року на ім?я ОСОБА_8 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом за № 676 на земельну ділянку площею 4,649 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Мазівської сільської ради Путивльського району Сумської області та за № 677 на спадкове майно, яке складається з простих іменних акцій Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Мир», місцезнаходження по АДРЕСА_1 (а.с. 5, 32 на звороті, а.с. 33).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер син позивачки ОСОБА_6 (а.с. 9).

Згідно з довідкою Мазівської сільської ради Путивльського району Сумської області від 21 лютого 2019 року за № 104 ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на день смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , де разом з ним були зареєстровані та проживали ОСОБА_1 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (а.с. 7).

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_8 , спадщину після смерті якої прийняв її син ОСОБА_3 , відповідач у даній справі (а.с. 40).

Постановою приватного нотаріуса Путивльського районного нотаріального округу Пустовойтова І.В. від 27 листопада 2019 року відмовлено позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, що залишилось після смерті сина ОСОБА_6 , у зв`язку з тим, що у поданих документах не підтверджується факт родинних відносин між померлими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 внаслідок наявності розбіжностей у написанні їх прізвищ (а.с. 108).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що син позивачки ОСОБА_6 на час відкриття спадщини після смерті його батька ОСОБА_5 був неповнолітнім, тому в силу частини 4 статті 1268 ЦК України є таким, що прийняв спадщину, тому дійшов висновку, що видані на ім`я ОСОБА_8 свідоцтва про право на спадщину в частині успадкування нею 1/2 частини спірного спадкового майна є недійсними, так як були видані з порушенням прав другого спадкоємця. При цьому, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для застосування спливу строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право на спадщину у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині встановлення факту родинних відносин спадкодавця ОСОБА_5 з його померлим сином ОСОБА_6 .

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Як передбачено частиною 1 статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Виходячи з вимог статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7, відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Водночас, за правилами частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Строк позовної давності є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», заява № 14902/04, від 20 вересня 2011 року).

Виходячи з матеріалів справи, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , син позивачки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був неповнолітнім, тому на підставі частини 4 статті 1268 ЦК України є таким, що прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_5 .

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що станом на момент отримання матір`ю відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_8 14 липня 2006 року оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом син позивачки ОСОБА_6 вже був повнолітнім, так як ІНФОРМАЦІЯ_6 йому виповнилось 18 років, однак, за життя він не звертався ні з вимогами щодо оформлення своїх спадкових прав після смерті батька ОСОБА_5 , ні з вимогою щодо визнання недійсними виданих на ім`я ОСОБА_8 свідоцтв про право на спадщину за законом.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позивачка, як мати, також не зверталась в інтересах свого неповнолітнього сина з метою прийняття спадщини після смерті його батька та її колишнього чоловіка. До того ж, після відкриття спадщини після смерті її сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачка після спливу шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, який закінчився ІНФОРМАЦІЯ_3 + 6 місяців) також не оспорювала видані на ім`я ОСОБА_8 свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 липня 2009 року.

Отже, після спливу шестимісячного строку з часу відкриття спадщини після смерті сина позивачки ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто з 23 червня 2010 року, почався перебіг трирічного строку позовної давності для звернення до суду з позовом щодо визнання недійсними оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом. Однак, ОСОБА_1 з даним позовом звернулась до суду лише 08 травня 2019 року, тобто, з пропуском строку позовної давності.

На думку колегії суддів, посилання позивача як на підставу для поновлення пропущеного строку позовної давності на обставину того, що вона не знала про існування спадкового майна, про наявність якого дізналась лише у січні 2019 року, а також на юридичну необізнаність не може бути визнано поважними причинами пропуску такого строку. До того ж, сама позивачка в судовому засіданні суду першої інстанції визнала той факт, що вона не цікавилась наявністю спадкового майна після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_5 , так як вважала, що ніякого майна в нього на час смерті не було. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка площею 4,649 га, яку успадкувала дружина спадкодавця ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 липня 2006 року знаходиться на території Мазівської сільської ради Путивльського району Сумської області, а позивачка ОСОБА_1 також зареєстрована і проживає в АДРЕСА_1 , що, на думку колегії суддів, не перешкоджало її обізнаності про факт успадкування дружиною спадкодавця спірної земельної ділянки.

Разом з тим, аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду покладається на позивача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), а також у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 190/171/17-ц.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що позов є обґрунтованим, однак, право на звернення з позовом у позивача виникло 23 червня 2010 року, тобто,після спливу шестимісячного строку з часу відкриття спадщини після смерті сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відтак, звернувшись 08 травня 2019 року до суду із даним позовом, ОСОБА_1 пропустила установлений законом строк позовної давності, про застосування якого відповідачем подано заяву, що є підставою для відмови у позові у даній справі, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в зазначеній частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту родинних відносин, то колегія суддів зауважує, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 ЦПК України факт родинних відносин встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника, зокрема, право на спадщину. Водночас, ураховуючи, що у задоволенні позовної вимоги про визнання оспорюваних свідоцтв про право на спадщину недійсними судом апеляційної інстанції відмовлено за пропуском позовної давності, тому, на думку колегії суддів, відсутні підстави для задоволення і вимоги про встановлення факту родинних відносин померлого сина позивачки ОСОБА_6 із спадкодавцем ОСОБА_5 , що також свідчить про правильність посилань з цього приводу в апеляційній скарзі.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки не застосував до спірних правовідносин сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, тому рішення суду необхідно скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Крім того, виходячи з роз`яснень, наданих у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року за № 14, у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Таким чином, приймаючи до уваги обставини того, що хоча відповідач в апеляційній скарзі і не ставить питання про скасування додаткового рішення суду від 18 травня 2020 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4430 грн витрат на правничу допомогу, однак ураховуючи той факт, що рішення суду від 27 лютого 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові, тому додаткове рішення суду від 18 травня 2020 року є таким, що втратило силу.

Оскільки спір вирішено на користь відповідача ОСОБА_3 , тому з позивача на його користь підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у сумі 1729 грн (а.с. 186).

Щодо вимоги апеляційної скарги про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду даної справи в суді першої інстанції у сумі 15100 грн, то колегія суддів, виходячи із засад співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю даної справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для відповідача та на підставі вимог статей 137, 141 ЦПК України дійшла висновку про необхідність часткового задоволення вказаної вимоги та стягнення з позивачки на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 4000 грн.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.п.3, 4; 381 ч.ч.1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 27 лютого 2020 року у даній справі скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Сумський державний нотаріальний архів, про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними та встановлення факту родинних відносин - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у сумі 1729 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 4000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 червня 2020 року.

Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: О.Ю. Кононенко

О.І. Собина