ПОСТАНОВА

Іменем України

16 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2а-10083/10/1370

адміністративне провадження № К/9901/5825/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Бугаєнко Н. В.

за участю представників:

позивача - Дерека Д. В.

третьої особи ОВПП ДФС - Іванський В. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в касаційній інстанції адміністративну справу № 2а-10083/10/1370

за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, треті особи - Офіс великих платників податків Держаної податкової служби, Міністерство фінансів України, за участі прокуратури Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання утриматися від вчинення дій, скасування подання,

за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду (суддя Хома О. П.) від 14 серпня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Пліш М. А., Шинкар Т. І., Ільчишин Н. В.) від 30 листопада 2015 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Західенерго» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державного казначейства України у Львівській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 01 квітня 2013 року та 28 липня 2014 року, просило:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області з нарахування ПАТ «ДТЕК Західенерго» пені у розмірі 52423237, 70 грн. за Договором про надання субкредиту від 26 листопада 1996 року № 2014/1, укладеним між Міністерством фінансів України та ВАТ «Західенерго»;

- визнати недійсним та скасувати подання Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області № 9 від 20 серпня 2010 року та № 1 від 24 січня 2013 року до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби про здійснення заходів щодо стягнення пені за простроченою заборгованістю по іноземному кредиту за Договором про надання субкредиту від 26 листопада 1996 року № 2014/1, укладеного між Міністерством фінансів України та ВАТ «Західенерго»;

- зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області утриматися від вчинення певних дій, а саме: нараховувати ПАТ «ДТЕК Західенерго» пеню за Договором про надання субкредиту від 26 листопада 1996 року № 2014/1, укладеного між Міністерством фінансів України та ВАТ «Західенерго» та надсилати подання до органів державної податкової служби про її стягнення;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ «ДТЕК Західенерго» витрати на проведення судово-економічної експертизи у розмірі 50636,80 грн.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області протиправно здійснено нарахування пені ПАТ «ДТЕК Західенерго» у розмірі 52423237,70 грн., оскільки, ані Договором про надання субкредиту від 26 листопада 1996 року № 2014/1, укладеним між Міністерством фінансів України та ВАТ «Західенерго», ані законодавством, як нині діючим, так і діючим на час укладення Договору, не передбачено відповідальності позивача у вигляді пені за несвоєчасне погашення субкредиту.

Законодавство, на яке посилається відповідач при нарахуванні пені, не підлягає застосуванню. Зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України № 1002 від 14 грудня 1995 року «Про порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України» не може застосовуватися, оскільки субкредит наданий позивачу не під гарантії Кабінету Міністрів України.

Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 174 від 02 березня 2011 року передбачає, що пеня нараховується у порядку, передбаченому відповідними законодавчими актами чи кредитною (субкредитною) угодою. Тобто можливість нарахування пені повинна бути передбачена іншим нормативно-правовим актом. Окрім того, вищевказаним Порядком передбачається право нараховувати пеню саме Міністерством фінансів України, а не відповідачем.

Стаття 17 Бюджетного кодексу України та Закони України про бюджет на відповідні роки не визначають порядок нарахування пені та не надають повноважень щодо її нарахування відповідачу, оскільки передбачають застосування механізму, визначеного податковим законодавством, тільки для стягнення вже нарахованої пені на підставах інших законодавчих актах і тільки органами податкової служби, а не органами казначейства.

Закон України «Про порядок відшкодування зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не регулює питання погашення та обслуговування позик, залучених державою або під державні гарантії, про що прямо зазначено в преамбулі, а тому не підлягають застосуванню й інструкції про порядок нарахування пені, які прийняті на його виконання.

Податковим кодексом України визначено можливість його застосування тільки щодо погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою за кредитом, залученим державою або під державну гарантію у порядку, визначеному главою 9 розділу 2 цього Кодексу. В той час, як положення про нарахування пені містяться у главі 12, а не 9 розділу ІІ Податкового кодексу України, а тому їх застосування є неправомірним. Окрім цього, відповідачем не надано жодних первинних документів, які підтверджують розрахунок пені. За таких обставин вважає, що у відповідача немає підстав та повноважень для нарахування пені.

3. 03 грудня 2010 року у справу № 2а-10083/10/1370 вступила прокуратура Львівської області на стороні Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

4. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Львові.

5. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, проведено процесуальне правонаступництво позивача з ВАТ «Західенерго» на ПАТ «ДТЕК Західенерго».

6. 19 березня 2013 року Львівським окружним адміністративним судом у судовому засіданні замінено неналежного відповідача Головне управління Державного казначейства України у Львівській області на належного - Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

7. 19 березня 2013 року Львівським окружним адміністративним судом у судовому засіданні залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Міністерство фінансів України.

8. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області щодо нарахування Публічному акціонерному товариству «ДТЕК Західенерго» пені у розмірі 52 423 237 гривень 70 копійок за Договором про надання субкредиту від 26 листопада 1996 року № 2014/1, укладеним між Міністерством фінансів України та ВАТ «Західенерго».

Визнано недійсним та скасовано подання Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області № 9 від 20 серпня 2010 року № 1 від 24 січня 2013 року, скеровані до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби про здійснення заходів щодо стягнення пені за простроченою заборгованістю по іноземному кредиту за договором від 26 листопада 1996 року № 2014-1 про надання субкредиту, укладеного між Міністерством фінансів України та ВАТ «Західенерго».

Зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області утриматися від нарахування Публічному акціонерному товариству «ДТЕК Західенерго» пені за Договором про надання субкредиту від 26 листопада 1996 року № 2014/1, укладеним між Міністерством фінансів України та ВАТ «Західенерго» та надсилати подання до органів державної податкової служби про її стягнення.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» 50640,20 грн. судових витрат.

9. Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, 18 грудня 2015 року Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

11. 08 червня 2016 року до Вищого адміністративного суду України від ПАТ «ДТЕК Західенерго» надійшли заперечення на касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, в яких позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

12. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

13. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

14. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15. 18 січня 2018 року касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року у справі № 2а-10083/10/1370 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Шипуліна Т. М. - головуючий суддя, Бившева Л. І., Хохуляк В. В.).

16. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року прийнято до провадження матеріали касаційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року у справі № 2а-10083/10/1370.

17. Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року задоволено заяви суддів Шипуліної Т. М., Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. про самовідвід.

Передано матеріали справи № 2а-10083/10/1370 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.

18. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 308/0/78-20 від 20 лютого 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з постановленням Верховним Судом 19 лютого 2020 року ухвали про відведення суддів Шипуліної Т. М., Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

19. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

20. Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року адміністративну справу № 2а-10083/10/1370 за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, треті особи: Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС, Міністерство фінансів України про визнання протиправними дій, зобов`язання утриматися від вчинення дій - прийнято до свого провадження.

Замінено третю особу у цій справі, Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС її правонаступником - Офісом великих платників податків ДПС.

21. Касаційний розгляд цієї справи призначений у судовому засіданні на 17 березня 2020 року, 14 квітня 2020 року, 19 травня 2020 року не відбувся, через подання позивачем клопотання про продовження розгляду справи та з огляду на введений на всій території України карантин, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірсу COVID-2019» від 11 березня 2020 року № 211, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» № 540-ІХ від 30 березня 2020 року. Позивач наполягав на розгляді справи за його участю.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 листопада 1996 року між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (далі - МБРР) укладено Договір про надання позики (Проект розвитку ринку електроенергії) № 4098-1 IIА (далі - Кредитна угода) у відповідності до якого МБРР виступає Банком, який надає кредит Україні, як Позичальнику.

23. На виконання положень Кредитної угоди, 26 листопада 1996 року між Міністерством фінансів України та АО «Західенерго» укладено Договір про надання субкредиту стосовно використання коштів, наданих Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку (Договір про надання позики № 4098-1 UА від 01 листопада 1996 року) для фінансування Проекту розвитку ринку електроенергії № 2014-1.

24. 20 серпня 2010 року ГУ ДКСУ у Львівській області винесено подання № 9, згідно якого, відповідач виніс його на виконання листа Державного казначейства України від 19 серпня 2010 року № 10-26/1249-15495 і згідно зі ст. 17 Бюджет кодексу України та направив СДПІ по роботі з ВПП у м. Львів для ведення претензії позовної роботи та безспірного стягнення з ДАЕК «Західенерго» пені за простроченою заборгованістю (код 21081000) по субкредитній угоді, укладеною між Міністерством фінансів України в рамках спільних зі Світовим банком проектів. Сума пені за період з 01 січня 2000 року по 01 серпня 2010 року становить 46595421 грн. 48 коп.

25. ГУ ДКСУ у Львівській області повторно винесено подання № 1 від 24 січня 2013 року, згідно якого, відповідач виніс його на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року № 174 та направив СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові для здійснення до ПАТ «Західенерго» заходів щодо стягнення пені (код 21081000) за простроченою заборгованістю по іноземному кредиту за субкредитною угодою від 26 листопада 1996 року № 2014-1, укладеною між Міністерством фінансів України в рамках спільних зі Світовим банком проектів, станом на 01 січня 2013 року в сумі 52423237 грн. 70 коп.

26. Зазначені подання були винесені внаслідок нарахування ГУ ДКСУ у Львівській області пені за несвоєчасне виконання ПАТ «ДТЕК Західенерго» зобов`язань щодо погашення заборгованості за субкредитною угодою.

27. Вважаючи, що відповідач немає підстав та повноважень для нарахування пені, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

28. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певними законами. Крім цього, оскільки відповідач не є органом стягнення, то Бюджетним кодексом України йому не надано повноважень щодо застосування законодавства для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів.

29. Також суди зазначили, що сфера правового регулювання Закону України «Порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не охоплює правовідносини за Субкредитним договором щодо нарахування пені і застосуванню не підлягає. Відповідно з аналогічних підстав не може бути застосована Інструкція про порядок нарахування та погашення пені, затверджена наказом Державної податкової адміністрації від 01 березня 2001 року № 77, на яку посилався відповідач, бо згідно преамбули ця Інструкція затверджена відповідно до статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який, як уже зазначалось, не може застосовуватися для визначення методу нарахування пені за Субкредитним договором.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

30. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

31. Зокрема скаржник, з посиланням на положення договору про надання кредиту від 01 листопада 1996 року зазначив, що на відносини між Міністерством фінансів України та ПАТ «ДТЕК Західенерго» щодо повернення коштів за субкредитною угодою поширюється законодавство, яке регулює відносини щодо несвоєчасного повернення коштів за іноземними кредитами наданими під державні гарантії, що у свою чергу спростовує доводи судів попередніх інстанцій про відсутність права в органів Казначейства на застосування відповідного механізму стягнення.

32. Також скаржник зазначив, що положення законів України про державний бюджет України на відповідний рік регулюють питання відшкодування витрат Державного бюджету України та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України за кредитами, залученими державою або під державні гарантії. Саме для вирішення цього питання, а не питання погашення та обслуговування кредитів, органи державної податкової служби України мають застосовувати механізм стягнення зазначеної заборгованості у порядку, передбаченому Законом України «Порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, відповідно до подань територіальних органів Державного казначейства. Відтак застосовується не сам Закон України «Порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а лише прописаний в ньому механізм стягнення такої заборгованості.

33. Скаржник, з посиланням на недолуге законодавство, що діяло на момент укладення договорів, вважає, що під штрафом у Субкредитній угоді розуміється саме сплата пені, а її розмір передбачений діючим законодавством.

34. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, Законів України Про бюджет України 1996, 2000 роки, Закону України «Про порядок погашення зобов`язання платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», норми Податкового кодексу України, Декрет КМ України від 21 січня 1993 року № 8-93, Постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 1995 року № 1002, від 11 березня 2011 року, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішеннями щодо часткового задоволення позовних вимог. Наголошує на наявності у скаржника права на нарахування пені за простроченим субкредитом наданого Міністерством фінансів України на підставі Кредитної угоди 26 листопада 1996 року з АО «Західенерго» про надання субкредиту стосовно використання коштів, представлених Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку (Договір про надання позики № 4098-1 UА від 01 листопада 1996 р.) для фінансування Проекту розвитку ринку електроенергії №2014-1 на підставі Інструкції про порядок нарахування та погашення пені № 77 зареєстрованого в Мінюсті України від 16.03.2001 № 2153/3.

35. В судовому засіданні представник позивача у повному обсязі заперечував проти задоволення касаційної скарги. Поданні письмові заперечення та пояснення по справі. Наполягає на наявності в діях відповідача та сформованих поданнях щодо нарахування пені протиправності. Просив у задоволенні скарги відмовити, судові рішення залишити без змін.

36. Представник третьої особи Офісу великих платників податків ДПС просив задовольнити скаргу.

37. Представник відповідача, та інші особи, які приймали участь у розгляді справи в судове засідання яке відбувалось 19 травня 2020 року, а також 16 червня 2020 року не з`явилися, хоча належними чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які знаходяться в матеріалах справи.

38. Належний представник прокуратури Львівської області, який вступив на стороні Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області по заяві від 03 грудня 2010 року у справу № 2а-10083/10/1370 не з`явилися, хоча також належними чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які знаходяться в матеріалах справи. Особи, які прибули в судове засідання 19 травня 2020 року та 16 червня 2020 року в якості представників цього органу прокуратури, допущені до участі у справі не були, через відсутність жодних документально оформлених підтверджуючих документів щодо повноважень на їх представництво в суді касаційної інстанції Верховного Суду. Представлені службові посвідчення прокуратури України та лист заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора з проханням допустити до участі у справі такої особи та на підставі такого посвідчення, не є встановленим законодавством документами, що підтверджують повноваження таких осіб.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

39. Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

40. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

41. За правилом п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

42. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

43. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

44. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

45. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01 листопада 1996 року між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку укладено Договір про надання позики (Проект розвитку ринку електроенергії) № 4098-1 IIА у відповідності до якого МБРР виступає Банком, який надає кредит Україні, як Позичальнику. Статтею 3 «Рахунок кредиту. Відсотки та інші нарахування. Погашення. Місце здійснення платежів» Кредитної угоди передбачені наступні платежі Позичальника Банку:

- Комісія за зобов`язання, що сплачується Банку по невикористаній частині кредиту (Розділ 3.02. Кредитної угоди);

- Відсотки (Розділ 3.03.Кредитної угоди);

- Основна сума Кредиту (Розділ 3.04. Кредитної угоди).

Інших платежів, зокрема, у разі порушення строків розрахунків Позичальником з Банком, Кредитною угодою не передбачено, у тому числі не передбачено відповідальності у вигляді сплати пені як безпосередньо Позичальником, так і іншими особами.

46. Відповідно до ст. 1 Кредитної угоди «Параграф 1.01. Встановлені Банком «Загальні умови щодо позик та надання гарантій для позик, що надаються в одній валюті» від 30 травня 1995 року («Загальні умови»), є складовою частиною даного Договору».

47. Згідно ст. 1 Загальних умов, ці загальні умови містять терміни і умови, які поширюються на Кредитну угоду та Гарантійну угоду у межах із дотриманням будь-яких змін, які визначені такими угодами.

Загальними умовами передбачено наступні наслідки несвоєчасного виконання зобов`язань Позичальника перед Банком щодо погашення платежів за Кредитною угодою: призупинка Банком права Позичальника на вилучення кредитних коштів (Розділ 6.02 Стаття 6 Загальних умов); анулювання Банком права Позичальника на вилучення кредитних коштів (Розділ 6.03 Стаття 6 Загальних умов); дострокове погашення (Розділ 7.01. Стаття 6 Загальних умов). Кредитна угода не містить положень щодо відповідальності у вигляді пені за несвоєчасне погашення основної суми боргу, процентів або комісії.

48. У Преамбулі Кредитної угоди визначено: (D) Реалізація розділів А (3) та В (3) Проекту здійснюється Західенерго (акціонерною компанією, яку було створено та яка функціонує відповідно до законів Позичальника) за допомогою Позичальника і, у рамках такої допомоги, Позичальник надаватиме Західенерго частину коштів Позики, як це передбачено даним Договором.

49. Умови реалізації Проекту визначені Статтею 3 Кредитної угоди і полягають а наступному:

Параграф 3.01. (b) Позичальник переказує частину надходжень Позики кожній з генеруючих компаній та НДЦ у відповідності до договорів про надання субкредитів, які має бути укладено між Позичальником та кожною з генеруючих компаній і НДЦ на умовах, які включатимуть умови, визначені в Додатковій статті 7 до даного Договору. (с) Позичальник здійснює свої права згідно з Договорами про надання субкредитів таким чином, щоб забезпечити захист інтересів Позичальника і Банку та досягнення цілей Позики, а також, за винятком випадків, коли з Банком узгоджено інше, Позичальник не повинен передавати прав, анулювати або відмовлятись від прав щодо Договорів про надання субкредитів або будь-яких з їхніх положень.

50. Умови надання субкредиту визначені в Додатковій статті 7 до Кредитної угоди, а саме:

1. Позичальник зобов`язується позичати надходження Позики, що виділяються час від часу для: (а) категорій 1 (а) і 2 (а) таблиці, наведеної в пункті 1 Додаткової статті 1 до даного Договору з Донбасенерго, в рамках Договору з Донбасенерго про надання субкредиту (субкредит, наданий Донбасенерго); (b) категорій 1 (b) і 2 (b) таблиці, наведеної в пункті 1 Додаткової статті 1 до даного Договору з Дніпроенерго, в рамках Договору з Дніпроенерго про надання субкредиту (субкредит, наданий Дніпроенерго); (с) категорій 1 (с) і 2 (с) таблиці, наведеної в пункті 1 Додаткової статті 1 до даного Договору з Західенерго, в рамках Договору з Західенерго про надання субкредиту (субкредит, наданий Західенерго); (d) категорій 1 (d) і 2 (d) таблиці, наведеної в пункті 1 Додаткової статті 1 до даного Договору з Центренерго, в рамках Договору з Центренерго про надання субкредиту (субкредит, наданий Центренерго); та (е) категорій 3 і 4 вказаної таблиці, що стосуються НДЦ, в рамках Договору з НДЦ про надання субкредиту (субкредит, наданий НДЦ). Виплати відсотків за субкредит НДЦ, нарахованих на дату вказану в категорії (5) згаданої таблиці або перед цією датою, будуть капіталізовані й виплачуватимуться з надходжень Позики згідно з директивами, які задовольнятимуть Банк.

2. Основна сума кожного із субкредитів, наданих Донбасенерго, Дніпроенерго, Західенерго, та Центренерго: (а) визначена у доларах США; (b) сплачена протягом періоду в 10 років, включаючи трирічний період звільнення від сплати процентів; (с) плата за зобов`язання, яка періодично нараховується на невибрану частину основної суми позики, ставка цієї плати дорівнює величині ставки, яку час від часу платить Позичальник згідно параграфа 2.04 даного Договору; та (d) процентів, які періодично нараховуються на основну суму вибраної та не сплаченої позики, процентна ставка дорівнює процентній ставці, яку час від часу платить Позичальник за використання коштів Позики згідно параграфа 2.05 даного Договору, плюс маржа у розмірі 1,0%.

51. На виконання вищевказаних положень Кредитної угоди, 26 листопада 1996 року між Міністерством фінансів України та АК «Західенерго» укладено Договір про надання субкредиту стосовно використання коштів, наданих Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку (Договір про надання позики № 4098-1 UА від 01 листопада 1996 року) для фінансування Проекту розвитку ринку електроенергії № 2014-1 (надалі Субкредитний договір).

52. Розділом 3 Субкредитного договору передбачено розмір, вимоги та умови субкредитування, а саме: 3.1 Міністерство фінансів у відповідності зі статтею 3 (параграф 3.01 (b)) Договору про надання позики надає АО субкредит із коштів Позики. МБРР в доларах США. що не перевищує суми, передбаченої Додатковою статтею 1 Договору про надання позики, для оплати вартості товарів та послуг для реалізації розділів А(3) та В(3) Проекту і який становить 50 800 000 (п`ятдесят мільйонів вісімсот тисяч) доларів США; 3.2 Цей субкредит надається на строк 10 (десять) років, включаючи пільговий період протягом 3 (три) роки, і виключно на фінансування Проекту; 3.6 Сплата відсотків та інші виплати здійснюються кожні півроку 1 травня та 1 листопада за умовами, зазначеними у п.2.04, 2.05 статті 2 Договору про надання позики; 3.11. Кошти, на момент їх нарахування МБРР на Спеціальний рахунок, розглядаються сторонами як субкредит, отриманий АО від Міністерства фінансів; 3.14 АО сплачує Міністерству фінансів кожні півроку на дату, зазначену в п.3.6 даного Договору, комісію за зобов`язання по основній невикористаній сумі субкредиту, що дорівнює ставці, яка сплачується час від часу Позичальником у відповідності до статті 2 (параграф 2.04) Договору про надання позики і становить з (три четвертих) від 1 (одного) відсотка, якщо Банк не повідомить про її зниження; 3.15 АО здійснює погашення своїх боргових зобов`язань перед Міністерством фінансів по основній сумі субкредиту шляхом перерахування Міністерству фінансів у формі піврічних внесків, починаючи з моменту закінчення пільгового періоду, відповідних сум згідно з Графіком погашення позики (Додаткова стаття 1 даного Договору); 3.16 Відсотки по основній сумі субкредиту, використаної та непогашеної; сплачуватимуться АО час від часу згідно з п. 3.6. даного Договору з використанням ставки, яку Позичальник сплачує час від часу МБРР у відповідності до статті 2 (параграф 2.05) Договору про надання позики плюс маржа в розмірі 1 (одного) відсотку, яка перераховується АО на спеціальний рахунок Міністерства фінансів; 3.17 Сума, яку АО зобов`язана повернути Міністерству фінансів згідно з умовами цього Договору, виплачується в доларах США; 3.18 За прострочку виплати на погашення основної суми субкредиту та відсотків по ньому АО виплачує Міністерству фінансів штраф у обсягах та порядку, встановленому для цього чинним законодавством України, та в указаних в Договорі про позику між Україною та МБРР.

Якщо будь-який платіж, який має бути здійсненим АО на користь Міністерства фінансів за умовами цієї Угоди, припадає на будь-який день, що не є робочим, такий платіж буде здійснений АО без затримки на наступний робочий день і штраф в цьому випадку не стягуватиметься.

53. Розділом 5 (5.2.2.) Субкредитного договору передбачено право Міністерства фінансів України в разі порушення АО строків погашення основної суми субкредиту та відсотків по ній, самостійно в безакцептному порядку списувати з рахунку АО суму заборгованості.

54. Відповідальність і порядок вирішення спорів закріплені у Розділі 6 Субкредитного договору, пунктом 6.1. якого передбачено, що АО несе відповідальність перед Міністерством фінансів за своєчасність повернення в повному обсязі суми субкредиту, відсотків по ньому та за дотримання цілей використання цих коштів. В разі неспроможності АО належним чином виконати свої боргові зобов`язання перед Міністерством фінансів в повному обсязі АО несе відповідальність власним майном згідно з чинним законодавством України.

55. З аналізу наведених положень договорів слідує, що нарахування пені та метод такого нарахування ними не передбачений.

56. 20 серпня 2010 року ГУ ДКСУ у Львівській області, на виконання листа Державного казначейства України від 19 серпня 2010 року № 10-26/1249-15495 і згідно ст. 17 Бюджет кодексу України, винесено подання № 9 та направлено таке подання до СДПІ по роботі з ВПП у м. Львів для ведення претензії позовної роботи та безспірного стягнення з ДАЕК «Західенерго» пені за простроченою заборгованістю (код 21081000) по субкредитній угоді, укладеною між Міністерством фінансів України в рамках спільних зі Світовим банком проектів. Сума пені за період з 01 січня 2000 року по 01 серпня 2010 року становить 46 595 421 грн. 48 коп.

57. 24 січня 2013 року ГУ ДКСУ у Львівській області, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року № 174, повторно винесено подання № 1 та направлено таке подання до СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові для здійснення до ПАТ «Західенерго» заходів щодо стягнення пені (код 21081000) за простроченою заборгованістю по іноземному кредиту за субкредитною угодою від 26 листопада 1996 року № 2014-1, укладеною між Міністерством фінансів України в рамках спільних зі Світовим банком проектів, станом на 01 січня 2013 року в сумі 52 423 237 грн. 70 коп.

58. Зазначені подання були винесені внаслідок нарахування ГУ ДКСУ у Львівській області пені за несвоєчасне виконання ПАТ «Західенерго» зобов`язань щодо погашення заборгованості за Субкредитним договором.

59. Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певними законами.

60. Відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року (чинний з 25 липня 2001 року по 01 січня 2011р.) цим кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

61. Гарантії щодо виконання боргових зобов`язань суб`єктів господарювання врегульовано положеннями статті 17 цього Кодексу, які були правовою підставою в редакції чинній на час прийняття спірного подання № 9 від 20 серпня 2010 року. Згодом на час прийняття спірного подання № від 24 січня 2013 року зазначена норма зазнала змін в назві, а також в предметі правового регулювання з відповідними особливостями.

62. Згідно ч. 4 ст. 20 зазначеного Кодексу у разі невиконання юридичними особами своїх зобов`язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов`язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників. При цьому до органів стягнення згідно підпункту 30 частини 1 статті 20 Бюджетного кодексу України відносяться податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших надходжень.

Державна казначейська служба України та її територіальні органи у переліку органів стягнення відсутні.

63. Відповідно до ст. 112 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює виключно бухгалтерський облік всіх надходжень та витрат Державного бюджету України.

64. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки відповідач не є органом стягнення, то Бюджетним кодексом України йому не надано повноважень щодо застосування законодавства для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів.

65. Щодо можливості нарахування пені за Субкредитним договором органами державного казначейства та можливості застосування такими органами податкового законодавства для визначення порядку нарахування та розміру заборгованості за Субкредитним договором, у межах розгляду цієї справи, колегія суддів зазначає таке.

66. Згідно п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (чинний з 21 грудня 2000 року по 01 січня 2011 року) функції державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об`єднаних спеціалізованих державних податкових інспекцій, у тому числі включають подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна. Аналогічні положення містяться у законах України про державний бюджет на 2000 - 2010 роки.

67. Відтак, нормами бюджетного законодавства передбачено можливість застосування порядку стягнення заборгованості саме податковими органами.

68. Крім цього, згідно абзацу 2 преамбули Закону України «Порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинний з 01 квітня 2001 року по 01 січня 2011 року) цей Закон не регулює питання погашення та обслуговування кредитів, наданих за рахунок бюджетних коштів або позик, залучених державою чи під державні гарантії, інших зобов`язань, що випливають з угод, укладених державними органами та/або від імені держави, які регулюються нормами цивільного законодавства та іншими законами з питань державного боргу та його обслуговування, а зупинення цієї норми пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року визнано неконституційним, відповідно до Рішення Конституційного суду України № 22-рп/2010 від 30 листопада 2010 року, а виключення цієї норми на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Бюджетного кодексу України» № 2457 від 08 липня 2010 року, відбулося тільки 01 січня 2011 року, одночасно з втратою сили Законом України «Порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

69. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що сфера правового регулювання Закону України «Порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не охоплює правовідносини за Субкредитним договором щодо нарахування пені і застосуванню не підлягає.

70. Відповідно, з аналогічних підстав не може бути застосована Інструкція про порядок нарахування та погашення пені, затверджена наказом Державної податкової адміністрації від 01 березня 2001 року № 77, на яку посилається відповідач, оскільки згідно преамбули ця Інструкція затверджена відповідно до статті 16 Закону, який, як уже зазначалось вище, не може застосовуватися для визначення методу нарахування пені за Субкредитним договором.

71. Доводи касаційної скарги, що застосуванню підлягає не сам Закон України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а лише прописаний у ньому механізм стягнення такої заборгованості, колегія суддів відхиляє, оскільки таке застосування суперечить, зокрема, принципу правової визначеності.

72. З практики Європейський суд з прав людини слідує, що поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, п. 39, від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, п. 170).

73. Висновок Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, у п. 56 якого, Європейський суд з прав людини, коментуючи можливість двозначного тлумачення норм матеріального права як на користь особи, так і на користь держави, вказав: «Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника».

74. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що бюджетним законодавством не регулюються питання нарахування пені за Субкредитним договором органами державного казначейства та можливість застосування відповідачем податкового законодавства для визначення порядку нарахування та розміру заборгованості за Субкредитним договором, а також відсутнє будь-яке посилання на відповідальність у вигляді пені.

75. Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне звернути особливу увагу, на законодавчо обумовлені правові підстави визначені відповідачем, які стали підставою для прийняття спірного подання від 20 серпня 2010 року № 9 та від 24 січня 2013 року № 1.

76. У поданні № 9 відповідач, як на правову підставу, що надавала йому законних прав для нарахування пені застосовує статтю 17 Бюджетного кодексу України, у поданні № 1 постанову Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року № 174.

77. Гарантії щодо виконання боргових зобов`язань суб`єктів господарювання врегульовано положеннями статті 17 Бюджетного кодексу України. Згодом на час прийняття спірного подання № від 24 січня 2013 року зазначена норма зазнала змін в назві, а також в предметі правового регулювання з відповідними особливостями.

78. Суд зазначає, що положеннями цієї статті Кодексу, в редакції чинній на час складання подання від 20 серпня 2010 року жодних повноважень відповідачу з нарахування пені по встановленим спірним правовідносинам та обставинам в межах субкредитних відносин, що виникли між позивачем та Мінфіном України не надавалось.

79. Також слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року № 174 «Питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості» затверджено Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості (далі - Порядок № 174).

80. Цей Порядок встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993-1998 роках.

81. Відповідно до п. 2 Порядку № 174, у цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні:

- бюджетна позичка/фінансова допомога - сума коштів, надана Мінфіном у 1993-1998 роках позичальнику на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах угоди про надання бюджетної позички/фінансової допомоги;

- кредит - сума коштів, надана боржнику за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, на умовах кредитної (субкредитної) угоди;

- кредитна (субкредитна) угода, угода про надання бюджетної позички/фінансової допомоги - договори, укладені у будь-якій формі, відповідно до яких боржник отримав кредит, бюджетну позичку/фінансову допомогу;

- пеня - сума коштів, яку боржник зобов`язаний сплатити у разі порушення ним зобов`язань за кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги.

82. Згідно п. 12 Порядку № 174 пеня нараховується:

Мінфіном на прострочену заборгованість за кредитами;

територіальними органами Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника на прострочену заборгованість за бюджетними позичками/фінансовою допомогою.

Якщо облік заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою здійснюється Державною казначейською службою, її територіальні органи нараховують пеню на підставі інформації про суми простроченої заборгованості, що надійшли від Державної казначейської служби відповідно до пункту 9 цього Порядку.

83. При вирішенні цього спору має значення належне встановлення та вирішення питання щодо правової природи коштів, які були отриманні ПАТ «ДТЕК Західенерго» від Мінфіну на умовах укладеного субкредитного договору від 26 листопада 1996 року № 2014/1.

84. Визначення різниці між коштами отриманими за кредитом або за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою має визначальне значення, бо має безпосередній вплив, в залежності від правової природи цих коштів відповідно до п. 12 Порядку № 174, на суб`єкт нарахування пені, механізм, облік та контроль за таким нарахуванням.

85. З огляду на положення Порядку № 174, у випадку надання суб`єкту господарювання суми коштів, залучених державою або під державні гарантії, на умовах кредитної (субкредитної) угоди, то належним суб`єктом нарахування пені відповідно до п. 12 Порядку № 174 є Мінфін.

86. Якщо ці кошти є бюджетною позичкою/фінансовою допомогою, наданою на умовах угоди про надання бюджетної позички/фінансової допомоги, то належним суб`єктом нарахування такої пені відповідно до п. 12 Порядку № 174 є територіальні органи Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника.

87. При цьому, в залежності від того, якими за своєю природою є кошти на які може бути нарахована пеня, буде мати різний механізм такого нарахування.

88. У випадку, якщо кошти відносяться до кредитних, то таке нарахування пені здійснюється Мінфіном за наявною у нього інформацією.

Якщо до бюджетної позички/фінансової допомоги, то нарахування пені здійснюється органами казначейської служби за інформацією, поданою Мінфіном, що відображає зміни заборгованості за кредитами.

89. Крім цього, відповідно до п. 10 Порядку № 174 територіальні органи Державної казначейської служби здійснюють повідомлення органу державної податкової служби про суму нарахованої пені здійсненну Мінфіном, а також щодо нарахованої ними самостійно пені на суму заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою.

90. Отже, з аналізу наведених положень слідує, що вимоги Порядку № 174 чітко та однозначно врегульовують наведені спірні питання щодо суб`єкта нарахування пені, яке залежить від природи виникнення простроченої заборгованості чи то на суму отриманого кредиту (субкредиту) чи то на суму бюджетної позичками/фінансова допомога.

91. Як зазначалося вище, 26 листопада 1996 року між Міністерством фінансів України та АО «Західенерго» укладено Договір про надання субкредиту стосовно використання коштів, наданих Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку під державні гарантії.

92. Відтак, на переконання колегії суддів Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області не було уповноважене здійснювати нарахування пені на прострочену заборгованість за субкредитом ПАТ «ДТЕК Західенерго». Ні умовами наведеними вище Договорами, при цьому слід звернути увагу, що саме Міністерство фінансів України є належним суб`єктом, який здійсню відповідний контроль повернення коштів, якому підзвітний позивач, ні законодавством чи жодним іншими нормативно- правовими актами на які посилається скаржник, як на підставу для здійснення цим суб`єктом нарахування пені не надано правової можливості відповідачу вчиняти дії щодо обчислення та нарахування пені та складання спірних подань. Доводи скаржника з цього приводу вищенаведених висновків не спростовують.

93. Отже, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача повноважень щодо нарахування пені та винесення, у зв`язку з таким нарахуванням, подань для подальшого їх направлення органам державної податкової служби. Здійснивши такі дії та прийнявши спірні подання, відповідач вийшов за межі своїх повноважень.

94. Крім цього, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

95. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

96. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

97. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи (аналогічні доводам апеляційної скарги) були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

98. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про зобов`язання відповідача утриматися від нарахування ПАТ «ДТЕК Західенерго» пені за Договором про надання субкредиту від 26 листопада 1996 року № 2014/1, укладеним між Міністерством фінансів України та ВАТ «Західенерго» та надсилати подання до органів державної податкової служби про її стягнення, колегія суддів зазначає таке.

99. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

100. Відтак, Кодекс адміністративного судочинства України не встановлює можливості захисту порушених прав та інтересів осіб на майбутнє, а судове рішення не повинно містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та про зобов`язання відповідача вчинити чи утриматись від вчинення певних дій на майбутнє.

101. Отже, у цій частині оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.

102. Статтею 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

103. Беручи до уваги вищенаведене, Суд вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу та скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання відповідача утриматися від дій в майбутньому та відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині. В решті, оскаржувані судові рішення є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи їх зміни відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області - задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року - скасувати в частині задоволених вимог щодо зобов`язання Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області утриматися від вчинення певних дій, а саме: нараховувати ПАТ «ДТЕК Західенерго» пеню за Договором про надання субкредиту від 26 листопада 1996 року № 2014/1, укладеного між Міністерством фінансів України та ВАТ «Західенерго» та надсилання подання до органів державної податкової служби про її стягнення.

В іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текс постанови складено 19 червня 2020 року.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов