ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 рокум. ОдесаСправа № 915/2219/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Литвинова Андрія Олеговича

на рішення господарського суду Миколаївської області від 02.03.2020, суддя в І інстанції Ржепецький В.О., повний текст якого складено 12.03.2020 в м. Миколаєві

та на додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 16.03.2020, суддя в І інстанції Ржепецький В.О., повний текст якого складено 30.03.2020 в м. Миколаєві

у справі № 915/2219/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпродлогістика

до відповідача: фізичної особи-підприємця Литвинова Андрія Олеговича

про стягнення 88 535,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Укрпродлогістика звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи-підприємця Литвинова Андрія Олеговича про стягнення 63882,08 грн. основного боргу, 2975,31 грн. пені та 19756,67 штрафу, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору купівлі-продажу №87/05/17 від 22.05.2017р. щодо оплати у повному обсязі поставленого у травні, липні 2019 року товару у встановлений строк.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №87/05/17 від 22.05.2017р. не оплатив вартість товару отриманого у травні, липні 2019 року за видатковими накладними № 000006560, № 0000065664 від 27.05.2019, № 000007726 від 01.07.2019 на загальну суму 90442,23 грн., здійснив часткове повернення товару на суму 26 560,15 грн. отриманого за видатковою накладною № 000006560 від 27.05.2019, заборгованість становить 63882,08 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п.п. 7.2, 7.3 договору 2975,31 грн. пені та 19756,67 штрафу за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.03.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Литвинова Андрія Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпродлогістика 63882,08 грн. основного боргу, 2805,98 грн. пені, 19756,67 грн. штрафу, 1917,24 грн. судового збору. В решті позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 169,33грн. - відмовлено.

Задовольняючи позов частково господарський суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що в порушення вимог чинного законодавства та умов спірного договору купівлі-продажу відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов`язань за укладеним договором щодо оплати отриманого товару у встановлений строк.

Додатковим рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.03.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпродлогістика від 03.03.2020 року про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №915/2219/19 - задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Литвинова Андрія Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпродлогістика витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5500 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням про часткове задоволення позову, фізична особа-підприємець Литвинов А.О. звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та таким, що прийняте за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; з порушенням норм процесуального права та за неправильного застосування норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги викладені ним у відзиві доводи про те, що дія договору від 22.05.2017 припинена за домовленістю сторін, у зв`язку з закінченням строку дії договору та досягненням в усному порядку відповідної згоди, про що свідчить укладення сторонами нового договору купівлі-продажу від 25.05.2018 № 7, умови якого є ідентичними умовам раніше укладеного договору. Судом першої інстанції жодної оцінки його доводам щодо новації зобов`язання не надано, внаслідок чого при прийнятті оскаржуваного рішення судом досліджувалися умови договору, дія якого припинена. Додаткова угода про розірвання договору від 22.05.2017 не укладалася, так як новація зобов`язання апріорі передбачає припинення первісного договору.

Додані позивачем до позовної заяви платіжні доручення та банківські виписки, згідно яких ним у період 2017-2018 р.р. оплачувалися поставлені позивачем товари, не можуть бути визнаними підтвердженням дійсності поставок по спірним накладним, а лише свідчать про те, що раніше між сторонами існували договірні відносини. Податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН за № 9167858280, № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 не містять його електронних підписів, вони жодним чином не можуть бути визнаними доказом фактичних поставок по спірним накладним, а лише свідчать про внесення позивачем в одноособовому порядку певних відомостей до Єдиного реєстру податкових накладних.

Судом не взято до уваги й інші наведені ним у відзиві обставини та посилання на приписи законодавства, які беззаперечно свідчать про відсутність фактів поставок, стягнення оплати за які є предметом спору.

Поставки товарів за накладними від 27.05.2019 №№ 0000065664, 000006560 та від 01.07.2019 № 000007726 не мали місця, а подані позивачем на їх підтвердження докази не можуть бути визнаними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні ст.ст. 73, 76-79 ГПК України. Подані ТОВ "Укрпродлогістика" копії накладних не містять обов`язкових для первинного документа реквізитів, таких як посада особи покупця, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, та будь-яких інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені покупця. Сторонами, крім умов законодавства, встановлені й інші договірні умови підтвердження фактів поставки товару, а тому накладні від 27.05.2019 №№ 0000065664, 000006560 та від 01.07.2019 № 000007726, які не містять відбитку його печатки та інших обов`язкових реквізитів, є недійсними та не доводять фактів спірних поставок.

Неустойка, передбачена п.п. 7.3 договорів, за своїм змістом не відповідає визначенню штрафу, наведеному у ст. 549 ЦК України, так як обчислюється не у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен календарний день заборгованості. Фактично така неустойка відповідає визначенню пені, наведеному у вказаній статті, отже, фактично передбачається подвійне стягнення пені за одне і те саме правопорушення. Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Також, фізична особа-підприємець Литвинов А.О. звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 16.03.2020 у даній справі, в якій просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ Укрпродлогістика про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник вважає, що вказане рішення є незаконним та таким, що прийняте без з`ясування обставин, що мають значення для розгляду заяви та з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування вимог цієї апеляційної скарги скаржник посилається на те, що 19.03.2020 ним було отримано ухвалу суду від 10.03.2019 про призначення судом заяви представника ТОВ Укрпродлогістика про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу до розгляду на 16.03.2020 о 12:00. Отже, не повідомлення його належним чином про дату, час i місце засідання суду є підставою для скасування додаткового рішення.

Kpiм того, заява представника ТОВ Укрпродлогістика від 03.03.2020 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу йому не направлялася, у зв`язку з чим він не мав можливості завчасно ознайомитися з її змістом та доданими до неї доказами. Отже, судом не перевірено наявність доказів направлення йому заяви про відшкодування адвокатських витрат та доданих до неї доказів, у зв`язку з чим, усупереч ч. 9 ст. 80 ГПК України, прийнято такі докази до уваги, що призвело до незаконного ухвалення додаткового рішення на користь ТОВ Укрпродлогістика.

Подання доказів на підтвердження понесених судових витрат після закінчення судових дебатів можливе лише за умови подання до закінчення судових дебатів мотивованої заяви з поясненими щодо причин неможливості подати докази раніше. Однак, оскаржуване додаткове рішення не містить посилань ні на подання ТОВ "Укрпродлогістика" суду заяви про подання доказів на підтвердження poзмipy понесених судових витрат після судових дебатів, анi на наведене позивачем мотивування причин неможливості подання цих документа до закінчення судових дебатів.

Викладені обставини скаржник вважає такими, що свідчать про наявність підстав для скасування додаткового рішення від 16.03.2020 та відмови у задоволенні заяви ТОВ "Укрпродлогістика" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

У відзивах на апеляційні скарги позивач заперечує проти їх задоволення посилаючись на безпідставність викладених у них доводів і просить оскаржувані рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи їх законними та обґрунтованими.

Позивач зазначає, що з матеріалів справи, зокрема, зі змісту договору купівлі-продажу №7 від 25.05.2018, убачається, що в ньому відсутні вказівки на первинне і нове зобов`язання та наміри сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче і замінити новим. Таким чином договір №7 від 25.05.2018 не може вважатися новаційним.

Додаткових угод про розірвання договору купівлі-продажу № 87/05/17 від 22.05.2017 між сторонами не укладалось, повідомлень жодної із сторін про намір розірвання договору не надходило, а тому в силу п.11.2 даного договору останній є пролонгований та досі діє.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем вчинялись зустрічні дії спрямовані на виконання умов договору купівлі-продажу № 87/05/17 від 22.05.2017, а саме: прийняття товару та підписання накладних; часткова оплата поставленого товару; підписання електронним підписом податкових накладних в ЄРПН. Із зазначеного вбачається доведеність дії даного договору, поставка товару за спірними накладними на загальну суму 90 442,23 грн., та наявність заборгованості у відповідача в сумі 63882,08грн.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Таким чином, твердження скаржника про застосування до нього подвійної відповідальності за одне порушення є хибним.

Апелянтом в скарзі стверджується, що ним ухвали суду про розгляд справи не отримувалось, а позивачем заяви про стягнення з нього судових витрат не надсилалось, однак зазначені твердження спростовуються наявними в матеріалах судової справи доказами.

В матеріалах справи міститься опис вкладення та квитанція поштового відправлення відповідачу клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 25.12.2019, ордеру №1002239, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копії договору про надання правової допомоги №35/12/19п від 19.12.2019, попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат від 25.12.2019. Таким чином, відповідачу було відомо про вимогу щодо стягнення з нього судових витрат, у тому числі витрат на правову допомогу в орієнтовному розмірі 5500грн. Також в матеріалах справи наявне підтвердження направлення відповідачу заяви про стягнення судових витрат від 03.03.2020 з додатками - квитанція поштового відправлення №2105016264443 від 03.03.2020. Вказане поштове відправлення отримано відповідачем 06.03.2020, що вбачається із відстеження такого поштового відправлення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга на додаткове рішення не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 травня 2017 року між ТОВ Укрпродлогістика (продавець) та фізичною особою-підприємцем Литвиновим А.О. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №87/05/17, згідно з п. 1.1 якого продавець зобов`язався постачати, а покупець приймати та оплачувати товар за попередньо узгодженими цінами та на умовах цього договору.

За умовами п.2.1. договору, продавець зобов`язався передати покупцю товар відповідно до попередньо узгоджених замовлень, по узгодженим цінам, у погоджені терміни разом з усіма необхідними супроводжувальними документами.

Пунктом 2.3. договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний прийняти товар відповідно до видаткових накладних. Накладні з будь-яким підписом представника покупця завірені печаткою або штампом покупця вважаються безумовно дійсними. Продавець не проводить ідентифікацію підписів відповідальних осіб покупця.

Відповідно до п.2.5. договору покупець гарантує своєчасно і в повному обсязі провести оплату отриманого товару відповідно до розділу 4 цього договору.

Згідно з п. 3.2 договору, сума договору визначається як сума вартості товару отриманого покупцем відповідно до підписаних ним накладних за весь період дії цього договору.

Розділом 4 договору врегульовано порядок розрахунків за товар.

4.1. Оплата за товар здійснюється покупцем з відстрочкою платежів на 90 календарних днів від дати поставки.

4.2. Форма оплати за отриману партію товару безготівкова, на р/рахунок, або готівкою, через касу продавця, або будь-яким, не забороненим законодавством України засобом.

4.3. Моментом оплати вважається дата надходження коштів на р/рахунок, або в касу продавця.

4.4. У випадку затримки розрахунків за поставлений товар, до покупця можуть бути застосовані штрафні санкції та нарахована пеня у відповідності із діючим законодавством України та вимогами подальших розділів даного Договору.

За умовами п. 5.1. договору продавець поставляє товар в узгоджений термін та час на підставі заявки покупця на умовах DDP (згідно Інкотермс-2000, доставка за рахунок продавця, або на інших узгоджених умовах), за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, пров. Курортний, 50-Б/1, б/в Салют.

Пунктами 7.2., 7.3. договору встановлено, що у випадку недотримання покупцем умов і термінів оплати поставленого товару, зазначеного у п.4.1. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу. При цьому подальша поставка товару може бути припинена продавцем в односторонньому порядку.

У випадку не розрахунку, не повного розрахунку за поставлений товар у терміни, передбачені у п.4.1. договору покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 0,5% від суми недоплати за поставлений товар за кожен календарний день такої заборгованості.

За умовами п.п. 11.1., 11.2. даний договір набирає чинності і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе зобов`язань.

У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 20 календарних днів до закінчення терміну його дії, даний договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік за умовами, які діяли на момент пролонгації.

Даний договір підписано та скріплено печатками обох сторін.

Будь-яких відомостей про те, що сторони даного договору заявляли про свій намір розірвати або змінити цей договір за 20 календарних днів до закінчення терміну його дії, в матеріалах справи не міститься, а тому в силу п.11.2 даного договору він є пролонгованим та діючим, чим спростовується твердження скаржника про те, що дію цього договору було припинено за домовленістю сторін.

На виконання своїх зобов`язань за укладеним договором позивач у травні, липні 2019 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 90 442,23 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін, а саме: №000006564 від 27.05.2019 на суму 16148,87 грн; №000006560 від 27.05.2019 на суму 64900,06 грн; №000007726 від 01.07.2019 на суму 9393,30 грн., а також податковими накладними з квитанціями до них.

Наявні у справі вищевказані видаткові накладні та податкові накладні в їх сукупності є належними доказами підтвердження достовірності факту передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару на загальну суму 90 442,23 грн., чим спростовується безпідставне твердження відповідача про зворотне.

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за спірними накладними згідно з договором купівлі-продажу складає 90 442,23 грн.

Відповідач здійснив часткове повернення позивачеві товару на суму 26 560,15 грн. отриманого за видатковою накладною № 000006560 від 27.05.2019, що підтверджується накладною на повернення №000000004 від 25.07.2019.

Таким чином, відповідно до умов п. 4.1 даного договору остаточний розрахунок з позивачем за отриманий товар згідно з вищевказаними накладними № 000006560, № 0000065664 від 27.05.2019 відповідач повинен був здійснити не пізніше 26 серпня 2019 року, а за накладною №000007726 від 01.07.2019 - не пізніше 30 вересня 2019 року.

Проте, відповідач оплату товару поставленого згідно з договором купівлі-продажу за вищевказаними видатковими накладними не здійснив, у зв`язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 63882,08 грн., що підтверджується обґрунтованим розрахунком обчисленим позивачем.

Отже, заборгованість відповідача за поставлений товар з урахуванням часткового повернення товару на суму 26 560,15 грн. становить 63882,08 грн.

Претензією від 23.09.2019р. позивач повідомив відповідача про наявність простроченої заборгованості за поставлений згідно з договором купівлі-продажу за вищевказаними накладними товар у розмірі 63882,08 грн. та нарахування штрафних санкцій, виклав вимогу терміново оплатити існуючу заборгованість та попередив, що у разі невиконання вимог цієї претензії буде змушений звернутися до господарського суду з позовом про примусове стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Проте, відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Задовольняючи позов частково господарський суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що в порушення вимог чинного законодавства та умов спірного договору купівлі-продажу відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов`язань за укладеним договором щодо оплати отриманого товару у встановлений строк, отже, наявний борг, а також пеня та штраф за прострочення виконання грошового зобов`язання підлягають стягненню на користь позивача.

Апеляційний суд частково погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про часткове задоволення заявлених ТОВ Укрпродлогістика позовних вимог, з огляду на таке.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом установлено, що вищевказаний договір купівлі-продажу містить умову про строк оплати товару, відповідно до якої оплата за товар здійснюється покупцем з відстрочкою платежів на 90 календарних днів від дати поставки. Моментом оплати вважається дата надходження коштів на р/рахунок, або в касу продавця.

За змістом ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, кількість та якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. У разі, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (стаття 666 цього Кодексу).

Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та у порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 687 ЦК України).

Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що сторони обумовили у договорі інший порядок та строк передачі документів, які стосуються товару, ніж передача одночасно відповідно до договору або актів цивільного законодавства; також відповідач не надав доказів належної фіксації відсутності таких документів під час прийому-передачі товару, встановлення розумного строку для передачі цих документів; також у справі відсутні будь-які претензії або вимоги покупця до постачальника щодо неналежного виконання останнім взятих на себе договірних зобов`язань.

Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).

За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Місцевий господарський суд правомірно не взяв до уваги доводи відповідача щодо відсутності в матеріалах справи первинних документів, що можуть бути доказами поставки визначеного договором товару та доказів передання товару саме відповідачеві, оскільки такі доводи об`єктивно нічим не підтверджені, спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону, що регулює виниклі між сторонами правовідносини.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Оцінивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні, судом установлено, що вони оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною або недійсною, а тому є належними та допустимими доказами отримання відповідачем товару, визначеного цими накладними та на суму, що в них зазначено.

Як зазначено у пункті 9 частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вже зазначалось вище, обставини справи щодо одержання відповідачем товару відповідно до умов укладеного договору купівлі-продажу та згідно з наявними у справі документами первинного бухгалтерського обліку (видаткові накладні) у відповідні строки та кількості додатково підтверджується змістом податкових накладних з розшифровками податкових зобов`язань з відповідними квитанціями до них, а також накладною на повернення №000000004 від 25.07.2019 про часткове повернення позивачеві товару на суму 26560,15 грн., отриманого за видатковою накладною № 000006560 від 27.05.2019. В апеляційній скарзі відповідачем не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності вказаних документів на час вчинення тієї чи іншої дії, а доводи апеляційної скарги в цій частині є надуманими та непереконливими.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язок щодо здійснення оплати отриманого товару відповідно до положень договору купівлі-продажу та ст. ст. 712, 692 ЦК України виникає у відповідача, як покупця, після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, даний факт підтверджується первинними бухгалтерськими документами, якими в цих правовідносинах є видаткова накладна, відповідно до положень ст.ст. 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками сторін відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підтверджують факт передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару, тому на підставі таких накладних проводяться розрахунки між сторонами.

З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги і посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень, що позивачем не додано до матеріалів справи жодної належно оформленої заявки на поставку товару та не доведено, що відповідач замовляв даний товар, оскільки умовами п. 2.1 договору купівлі-продажу передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцю товар відповідно до попередньо узгоджених замовлень, по узгодженим цінам, у погоджені терміни разом з усіма необхідними супроводжувальними документами, тобто письмова форма заявки не є обов`язковою.

Не заслуговує на увагу також й посилання відповідача на ненадання судом першої інстанції оцінки його доводам щодо новації зобов`язання, внаслідок чого при прийнятті оскаржуваного рішення судом досліджувалися умови договору, дія якого припинена.

Згідно з положеннями ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Проте, зі змісту договору купівлі-продажу №7 від 25.05.2018, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень, вбачається, що в ньому відсутні вказівки на первинне і нове зобов`язання та наміри сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче і замінити новим. Таким чином цей договір №7 від 25.05.2018 не може вважати новаційним.

Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору, який можна визначити як договір, за яким одна сторона враховує суму заборгованості, що виникла з попереднього договору, а інша сторона зобов`язується повернути таку суму вже на виконання нових зобов`язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору купівлі-продажу; дійсність первинного зобов`язання.

Судом установлено, що за умовами п.п. 11.1, 11.2 . договору купівлі-продажу № 87/05/17, він набирає чинності і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе зобов`язань. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати, або змінити Договір за 20 календарних днів до закінчення терміну його дії, даний Договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік за умов, які діяли на момент пролонгації.

Належних доказів, які б свідчили про те, що сторони даного договору заявляли про свій намір розірвати або змінити цей договір за 20 календарних днів до закінчення терміну його дії, відповідачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься, а тому в силу п.11.2 даного договору він є пролонгованим та діючим, чим спростовується твердження скаржника про те, що дію цього договору було припинено за домовленістю сторін.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростувавши за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв`язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 63 882,08 грн. (з урахуванням часткового повернення товару) обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі п. п. 7.2, 7.3 договору купівлі-продажу нарахував відповідачеві 2975,31 грн. пені та 19756,67 штрафу.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і договір є обов`язковим до виконання.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору поставки строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими.

За результатами перевірки обчисленого позивачем розрахунку пені судом першої інстанції встановлено, що він є арифметично невірним, а тому здійснивши правильний розрахунок пені в межах заявленого строку прострочення суд позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнив частково в сумі 2805,98 грн, в решті позовних вимог в цій частині відмовив.

Разом з тим, умовами пункту 7.3 договору встановлено, що у випадку не розрахунку, не повного розрахунку за поставлений товар у терміни, передбачені у п.4.1. договору покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 0,5% від суми недоплати за поставлений товар за кожен календарний день такої заборгованості.

Таким чином, з положень пункту 7.3 договору вбачається, що «штраф» визначений сторонами як відсоток від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а тому колегія суддів приходить до висновку, що штраф у даному випадку має ознаки штрафних санкцій, зокрема, пені.

Отже, погоджена сторонами у пункті 7.3 договору № 87/05/17 відповідальність - є пенею, стягнення якої має відбуватися з урахуванням положень статей 549, 551 ЦК України та статей 230, 231, 232 ГК України.

Водночас, умовами пункту 7.2 вказаного договору також передбачено стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу, що поміж іншим, є подвійним стягненням.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин права передбачати у договорі можливість одночасного стягнення двох видів пені.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що одночасне стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за договором купівлі-продажу, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення та пені у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення суперечить статті 61 Конституції України.

Водночас апеляційний суд відзначає, що за наявності у договорі умов щодо подвійного стягнення пені, суд має відмовляти в задоволенні позовних вимог про стягнення тієї пені, розмір та порядок нарахування якої не відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, правомірним є стягнення пені, розмір якої відповідає вимогам статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», в той час як заявлена до стягнення пеня у розмірі 19 756,67 грн. була обрахована позивачем з порушенням вимог вказаного закону.

З огляду на наведене апеляційний суд відзначає, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення суми коштів у розмірі 19 756,67 грн. за відсутності підстав для одночасного стягнення пені, обрахованої згідно з пунктом 7.2 договору, та пені, передбаченої згідно з пунктом 7.3 договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду в частині стягнення 19 756,67 грн. штрафу підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, а в решті має бути залишено без змін, як законне та обґрунтоване.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 16.03.2020 колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 15 ГПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Частиною 1 - 3 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1 - 4 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 5, 6 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2020 до закінчення судових дебатів у справі №915/2219/19 представник позивача подав до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 25.12.2019, у додатках до якої міститься ордер №1002239 про надання правничої (правової) допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копія договору про надання правової допомоги №35/12/19п від 19.12.2019, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 25.12.2019, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.03.2020 у справі №915/2219/19 здійснено розподіл судових витрат лише в частині судового збору та стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1917,24 грн.

03.03.2020 представник позивача адвокат Кравчук М.О. здав на пошту адресовану господарському суду Миколаївської області заяву в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, в якій просив ухвалити у справі додаткове рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з ФОП Літвінова А.О. на користь ТОВ Укрпродлогістика 5500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.