ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/359/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Гімазетдінова Салавата Шамсулловича, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківський національний медичний університет, м. Харків до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областям, м. Харків про визнання договору укладеним за участю представників:

позивача - Бєлєвцова О.С., Бурдукова М.В.

відповідача - Мамедова Н.Т.

3-ї особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Гімазетдінов Салават Шамсуллович (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областям (відповідач), в якій просить суд визнати договір оренди № 4487-Н від 08.02.2010 р. щодо окремого індивідуально визначеного майна: нежитлові приміщення - кімнати №№ 42, 43 третього поверху триповерхової будівлі адміністративно-лікувального корпусу Науково-дослідного інституту гігієни праці та професійних захворювань (інв. № 10310001) (майно), загальною площею 33,45 кв.м, розміщеного за адресою: м. Харків, вул. Тринклера, 6, що перебуває на балансі Харківського національного медичного університету (ідентифікаційний номер 01896866), таким, що продовжив свою дію на тих же умовах і на той же строк, а саме: до 08.11.2022 р.

В обґрунтування позову позивач вказує про відсутність підстав вважати, що продовження договору оренди суперечитиме вимогам ст. 80 Закону України "Про освіту", та те, що згідно положень ч.2 ст. 17 "Про оренду державного та комунального майна", для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладання нового договору або внесення змін до нього. Крім того, позивач вказує, що з дня його звернення до відповідача із заявою від 20.11.2019 р. минуло більше місяця, а відповідач не повідомив щодо результатів його розгляду, отже такі дії відповідача можна визнати "мовчазною згодою" на продовження договору оренди з позивачем на тих самих умовах і на той самий строк, що є достатньою підставою для задоволення позову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.02.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Харківський національний медичний університет, призначено підготовче засідання на "10" березня 2020 р. о 10:30.

Відповідач, через канцелярію суду 02.03.2020 за вх.№ 5455, надав відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. При цьому відповідач вказує, що враховуючи приписи частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" Регіональне відділення не має належних правових підстав для розгляду питання щодо продовження зазначеного договору оренди, оскільки мета використання такого об`єкта орендарем не відповідає за своїм змістом освітньому призначенню, або наданню послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

10.03.2020 судом була постановлена ухвала про відкладення підготовчого засідання на 31.03.2020 о 10:30.

Позивач, через канцелярію суду 17.03.2020 за вх.№ 6841, надав відповідь на відзив, в якій просив суд позов задовольнити. При цьому у відповіді на відзив позивач зазначав, що на час укладення договору оренди сторони погодили усі його істотні умови, будь-яких окремих вимог щодо його виконання орендодавцем не висувалося, жодних застережень не зазначалося, зокрема, щодо здійснення орендарем діяльності у сфері освітнього процесу. Крім того, позивач вказував, що виконання ним умов договору оренди триває, він вчинив усі необхідні дії для продовження права оренди, а відповідачем невчинюються відповідні заходи щодо оцінки майна. Також, позивач вказував, оскільки з дня його звернення до відповідача із заявою від 20.11.2019 минуло більше місяця, а відповідач не повідомив щодо результатів її розгляду, таку бездіяльність можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на продовження договору оренди з позивачем на тих самих умовах і на той самий строк, що є достатньою підставою для задоволення позову.

31.03.2020 судом була постановлена ухвала про продовження строку підготовчого провадження у справі № 922/359/20 на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 28.04.2020 о 09:30.

28.04.2020 судом була постановлена ухвала про відкладення підготовчого засідання на 12.05.2020 о 10:30.

12.05.2020 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.05.2020 о 11:15.

Судом розгляд справи по суті відкладався: 14.05.2020 на 02.06.2020 о 12:00, 02.06.2020 на 11.06.2020 о 09:45.

Позивач, через канцелярію суду 11.06.2020 за вх.№ 13255, надав заяву про розмір судових витрат, в якій вказував, що розмір витрат позивача на правничу допомогу складає 12500,00 грн.

Представники позивача у судовому засіданні 11.06.2020 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.06.2020 проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08 лютого 2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Гімазетдіновим Салаватом Шамсулловичем (орендар) було укладено договір оренди № 4487-Н від 08.02.2010 (надалі - договір оренди).

Згідно п.1.1. договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення - кімнати №№ 42, 43 третього поверху триповерхової будівлі адміністративно-лікувального корпусу Науково-дослідного інституту гігієни праці та професійних захворювань (інв. № 10310001) (майно), загальною площею 33,45 кв.м, розміщене за адресою: м. Харків, вул. Тринклера. 6, що перебуває на балансі Харківського національного медичного університету (ідентифікаційний номер 01896866) (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 20.10.2009 і становить 120400,00 грн.

Майно передається в оренду з метою надання консультативно-медичних послуг (п.1.2. договору оренди).

Відповідно до п.3.6. договору оренди, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої методики, у співвідношенні:

- безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами у розмірі 50%:

- на рахунок, визначений балансоутримувачем у розмірі 50%.

Згідно п.10.1. договору оренди сторони узгодили, що цей договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 08.02.2010 до 08.01.2013.

У пункті 10.4. договору оренди сторони визначили, що після закінчення терміну дії договору подальше використання об`єкта оренди буде визначатися відповідно до чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, у подальшому дія договору продовжувалася, про що між сторонами були укладені відповідні додаткові угоди до договору оренди: № 5 від 06.03.2017, № 6 від 27.03.2018 та № 7 від 31.01.2019.

Відповідно до п.1 додаткової угоди № 7 від 31.01.2019 до договору оренди цей договір було продовжено строком на 1 рік, тобто до 08.12.2019.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання п. 5.8. договору оренди позивачем 08.11.2019 було укладено договір добровільного страхування майна (оренда) МС №459/19, який діє по 22.11.2020.

04.10.2012 Міністерством охорони здоров`я України згідно рішення № 33 від 16.08.2012 позивачу видано ліцензію серії АД № 064485 "Медична практика", яка діє з 16.08.2012.

21.11.2019, з метою врегулювання питання щодо пролонгації договору оренди, позивач звернувся до відповідача із заявою від 20.11.2019 р. про продовження дії договору оренди на 2 роки 11 місяців, в якій також повідомив про відсутність застосування санкцій згідно законодавства України (вх.№ 20/04461 від 21.11.2019).

02.12.2019 між Харківським національним медичним університетом та ФОП Гімазетдінов С.Ш. був укладений договір про співробітництво № 240/12-19/кб (надалі - договір про співробітництво).

Згідно листа № 01-13/24/3170 від 04.12.2019 Харківський національний медичний університет надав згоду на продовження на наступний строк терміну дії договору оренди від 08.02.2010 № 4487-Н з ФОП Гімазетдінов С.Ш .

03.01.2020 регіональним відділенням було надіслано поштовим зв`язком позивачу заяву про припинення дії договору оренди від 28.12.2019 р. № 20-03-02-05544, яку позивач отримав 15.01.2020. Згідно даної заяви відповідач повідомляв, що 08.12.2019 закінчився термін дії договору, тому керуючись ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" і п. 10.6. договору, орендодавець заявив про припинення договору і зазначив, що на новий строк зазначений договір продовженим бути не може.

Згідно позову позивач вказує, що заява регіонального відділення про припинення договору оренди не була вмотивована жодною правовою підставою, об`єктивних причин неможливості продовження дії договору заява регіонального відділення не містила. Втім, заява позивача від 20.11.2019 про продовження дії договору оренди № 4487-Н від 08.02.2010 (вх.№20/04461 від 21.11.2019) була повністю проігнорована регіональним відділенням, відповідь від регіонального відділення на вказану заяву позивачу не надходила.

Враховуючи вищевикладені обставини позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Надаючи з урахуванням вищевикладеного правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У відповідності до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно ч.1 ст. 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Відповідно до ч.4 ст. 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.4 ст. 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Слід зазначити, що укладений між орендарем та балансоутримувачем договір про співробітництво в повній мірі узгоджується із вимогами ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", адже укладений з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про освіту").

Частинами 1, 3 ст. 70 Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Заклад вищої освіти у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право: 3) провадити фінансово-господарську діяльність в Україні та за кордоном; 4) використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства; 5) створювати власні або використовувати за договором інші матеріально-технічні бази для провадження освітньої, наукової, інноваційної або господарської діяльності.

Згідно позову позивач вказує, що враховуючи вимоги ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладів освіти, затверджених постановою КМУ від 30.12.2015 № 1187, велику кількість вітчизняних та іноземних студентів та наявність у ФОП Гімазетдінов С.Ш. сучасного медичного обладнання щодо здійснення спеціалізованої медичної практики для надання дерматологічних та андрологічних медичних послуг, відпрацювання практичних навичок забору медичних аналізів, балансоутримувач на підставі п. 7 розділу І Статуту ХНМУ уклав з ФОП Гімазетдиновим С.Ш. договір про співробітництво від 02.12.2019 № 240/12-19/кб, тобто співробітництво в організації освітнього процесу, що здійснюється на матеріальній базі підприємця.

Відповідно до п. 1.1. договору про співробітництво, який укладено між Харківським національним медичним університетом (Університет) та ФОП Гімазетдиновим Салаватом Шамсулловичем (Заклад) Заклад є клінічною базою кафедри дерматології, венерології і СНІДу Харківського національного медичного університету (надалі - Кафедра).

Згідно п.1.2. договору про співробітництво обидві сторони приймають на себе взаємні зобов`язання по спільній організації, удосконаленню і забезпеченню навчально-виховного процесу, ефективному використанню матеріальних, кадрових ресурсів і наукового потенціалу Університету та Закладу (ФОП Гімазетдінов С.Ш. ). Спільному використанню підлягають площі, медична техніка, оснащення і апаратура.

За умовами п.2.1.2. договору про співробітництво Заклад зобов`язується приймати участь в забезпеченні і організації проведення педагогічного, лікувально-діагностичного процесів з метою виконання необхідних наукових досліджень і розробки ефективних методів профілактики, діагностики, лікування хворих з застосуванням сучасних методів навчання, досягнень медичної науки та практичної охорони здоров`я.

Університет зобов`язується забезпечувати проведення навчально-виховного процесу з використанням форм і методів навчання, досягнень медичної науки і практики охорони здоров`я; навчання студентів, лікарів-інтернів, спірантів. підготовка магістрів медицини, післядипломна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації медичних кадрів (п.2.3.1. договору про співробітництво).

Відповідно до п.6.3. договору про співробітництво цей договір діє до 31.12.2020.

Отже, господарський суд приходить до висновку, що зазначені умови договору про співробітництво не були враховані регіональним відділенням, що, в свою чергу, перешкоджає освітньому процесу.

Також, регіональним відділенням безпідставно не був прийнятий до уваги лист Харківського національного медичного університету від 04.12.2019 № 01-13/24/31700, в якому балансоутримувач просив продовжити на наступний строк термін дії договору оренди від 08.02.2010 № 4487-Н, оскільки надання ФОП Гімазетдіковим С.Ш. вузькопрофільних медичних послуг на умовах оренди в ХНМУ сприяє освітньому процесу, покращує умови для навчання у закладі виключно учасникам освітнього процесу та не створює незручності. Зазначені приміщення, що орендуються, не є частиною навчальних аудиторій і не задіяні в навчальному процесі. При цьому, в своєму листі Університет зазначив, що вважає послуги, які надаються позивачем згідно договору про співробітництво, безпосередньо пов`язаними із обслуговуванням учасників освітнього процесу і відповідають вимогам ст. 80 Закону України "Про освіту".

Крім того, суд зазначає, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, що пов`язано з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт того, що продовження терміну дії договору оренди суперечить вимогам ст. 80 Закону України "Про освіту".

При цьому, з договору про співробітництво чітко вбачається, що орендар бере участь в учбово-педагогічному процесі, його діяльність сприяє навчально-виховному процесу, наповнюючи при цьому бюджет, що цілковито відповідає вимогам ст. 80 Закону України "Про освіту".

Окрім того, враховуючи норми ст.11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар не відмовлявся оплачувати послуги з проведення незалежної оцінки об`єкта, як це передбачено п.2 Методики оцінки об`єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 січня 2003 р. № 3) та був готовий вчинити необхідні дії з метою продовження орендних правовідносин. Проте, відповідач не надав до суду доказів того, що ним вчинюються відповідні дії для її вчасного проведення.

Враховуючи положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 р. "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Прессос Компанія Нав"єра С.А. " та інші проти Бельгії" від 28.10.1995 р., "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірладнії" від 23.10.1991 р. визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

Концепція "майна" в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

Водночас на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", від 20.05.2010р. і "Тошкуце та інші проти Румунії", від 25.11.2008р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 09.01.2013р. у справі „Волков проти України" зазначено, що в країнах повинен діяти принцип правової визначеності, який зобов`язує держави та їх органи здійснювати реалізацію прав та їх захист шляхом прийняття законодавства з чітким правовим визначенням спірних правовідносин та гарантує громадянам очікувати від держав та їх органів своєчасних та вичерпних дій відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

Позивач, як орендар, який виявив бажання на продовження між сторонами орендних правовідносин щодо майна, мав "законні очікування" на легітимність, добросовісність та "належне урядування" орендодавця у спірних правовідносинах, зокрема щодо внесення змін до спірного договору оренди.

Відповідно до п.10.3. договору оренди зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Позивач 21.11.2019 звернувся до відповідача із заявою від 20.11.2019 про продовження дії договору оренди на 2 роки 11 місяців (вх.№20/04461 від 21.11.2019) і з того часу перебуває у стані правової невизначеності упродовж тривалого строку, оскільки має місце бездіяльність відповідача, що порушує правомірні очікування позивача на користування майном.

Отже, відсутність відповіді на вказану заяву позивача свідчить про порушення відповідачем умов п.10.3. договору оренди.

Крім того, суд зазначає, що з наданих відповідачем доказів не вбачається того, що позивач не належним чином виконував свої обов`язки за договором оренди, у зв`язку з чим позивач має переважно право на укладання договору на новий строк.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто законодавством закріплено презумпцію законності в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а кожен хто вступає з ними у правові відносини вправі розраховувати на законність рішень та дій таких органів. Таке "належне урядування" пов`язане з реалізацією принципу юридичної визначеності, що у свою чергу є складовим принципу верховенства права.

Отже, орендар, у випадку укладення договору оренди та неодноразового його продовження, вправі мати обґрунтовані сподівання щодо законності отримання державного Майна у користування та можливості його використання, зокрема у своїй підприємницькій діяльності, а також у продовженні таких правовідносин.

В силу ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства е: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Втім, наведеним законодавчим вимогам поведінка відповідача не відповідає.

Отже, посилання відповідача на те, що листом від 28.12.2019 в межах передбаченого ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна" строку орендодавець правомірно скористався правом на припинення дії договору оренди, підлягають відхиленню, оскільки відповідач протиправно не розглянув заву позивача від 20.11.2019 у строк до 21.12.2019.

Як свідчать матеріали справи, відповідач направив заяву про припинення дії договору оренди позивачу лише 03.01.2020, тоді як датою закінчення терміну дії договору оренди від 08.02.2010 зазначено 08.12.2019, тому місяць з цієї дати сплив 08.01.2020.

Таким чином слідує, що заява відповідача про припинення дії договору оренди не була вручена позивачу протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди, а була вручена лише 15.01.2019.

Тобто, на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку було відсутнє заперечення орендодавця щодо поновлення договору оренди на новий строк.

Відтак, оскільки з дня звернення позивача до відповідача із заявою від 20.11.2019 минуло більше місяця, а відповідач не повідомив щодо результатів його розгляду, дії відповідача можна визнати «мовчазною згодою» на продовження договору оренди з позивачем на тих самих умовах і на той самий строк, що є достатньою підставою для задоволення позову.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Також, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Щодо заяви позивача про розмір судових витрат, суд зазначає наступне.

За змістом статті 123 ГПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 5 статті 129 ГПК).

Згідно зі статтею 126 ГПК за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4).

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Судом встановлено, що 03.01.2020 між Фізичною особою-підприємцем Гімазетдінов Салават Шамсуллович (клієнт) та адвокатом Бурдуковою М.В. (адвокат, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серія ХВ № 002221 від 16.05.2018, ордер серії ХВ № 1783000055 від 01.06.2020) було укладено договір про надання правової допомоги № 1/1/2020.

Відповідно до п.1.1., п.1.2 договору № 1/1/2020, адвокат зобов`язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта; представляти права і законні інтереси клієнта в суді.

Згідно п.4.1. договору № 1/1/2020, за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2. договору клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком № 1 до цього договору.

Оплата підлягає перерахуванню Клієнтом на розрахунковий чи картковий рахунок адвоката або внесенню готівкою в касу адвоката (п.4.2. договору № 1/1/2020).

Згідно додатку № 1 до договору № 1/1/2020 від 03.01.2020 вартість послуг адвоката склала 12500,00 грн.

На підтвердження надання адвокатом послуг за договором № 1/1/2020 позивачем було надано до суду акт виконаних робіт від 30.05.2020 на суму 12500,00 грн., розрахункову квитанцію № 003 від 30.05.2020 на суму 12500,00 грн. та перелік наданих послуг станом на 30.05.2020.

Проте, з матеріалів справи та наданих позивачем до заяви про розмір судових витрат доказів не вбачається того, що адвокатом фактично були здійснені послуги вартістю, передбаченою пунктами 1, 2 та 6 переліку послуг, на загальну суму 7000,00 грн.

За таких обставин господарський суд дійшов висновку, що заявлені витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами на суму 5500,00 грн., а в сумі заявлених витрат позивача у розмірі 7000,00 грн. слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір покладається на відповідача

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 91, 123, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати договір оренди № 4487-Н від 08.02.2010 р. щодо окремого індивідуально визначеного майна: нежитлові приміщення - кімнати №№ 42, 43 третього поверху триповерхової будівлі адміністративно-лікувального корпусу Науково-дослідного інституту гігієни праці та професійних захворювань (інв. № 10310001) (майно), загальною площею 33,45 кв.м, розміщеного за адресою: м. Харків, вул. Тринклера, 6, що перебуває на балансі Харківського національного медичного університету (ідентифікаційний номер 01896866), таким, що продовжив свою дію на тих же умовах і на той же строк, а саме до 08.11.2022 р.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (61057, м. Харків, майдан Театральний, 1, ідентифікаційний код 43023403) на користь Фізичної особи-підприємця Гімазетдінова Салавата Шамсулловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2102,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "18" червня 2020 р.

Суддя А.М. Буракова

справа № 922/359/20