Справа № 485/1697/19

Провадження № 2/485/62/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м.Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Квєтка І.А.,

секретар судового засідання Семенака А.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Снігурівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" (далі ТОВ "Придніпровське) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

встановив:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Придніпровське" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

У позові зазначила, що вона є власником земельної ділянки площею 5,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новотимофіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. 20 серпня 2012 року між нею та ТОВ "Придніпровське" було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки, зі строком дії 10 років, який 04 жовтня 2012 року було зареєстровано у Відділі Держкомзему у Снігурівському районі Миколаївської області. В подальшому, 10 вересня 2017 року між нею та відповідачем, директором якого був ОСОБА_3 , та який відповідно до статуту мав право вчиняти правочини від імені товариства, було підписано договір про розірвання договору оренди землі за взаємною згодою сторін. Однак, їй стало відомо про те, що відповідач у справі ТОВ "Придніпровське" без її згоди та попередження, всупереч припинення між ними будь-яких договірних відносин, зареєстрував договір від 20 серпня 2012 року в ЦНАП міста Снігурівка та отримав відповідний витяг.

Позивачка вказує, що вона самостійно на протязі 2017-2018 років відкрито користується належною їй земельною ділянкою. Але у 2019 році відповідач протиправно засіяв її земельну ділянку. Орендної плати за 2017-2019 роки вона не отримувала. З пояснень бувшого директора ТОВ "Придніпровський" ОСОБА_3 їй відомо, що ЦНАП відмовився реєструвати договір про розірвання договору оренди з причини того, що він був зареєстрований в поземельній книзі, а не в реєстраційний службі.

На підставі викладеного, враховуючи що дія оспорюваного договору та його державної реєстрації після вересня 2017 року не відповідало її внутрішньої волі, просить визнати недійсним укладений 20 серпня 2012 року між нею та відповідачем договір оренди належної їй земельної ділянки.

19 листопада 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він позовні вимоги заявлені позивачкою не визнав посилаючись на те, що спірний договір оренди земельної ділянки укладений 20 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Придніпровське", що 04 жовтня 2012 року був зареєстрований у відділі Держкомзему у Снігурівському районі, є чинним оскільки пройшов державну реєстрацію. Складений та підписаний між колишнім директором ТОВ "Придніпровське" ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір про розірвання договору оренди землі від 10 вересня 2017 року не може вважатися укладеним, адже він не зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також ОСОБА_3 не мав права станом на 10 вересня 2017 року укладати такі договори, що прямо було передбачено діючою на той момент редакцією статуту ТОВ. Доводи позивача про те, що нею у період з 2017 по 2018 роки самостійно оброблювалась орендована земельна ділянка спростовуються звітом про посівні площі сільськогосподарських культур, відмостями про наявність земельних ділянок та податковими деклараціями платника єдиного податку чевертої групи за 2017-2018 роки. З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачці в задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивачки понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. (а.с.21-24).

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, з викладених у позові підстав просила про їх задоволення. Суду пояснила, що 20 серпня 2012 року уклала договір оренди землі з ТОВ "Придніпровське" директором якого на той час був ОСОБА_3 , ніяких заперечень щодо договору на той час у неї не було. За зміни керівництва ТОВ "Придніпровський" вона не бажає продовжувати орендні відносини з вказаним підприємством. У 2017 році за погодженням з ОСОБА_3 вона самостійно обробляла належну їй земельну ділянку та у зв"язку з цим вважала договір оренди припиненим. У 2018 році належну їй земельну ділянку засіяв відповідач. Як їй стало відомо договір оренди продовжив свою дію без її згоди та відома.

Представник відповідача Мельник Д.Г. у судове засідання не з"явився з причин, що визнані судом неповажними. Так, ухвалою судді від 15 червня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Мельник Д.Г. у проведенні судового засідання у режимі відеоконференції у з"язку з карантином та тривалою неявкою позивача на базі Господарського суду Херсонської області з підстави пропуску строку подання такого клопотання, визначеного ч.2 ст.212 ЦПК України, та відсутністю технічної можливості (зайнятістю залу ВКЗ), про що представнику було повідомлено. 16 червня 2020 року на електронну адресу суду надійшло клопотання представника Мельника Д.Г. про відкладення судового засідання на іншу дату у зв"язку з зайнятістю в інших судових засіданнях Херсонської області за відмови суду у призначенні відеоконференції з зазначених ним обставин. Разом з тим, зважаючи на те, що представник заздалегідь був повідомлений судом про дату та час розгляду справи, однак без надання обгрунтувань визначив пріорітетним участь у інших судових засіданнях, враховуючи, що у справу надано відзив на позов, суд вважав за можливе провести розгляд справи у його відсутність.

Дослідивши докази по справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5,00 га, кадастровий номер 4825783400:12:000:0033, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новотимофіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, на підставі державного акта серії IV -МК № 036221, виданого 05 березня 2001 року Новотимофіївською сільською Радою народних депутатів на підставі рішення 21 сесії 3 скликання Новотимофіївської сільської Ради народних депутатів від 30 січня 2001 року № 5 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1529 (а.с.9).

20 серпня 2012 року між ТОВ "Придніпровське" в особі директора ОСОБА_3 (орендарем) та ОСОБА_1 (орендодавцем) було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 5,00 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років. Вказаний договір 04 жовтня 2012 року зареєстрований у відділі Держгеокадастру у Снігурівському районі Миколаївської області за № 482578004006223 (а.с.4-5).

На підставі акту приймання-передачі, орендар прийняв в оренду земельну ділянку кадастровий номер 4825783400:12:000:0033, площею 5,00 га (а.с.6-7).

Окрім цього, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна № 196816193 сформованого 20.01.2020 року, вбачається що, на підставі договору оренди землі, укладеного 20 серпня 2012 року між ТОВ "Придніпровське" та ОСОБА_1 , за відповідачем 16 квітня 2018 року зареєстровано право оренди земельної ділянки, номер запису про інше речове право 25783293 (а.с.51-52).

Позивачка вказує, що дія оспорюваного договору оренди землі після вересня 2017 року не відповідало її внутрішньої волі, державна реєстрація договору проведена відповідачем без її волевиявлення.

Так, пунктом 36 вище вказаного Договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, в тому числі за взаємною згодою сторін.

10 вересня 2017 року між ТОВ "Придніпровське" в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підписано договір про розірвання договору оренди землі, за змістом якого орендар та орендодавець дійшли згоди розірвати договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 4825783400:12:000:0033, площею 5,00 га (а.с.13).

Свідок ОСОБА_3 суду показав, що будучи директором ТОВ "Придніпровське" підписував з позивачем договір оренди, у 2017 році керуючись контрактом підписав угоду про розірвання договору, про що повідомив засновника, ніяких заперечень не було, ОСОБА_1 у цьому році обробила та засіяла свою землю, після збору врожаю, як йому стало відомо, відповідач заперечив припинення правовідносин оренди та продовжив користуватися земельною ділянкою. Із змістом Статуту засновник його не знайомив, угоду про розірвання договору оренди не було зареєстровано за відсутності такої графи у журналі реєстрації договорів.

В силу ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.

Відповідно до положень ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним - ст.204 ЦК України. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі і сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом - ч.1 ст.205 ЦК України.

За нормою ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту прав на землю, передбаченим ч.3 ст. 152 ЗК України.

Як встановлено, статутом ТОВ "Придніпровське" затвердженого Загальними зборами Учасників ТОВ "Придніпровське" рішення №14 від 20 липня 2017 року, а саме пп. "н" п. 11.4 визначено, що виключно загальними зборами Товариства надається право директору Товариства розривати договори оренди земельних часток (паїв).

Тобто станом на вересень 2017 року, діючий на той час директор ТОВ "Придніпровський" ОСОБА_3 не мав права розривати договори оренди землі, доказів того, що на загальних зборах учасників ТОВ приймалось відповідне рішення суду не надано, а отже у підписанта такого договору був віжсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Крім того, договір про розірвання договору оренди землі складений та підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від імені ТОВ "Придніпровське", 10 вересня 2017 року не пройшов обов"язкової державної реєстрації.

Згідно ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов"язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній на момент укладення Договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально - ст.14 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до положень статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації і набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

У відповідності ч.3 ст.653 ЦК України (станом на час підписання угоди про розірвання договору), у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (654 ЦК України).

Як визначено сторонами у п.41 Договору оренди землі від 30 липня 2020 року цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Таким чином, законодавство чинне на момент виникнення спірних правовідносин, чітко передбачало вимогу про здійснення державної реєстрації правочину, такий правочин набирає чинності саме з моменту його реєстрації. Відповідно додаткова угода про розірвання такого договору оренди також підлягає державній реєстрації. У разі відсутності такої реєстрації у сторін цієї угоди не виникають права та обов`язки, які нею визначені.

Станом на день розгляду справи у суді, договір про розірвання договору оренди землі від 10 вересня 2017 року, підписаний між ТОВ "Придніпровське" в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1, державної реєстрації не пройшов, а отже не набрав чинності. Оскільки договір про розірвання договору оренди землі від 10 вересня 2017 року не набрав чинності відповідно до вимог законодавства України, між сторонами діє договір оренди землі, укладений 20 серпня 2012 року між ТОВ "Придніпровське" та ОСОБА_1 , який пройшов реєстрацію у відділі Держкомзему у Снігурівського району, що відповідало вимогам законодавства на час укладення договору.

Посилання позивачки на те, що нею у період з 2017 по 2018 роки самостійно оброблювалась орендована земельна ділянка, та те, що вона не отримувала орендну плату протягом 2017-2019 років, не є підставою для визнання договору недійсним.

Крім того, за звітом про посівні площі сільськогосподарських культур, відмостями про наявність земельних ділянок та податковими деклараціями платника єдиного податку четвертої групи за 2017-2018 роки, відповідач фактично обробляв земельну ділянку та сплачував податки (а.с.29-47).

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачка не довела у судовому засіданні належними доказами, що не мала волевиявлення на вчинення договору оренди земельної ділянки від 20 серпня 2012 року з ТОВ "Придніпровське", а права на захист яких вона звернулася до суду порушені відповідачем.

Суд встановив, що спірний договір оренди землі від 20 серпня 2012 року укладено в письмовій формі, здійснено його державну реєстрацію, орендодавець мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було спрямоване на укладення договору оренди землі.

Показання свідка ОСОБА_3 зазначених обставин не спростовують, а навпаки підтверджують, що на час підписання оспорюваного договору позивач мала волевиявлення на його укладення.

За таких обставин, суд вважає за необхідне залишити позовні вимоги позивача про визнання договору оренди недійсним без задоволення за їх необґрунтованості та недоведеності.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ст..137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідного опису наданої правничої допомоги та здійснених витрат відповідачем суду не надано, надано лише попередній (орієнтовий) розрахунок, а тому підстави для стягнення з позивача витрат на правничу допомогу відсутні.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 81, 263-265, 141, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, залишити без задоволення.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" у стягненні з ОСОБА_1 судових витрат на надання правничої допомоги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду через Снігурівський районний суд, який відраховується з дня складення повного судового рішення, з урахуванням пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України.

Суддя

Дата складення повного судового рішення - 17.06.2020 року.