ПОСТАНОВА

Іменем України

17 червня 2020 року

Київ

справа №826/4364/17

провадження №К/9901/800/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Єресько Л. О.

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи - Генеральної прокуратури України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року, ухваленого у складі головуючого судді Аблова Є. В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Кузьменка В. В., суддів: Василенка Я. М., Шурка О. І.

І. Суть спору

1. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), за участю третьої особи - Генеральної прокуратури України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невключенні до наказу МВС України від 03 червня 2016 року № 462 "Про затвердження Інструкції про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України" такої категорії осіб, які мають право відповідно до законодавства на безоплатне медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України, як пенсіонери з числа працівників прокуратури, які обслуговувалися до виходу на пенсію у медичних закладах МВС України і зберегли таке право в силу частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру", учасника бойових дій із числа пенсіонерів прокуратури, які користувалися при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміни місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи відповідно до пункту 8 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

1.2. зобов`язати відповідача включити до наказу МВС України від 03 червня 2016 року № 462 "Про затвердження Інструкції про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України" таку категорію осіб, які мають право відповідно до законодавства на безоплатне медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України, як пенсіонери з числа працівників Генеральної прокуратури України, які обслуговувалися до виходу на пенсію у медичних закладах МВС України і зберегли таке право в силу частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру", учасника бойових дій із числа пенсіонерів прокуратури, які користувалися при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміни місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи відповідно до пункту 8 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

1.3. визнати протиправною відмову службової особи - заступника начальника Управління охорони здоров`я та реабілітації МВС України Смик А. С. у наданні позивачу права користування Центральною поліклінікою МВС України та Центральним госпіталем МВС України, як пенсіонеру Генеральної прокуратури України в силу частини тртьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" та учаснику бойових дій (АТО) із числа пенсіонерів прокуратури, які користувалися при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміни місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи відповідно до пункту 8 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

1.4. визнати за позивачем право на безкоштовне медичне обслуговування в медичних закладах, в яких позивач перебував на обліку до виходу на пенсію, а саме: Центральної поліклініки МВС України та Центрального госпіталю МВС України на підставі частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 8 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" без будь-яких додаткових умов і обмежень;

1.5. визнати протиправними дії Центральної поліклініки МВС України щодо відмови позивачу у безоплатному медичному обслуговуванні;

1.6. зобов`язати Центральну поліклініку МВС України надавати позивачу безкоштовне медичне обслуговування, безоплатні медичні послуги у повному об`ємі на підставі частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 8 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" без будь-яких додаткових умов і обмежень;

1.7. зобов`язати Центральний госпіталь МВС України надавати позивачу безкоштовне медичне обслуговування, безоплатні медичні послуги у повному об`ємі на підставі частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 8 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" без будь-яких додаткових умов і обмежень.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що під час роботи в Генеральній прокуратурі України з 1995 року та після виходу на пенсію в 2010 році він користувався послугами поліклініки та госпіталем центрального апарату МВС України, в яких позивач та інші пенсіонери Генеральної прокуратури України перебували на обліку та обслуговувались під час роботи і після звільнення з органів прокуратури, перебуваючи на пенсії згідно із Законом України "Про прокуратуру".

2.1. Вказує, що частина третя статті 84 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ аналогічно до раніше діючої редакції частини чотирнадцятої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1999 року № 1789-ХІІ встановлює, що за пенсіонерами та членами їх сімей зберігаються гарантії соціального захисту, передбачені цим законом та іншими законодавчими актами. Пенсіонери та члени їх сімей, що проживають разом з ними, мають також право на безкоштовне медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку до виходу на пенсію прокурора, незалежно від укладених договорів і перерахування коштів Генеральною прокуратурою України.

2.2. Однак, МВС України, на думку позивача, безпідставно зменшено надання медичних послуг Центрального госпіталю та поліклініки МВС України, що призвело до порушення прав пенсіонерів з числа працівників Генеральної прокуратури України на медичне обслуговування, які до виходу на пенсію обслуговувались у закладах охорони здоров`я МВС України, у тому числі й позивача.

2.3. Вважаючи протиправною відмову Центральної поліклініки МВС України та Центрального госпіталю МВС України у наданні медичного обслуговування в Центральній поліклініці МВС України та Центральному госпіталі МВС України на постійній основі як пенсіонера з числа працівників Генеральної прокуратури України, учасника бойових дій, ОСОБА_1 звернувсь до суду з цим позовом.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 у період з 1995 року по 2010 рік працював у Генеральній прокуратурі України.

4. В 2010 році у зв`язку із виходом на пенсію позивача звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України.

5. У період роботи в Генеральній прокуратурі Україні та після виходу на пенсію ОСОБА_1 отримував медичну допомогу в Центральній поліклініці МВС України та Центральному госпіталі МВС України відповідно до укладених договорів між Генеральною прокуратурою Україною та Центральною поліклінікою МВС України.

6. 07 лютого 2017 року між Генеральною прокуратурою України та Центральною поліклінікою МВС України укладено аналогічний договір № ЦП-46, в якому позивач був включений до переліку осіб, які згідно з договором, можуть отримувати медичні послуги до вичерпання суми договору за фактичними витратами.

7. Листом МВС України від 17 лютого 2017 року № 33/1-42зі за наслідками розгляду запиту позивача на інформацію від 13 лютого 2017 року, останнього повідомлено, що йому надаються медичні послуги Центральною поліклінікою МВС України, на обліку в якій він перебував до виходу на пенсію, на підставі договорів укладених між Генеральною прокуратурою України та Центральною поліклінікою МВС України. Термін дії цього договору до 31 грудня 2017 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 18 квітня 2018 року залишено без розгляду позовні вимоги позивача щодо:

визнання протиправною відмову службової особи - заступника начальника Управління охорони здоров`я та реабілітації МВС України Смик А. С. у наданні позивачу права користування Центральною поліклінікою МВС України та Центральним госпіталем МВС України, як пенсіонеру Генеральної прокуратури України в силу частини тртьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" та учаснику бойових дій (АТО) із числа пенсіонерів прокуратури, які користувалися при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміни місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи відповідно до пункту 8 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

визнання за позивачем право на безкоштовне медичне обслуговування в медичних закладах, в яких позивач перебував на обліку до виходу на пенсію, а саме: Центральної поліклініки МВС України та Центрального госпіталю МВС України на підставі частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 8 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" без будь-яких додаткових умов і обмежень;

визнання протиправними дії Центральної поліклініки МВС України щодо відмови позивачу у безоплатному медичному обслуговуванні;

зобов`язання Центральну поліклініку МВС України надавати позивачу безкоштовне медичне обслуговування, безоплатні медичні послуги у повному об`ємі на підставі частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 8 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" без будь-яких додаткових умов і обмежень;

зобов`язання Центрального госпіталю МВС України надавати позивачу безкоштовне медичне обслуговування, безоплатні медичні послуги у повному об`ємі на підставі частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 8 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" без будь-яких додаткових умов і обмежень.

9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року, в позові відмовлено.

10. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що безкоштовне медичне обслуговування позивача Центральною поліклінікою МВС України та Центральним госпіталем МВС України можливе за наявності укладених між Генеральною прокуратурою України та відомчими медичними закладами системи МВС України договорів та в межах перерахованих Генеральною прокуратурою України на рахунки медичних закладів коштів.

11. Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

12. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

13. Свою касаційну скаргу мотивує неправильним тлумаченням судами попередніх інстанцій приписів законодавства. Вказує, що норма закону, встановлена другим реченням частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" викладена і сформульована таким чином, що не допускає протиріч, а саме: "Пенсіонери і члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, мають також право на безкоштовне медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку до виходу на пенсію прокурора". Таким чином, оскільки позивач обслуговувався на момент виходу на пенсію у Центральній поліклініці МВС України, то, на думку позивача, він зберіг право на безкоштовне медичне обслуговування у цій поліклініці.

13.1. Наголошує, що підзаконний акт не може скасувати чи обмежити право пенсіонера прокуратури на безкоштовне медичне обслуговування у тих медичних закладах, в яких пенсіонер перебував на обліку до виходу на пенсію, оскільки це право встановлено Законом України "Про прокуратуру", а відтак посилання судів на постанову Кабінету Міністрів України від 07 травня 2008 року № 425, на думку позивача, є неправильним застосуванням норм матеріального права у вигляді застосування норми, яка не підлягає застосуванню.

14. Водночас, представники МВС України та Генеральної прокуратури України у своїх відзивах вказують на безпідставність касаційної скарги і просять залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

16. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

17. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

18. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Відповідно до частин першої - третьої статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

22. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру", згідно з частиною другою статті 83 якого прокурор та члени його сім`ї користуються в установленому порядку безоплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров`я. Члени сім`ї прокурора, які проживають разом з ним, обслуговуються у тих медичних закладах, що й прокурор.

23. В силу частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" за пенсіонерами і членами їхніх сімей зберігаються гарантії соціального захисту, передбачені цим Законом та іншими законодавчими актами. Пенсіонери і члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, мають також право на безкоштовне медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку до виходу на пенсію прокурора.

24. Визначення медичного обслуговування міститься у приписах статті 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин, та означає діяльність закладів охорони здоров`я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров`я, що не обов`язково обмежується медичною допомогою.

25. Своєю чергою під медичною допомогою в розумінні положень статті 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин, є діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

26. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07 травня 2008 року № 425 "Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам органів прокуратури та про їх медичне обслуговування" встановлено, що працівники органів прокуратури обслуговуються в медичних закладах Міністерства внутрішніх справ та в інших державних закладах охорони здоров`я.

27. Водночас, вказана постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність 05 січня 2016 року.

28. Натомість порядок медичного обслуговування певних категорій осіб, яким таке право встановлено відповідно до законодавства, та порядок їх прикріплення до закладів охорони здоров`я МВС передбачено Інструкцією про порядок медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України, затвердженої наказом МВС України від 03 червня 2016 року № 462 (далі - Інструкція № 462).

29. Пунктом 1 розділу ІІ вказаної Інструкції визначено коло осіб, яким надано право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС та у відповідності до якого відсутні працівники органів прокуратури.

30. Відповідно до пункту 9 Інструкції № 462 громадяни України, які не входять до переліку осіб, зазначеного в цьому розділі, працівники закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, НГУ, Національної поліції, ДМС та не відносяться до бюджетних закладів, установ і підприємств, обслуговуються за договорами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних і комунальних закладах охорони здоров`я та вищих медичних навчальних закладах".

31. За змістом статті 18 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що фінансування охорони здоров`я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров`я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров`я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань. Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров`я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом. За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров`я. Кошти, не використані закладом охорони здоров`я, не вилучаються, і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.

32. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

VI. Позиція Верховного Суду

33. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що фінансування державних та комунальних закладів охорони здоров`я здійснюється за рахунок державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування, що є однією з гарантій реалізації конституційного права громадян на безоплатну медичну допомогу. При цьому законодавець розмежовує безоплатну медичну допомогу та платні стоматологічні послуги, актуальні в умовах приватної та страхової медицини.

34. Конституцією України, зокрема статтею 49, передбачено право всіх громадян, незалежно від їх статусу та інших чинників, на безоплатну медичну допомогу.

35. Водночас, позивач у цій справі визначив предмет позовних вимог, як оскарження бездіяльності МВС України, яка полягає у невключенні до наказу МВС України від 03 червня 2016 року № 462 "Про затвердження Інструкції про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України" такої категорії осіб, які мають право відповідно до законодавства на безоплатне медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України, як пенсіонери з числа працівників прокуратури, які обслуговувалися до виходу на пенсію у медичних закладах МВС України і зберегли таке право в силу частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру" та зобов`язання надати безоплатне медичне обслуговування у Центральній поліклініці МВС України, покликаючись на те, що він є пенсіонером прокуратури.

36. Так, судами встановлено, що ОСОБА_1 користувався під час роботи в Генеральній прокуратурі України, а також після виходу на пенсію послугами Центральної поліклініки МВС України та Центральним госпіталем МВС України, до яких він був прикріплений за попереднім місцем роботи.

37. Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на незастосуванні відповідачем приписів частини третьою частини третьої статті 84 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої пенсіонери і члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, мають також право на безкоштовне медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку до виходу на пенсію прокурора.

38. Водночас частина третя статті 84 Закону України "Про прокуратуру" має наступний зміст: "За пенсіонерами і членами їхніх сімей зберігаються гарантії соціального захисту, передбачені цим Законом та іншими законодавчими актами. Пенсіонери і члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, мають також право на безкоштовне медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку до виходу на пенсію прокурора".

39. За таких обставин, необхідно звернутися до інших законодавчих актів, які доповнять частину третю статті 84 Закону України "Про прокуратуру" і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено порядок медичного обслуговування певних категорій осіб, яким таке право встановлено відповідно до законодавства, та порядок їх прикріплення до закладів охорони здоров`я МВС України, в яких, насамперед на обліку перебуває позивач.

40. На момент виходу позивача на пенсію чинною постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2008 року № 425 були визначені лише медичні заклади, в яких можуть обслуговуватись працівники органів прокуратури, але не було встановлено, що вони мають прав на медичне обслуговування у медичних закладах Міністерства внутрішніх справ України на безоплатній основі.

41. З 05 січня 2016 року вказана постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність.

42. Натомість пунктом 1 розділу ІІ Інструкції № 462, яка є чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено коло осіб, яким надано право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС та у відповідності до якого відсутні працівники органів прокуратури.

43. Рішенням Європейського Суду з прав людини «Великода проти України» від 03 червня 2014 року, суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

44. Відповідно до пункту 9 Інструкції № 462 обумовлено, що громадяни України, які не входять до переліку осіб, зазначеного в цьому розділі, працівники закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, НГУ, Національної поліції, ДМС та не відносяться до бюджетних закладів, установ і підприємств, обслуговуються за договорами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних і комунальних закладах охорони здоров`я та вищих медичних навчальних закладах".

45. Аналіз наведених правових норм свідчать, що на момент виходу позивача на пенсію, жодний закон не покладав на заклади охорони здоров`я, у тому числі системи МВС України, обов`язок обслуговувати на безоплатній основі інші категорії працівників, які не є працівниками відомства (МВС України).

46. Також, відсутній спільний наказ МВС України і Генеральної прокуратури України, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України, та визначав би порядок медичного обслуговування працівників органів прокуратури у відомчих закладах системи МВС України.

47. Слід зазначити, що протягом дії постанови Кабінету Міністрів України від 07 травня 2008 року № 425 та на даний час медичне обслуговування працівників Генеральної прокуратури України (як діючих, так і колишніх) здійснювалося та здійснюється лише на договірних засадах, на підставі договорів, що були укладені між Генеральною прокуратурою України Центральною поліклінікою МВС України і Центральним госпіталем МВС України, в межах сплачених Генеральною прокуратурою України цільових коштів.

48. Відтак, безкоштовне медичне обслуговування позивача Центральною поліклінікою МВС України та Центральним госпіталю МВС України можливе за наявності укладених між Генеральною прокуратурою України та відомчими медичними закладами системи МВС України договорів та в межах перерахованих Генеральною прокуратурою України на рахунки медичних закладів коштів.

49. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року у справі № 10-рп/2002 положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров`я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.

50. Згідно із пунктом 4 мотивувальної частини зазначеного рішення у словосполученні «медична допомога надається безоплатно» останнє слово у контексті всієї статті 49 Конституції України означає, що індивід, який отримує таку допомогу у державних і комунальних закладах охорони здоров`я, не повинен відшкодовувати її вартість ні у вигляді будь-яких платежів, ні у будь-якій формі незалежно від часу надання медичної допомоги. Аналіз термінів «безоплатно» і «медична допомога» у системному зв`язку з іншими аналогічними поняттями, що застосовуються в Конституції України, законах України, міжнародних договорах, дає можливість дійти висновку щодо загального змісту безоплатної медичної допомоги. Він полягає у відсутності для всіх громадян обов`язку сплачувати за надану їм у державних і комунальних закладах охорони здоров`я медичну допомогу як у момент, так і до чи після її отримання. Словосполучення «безоплатність медичної допомоги» означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров`я у будь-яких варіантах розрахунків (готівкою або безготівкових): чи у вигляді «добровільних внесків» до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов`язкових страхових платежів (внесків) тощо.

51. Судами встановлено, що між Генеральною прокуратурою України та Центральною поліклінікою МВС України були укладені договори про надання медичних послуг на платній основі, а саме: від 01 січня 2012 року № 1, від 06 червня 2013 року № 19, від 17 червня 2014 року № 2, від 13 липня 2015 року № ЦП-32, від 09 серпня 2016 року № ЦП-43, від 31 березня 2017 року № ЦП-51.

52. Факт медичного обслуговування працівників прокуратури (пенсіонерів з числа працівників прокуратури) на платній основі також підтверджується договорами про надання медичних послуг, які були укладені між Центральним госпіталем МВС України та Генеральною прокуратурою України, зокрема від 19 січня 2010 року № 4, від 10 лютого 2015 року № 1/15, від 14 листопада 2016 року № 24, від 07 лютого 2017 року № 2/2017, від 19 лютого 2018 року № 61.

53. Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року у справі № 3-рп/2012 встановлено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. У Рішенні також зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, Закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

54. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

55. З огляду на викладене, висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

56. Стосовно покликань позивача на помилкове зазначення частини, або статті закону щодо визначень понять в оскаржуваних судових рішеннях, то вони є слушними, але порушення, на які звернув увагу заявник не вплинули на правильність висновків під час вирішення спору у цій справі. Крім того статтею 253 КАС України врегульовано питання щодо виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні.

57. Інші доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

58. Слід зазначити, що приписами частини першої статті 341 КАС України чітко визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

59. Тобто, суд касаційної інстанції переглядає саме судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, а не обставини справи чи питання дискреції, що були чи не були досліджені судами попередніх інстанцій.

60. Як зазначається у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь.

61. Водночас, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

62. Тому за наведених вище підстав, якими, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на аргументи зазначені в касаційній скарзі, оскільки вони не є визначальними та не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

63. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

964. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Л. О. Єресько