ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 11-51сап20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представника Вищої ради правосуддя - Цуцкірідзе І. Л.,

розглянула у судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 09 січня 2020 року № 4/о/15-20 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 09 вересня 2019 року № 2357/2дп/15-19 «Про притягнення судді Вільнянського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» і

ВСТАНОВИЛА:

1. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (далі - Друга ДП ВРП) 09 вересня 2019 року ухвалила рішення № 2357/2дп/15-19, яким притягнула суддю Вільнянського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Для визнання судді ОСОБА_1 винною у скоєнні дисциплінарного проступку і застосування обраного виду стягнення стали підстави про:

порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції та складу суду;

незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті спору, які були істотними та необхідними для правильного вирішення спору;

порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (справа

№314/4086/17);

незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті спору;

допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (справа № 314/4487/16-ц).

Ці підстави передбачені підпунктами «а», «б», «г» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Друга ДП ВРП дійшла висновку, що поведінка судді ОСОБА_1 під час розгляду справ № 314/4086/17 та № 314/4487/16-ц містить склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, оскільки порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, та вказує на вчинення нею істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII.

2. Скаржниця не погодилася із рішенням Другої ДП ВРП від 09 вересня 2019 року № 2357/2дп/15-19 та подала 23 вересня 2019 року до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП; Рада) скаргу з проханням змінити рішення Другої ДП ВРП та застосувати до неї більш м`який вид дисциплінарного стягнення.

Скаргу суддя ОСОБА_1 мотивувала тим, що Друга ДП ВРП не врахувала її письмові пояснення стосовно суб`єкта подання дисциплінарної скарги (Прокуратура Запорізької області), доводи про те, що суть дисциплінарної скарги зводиться до незгоди із судовим рішенням, про відсутність наслідків та інші пояснення щодо розгляду нею цивільних справ. На думку судді, в оскаржуваному рішенні не доведено співмірність застосованого до неї дисциплінарного стягнення, неможливість застосування менш «жорстокого» дисциплінарного стягнення.

3. 09 січня 2020 року ВРП прийняла рішення № 4/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 09 вересня 2019 року № 2357/2дп/15-19 «Про притягнення судді Вільнянського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - Спірне рішення). Цим рішенням ВРП погодилася з підставами дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 , які встановила Друга ДП ВРП, доказами і обставинами дисциплінарного порушення, а також із правовою оцінкою цього діяння.

Оскільки підстав для скасування рішення Другої ДП ВРП, на які покликалася скаржниця, не було встановлено, ВРП відмовила у задоволенні скарги останньої.

4. ОСОБА_1 31 січня 2020 року звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на Спірне рішення, яка ухвалою від 10 лютого 2020 року відкрила за нею провадження.

Вимоги про протиправність Спірного рішення та необхідність його скасування скаржниця обґрунтовує таким, що:

ВРП законом не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення. У справі № 314/4487/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Вільнянської районної державної адміністрації про визнання права власності у порядку спадкування на земельну ділянку на підставі державного акта на право довічного успадкованого володіння землею від 26 жовтня 1992 року є постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 368/54/17 із правовою, правозастосовною позицією про те, що право довічного успадкованого володіння землею відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані;

з дня ухвалення рішення у справі № 314/4487/16-ц пройшло більш ніж 3 роки, що унеможливлює притягнення її до відповідальності;

у Спірному рішенні нема мотивів про наявність у діях судді такого обов`язкового елементу дисциплінарного порушення, як підрив суспільної довіри до суду, хоча має бути встановлений, якщо суддю притягують до відповідальності саме за вчинення грубого порушення закону, що мало наслідком підрив суспільної довіри до суду;

залучення до участі у справі № 314/4086/17 Запорізької міської ради, яка як орган місцевого самоврядування не може брати участь у справі як відповідач;

територіальна підсудність розгляду справи № 314/4086/17 не була порушена, оскільки вартість житлового будинку (у м. Вільнянську) вища, ніж вартість квартири (у м. Запоріжжі);

Друга ДП ВРП дійшла хибних висновків про те, що повістки про виклик сторін у справі у судове засідання сторонам не надсилалися, позаяк про зазначене судове засідання сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується розписками відповідачів, наявними в матеріалах судової справи (доказів про те, що ці розписки не відповідають нормам законодавства, немає);

спадкоємцям не відмовили у доступі до правосуддя і вони не зверталися зі скаргою на дії судді, а Прокуратура Запорізької області, яка звернулася зі скаргою, не має жодного відношення до розгляду справ щодо приватної власності інших осіб, однак перебрала на себе обов`язок вирішувати питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки;

інтереси держави при розгляді справ не зачіпалися та не порушувалися, скарга Прокуратури Запорізької області у 2018 році на дії судді при постановленні двох цивільних рішень у 2016, 2017 роках може свідчити про тиск прокуратури на суддю при розгляді інших кримінальних справ;

думка Другої ДП ВРП про нібито підтримування нею, суддею, позапроцесуальних стосунків зі стороною у справі є голослівною та свідчить виключно про упередженість цього дисциплінарного органу;

під час розгляду дисциплінарної справи не було враховано навантаження судді протягом 2016 - 2017 років.

5. ВРП подала відзив на скаргу ОСОБА_1 , у якому просила відмовити у задоволенні її скарги.

Спірне рішення ВРП ухвалила на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, безсторонньо, своєчасно, добросовісно, розсудливо, пропорційно, з дотриманням принципу рівності перед законом, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, враховано всі обставини, які мають значення для прийняття рішення.

У статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) визначено виключні підстави для оскарження та скасування рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Спірне рішення ухвалив повноважний склад ВРП та його підписали всі члени ВРП, які брали участь у його ухваленні. Суддю та її представника звістили про дату, час і місце засідання ВРП в установленому законом порядку. У рішенні містяться посилання на підстави та мотиви, за яких суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Відповідаючи на доводи скаржниці про брак мотивів у Спірному рішенні на користь висновків про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а також про відсутність повноважень у прокурора звертатись з дисциплінарною скаргою та неможливість порушення дисциплінарного провадження за такою скаргою, ВРП зазначила, що в цьому рішенні надано належну оцінку всім доводам скарги судді і воно містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Згідно із частиною першою статті 107 Закону № 1402-VIII право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників.

Частиною шостою статті 107 Закону № 1402-VIII дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.

Отже, чинне законодавство на час звернення Прокуратури Запорізької області зі скаргою не передбачало жодних обмежень на право прокуратури подавати до ВРП дисциплінарні скарги про скоєння суддею дисциплінарного проступку, а відтак ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повідомляє, що дисциплінарний орган не вийшов за межі своїх повноважень, і не оцінював законність судового рішення та дотримання законодавчого процесуального порядку його ухвалення. Наголошує, що оцінка правомірності ухваленого суддями рішення не належить до повноважень дисциплінарного органу і не є предметом розгляду ВРП. Дисциплінарна палата в рішенні, з яким погодилась ВРП, дала оцінку процесуальним діям судді ОСОБА_1 під час розгляду цивільних справ №№ 314/4086/17, 314/4487/16-ц, а не законності чи обґрунтованості прийнятих нею рішень.

Не погоджуючись з доводами скарги про те, що Друга ДП ВРП не мотивувала наявність у діях судді ОСОБА_1 такого обов`язкового елементу дисциплінарного порушення, як підрив суспільної довіри до суду, Рада послалася на положення статті 56 Закону № 1402-VIII, за змістом якої на суддю, зокрема, покладається обов`язок, з-поміж іншого, справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь- якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів, систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для вирішення справ у кожному конкретному випадку, оскільки від рішення судді залежать гарантії та права особи.

Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим (статті 1, 2 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року).

Вказані положення Закону № 1402-VIII та Кодексу суддівської етики визначають, що авторитет судової влади має вселяти суспільству довіру до здійснення правосуддя.

Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункти 1.2, 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23).

У пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

Відповідно до загальних принципів, що витікають із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція), існування безсторонності повинно встановлюватися шляхом визначення того, чи забезпечував сам суд достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (упередженості) з точки зору стороннього спостерігача.

Дисциплінарна палата у своєму рішенні дійшла висновку, що поведінка судді ОСОБА_1 під час розгляду обох зазначених цивільних справ містить склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, оскільки порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, та вказує на вчинення нею істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII.

6. ВРП погодилась із зазначеним висновком дисциплінарного органу про те, що особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством, що повинно стверджуватися суддями у спосіб неухильного дотримання норм законодавства під час розгляду справ з метою забезпечення права на справедливий суд та захисту прав та свобод особи.

ВРП визнала безпідставними твердження скаржниці про те, що у рішенні Другої ДП ВРП немає мотивів про наявність у її діях такого обов`язкового елементу дисциплінарного порушення, як підрив суспільної довіри до суду, оскільки з викладених у спірному рішенні обставин дисциплінарного проступку та його юридичної кваліфікації видно, що такі мотиви наведені.

7.Представник ВРП просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскільки оскаржене рішення ВРП є обґрунтованим і правильним.

8. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, скаржницю та представника відповідача, перевірила матеріали справи та наведені у скарзі доводи і дійшла висновку про таке.

9. Ухвалюючи Спірне рішення, ВРП зважила на встановлені Другою ДП ВРП фактичні обставини двох судових справ.

Зокрема, з матеріалів нижченаведених судових справ було встановлено таке.

9.1.Цивільна справа № 314/4086/17:

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 жовтня 2017 року до провадження судді ОСОБА_1 надійшла позовна заява ОСОБА_3 (надалі в матеріалах справи згадується ОСОБА_3 ) до Вільнянської міської ради Запорізької області, у якій позивачка просила визнати за нею право власності на наданий колгоспом житловий будинок. До позовної заяви додала лише копію витягу з договору про надання юридичних послуг адвокатом Семенченко Н. В. Того самого дня суддя ОСОБА_1 постановила ухвалу про відкриття провадження у справі та призначила судове засідання на 16 жовтня 2017 року.

Із послідовності та аналізу дій судді ОСОБА_1 . дисциплінарний орган встановив, що провадження у справі було відкрито за позовом, який не відповідав вимогам статей 119, 121, 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час означених подій: щодо змісту позовних вимог, його ціни, визначення підсудності справи, сплати судового збору. У позові не було інформації про осіб, якими порушуються, не визнаються або оспорюються права, свободи чи інтереси позивачки, будь-які інші відомості щодо суті спору із посиланням на докази. До позову не було долучено документа, що підтверджує сплату судового збору.

У матеріалах судової справи є розписки про отримання повісток про виклик до суду на 16 жовтня 2017 року на 10 год 30 хв (згідно з ухвалою про відкриття провадження судове засідання призначено на 09 год 10 хв) на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як позивачок та Вільнянської міської ради, ОСОБА_5 як відповідачів, у яких містяться підписи осіб без зазначення їх прізвищ, посад або стосунку до позивачів чи відповідачів, відомостей стосовно осіб одержувачів та дати отримання повісток, а також відсутній підпис та прізвище особи, яка посвідчила підписи їх одержувачів. Із розписок на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 убачається очевидна невідповідність наявних у них підписів підписам цих осіб в інших документах, що подавалися від їхнього імені та містяться в матеріалах справи.

Факт неотримання Вільнянською міською радою копії ухвали про відкриття провадження у справі № 314/4086/17, судових повісток про виклик до суду підтверджується листами цієї ради, які є в матеріалах дисциплінарної справи.

ОСОБА_4 як позивачка, ОСОБА_5 як відповідач не були особами, які беруть участь у справі, згідно із позовною заявою, ухвалою про відкриття провадження від 10 жовтня 2017 року та відповідно до вимог ЦПК України не були залучені до участі у справі як треті особи, оскільки жодних ухвал із цього приводу суддя ОСОБА_1 після відкриття провадження у справі не постановляла.

У матеріалах справи міститься:

уточнена позовна заява до Вільнянської міської ради Запорізької області, яку підписали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до якої кожна із заявниць просили визнати за собою право власності в порядку спадкування на Ѕ частину житлового будинку у місті Вільнянську Запорізької області після померлих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а ОСОБА_4 - також на квартиру у місті Запоріжжі;

заява ОСОБА_3 про залишення позову в частині її позовних вимог без розгляду;

уточнена позовна заява про визнання права власності, підписана ОСОБА_4 , у якій вона просить встановити факт її проживання з померлим ОСОБА_7 та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок у місті Вільнянську Запорізької області, а також на квартиру у місті Запоріжжі (не була предметом позовних вимог ОСОБА_3 ), і вказавши, що інших спадкоємців померлого немає, а заповіт він не складав. Відповідачами за своїм позовом ОСОБА_4 вказала Вільнянську міську раду Запорізької області та ОСОБА_5 , не обґрунтувавши при цьому позовних вимог до жодного із вказаних відповідачів та наявності спору з ними.

У всіх вказаних вище заявах відсутні дати їх підписання, а також відмітки про реєстрацію судом в автоматизованій системі документообігу суду.

16 жовтня 2017 року суддя ОСОБА_1 постановила ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_3 до Вільнянської міської ради Запорізької області про визнання права власності залишила без розгляду та ухвалила заочне рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 до Вільнянської міської ради Запорізької області задовольнила частково: встановила факт спільного проживання ОСОБА_4 однією сім`єю з померлим ОСОБА_7 та визнала за ОСОБА_4 право власності на квартиру у місті Запоріжжі.

До закінчення строку оскарження заочного рішення ОСОБА_4 була видана копія вказаного судового рішення із відміткою про набрання ним законної сили 26 жовтня 2017 року, що дало їй можливість 31 жовтня 2017 року зареєструвати право власності на спірну квартиру, а 19 грудня 2017 року відчужити її.

Відповідно до інформації Вільнянського районного суду Запорізької області у суді відсутні відомості про звернення осіб, які брали участь у цій справі, щодо видачі їм копій заочного рішення суду та немає відомостей про видачу судом таких копій, що свідчить про позапроцесуальний спосіб спілкування судді ОСОБА_1 з учасником процесу.

Дисциплінарна палата констатувала, що суддя ОСОБА_1 не дотрималась норм ЦПК України, що визначають порядок перегляду заочного рішення суду.

22 грудня 2017 року до суду надійшла заява ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення від 16 жовтня 2017 року, постановленого у справі № 314/4086/17, однак вона не була відповідачем у цій справі та згідно із матеріалами судової справи цього статусу не набувала.

Заява ОСОБА_5 не підлягала розгляду судом, оскільки не відповідала вимогам статті 285 ЦПК України, якою визначено форму і зміст заяви про перегляд заочного рішення. Зокрема, до заяви не додано її копій за кількістю осіб, які беруть участь у справі, не містила заява будь-яких доказів на підтвердження зазначених у ній обставин та посилань на них.

28 грудня 2017 року суддя ОСОБА_1 провела відкрите судове засідання без участі заявника та осіб, що брали участь у справі, за результатами якого постановила ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення від 16 жовтня 2017 року та його скасування, справу призначила до розгляду в загальному порядку на 03 січня 2018 року.

Відповідно до інформації Вільнянського районного суду Запорізької області справа № 314/4086/17 до розгляду на 28 грудня 2017 року суддею ОСОБА_1 не призначалась.

02 січня 2018 року, тобто за день до призначеного відкритого судового засідання, суддя ОСОБА_1 провела судове засідання і постановила ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_4 без розгляду на підставі поданої нею заяви від 28 грудня 2017 року.

Як убачається зі змісту вказаної ухвали від 28 грудня 2017 року, всупереч вимогам частини першої статті 260 ЦПК України у ній відсутні мотиви, з яких суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування заочного рішення, та не наведено доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 288 ЦПК України, зокрема про подання заявником доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Скасування суддею ОСОБА_1 ухваленого нею заочного рішення та залишення без розгляду позову ОСОБА_4 (уже після відчуження нею квартири, право власності на яку визнано за нею цим рішенням) виключало перегляд цього рішення судом апеляційної інстанції у загальному порядку, у тому числі за апеляційними скаргами осіб, які не брали участі у справі, у разі якщо суд вирішив питання про їхні права та обов`язки.

Суддя ОСОБА_1 визнала право власності на нерухоме майно в порядку спадкування до закінчення строку для прийняття спадщини, оскільки ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а рішення щодо його майна ухвалено 16 жовтня 2017 року. Копії спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_7 суддя ОСОБА_1 не витребувала.

Із матеріалів судової справи неможливо встановити наявність у ній на час судового розгляду оригіналів правовстановлюючих документів, на підставі яких суддя ОСОБА_1 ухвалила заочне рішення від 16 жовтня 2017 року, а також інших поданих ОСОБА_4 документів, оскільки згідно з її заявою оригінали документів були повернуті, а у справі містяться лише їх копії, завірені підписом самої ОСОБА_4 . Однак саме відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спірну квартиру була підставою для відмови ОСОБА_4 у нотаріальному оформленні спадкових прав.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що, визнаючи право власності на квартиру в порядку спадкування, суддя ОСОБА_1 не мала у своєму розпорядженні відомостей, які б підтверджували, що спірна квартира належала померлому на день смерті та входила до складу спадкового майна і не перебувала під забороною відчуження, хоча суддя повинна була встановити ці обставини під час розгляду справи до ухвалення у ній рішення.

До Вільнянського районного суду Запорізької області на ім`я судді ОСОБА_1 від Токмацької місцевої прокуратури 01 грудня 2017 року, від Прокуратури Запорізької області 21 лютого 2018 року надійшли заяви про надання на ознайомлення матеріалів справи № 314/4086/17 на підставі статей 46, 57 ЦПК України, які, за інформацією голови цього суду, передавались судді для розгляду, проте дані про фактичне ознайомлення заявників з матеріалами цивільної справи відсутні. При цьому заява Токмацької місцевої прокуратури не була розглянута, а на заяву Прокуратури Запорізької області суддя ОСОБА_1 листом від 22 лютого 2018 року повідомила, що заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2017 року скасовано ухвалою цього суду від 28 грудня 2018 року, а ухвалою від 02 січня 2018 року позовна заява ОСОБА_4 залишена без розгляду, у зв`язку із чим відповідно до статті 311 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 є скасованою.

9.2.Цивільна справа № 314/4487/16-ц:

27 травня 2016 року до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_11 до ОСОБА_12 , ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та встановлення факту прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_13 . Серед спадкового майна позивачка вказувала, зокрема, земельну ділянку площею 25 га на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, що належала її померлому дядькові - ОСОБА_14 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 26 жовтня 1992 року та входила до складу майна фермерського господарства « ОСОБА_14 », частку в якому мала ОСОБА_13 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2016 року, у зв`язку із закінченням повноважень попередньо визначеного судді, цю справу передано до провадження судді ОСОБА_1 .

04 жовтня 2016 року суддя ОСОБА_1 провела відкрите судове засідання за відсутності сторін та постановила ухвалу, якою зобов`язано Вільнянську державну нотаріальну контору надати до суду завірену фотокопію спадкової справи, яка відкрилась після смерті ОСОБА_13 .

Клопотання представника позивача, яке було предметом розгляду, у матеріалах справи немає, в автоматизованій системі документообігу суду не реєструвалось та до провадження судді ОСОБА_1 не передавалось, також відсутні докази надсилання та вручення особам, які беруть участь у справі, судових повісток (повідомлень) про призначене судове засідання.

Друга ДП ВРП встановила, що 04 жовтня 2016 року суддя ОСОБА_1 провела судові засідання у чотирьох інших справах, які у часі збігаються із проведенням судового засідання у справі № 314/4487/16-ц, що, на думку дисциплінарного органу, вказує на те, що 04 жовтня 2016 року судове засідання у цій справі фактично не проводилось (лише створено видимість процесу), а такі випадки у діяльності судді ОСОБА_1 є непоодинокими.

30 листопада 2016 року суддя ОСОБА_1 . постановила ухвалу про прийняття до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_12 зустрічний позов ОСОБА_2 до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_11 , ОСОБА_15 про визнання права власності в порядку спадкування. До заяви ОСОБА_2 не були додані її копії, документ про сплату судового збору, що зобов`язувало суддю ОСОБА_1 залишити зустрічну позовну заяву без руху до усунення її недоліків. Зустрічна позовна заява не містила обґрунтування пов`язаності заявлених зустрічних позовних вимог із позовними вимогами ОСОБА_11 до ОСОБА_12 та доцільності їх спільного розгляду.

02 грудня 2016 року позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 подала до суду заяву про заміну неналежного відповідача, у якій вона просила на підставі статті 33 ЦПК України замінити первісного відповідача, виключивши відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_15 .

Того самого дня суддя ОСОБА_1 ухвалила рішення, яким задовольнила позов ОСОБА_2 до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування та визнала за ОСОБА_2 право на довічне успадковане володіння та користування земельною ділянкою площею 25 га на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для ведення фермерського господарства.

Дисциплінарний орган зазначив також, що у матеріалах судової справи немає будь-яких свідчень про те, що суддя ОСОБА_1 офіційно призначила судові засідання на 30 листопада та 02 грудня 2016 року, сторони жодним чином не повідомлялись про судовий розгляд (04 жовтня, 30 листопада, 02 грудня 2016 року) справи № 314/4487/16-ц, копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками відповідачам не надсилались.

Як убачається із журналу судового засідання від 02 грудня 2016 року, участь у ньому брав лише представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_18 , однак довіреності про уповноваження його на представництво інтересів позивачки у матеріалах справи немає.

У матеріалах судової справи міститься ксерокопія заяви Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (без вихідного номера, з проставленою від руки датою «02.12.16») з проханням слухати справу за відсутності її представника та повідомленням про відсутність заперечень для задоволення позову у справі № 314/4487/16-ц. Однак 02 грудня 2016 року за вхідним № 16025 до суду надійшла заява ОСОБА_2 (а не Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області), яку передано судді ОСОБА_1 Разом із цією заявою ОСОБА_2 подала квитанцію про сплату судового збору в сумі 551,21 грн, копії паспорта, свідоцтва про смерть, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею. Копії цих документів не були завірені у встановленому порядку.

Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області повідомила, що у неї відсутні відомості про отримання від Вільнянського районного суду Запорізької області копій процесуальних документів та судових повісток (повідомлень) у справі № 314/4487/16-ц, поінформувала, що у розгляді цієї цивільної справи участі не брала та категорично заперечила отримання судового рішення від 02 грудня 2016 року.

Також із журналу судового засідання вбачається, що суддя ОСОБА_1 під час судового засідання 02 грудня 2016 року оголосила заяву ОСОБА_11 , яка не була присутня в судовому засіданні, про залишення позовної заяви без розгляду, яка була задоволена судом із зазначенням про винесення окремого процесуального документа із цього питання. Однак із матеріалів судової справи вбачається, що на день судового засідання (02 грудня 2016 року) ОСОБА_11 не подавала таку заяву. У матеріалах справи також відсутні відомості про повідомлення судом ОСОБА_11 про заявлення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та про зазначене судове засідання.

У матеріалах судової справи відсутня копія технічного запису судового засідання, у якому було прийнято рішення по суті спору.

Суддя ОСОБА_1 ухвалила судове рішення у справі, але не витребувала копії матеріалів спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_14 , відомості та документи щодо спірної земельної ділянки та реєстрації прав на неї у встановленому законом порядку. Наявні у матеріалах справи копії документів не завірені у встановленому законом порядку. У вказаному судовому рішенні не зазначено про наявність спору між ОСОБА_2 та Вільнянською державною адміністрацією Запорізької області, яку було визначено відповідачем у цій справі, та про будь-які її незаконні дії чи бездіяльність, якими порушено (не визнано, оспорено) права позивачки, що давало підстави для задоволення заявленого до неї позову. Рішення, ухвалене суддею ОСОБА_1, не відповідає вимогам частини першої статті 215 ЦПК України, оскільки не містить обґрунтування доводів, мотивів, з яких суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2

26 липня 2017 року на це судове рішення виконувач обов`язків керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області подав апеляційну скаргу, за якою Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 03 листопада 2017 року відкрив апеляційне провадження.

28 лютого 2018 року суд апеляційної інстанції прийняв відмову ОСОБА_2 від позову до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, визнав нечинним рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2016 року та закрив провадження у справі.

Як убачається з ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 11 серпня 2017 року, під час вирішення питання про прийняття до апеляційного розгляду апеляційної скарги виконувача обов`язків керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2016 року у справі № 314/4487/16-ц встановлено, що в матеріалах справи відсутні процесуальні документи стосовно позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_12 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, встановлення факту прийняття спадщини, у зв`язку із чим вирішено повернути справу до Вільнянського районного суду Запорізької області для її належного оформлення та надано строк для усунення недоліків до 10 жовтня 2017 року.

На виконання вимог зазначеної ухвали суддя ОСОБА_1 приєднала до матеріалів справи заяву ОСОБА_11 про залишення позовної заяви без розгляду (без відмітки про її прийняття та реєстрацію судом у встановленому порядку) та ухвалу від 02 грудня 2016 року про залишення позовної заяви ОСОБА_11 без розгляду, копія якої була надіслана до Єдиного державного реєстру судових рішень лише 13 лютого 2019 року.

Оскільки відповідач у справі (Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області) не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення від 02 грудня 2016 року, то до закінчення десятиденного строку, який розпочинався з дня отримання відповідачем копії рішення, суд не вправі був видати його копії з відміткою про набрання ним законної сили жодній із осіб, які брали участь у справі. Водночас до закінчення зазначеного строку ОСОБА_2 була видана його копія із відміткою про набрання законної сили 13 грудня 2016 року, що дало їй можливість 25 березня 2017 року (після постановлення ухвали від 13 березня 2017 року про виправлення описки в судовому рішенні) зареєструвати право користування на спірну земельну ділянку.

За інформацією Вільнянського районного суду Запорізької області у суді відсутні відомості про звернення осіб, які брали участь у справі, про видачу їм копії рішення суду від 02 грудня 2016 року та про видачу судом копії рішення за заявами цих осіб, що свідчить про позапроцесуальний спосіб спілкування судді ОСОБА_1 з учасником процесу.

14 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вільнянського районного суду Запорізької області із заявою про виправлення описки у рішенні від 02 грудня 2016 року, вказуючи, шо визнання права на «довічне успадковуване володіння» протирічить положенням Земельного кодексу України та не може бути зареєстроване. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2017 року заяву передано до провадження судді Галянчук Н. М.

16 лютого 2017 року ОСОБА_2 на ім`я судді Галянчук Н. М. подала заяву про залишення заяви про виправлення описки без розгляду. 02 березня 2017 року суддя Галянчук Н. М. постановила ухвалу, якою заяву ОСОБА_2 про виправлення описки у рішенні суду залишено без розгляду.

Однак у матеріалах справи міститься ухвала від 13 березня 2017 року, постановлена суддею ОСОБА_1 , якою виправлено описку у пункті 2 резолютивної частини рішення суду від 02 грудня 2016 року у справі № 314/4487/16-ц, за змістом якої визнано за ОСОБА_2 право користування на земельну ділянку в порядку спадкування площею 25 га на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для ведення фермерського господарства.

У матеріалах справи відсутні докази про призначення суддею ОСОБА_1 справи № 314/4487/16-ц до розгляду на 13 березня 2017 року та повідомлення осіб, які брали участь у справі, про час і місце призначеного судового засідання та надсилання (вручення) Вільнянській районній державній адміністрації Запорізької області копії ухвали від 13 березня 2017 року, а наявна лише розписка про отримання копії цієї ухвали ОСОБА_2 , проте без зазначення дати її отримання.

Із журналу судового засідання вбачається, що судове засідання 13 березня 2017 року проведено з 10:20 до 10:45 за відсутності сторін та без фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Копія вказаної ухвали з відміткою про набрання нею законної сили 20 березня 2017 року була видана ОСОБА_2 , що дало їй можливість 25 березня 2017 року зареєструвати право користування на спірну земельну ділянку.

Дисциплінарна палата встановила, що, зважаючи на дії судді ОСОБА_1 , яка видала позивачу копію ухвали про виправлення описки в судовому рішенні з відміткою про набрання нею законної сили до закінчення строку на її оскарження, Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області була позбавлена права на оскарження цієї ухвали.

Згідно з інформацією Вільнянського районного суду Запорізької області у суді відсутні відомості про звернення осіб, які брали участь у справі, про видачу їм копії ухвали від 13 березня 2017 року, а також про видачу судом такої копії за заявами цих осіб, що свідчить про позапроцесуальний спосіб спілкування судді ОСОБА_1 з учасником процесу.

10. Даючи діям судді ОСОБА_1 під час розгляду справ № 314/4086/17 та № 314/4487/16-ц юридичну оцінку, Друга ДП ВРП зважила на положення закону, який регламентує порядок здійснення судового провадження у справах означених юрисдикцій, зміст і характер справ, їхню складність, умови і обстановку, у яких суддя здійснювала провадження у них, роль судді в цих провадженнях та інші чинники, які мають значення для оцінки правомірності дій судді та впливають на сприйняття якості, ефективності та своєчасності правосуддя в цілому.

11. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України суддя може бути звільнений зі своєї посади у разі вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

12. Із преамбули та частини першої статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) видно, що цей Закон визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП. Рада є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до підпунктів «а», «б» і «г» пункту 1, пунктів 2, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави: незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Відповідно до частини першої статті 107 цього Закону право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.

За частиною першою статті 108 цього Закону дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Згідно з частиною першою, другою, пунктом 1 частини восьмої, пунктами 1, 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення стосовно судді може застосовуватися у виді: 1) попередження; 2) догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; 3) суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; 4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Відповідно до статті 111 цього Закону суддя може оскаржити рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності з підстав та в порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя». У частинах першій, другій статті 42 Закону № 1798-VIII передбачено, що дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

За частинами першою, третьою, десятою статті 51 цього Закону право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до Вищої ради правосуддя. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Частинами першою, другою статті 52 цього Закону передбачено, що рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати може бути скасовано з переліку підстав, який є вичерпним і таким: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків. Право на оскарження до суду рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення Вищої ради правосуддя ухвалене за його скаргою.

За частиною третьою статті 56 цього Закону питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Частинами першою, другою статті 52 цього Закону передбачено, що рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути скасовано з переліку підстав, який є вичерпним і таким: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2 - 5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.

За пунктами 2, 3 частини першої, частиною сьомою, восьмою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності дій чи бездіяльності <…> ВРП <…>; законності актів ВРП <…>; законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат. На рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом. Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін. У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Консультативна рада європейських суддів у своєму висновку зазначила, що «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою цього Суду «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

ЄСПЛ у рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та й доказів, поданих сторонами.

Конституційний Суд України в Рішенні у справі про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 1-1/2004 зазначив, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

13. Велика Палата Верховного Суду в межах доводів і вимог скарги та на підставі встановлених фактичних обставин, що стали підґрунтям для висновку про вчинення суддею дисциплінарного порушення, перевірила правильність застосування дисциплінарними органами норм матеріального і процедурного права, зокрема, оцінила Спірне рішення ВРП щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді, мотиви відповідача про скоєння суддею дисциплінарного проступку, та вважає, що відповідь на порушенні у скарзі судді ОСОБА_1 питання правомірності рішення дисциплінарного органу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності потребує насамперед з`ясування:

чи було вчинено дисциплінарне правопорушення, які фактичні підстави цього проступку;

чи містить діяння, яке поставлено за провину судді ОСОБА_1 , ознаки дисциплінарного проступку;

чи встановлює закон підстави, за яких вчиненні цією суддею дії мають (можуть) розцінюватися (кваліфікуватися) як дисциплінарний проступок;

чи встановлює закон дисциплінарну відповідальність за порушення, яке поставлено за провину судді ОСОБА_1 ;

чи є обґрунтовані підстави для визнання судді винною у скоєнні дисциплінарного делікту;

чи немає обставин, що виключають дисциплінарну відповідальність судді за ті дії, які вона вчинила;

чи встановлена законом процедура здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді; чи були встановлені законом приводи для здійснення дисциплінарного провадження відносно судді; чи була дотримана процедура провадження;

чи повноважний орган провадив дисциплінарне провадження щодо судді ОСОБА_1 ,

чи не були порушені права судді ОСОБА_1 , передбачені законом, під час здійснення дисциплінарного провадження;

чи мотивованим і обґрунтованим є рішення дисциплінарного органу ВРП і самої Ради про вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного порушення, чи отримали правову оцінку твердження судді, висловлені нею на свій захист ;

чи є обставини, що вказують на обрання судді ОСОБА_1 надмірно суворого, непропорційного, а звідси - несправедливого виду дисциплінарного стягнення;

чи не вийшов уповноважений дисциплінарний орган за межі своїх повноважень і не вдався до оцінки законності й обґрунтованості судових рішень, постановлених у справах під головуванням судді ОСОБА_1 .

14. Притримуючись означених меж, Велика Палата Верховного Суду передусім зазначає, що в судовому перегляді скарги судді ОСОБА_1 немає потреби вдаватися до детального опису і з`ясування дотримання дисциплінарними органами формальних і матеріальних (фактичних) передумов для відкриття і здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді ОСОБА_1 , оскільки в її скарзі не оспорюється, а обставини справи не вказують на протилежне, що приводом стала дисциплінарна скарга Прокуратури Запорізької області із названими у ній підставами, які з погляду її автора вказують на вчинення суддею дисциплінарного порушення.

Не заперечується в скарзі й те, що дисциплінарне провадження відносно скаржниці врегульовано законом, на підставі якого визначені органи, що здійснюють таке провадження. Встановлені підстави для відкриття дисциплінарного провадження, повноваження цих органів, види та умови накладення дисциплінарного стягнення.

Як видно зі змісту скарги, у ній не акцентується увага на істотних порушеннях перебігу здійснення дисциплінарного провадження, послідовності чи хронології дій дисциплінарного органу, які б могли поставити під сумнів результати розгляду.

Не містить скарга, як і матеріали справи, відомостей про обмеження права судді надати письмові пояснення по суті скарги чи донести свою позицію безпосередньо дисциплінарному органу на засіданні із розгляду дисциплінарної справи.

У рішенні Другої ДП ВРП викладені всі обставини та підстави дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 , що по суті не заперечується і самою суддею.

Поряд із цим зі змісту скарги та позиції її автора під час перегляду Спірного рішення видно, що суддя ОСОБА_1 категорично не згідна з тим, як Друга ДП ВРП і Рада оцінили її дії і рішення під час судового розгляду згаданих справ. Загалом обґрунтовує, що ці органи протиправно вдалися до оцінки законності й обґрунтованості судових рішень і процесуальних дій судді. Крім того, скаржниця вказує на те, що сплинув строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки з дня ухвалення рішення у справі № 314/4487/16-ц пройшло більше ніж 3 роки.

15. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у Спірному рішенні ВРП правильно погодилася з тим, що підстави дисциплінарного правопорушення, які встановила Друга ДП ВРП і які були відтворені в цій постанові, містять достатньо даних для настання дисциплінарної відповідальності. У цьому рішенні Рада проаналізувала кожну з них і надала відповідну правову характеристику з погляду належності до ознак, що утворюють склад дисциплінарного делікту.

ВРП навела аргументи на підтримання правильності висновків Дисциплінарної палати про дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення на скаржницю. ВРП слушно погодилася з рішенням Другої ДП ВРП про те, що порушення, яке вчинила ОСОБА_1 , підпадає під правову кваліфікацію, яку сформулювала Дисциплінарна палата. Рада обґрунтовано схвалила рішення Дисциплінарної палати про відсутність підстав для звільнення судді від дисциплінарної відповідальності.

Рада перевірила і не поставила під сумнів того, що вибір виду дисциплінарного стягнення провадився на підставі множинності, сукупності та характеру вчиненого суддею діяння, часового проміжку його скоєння, відомостей про особу судді та обставин, що впливають на дисциплінарну відповідальність, із розуміння того, що проступок вчинив саме суддя і саме в сфері правосуддя, а також наскільки дії судді під час здійснення провадження у справах були об`єктивними, відповідали вимогам закону.

16. Велика Палата Верховного Суду висновує, що наведені в оскарженому рішенні ВРП результати розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення Другої ДП ВРП вмотивовані, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, рішення ухвалене на підставі закону та з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII обов`язкових підстав для скасування Спірного рішення ВРП немає. Рада діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII.

17. У скарзі до ВРП на рішення Другої ДП ВРП суддя ОСОБА_1 навела доводи про її протиправність і необхідність прийняття запропонованого у скарзі рішення. ВРП навела мотиви незгоди із ними, зміст яких викладений у цій постанові. Доводи тієї скарги в основному перекликаються із міркуваннями та вимогами, які містять у скарзі на Спірне рішення.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає у скарзі судді, яку вона до неї подала, доводів чи аргументів, що були би вагомими чи відмінними від наведених у скарзі до ВРП настільки, щоб задовольнити їх та ухвалити нове рішення, яким відмовити у притягненні судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

У контексті цього слід визнати необґрунтованими і непереконливими твердження скаржниці, що обраний судді ОСОБА_1 вид дисциплінарного стягнення є надмірно суворим, свавільним чи очевидно несправедливим.

18. Велика Палата Верховного Суду не вважає, що Рада перебрала на себе не властиві їй повноваження оцінювати законність і обґрунтованість судових рішень, на чому наполягає скаржниця.

Друга ДП ВРП у своєму рішенні і Рада у Спірному рішенні виокремили, що за наслідками розгляду дисциплінарної скарги не оцінюють законність і обґрунтованість судових рішень, постановлених під головуванням судді ОСОБА_1 Із текстів та змісту цих рішень не вбачається таких оціночних суджень.

У розумінні положень статті 106 Закону № 1402-VIII, зокрема й підпунктів «а», «б» і «г» пункту 1, пунктів 2, 4 частини першої цієї статті, дисциплінарний орган повинен встановити, які дії здійснив суддя в царині своєї діяльності, якою є сфера правосуддя; як процесуальний закон приписує діяти чи не діяти судді; які рішення має вчинити суддя, а на які встановлені обмеження чи заборона; чи діяв суддя відповідно до закону та відомих нормативних положень і якщо чинив усупереч, то через які причини, якими мотивами керувався. Встановлення кваліфікуючих фактичних обставин дисциплінарного правопорушення, вибір нормативних положень і зіставлення фактичних передумов дисциплінарного проступку із вимогами закону, що встановлюють процедуру здійснення судочинства, норми поведінки судді, зокрема й етичні правила, виявлення в діях судді невідповідності, відхилення, недотримання чи інших негативних поведінкових факторів, зовнішній вираз яких відображає ставлення свідомості і волі судді до суті та характеру цих дій і дає можливість визначити, чи вчиняв ці дії суддя умисно або через грубу недбалість, утворюють юридичну кваліфікацію фактичних взаємовідносин, формують обсяг та зміст (тіло) діяння. Встановлюються ознаки, що характеризують діяння як дисциплінарний проступок, його негативні наслідки і причинний зв`язок між ними, надається юридична оцінка проступку.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 242 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За частиною другою статті 317 цього Кодексу, зокрема, апеляційний суд має повноваження переглядати судове рішення суду першої інстанції і визнавати, чи мало місце неправильне застосування норм матеріального права, під яким вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За цим же Законом порушенням норм процесуального права може визнаватися таке з них, що призвело до неправильного вирішення справи.

Повноваженнями на перегляд й правову оцінку законності судового рішення суду першої інстанції наділений і суд касаційної інстанції.

Із наведеного випливає, що порушення правових (матеріальних чи процесуальних) норм, а звідси - законність/незаконність судового рішення, яка проявляється в їхньому неправильному застосуванні, може охоплюватися предметом дослідження дисциплінарного провадження і бути предметом перегляду й перевірки законності та обґрунтованості судового рішення, повноваження на які надано судам апеляційної та/або касаційної інстанцій. Кожне із цих проваджень має свої завдання, функції, способи дослідження, повноваження компетентних органів і законодавчі застереження та заборону перебирати на себе повноваження одне одного.

Сказане дає підстави вважати, що повноваження вищих судових інстанцій перевіряти та оцінювати законність й обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій не означає, що судові дисциплінарні органи, діючи виключно в рамках свого статусу, повноважень і порядку, неправоможні дати юридичну кваліфікацію фактичним взаємовідносинам, які склалися у зв`язку з діями і рішеннями судді, на предмет наявності в них ознак дисциплінарного проступку.

19. Отже, з огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги судді ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП.

Керуючись статтями 243, 245, 250, 266, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 09 січня 2020 року № 4/о/15-20, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 09 вересня 2019 року № 2357/2дп/15-19, залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 09 січня 2020 року № 4/о/15-20 - без змін.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко

Т. О. Анцупова В. В. Пророк

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Ю. Л. Власов О. М. Ситнік

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

Н. П. Лященко