ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 червня 2020 року м. Ужгород№ 807/1245/15 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Скраль Т.В.,

суддів - Маєцька Н.Д., Рейті С.І.,

з участю секретаря судового засідання Гонтовий Ю.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач 1: Міністерство внутрішніх справ України представник у судове засідання не з`явився;

відповідач 2: Міністр внутрішніх справ України Аваков Арсен Борисович у судове засідання не з`явився;

відповідач 3: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області - представник Щадей Світлана Михайлівна,

третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство юстиції України представник у судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця,10, код ЄДРПОУ 00032684), Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича (01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця,10, код ЄДРПОУ 00032684), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ракоці,13, код ЄДРПОУ 08592170), третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 12 червня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено протягом 12 червня 2020 року .

30 червня 2015 року, ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України, Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити дії.

13 липня 2015 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній адміністративній справі.

27 липня 2015 року, ухвалою суду закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

18 березня 2016 року, ухвалою суду було зупинено провадження у справі № 807/1245/15 до вирішення Конституційним Судом України конституційної справи за зверненням Верховного Суду України, 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень Закону України "Про очищення влади" - до набрання відповідним рішенням законної сили.

03 лютого 2020 року, з метою забезпечення розгляду справи в межах розумного строку та реалізації права позивача на доступ до правосуддя, судом поновлено провадження в адміністративній справі, оскільки рішення Конституційним Судом України станом на 03 лютого 2020 року так і не прийнято.

26 лютого 2020 року, ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України.

13 травня 2020 року, судом відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження по даній справі. Витребувано від позивача ОСОБА_1 оригінал трудової книжки або належним чином засвідчену копію всіх сторінок трудової книжки та відомості щодо перебування на обліку в центрі зайнятості або інші відомості про працевлаштування, після звільнення з посади заступника начальника управління МВС України в Закарпатській області начальника міліції громадської безпеки та від Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ракоці,13) довідку про доходи (у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100) відносно ОСОБА_1 під час перебування на посаді заступника начальника управління МВС України в Закарпатській області начальника міліції громадської безпеки.

1. Позиції сторін.

Позовна заява мотивована порушенням відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу Конституції України, міжнародно-правових актів, міжнародних принципів проведення люстрації, практики Європейського суду з прав людини та застосуванням Закону, який містить численні, системні порушення. Також позивач вважає, що посада, у зв`язку з перебуванням на якій його звільнено, не належить до переліку, передбаченого пунктом восьмим частини першої статті 3 Закону № 1682-VII.

26 лютого 2020 року, представником МВС України подано відзив на позовну заяву, де вказує, що процедура люстрації, передбачена Законом України «Про очищення влади» поширюється на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на посадах керівного складу (керівники або їх заступники) обласних Головних управлінь (Управлінь) МВС України. Пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про очищення влади» зобов`язує керівника органу, до повноважень якого належить звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб видати накази про їх звільнення. Вивченням особової справи позивача встановлено, що у період з грудня 2012 року по травень 2015 року останній проходив службу в органах внутрішніх справ на керівних посадах, а саме на посадах: - заступника начальника Управління МВС України у Вінницькій області - начальника міліції громадської безпеки (з 28 грудня 2012 року по 22 травня 2014 року); - заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області - начальника міліції громадської безпеки (з 22 травня 2014 року по 27 травня 2015року). Отже, із встановленого Законом періоду (з 25.02.2010 по 22.02.2014), позивач з 28 грудня 2012 року по 22 лютого 2014 року перебував на посаді заступника начальника територіального органу МВС України. Період перебування позивача на вказаній посаді у зазначений Законом України «Про очищення влади» становив один рік та один місяць. Разом з тим, при вирішені питання про звільнення ОСОБА_1 враховувались критерії, визначені частиною першою статті З Закону України «Про очищення влади», при застосуванні яких, не враховується наявність у особи, статусу учасника бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України.

13 квітня 2020 року, представником третьої особи Міністерства юстиції України -Строган М. подано письмові пояснення щодо позову. У змісті яких зазначено, що Міністерство юстиції України видало доручення від 25.03.2020 року № 196/9.2.4/32-20 щодо представництва інтересів Міністерства юстиції України та підготовки матеріалів справи № 807/1245/15 Південно-Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ). Так, згідно відомостей, які містяться в Реєстрі юридичних осіб, код ЄДРПОУ 00015622, ОСОБА_2 є підписантом Міністерства юстиції України та діє виключно в судах без окремого доручення керівника (самопредставництво юридичної особи). Згідно пояснень третьої особи, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади», метою якого є визначення правових та організаційних засад проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні. У період, визначений частиною першою статті 3 Закону, позивач обіймав сукупно не менше одного року (422 дні) посаду заступника начальника Управління МВС України у Вінницькій області - начальника міліції громадської безпеки, що відповідає критерію здійснення очищення влади (люстрації), передбаченому пунктом 8 частини першої статті 3 Закону (заступник керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України в області). Разом з тим, на відміну від застосування заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону, на підставі рішення суду, застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону, не потребує необхідності встановлення певних фактів, у тому числі здійснення заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , а здійснюється виключно на підставі відповідності критеріям, визначеним в частинах першій, другій, четвертій, восьмій статті З Закону. У задоволенні позову просять відмовити, ( а.с.11 , т.2)

Відповідача 2 у судове засідання не з`явився, однак про час і дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, яке було вручено 26 травня 2020 року та повернулося до суду 03 червня 2020 року.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, однак 09 червня 2020 року, на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Клопотання мотивовано тим, що у зв`язку із стрімким поширенням вірусу COVID-19 в світі та, зокрема і на території України, 11 березня 2020 року, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою запроваджено низку обмежень та доручено Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, обласним. Київській міській державним адміністраціям разом з органами місцевого самоврядування забезпечити організацію виконання та контроль за дотриманням на відповідній території вимог цієї постанови, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів. На виконання вказаної вище постанови Міністерством внутрішніх справ України обмежено особисту участь працівників Департаменту юридичного забезпечення, які забезпечують представництво інтересів МВС в судах, у судових засіданнях та скасовано усі відрядження працівників МВС України. Урядом продовжено дію карантину до 22 червня 2020 року. Вищезазначена обставина унеможливлює забезпечення явки представника МВС України в судове засідання у справі № 807/1245/15, проведення якого Закарпатським окружним адміністративним судом заплановано на 12.06.2020 о 13:40 год.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, колегією суддів враховано, що (на період вжитих Урядом України карантинних заходів) судом забезпечено доступ учасників справи до суду, в тому числі і шляхом надіслання та приймання процесуальних документів пов`язаних з розглядом справи (в тому числі і письмових пояснень, відзивів, доказів тощо) засобами електронного зв`язку, про що повідомлено на офіційному сайті суду.

Надходження клопотань про відкладення розгляду справи в період дії карантинних заходів вказує на процесуальну можливість сторін для доступу до суду, шляхом подання засобами, як поштового так і електронного зв`язку будь-яких пояснень міркувань та доводів на адресу суду.

Відтак, сторони мали процесуальну можливість доступу до суду, в тому числі і шляхом надіслання до суду необхідних процесуальних документів, доказів та письмових пояснень у даній справі для урахування їх під час розгляду адміністративної справи.

В даному випадку, позивач подав відповідну позовну заяву, відповідач 1 скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, третя особа надала письмові пояснення щодо позову, а відтак подані заяви по суті справи в межах розгляду даної справи. Тобто учасники справи в рівній можливості використали своє право на висловлення своєї позиції перед судом.

Явка сторін не визнавалась судом обов`язковою.

А відтак, оскільки Відповідачі 1, 2 про дату, час та місце розгляду даної справи повідомлені належним чином, у відповідності до статті 205 КАС України їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, 13 травня 2020 року до суду надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.

Під час розгляду справи по суті, позивач позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача 3 в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що, 01 листопада 1992 року, наказом УВС № 265 о/с від 27 листопада 1992 року, ОСОБА_1 , прийнятий на службу в органах внутрішніх справ.

28 грудня 2012 року, ОСОБА_1 , наказом МВС України № 1154 о/с, призначений на посаду заступника начальника Управління МВС України у Вінницькій області - начальника міліції громадської безпеки, звільнивши його з посади начальника Ужгородського міського відділу Управління МВС України в Закарпатській області.

22 травня 2014 року, ОСОБА_1 , призначений на посаду заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області - начальника міліції громадської безпеки, Наказ МВС України № 910 від 22.05.2014 року.

18 травня 2015 року, ОСОБА_1 наказом МВС України № 888 о/с звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік), згідно з частиною 3 статті 1, пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» та відповідно до пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

26 травня 2015 року, наказом Управління МВС України в Закарпатській області № 94 о/с, згідно з частиною 3 статті 1, пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за пунктом 62 «а» полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області начальника міліції громадської безпеки, з 27 травня 2015 року.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Пунктом 6 частини 1 статті 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

16 жовтня 2014 року, набув чинності Закон України від16.09.2014 №1682-VII Про очищення влади (далі - Закон №1682-VII; у редакції, чинній на момент звільнення позивача із займаної посади), яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII, очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.

Законом визначаються правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації), передбачається перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з люстрації.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина 3 статті 1 Закону № 1682-VII).

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною 3 або 4 цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частина 8 статті 1 Закону № 1682-VII).

Статтею 2 Закону № 1682-VII визначено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:

1) Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників;

2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників;

3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації;

4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;

5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників;

6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України;

8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;

9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг;

10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1 - 10 цієї частини.

Водночас, відповідно до положень статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Отже, з викладених норм Конституції України слідує, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Статтею 6 КАС України установлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та з наявної сталої практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та висновків Європейської комісії За демократію через право (Венеційської комісії) вбачається наступне.

Так, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено про неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року передбачено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби.

Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У пункту а частини першої статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 №111 зазначено, що термін дискримінація охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі Конвенція), що була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує у статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень.

Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі Матиєк проти Польщі).

У рішенні по справі Турек (Turek) проти Словаччини (люстрація) від 14.02.2006 №57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.

Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (додатково див. пункт 115 вказаного рішення).

Згідно із статтею 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру (див. пункт 25 рішення ЄСПЛ C. проти Бельгії від 07.08.1996 (Reports 1996)).

Стаття 8 Конвенції захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі Pretty проти Сполученого Королівства (справа №2346/02, ECHR 2002)).

Поняття приватне життя не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення ЄСПЛ у справі Niemietz проти Німеччини від 16.12.1992).

Отже, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (див. пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі Sidabras and Dћiautas проти Латвії (справи №55480/00 та №59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення ЄСПЛ у справі Bigaeva проти Греції від28.05.2009 (справа №26713/05)). Крім того, встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення ЄСПЛ у справі Ozpinar проти Туреччини від19.10.2010 (справа №20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення ЄСПЛ у справі Pfeifer проти Австрії від15.11.2007 (справа №12556/03) та пункти 63, 64 рішення ЄСПЛ у справі A. проти Норвегії від 09.04.2009 (справа №28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Волков проти України (заява №21722/11)).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Крастанов проти Болгарії (Krastanov v. Bulgaria), заява №50222/99, пункт 53, від 30.09.2004). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення ЄСПЛ у справах Молдован та інші проти Румунії (№2) (Moldovan and Others v.Romania (no.2), заяви №41138/98 і №64320/01, пункт 94, ECHR 2005-VII (витяги), та Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), від18.01.1978, пункт 159, Series А №25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії (<…>), заява №49382/06, пункт 48, ECHR 2012 (витяги)).

Словосполучення відповідно до закону вимагає: по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві; по-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон ма бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (див. з-поміж інших джерел пункт 55 рішення ЄСПЛ у справі Kopp проти Швейцарії від 25.03.1998 (Reports of Judgment sand Decisions 1998-II)).

Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (див. пункт 39 рішення ЄСПЛ у справі C.G. and Others проти Болгарії від 24.04.2008 (справа №1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (див. пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства (справа №44787/98, ECHR 2001-IX)).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення ЄСПЛ у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy) (№1) [ВП], №36813/97, пункт 190 та пункт 191, ECHR 2006-V та пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), від 14.10.2010, яке набуло статусу остаточного 14.01.2011).

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення ЄСПЛ у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 73, від15.09.2009). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення ЄСПЛ у справі Лелас проти Хорватії (Lelasv. Croatia), заява №38767/07, пункт 74, від 18.10.2011). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII), а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, від13.12.2007, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgov. Croatia), заява №35298/04, пункт 67, від11.06.2009, також рішення ЄСПЛ у справі Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine) від20.10.2011, заява №29979/04, пункт 71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01.07.2003).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі Hirvisaari v.Finland від 27.09.2001).

Однак, пункт 1 статті 6 Конвенції не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994).

Крім того, Венеціанська комісія у своєму Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD(2014)044 зазначила: За Законом Про люстрацію особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. ... На думку Комісії, однак, той факт, що Закон Про люстрацію виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2). Навіть добровільна відставка з посади до 22.02.2014 не буде достатньою щоб звільнити особу від люстрації.

У пункті 64 проміжного Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України Про очищення влади (Закону Про люстрацію) Венеціанська комісія констатувала: Закон Про люстрацію не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів.

Крім того, Венеціанська комісія зауважила: Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій (підпункт h пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії №524/2009 від13.10.2009).

У Висновку Венеціанської комісії від 14-15.12.2012 №694/2012 СDL-АD(2012)028 щодо Закону Про визначення критерію для обмеження повноважень несення державної служби, доступу до документів та оприлюднення інформації про колабораціонізм із органами державної безпеки (Закону Про люстрацію) колишньої Югославської Республіки Македонія Венеціанська комісія констатувала: ...Мета люстрації перш за все полягає в захисті демократії від ремінісценцій тоталітаризму, другорядною метою люстрації, підпорядкованою реалізації першочергової мети, є індивідуальне покарання осіб, які співпрацювали з тоталітарним режимом... (пункт 16 розділу А).

Згідно пунктів 12, 13 Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи №1096 Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем, (Dос.7568 від 03.06.1996), люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Відповідно до пункту і Рекомендації ПАРЄ, нікого не може бути піддано люстрації виключно за зв`язок з якоюсь організацією або участь у її діяльності, яка була законною на час такого зв`язку або діяльності (крім випадків, викладених лише у підпункті h), або за особисті думки чи переконання.

Пунктом h зазначеної Рекомендації встановлено, шо особи, які видали накази, скоїли або значною мірою сприяли скоєнню серйозних порушень прав людини, можуть бути відсторонені від посади; якщо організація вчинила серйозні порушення прав людини, її член, співробітник або уповноважений вважається таким, що залучався до цих порушень, обіймаючи високу посаду в цій організації, якщо тільки він не доведе, що не брав участі у плануванні, спрямуванні або здійсненні такої політики, практики або дій.

Згідно із статтею 14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) від21.03.2014 в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27.06.2014 в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України від16.09.2014 №1678-VII Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.

Як встановлено судом та не заперечувалось присутніми у судовому засіданні сторонами, 18 травня 2015 року, ОСОБА_1 , наказом № 888 о/с звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил ( із поставленням на військовий облік), згідно з частиною 3 статті 1, пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України Про очищення влади та відповідно до пункту 62 а Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

26 травня 2015 року, наказом Управління МВС України в Закарпатській області № 94 о/с, згідно з частиною 3 статті 1, пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України Про очищення влади та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил ( із поставленням на військовий облік за пунктом 62 а, полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області начальника міліції громадської безпеки, з 27 травня 2015 року.

При цьому, метою Закону №1682-VII є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.

Враховуючи мету Закону №1682-VII, на переконання суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі №1682-VII заходи відповідальності, Управління МВС України в Закарпатській області зобов`язано було встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.

Тобто, вина позивача повинна бути доведена відповідачами у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Під час розгляду справи Управлінням МВС України в Закарпатській області до суду не було надано жодних доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь. Отже, його вина у сприянні узурпації влади не доведена.

Як встановлено судом, підставою для видання спірних наказів про звільнення позивача з посади заступника начальника управління МВС України у Закарпатській області начальника міліції громадської безпеки було те, що на час набрання чинності Закону № 1682-VII ОСОБА_4 О ОСОБА_5 . сукупно більше одного року, обіймав посади, визначені статтею 3 Закону № 1682-VII.

Застосувавши до ОСОБА_1 міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідач таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.

Парламентська Асамблея Ради Європи в пункті 12 Резолюції №1096 (1996) відзначила, що люстраційні або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовно того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановленим у кожному конкретному випадку.

Також зазначено, що повинні гарантуватися право на захист та презумпція невинуватості.

У пункті 13 цієї ж Резолюції рекомендовано проводити такі заходи відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення дотримання люстраційними законами та подібними адміністративними заходами вимог правової держави. Згідно з принципом 1 проведення люстрації має здійснюватися спеціально утвореною комісією у складі шанованих суспільством осіб, які пропонуються Главою держави та затверджуються Парламентом. Згідно з принципом 7 дискваліфікація особи не повинна перевищувати п`яти років, оскільки не слід недооцінювати можливості позитивних змін у ставленні та звичках осіб.

Натомість, у Законі України Про очищення влади термін обмежень на зайняття посад в органах влади складає 10 років, що означає для позивача неможливість обіймати посади державної служби за умов відсутності підтверджених обставин скоєних ним порушень законодавства, або сприяння іншим особам у вчиненні таких порушень, протягом 10 років.

Принцип 8 зазначених вище рекомендацій вказує, що тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані.

Суд звертає увагу, що згаданими вище висновками Парламентської Асамблеї Ради Європи користується Європейський суд з прав людини при розгляді справ з питань люстрації, наприклад, у справі Матиєк проти Польщі, а застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні, тому такі висновки в обов`язковому порядку мають враховуватися під час розгляду справ.

Стандарти люстраційних заходів напрацьовані й Європейською комісією За демократію через право (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028 на запит Конституційного суду Македонії щодо люстраційного закону цієї країни зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку. Цей же висновок говорить про обов`язковість гарантування права на захист та презумпції невинуватості, а процедура щодо перевірки та процедура оскарження повинні регулюватися дуже детально з метою дотримання принципів верховенства права та належної правової процедури.

Також у висновку CDL-AD (2012)028 вказано, що найменування особи має публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.

Отже, зазначеним підтверджується, що приймаючи оскаржувані накази про звільнення, МВС та Управління МВС України в Закарпатській області не врахували основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України Про очищення влади є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.

Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі Полях та інші проти України (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі Полях та інші проти України), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.

У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.

ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_6 був Президентом України (рішення у справі Полях та інші проти України, пункт 294).

Аналіз вказаного рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

У цій справі до позивача, який обіймав посаду аналогічну посаді одного із заявників у справі Полях та інші проти України, був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону № 1682, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі Полях та інші проти України, оскільки за висновками Європейського суду сам Закон №1682, що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.

Відповідачами не надано суду доказів, що за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах, наявні факти протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а накази про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області - начальника міліції громадської безпеки не містять обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до ОСОБА_1 , щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

Суд констатує, що, виходячи з того, що Закон №1682-VII не передбачав механізмів індивідуального підходу, погодилися із застосуванням до позивача так званої автоматичної люстрації за сам факт перебування позивача на посадах, щодо яких установлена заборона, сукупним строком більше ніж один рік.

Слід зазначити, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених у статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані накази відповідача не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, такі винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Ураховуючи наведене, суд, дійшов висновку про протиправність наказу Міністерства внутрішніх справ № 888 о/с від 18 травня 2015 року та наказу управління МВС України в Закарпатській області № 94 о/с від 26 травня 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 .

Скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області - начальника міліції громадської безпеки з 27 травня 2015 року.

Оцінюючи наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади суд звертає увагу на наступне.

Внесення Міністерством юстиції прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади, за умови невиконання усіх законних процедур при прийнятті оскаржуваного рішення і позиції наведеного рішення Європейською комісією За демократію через право (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028, призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.

Відповідно до часини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про очищення влади впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону №1682-VII, відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.

Так, пункт 9 вказаного положення передбачає, що Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади, надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України Про очищення влади, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5, держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади, є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України Про очищення влади, від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання Відповідача 1 - Міністерство внутрішніх справ України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України Про очищення влади.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду у постанові від 04 червня 2020 року по справі № 821/4571/14.

У свою чергу, частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі Волков проти України, звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи те, що суд встановив порушення відповідачем КЗпП України під час звільнення ОСОБА_1 та безпідставність застосування до позивача положень Закону України Про очищення влади, незастосування Управління МВС у Закарпатській області жодного правового інструментарію для доведення вини ОСОБА_1 у діях, викорінення яких ставиться за мету у вказаному Законі, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних наказів з необхідністю їх скасування і поновлення позивача на посаді з якої такий був звільнений.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі Порядок № 100) та згідно пункту "з" статті 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пунктом 2 абзацом 3 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати, передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 8 абзацу 1 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно із пунктом 6 абзацом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року за № 13, при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до довідки Головного управління МВС України в Закарпатській області № 1064/106/5-2019 заробітна плата позивача за березень 2015 року складала 10 058, 17 грн., за квітень 2015 року складала 10 058,17 грн. Середньомісячна заробітна плата становить 10 058,17 грн., середньоденна заробітна плата 478, 96 грн.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 27 травня 2015 року по 31 грудня 2015 року складає 153 робочих днів. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" кількість робочих днів за період вимушеного прогулу складає 251 робочих днів. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" кількість робочих днів за період вимушеного прогулу складає 249 робочих днів. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103-17/214"Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік" кількість робочих днів за період вимушеного прогулу складає 250 робочих днів. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" кількість робочих днів за період вимушеного прогулу складає 250 робочих днів. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19"Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 01 січня 2020 року по 11 червня 2020 року складає 110 робочих днів.

Таким чином, загальна кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 27 травня 2015 року по 11 червня 2020 складає 1263 робочих днів.

Як вбачається з вказаної довідки, Відповідачем 3 зазначено за березень, квітень 2015 року розмір середньомісячної заробітної плата позивача 10058, 17 грн, тоді як кількість робочих днів в березні 2015 року становить - 21 робочий день, а в квітні 2015 року - 21 робочий день, а відтак середньоденна заробітна плата позивача становить 478,96 грн. (42/2=21; 10058,17 /21).

Кількість днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 27 травня 2015 року по 11 червня 2020 року ( 12 червня 2020 року - день винесення судового рішення) складає 1263 робочих днів, а загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 27 травня 2015 року по 11 червня 2020 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 604 924, 48 грн. (1263 х 478,96 грн.).

Пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України, встановлено, що негайно виконуються рішення суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та присудження суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги викладене, на думку суду, позивачем у повному обсязі доведено правомірність заявлених вимог, що є підставою для задоволення позову.

Відповідно до статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 205, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити дії задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ № 888 о/с від 18 травня 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , заступника начальника управління МВС України в Закарпатській області начальника міліції громадської безпеки.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України в Закарпатській області № 94 о/с від 26 травня 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області начальника міліції громадської безпеки.

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області начальника міліції громадської безпеки з 27 травня 2015 року.

5. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця,10, код ЄДРПОУ 00032684 ) проінформувати Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 , заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

6. Стягнути із Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області ( 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ракоці,13, код ЄДРПОУ 08592170) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 травня 2015 року по 11 червня 2020 року в розмірі 604 924, 48 грн. (шістсот чотири тисячі дев`ятсот двадцять чотири гривні 48 коп.).

7. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області начальника міліції громадської безпеки та стягнення із Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 10 058,17 грн. (десять тисяч п`ятдесят вісім гривень, 17 коп.) - підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Головуюча суддяТ.В.Скраль СуддіС.І. Рейті

Н.Д. Маєцька