Єдиний унікальний номер 234/14112/19

Номер провадження 22-ц/804/1618/20

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 червня 2020 року Донецький апеляційний суд колегією в складі:

головуючого судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б.

розглянувши відкрито в залі судових засідань Донецького апеляційного суду в м. Бахмут справу що виникла з трудових правовідносин за позовною заявою ОСОБА_1 до благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст України» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, в якій подано апеляційну скаргу благодійною організацією «Благодійний фонд «Хало Траст України» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 січня 2020 року (головуючий у суді 1 інстанції Марченко Л.М.),

В С Т А Н О В И В:

15 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст України» - Благодійна організація, в якому просив скасувати наказ про звільнення з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України з порушенням чинного законодавства яке не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, у період проходження військової служби. Також позивач просив поновити його на посаді сапера (розмінування) в Благодійній організації.

Інша вимога зводилась до зобов`язання відповідача після поновлення на роботі, відповідно до вимог частини третьої статті 119 КЗпП України, зберегти місце роботи, посаду і середній заробіток та стягнути з Благодійної організації середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 01 березня 2019 року.

Також порушення своїх прав позивач пов`язував із тим, що його право вже було поновлено рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2019 року яким його поновлено на роботів в Благодійній організації з якої стягнуто середній заробіток та наказом від 02 березня 2019 року Благодійна організація фактично поновила ОСОБА_1 на роботі та іншим наказом від 30 червня 2018 року з цього ж числа звільнила з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України без відома працівника.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 08 січня 2020 року позов задоволено. Скасовано наказ Благодійної організації № 61/1 к/з від 30 червня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлено останнього на посаді сапера (розмінування) в підрозділі розмінування Благодійної організації в м. Краматорську і стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 132 847,71грн.

В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги представник Благодійної організації зазначив, що позивач був прийнятий на роботу в організацію на посаду сапера (розмінування) з 11 січня 2018 року за контрактом укладеним строком до 30 червня 2018 року із можливістю його пролонгації до 30 грудня 2018 року, однак укладаючи трудовий договір із Благодійною організацією позивач приховав інформацію щодо вступу з 27 грудня 2017 року до лав Збройних сил України, що фактично вказує на те, що трудові відносини не виникли, оскільки працівник не збирався працювати і виконувати умови строкового трудового договору починаючи з 12 січня 2018 року. З наведених підстав працівник також не отримав право на компенсацію через порушення права не оплату праці,

Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до неправильного визначення судом правовідносин та неправильного застосування норм матеріального права оскільки чинним законодавством не визначено поняття кризової ситуації, що загрожує національній безпеці. Разом з тим, РНБО України до функцій якого віднесена координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, не приймались рішення, щодо виникнення кризової ситуації. Згідно доводів відповідача станом на 30 червня 2018 року в Україні був відсутній особливий період, мобілізація не проводилась, а військовий стан так і не було запроваджено, з огляду на що гарантії передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України не розповсюджуються на позивача.

Також заявник стверджував що мали місце порушення норм процесуального права з боку суду першої інстанції, які перешкоджали стороні реалізувати свої права в цивільному процесі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін, зазначаючи, що відповідно до діючого законодавства у зв`язку з прийняттям його на військову службу за контрактом за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток в Благодійній організації в якій він працював на час прийняття на військову службу і відповідач не мав законних підстав скасовувати наказ про прийняття його на роботу.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, пояснення представника позивача та пояснення представників відповідача, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1 працював сапером (розмінування) Благодійної організації починаючи з 06 травня 2016 року, та строковий трудовий договір з позивачем переукладався в 2017 році, наступний період строку договору починаючи з 12 січня 2018 року до 30 червня 2018 року, за умовами договору № 149/84 від 12 січня 2018 року сторони також передбачили можливість пролонгації цього договору до 30 грудня 2018 року /а.с.11-13, трудовий договір а.с.62-74, довідка з місця роботи а.с.102, копії судових рішень а.с.19-25 та а.с.26-32/.

26 грудня 2017 року ОСОБА_1 вступив на військову службу за контрактом та 07 лютого 2018 року прийняв військову присягу у в/ч НОМЕР_1 /а.с.14-17, довідка а.с.38, контракт а.с.39-42/.

Згідно довідки від 23 липня 2018 року про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення ОСОБА_1 брав участь у здійсненні заходів та має підстави для отримання статусу учасника бойових дій /а.с.18/.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2019 року задоволено позов та поновлено ОСОБА_1 на роботі, яке залишено без змін Постановою Донецького апеляційного суду від 27 червня 2019 року /а.с.19-25 та а.с.26-32/.

На виконання рішення суду 02 березня 2019 року Благодійна організація видала Наказ № 5к, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі /а.с.33/.

Згідно табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 з січня 2018 року по червень 2018 року працював в підрозділі розмінування у м.Краматорська /а.с.105-110/.

Наказом № 61/1 к/з від 08 червня 2019 року ОСОБА_1 з 30 червня 2018 року звільнено з Підрозділу розмінування у м. Краматорську Благодійної організації по закінченню терміну дії договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України /а.с.37/.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції повно встановив обставини у справі та вірно застосував норми матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги судом вірно зазначено, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником на період проходження військової служби під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом частини третьої статті 119 КЗпП України, за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток в організації незалежно від підпорядкування та форми власності, в якій вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - Закону передбачено, що громадяни України, прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Отже положенням зазначених норм права спростовуються доводи представника відповідача про те, що контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України позивачем укладено не в межах дії особливого періоду, а тому гарантії, встановлені статті 119 КЗпП, на позивача не поширюються.

У постановах Верховного Суду, від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14 лютого 2018 у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження N 61-4255св18); від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

Враховуючи те, що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, рішення про демобілізацію не прийнято, на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Та в разі закінчення строку дії трудового договору у період проходження військової служби такий працівник підлягає звільненню на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України тільки після закінчення проходження такої військової служби.

Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи в ході розгляду спору судом апеляційної інстанції, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду в частині задоволення позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст України» залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 червня 2020 року.

Судді: