КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2020 року м. Київ

Справа №760/23361/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1968/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Поліщук Н.В., Шкоріної О.І. за участю секретаря: Лугового Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Шереметьєвої Л.А. 25 вересня 2019 року у м. Києві, повний текст рішення складений 11 жовтня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Всеукраїнської громадської організації «Спілка перукарів України», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія-Естет», Товариство з обмеженою відповідальністю «С&A Група» про визнання дій неправомірними та визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В

Позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили:

§ визнати неправомірними дії Президента Всеукраїнської громадської організації «Спілка перукарів України» ОСОБА_3 під час укладання останнім Договору про передання виключних майнових прав на знак для товарів і послуг (торговельну марку) від 18 вересня 2009 року;

§ визнати недійним договір, укладений між Всеукраїнською громадською організацією «Спілка перукарів України » та ЗАТ «Компанія «Естет», а також TOB «С&А Група» про передання виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 18 вересня 2009 року.

В обґрунтування заявлених позовних посилаються на те, що вони є членами Всеукраїнської громадської організації «Спілка перукарів України».

Всеукраїнська громадська організація «Спілка перукарів України» володіла виключними правами на знаки для товарів і послуг, на які отримано Свідоцтво України:

1) словесний знак: «ІНФОРМАЦІЯ_1» за Свідоцтвом України на знак для товарів і послуг НОМЕР_6 від 17 березня 2003 року, клас МКТП 41;

2) словесний знак: «ІНФОРМАЦІЯ_2» за Свідоцтвом України на знак для товарі і послуг НОМЕР_7 від 17 березня 2003 року, клас МКТП 41;

3) словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_3» за Свідоцтвом України на знак для товарів і послуг НОМЕР_8 від 17 березня 2003 року, МКТП 41;

4) словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_4» за Свідоцтвом України на знак для товарів і послуг НОМЕР_9 від 17березня 2003 року, клас МКТП 41.

18 вересня 2009 року між Всеукраїнською громадською організацією «Спілка перукарів України» та ЗАТ «Компанія «Естет» і TOB «C&A Група» був укладений договір про передання виключних майнових прав на знак для товарів і послуг, згідно з умовами якого Спілка, як правопопередник, передало виключні права на вищевказані знаки правонаступникам; правопопередник не залишив за собою ніяких прав на зазначені знаки для товарів і послуг; усі подальші дії по підтриманню чинності зазначених знаків для товарів і послуг прийняли на себе правонаступники; усі взаємовідносини, спори та позови зі сторони третіх осіб, взаємовідносини з державними органами та установами, судовими інстанціями, підприємствами та організаціями усіх форм власності після підписання договору прийняли на себе правонаступники.

Правопопередник більше не несе відповідальності за наявність знаків для товарів та послуг, які можуть бути протиставлені знакам, що передаються, і які були відомі правопопереднику на момент підписання Договору; на право попередника не покладається ніяких обов'язків по виявленню, припиненню незаконного використання чи будь-якої іншої протидії будь-яким протиправним діям третіх осіб стосовно зазначених знаків для товарів і послуг; правонаступники мають право використовувати знаки для товарів і послуг на свій розсуд; права на знаки для товарі і послуг перейшли до правонаступників з моменту підписання Договору сторонами.

Про даний договір позивачі дізнались на зборах Спілки 14 червня 2017 року, а його зміст став відомий 21 вересня 2017 року після одержання копії цього договору на їх звернення від 31 серпня 2017 року.

Вважають, що укладанням даного договору відповідач ОСОБА_3 перевищив свої статутні повноваження, так як вирішення питання реалізації права власності на кошти та майно Спілки, згідно з п. 5.8 Статуту відносяться до виключної компетенції Конференції. Вказане тягне за собою недійсність укладеного ним договору. Цим самим відповідач ОСОБА_3 позбавив права членів Спілки, в тому числі позивачів, брати участь в діяльності Спілки та розпоряджатися її майном через участь у Конференції.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Всеукраїнської громадської організації «Спілка перукарів України», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія-Естет», Товариство з обмеженою відповідальністю «С&A Група» про визнання дій неправомірними та визнання договору недійсним - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачами не зазначено та не доведено якими саме діями відповідачів порушені їх права, і доказів таких порушень не надано.

Не погодились із зазначеним судовим рішенням позивачі, їх представником до суду першої подано апеляційну скаргу, в якій вказують на необґрунтованість рішення суду, оскільки воно було прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для вирішення справи. Окрім того, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення в повному обсязі.

Вказуються на те, що Спілці належало право власності на відповідні знаки для товарів і послуг та розпорядження ними могло здійснюватися виключно в порядку, передбаченому законодавством України та Статутом ВГО «Спілка перукарів України». При цьому, для правильного вирішення спору абсолютно немає значення те, що торгівельні марки припинили свою дію та не були зареєстрованими на момент звернення позивачів до суду, про що безпідставно вказав суд першої інстанції, оскільки в даному випадку необхідно дослідити законність дій ОСОБА_3 саме на момент укладення оспорюваного договору.

Судом першої інстанції зазначено, що 22 січня 2019 року позачерговою Конференцією Всеукраїнської громадської організації «Спілка перукарів України» схвалено дії відповідача ОСОБА_3 як Президента при укладенні оспорюваного позивачами договору. Однак, на думку позивачів вищевказані дії Конференції Спілки є саме підтвердженням того, що ні на момент укладення договору, ні на момент звернення позивачів до суду, рішень уповноваженого органу - Конференції ВГО «Спілка перукарів України» стосовно відчуження торгових марок не існувало і є нічим іншим, як спробою вже під час судового розгляду привести у відповідність законодавству правовідносини, що склалися.

Висновки суду першої інстанції щодо схвалення дій представника у формі мовчазної згоди або у вигляді певних поведінкових актів, так званих конклюдентних дій особи, вважають недоречними у даних правовідносинах, адже весь цей час обставини відчуження торгівельних марок були невідомі.

Висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивачів, так як вони не є членами Спілки, що підтверджується довідкою ВГО «Спілка перукарів України» від 14 січня 2019 року самі по собі свідчать про те, що позивачі були членами Спілки на момент укладення оспорюваного договору. Тобто даний висновок свідчить про необґрунтованість та незаконності даного судового рішення.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_4 - адвокат Федоренко І.В. та адвокат Дубій І.В., який також представляв інтереси позивача ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили про задоволення заявлених ними вимог.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Андрієнко С.В., представник ВГО «Спілки Перукарів» адвокат Мостовенко Ю.В. та представник третьої особи ТОВ «С&A Група» заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи в установленому процесуальним законом порядку.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що ВГО «Спілка перукарів України» була зареєстрована 31 липня 1997 року, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію об`єднання громадян НОМЕР_10 та даними єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань /т.1 а.с.13,21-27,62-63,129-130/.

До позовної заяви позивачами долучена копія Статуту ВГО «Спілка перукарів України» від 11 червня 1997 року із змінами та доповненнями внесеними 25 січня 2000 року. Вказана копія є неналежної якості і не є завіреною в установленому законом порядку /т.1 а.с.9-12/.

Позивачами було заявлено клопотання про витребування Статуту ВГО «Спілка перукарів України» /т.1 а.с.100/. Стороною відповідача була надана належним чином засвідчена копія Статуту ВГО «Спілка перукарів України» від 11 червня 1997 року /т.2 а.с.51-60/. Також матеріали справи містять належним чином засвідчені копії: Статуту ВГО «Спілка перукарів України» затвердженого 19 грудня 2016 року, а також Статуту затвердженого 22 серпня 2017 року /т.2 а.с.16-25/.

Відповідно до п. 1.1. Статуту ВГО «Спілка перукарів України» від 11 червня 1997 року, спілка є добровільною всеукраїнською громадською організацією, створеною на основі єдності інтересів громадян України, які прагнуть сприяти розвитку і піднесенню перукарського та суміжних з ним мистецтв.

Сілка є юридичною особою за законодавством України з моменту державної реєстрації в Міністерстві юстиції України. Спілка має рахунки в установах банків, самостійний баланс, круглу печатку, штампи, емблеми та іншу символіку.

Головною метою діяльності Спілки є задоволення та захист законних соціальних, економічних, національно-культурних, творчих та інших спільних інтересів своїх членів.

Аналогічні положення містяться у редакції Статуту від 19 грудня 2016 року у п. 1., а у редакції Статуту від 22 серпня 2017 року у п.1.9 вказано на те, що Спілка є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку. Спілка вільна у виборі напрямків своєї діяльності та діє на засадах добровільності, самоврядності, вільного вибору території діяльності, рівності перед законом, відсутності майнового інтересу її членів, прозорості, відкритості та публічності.

Для досягнення зазначеної мети Спілка у встановленому законом порядку, зокрема, здійснює необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств (п.2.4. Статуту 1997 року).

Таке положення відсутнє в Статуті від 19 грудня 2016 року, а також у редакції Статуту від 22 серпня 2017 року, але в останньому наголошується на суспільному характері діяльності спілки, проте з можливістю бути учасником цивільних правовідносин (п.2.1, п.2.4.1.).

Згідно з п. 5.8. Статуту ВГО «Спілка перукарів України» від 11 червня 1997 року до виключної компетенції Конференції, яка є вищим керівним органом спілки, відноситься, зокрема, вирішення питання реалізації права власності на кошти та майно спілки. Згідно з п.5.10 Статуту очолює Спілку Президент, який здійснює оперативне керівництво діяльністю та представництво Спілки.

Аналогічні положення містяться у редакції Статуту від 19 грудня 2016 року у п. 5.8, п. 5.10, а також у редакції Статуту від 22 серпня 2017 року у п.5.9.7, п.5.11.

Позивачі стверджуються, що вони були членами вказаної громадської організації з моменту її створення і до часу звернення до суду з даним позовом.

Матеріали справи містять дані про здійснення ОСОБА_5 14 червня 2017 року оплати членського внеску за 2017 рік в розмірі 500 грн, а також про оплату членського внеску за ОСОБА_2 за 2017 рік у розмірі 500 грн від 17 серпня 2017 року /т. 1 а.с. 16/.

В довідці ВГО «Спілка перукарів України» від 14 січня 2019 року зазначається, що позивачі не є членами Спілки з 17 серпня 2017 року. /т. 1 а.с.232/.

Відповідач ОСОБА_6 перебував на посаді Президента спілки з моменту створення і до 23 серпня 2017 року, що підтверджується довідкою ВГО «Спілка перукарів України» від 26 лютого 2019 року, протоколом Конференції ВГО «Спілка перукарів України» від 22 серпня 2017 року та визнається сторонами у справі /т.2 а.с.7,26/.

18 вересня 2009 року між ВГО «Спілка перукарів України» та ЗАТ «Компанія «Естет», правонаступником якого є ПрАТ «Компанія «Естет», TOB «C&A Група» був укладений договір про передання виключних майнових прав на знак для товарів і послуг (торговельну марку), за умовами якого Спілка передала виключні права правонаступникам - ЗАТ «Компанія «Естет» та TOB »C&A Група» на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України від 17 березня 2003 року НОМЕР_6 на словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_1», клас МКТП 41; № НОМЕР_1 на словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_2», клас МКТП 41; № НОМЕР_2 на словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_3» МКТП41; № НОМЕР_3 на словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_4», клас МКТП 41.

Матеріали справи містять копі вказаного договору, обставини його укладення визнаються сторонами, але за даними ВГО «Спілка перукарів України», наведеними у листі до суду від 26 лютого 2019 року, його оригінал відсутній /т.1 а.с.14, 62-63; т.2 а.с.5, 51-60/

З матеріалів справи вбачається, що 22 січня 2019 року позачерговою Конференцією ВГО «Спілка перукарів України» схвалено дії відповідача ОСОБА_3 , як Президента, при укладенні оспорюваного позивачами договору /т.1 а.с.233-236/.

Відповідно до інформації з Бази даних «Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг» з 17 березня 2003 року по 20 березня 2011 року були зареєстровані знаки: № НОМЕР_4 на словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_1», № НОМЕР_1 на словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_2», № НОМЕР_5 на словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_3», № НОМЕР_3 на словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_4». Правовласниками вказано спочатку ВГО «Спілка Перукарів України», а потім ЗАТ «Компанія «Естет» та ТОВ «C&A Група». Також міститься відмітка про припинення дії свідоцтв /т. 1 а.с.122-125, 183-186/.

25 січня 2019 року представником ВГО «Спілка перукарів України» подана заява про застосування строків позовної давності /т.1 а.с.239/.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

В силу ч. 2 ст. 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Підвідомчість господарських справ установлена ст. 12 ГПК України (у вказаній редакції), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (п.п. 1, 3, 4, ч.1 статті 20 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до ст. 85 ЦК України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність , якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті,для якої вони були створені, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК України в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Відповідно до ст. 55 ГК України (в редакції чинній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи) суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Статтею 112 ГК України визначено, що підприємством об`єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об`єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань. Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами.

Як установлено в ч.ч. 1,3 ст. 167 ГК України, корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Статтею 3 Закону України «Про об`єднання громадян» від 16 червня 1992 року (чинний на момент створення ВГО «Спілки Перукарів» та момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що громадською організацією є об`єднання громадян (добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод) для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

В порядку ст. 20 цього Закону для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом, зокрема, виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права; представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах та ін.

Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей (ч.2 ст. 20 цього Закону).

Відповідно до ст. 21 цього Закону об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.

Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

Кошти та інше майно об'єднань громадян, в тому числі тих, що ліквідуються, не може перерозподілятись між їх членами і використовується для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовується в доход держави.

Закон України «Про об`єднання громадян» від 16 червня 1992 року втратив чинність у зв`язку прийняттям Закону України «Про громадські об`єднання» від 22 березня 2012 року №4572-VI «Про громадські об'єднання» (далі - Закон № 4572).

Статтею 1 Закону № 4572 визначено, що громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу.

Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Громадські об'єднання утворюються і діють відповідно до принципів, визначених статтею 3 Закону № 4572, один з яких полягає у відсутності майнового інтересу їх членів (учасників) щодо права на частку майна громадського об`єднання та відповідальності за його зобов`язаннями.

Доходи або майно (активи) громадського об'єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Статтею 11 Закону № 4572 визначено відомості, які має містити статут громадського об'єднання, зокрема, відомості про мету (цілі) та напрями діяльності такого об'єднання.

Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи має право здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню.

Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об'єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (п. 2 ст. 21 Закону № 4572).

Громадські об'єднання зі статусом юридичної особи, для виконання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такому громадському об'єднанню його членами (учасниками) або державою, набуте як членські внески, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, набуте в результаті підприємницької діяльності такого об'єднання, підприємницької діяльності створених ним юридичних осіб (товариств, підприємств), а також майном, придбаним за рахунок власних коштів, тимчасово наданим у користування (крім розпорядження) чи на інших підставах, не заборонених законом (стаття 24 Закону № 4572).

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 30 травня 2018 року у справі №916/978/17 звернула увагу на те, що громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (ч. 5 ст. 1 Закону України «Про громадські об'єднання»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про громадські об'єднання» громадські об'єднання утворюються і діють на принципах: добровільності; самоврядності; вільного вибору території діяльності; рівності перед законом; відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); прозорості, відкритості та публічності.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об'єднання не мають права на частку майна громадського об'єднання та не відповідають за його зобов'язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об'єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

З огляду на наведені вище приписи законодавства та положення Статуту ГО «Болгарський культурно-просвітницький центр «Делжилер» відповідач не є господарським товариством у розумінні положень ст. 79 ГК України, Закону України «Про господарські товариства», а тому правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних та не підпадають під регулювання п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви).

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які не є корпоративними, Велика Палата Верховного Суду вважала, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки такий приватно-правовий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

З Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №915/1674/15 вбачається, що звертаючись із позовом, позивач (Обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок) вказував на порушення його майнових прав, які полягають у здійсненні за наслідками прийняття спірного рішення відповідачем (Громадської організації «Мисливець-Первомайськ») своєї діяльності на базі майна позивача та УТМР, однак як громадського об'єднання не підпорядкованого позивачу та органам УТМР, не здійснюючи сплату внесків або подання звітів про свою господарську діяльність, всупереч положенням статуту УТМР, які регулюють організаційно-правові відносини у товаристві, та порушуючи його майнові права.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що учасниками спірних правовідносин є окремі суб'єкти приватного права, зареєстровані як юридичні особи, і предметом позову є оскарження рішення, прийнятого органом юридичної особи - відповідача, позивачем, який не є членом відповідача як громадського об'єднання.

Спори у відповідних правовідносинах є спорами щодо речових прав на майно самостійних юридичних осіб та щодо організаційних відносин у межах створення та діяльності юридичних осіб, що свідчить про належність їх до правовідносин у сфері господарювання.

У Постанові від 09 жовтня 2019 року у справу № 361/1478/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що Закон України «Про об'єднання громадян» не надавав права громадським організаціям здійснювати господарську діяльність безпосередньо, а лише через створені ними підприємства (ст. 21 зазначеного Закону у редакції, чинній на час заснування та реєстрації Масиву як юридичної особи).

Разом з тим як установили суди та вбачається з матеріалів справи, відповідно до положень статуту МСТ «Ялинка», Масив є добровільним громадським неприбутковим формуванням, заснованим юридичними особами - садівничими товариствами, здійснює такий вид діяльності, як комплексне обслуговування об`єктів; докази внесення його до реєстру як громадського об`єднання відсутні. Масив є самостійною юридичною особою з дати його державної реєстрації, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку, штампи, бланки зі своїм найменуванням, може мати символіку, яка затверджується та реєструється у встановленому порядку.

Тобто ні за способом створення, ні за видом діяльності відповідач не відповідав ознакам, що характеризували б його як об`єднання громадян за законодавством, яке діяло на час створення МСТ «Ялинка». Відсутні також докази відповідності його ознакам громадського об`єднання за Законом України «Про громадські об'єднання».

Отже, суд апеляційної інстанції не обґрунтував свій висновок про те, що МСТ «Ялинка» є громадським об`єднанням відповідно до положень законодавства.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо скасування рішення суду та закриття провадження у справі з огляду на необхідність розгляду цього спору в порядку господарського судочинства, обґрунтовано визначивши, що спір між членом (учасником) юридичної особи та цією ж юридичною особою, пов`язаний з діяльністю та управлінням останньої, є корпоративним, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом та розгляду справи судом першої інстанції,підлягає розгляду господарським судом.

В Постанові від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 Великою Палатою Верховного Суду звернуто увагу на те, що обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Особи, які є членами створеного ним обслуговуючого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі.

Аналогічний за змістом висновок у відповідних правовідносинах викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою, а отже першочергово підлягає вирішенню питання юрисдикції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Спір у даній справі виник між фізичними особами, учасниками громадської організації (на час виникнення спірних правовідносин) та громадською організацією, яка є юридичною особою і неприбутковою організацією, а також колишнім керівником цієї громадської організації, щодо правомірності укладеного правочину з відчуження майна з іншими юридичними особами, які залучені до участі у справі в якості третьої особи.

Положення Закону України «Про громадські об`єднання» 2012 року, ЦК України та ГК України не обмежують можливість здійснення громадськими об`єднаннями, які є неприбутковими організаціями, підприємницької діяльності для досягнення мети, заради якої вони були створені.

Закон України «Про об`єднання громадян» 1992 року, не надавав права громадським організаціям здійснювати господарську діяльність безпосередньо. З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання громадян могли здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством. Таким чином, громадська організація не була суб'єктом господарювання.

Оскільки за своєю суттю громадянське об`єднання є неприбутковим і його кошти та інше майно не може перерозподілятись між його членами, також виходячи з визначення наданого у ст. 167 ГК України, правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних та не підпадають під регулювання пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви).

Оспорюваний позивачами договір стосується відчуження майнових прав щодо об`єктів інтелектуальної власності, був укладений 18 серпня 2009 року між юридичними особами, одна з яких є негосопдарючим суб`єктом, а виходячи з положень ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язання можуть виникати між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів. Його спрямованість можна визначити як таку, що направлена на матеріально-технічне забезпечення діяльності громадської організації. Але враховуючи, суб`єктний склад учасників справи, де позивачі та один з відповідачів є фізичними особами, а також час звернення до суду з позовом і відкриття провадження у справі відповідно до норм діючого законодавства, юрисдикція справи вірно визначена судом першої інстанції, даний спір є приватно-правовий і підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Таким чином, висловлені в судовому засіданні апеляційного суду зауваження представників відповідача та третьої особи щодо наявності господарських правовідносин у справі слід визнати безпідставними.

В порядку ст.4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, передбачених актами цивільного законодавства.

За змістом ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Верховний Суд України у правовій позиції, яка викладена в постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14 вказав на те, що схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів, так званих конклюдентних дій особи - сторони правочину, наприклад прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 звернула увагу на те, що за договором, укладеним Товариством, права та обов`язки набуваються самим Товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього Товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (ст. 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання товариством оспорюваних договорів без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені Товариства, а не його учасників.

За змістом ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва продовжується за умови сплати відповідного збору.

Свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Виходячи з положень ст. 22 цього Закону право на повторну реєстрацію знаку зберігається за колишнім власником протягом трьох років після припинення дії свідоцтва.

Звертаючись до суду з позовом позивачі наголошують на тому, що відповідачами, а саме громадською організацією та її директором ОСОБА_3 були порушені їх права на участь в діяльності громадської організації. Членство позивачів в громадський організації станом на час укладення оспорюваного ними договору документально не підтверджено. Разом з тим, ці обставини на стадії розгляду справи судом першої інстанції відповідачами не спростовувались, про це заявлено лише в судовому засіданні апеляційного суду. А отже враховуючи відсутність доказів на спростування цих обставин, які мали бути подані відповідачем ВГО «Спілка перукарів України», а також наявні дані про їх виключення після дати укладення оспорюваних договорів, колегія суддів вважає, що позивачі на час укладення оспорюваних договорів були членами ВГО «Спілка перукарів України». Питання щодо виключення позивачів із членів цієї громадської організації не було заявлено в позовних вимогах, судом першої інстанції не розглядалось, а тому є таким що виходить за межі заявлених позовних вимог і не підлягає вирішенню на стадії розгляду справи апеляційним судом. Тому твердження сторони позивача про фальсифікацію протоколу щодо їх виключення не підлягають перевірці та оцінці апеляційним судом.

Виходячи з норм законодавства, правочин укладений представником юридичної особи, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки для особи, яку він представляє. Таким чином, оспорюваний договір створює права і обов`язки для громадської організації, яка в подальшому схвалила ці дії. Предметом договору були права ВГО «Спілка перукарів України» на знак для товарів і послуг, даних про те, що позивачі мали певні права відносно цих знаків матеріали справи не містять і ними не зазначається. Сама по собі неможливість участі позивачів в Конференції громадської спілки не свідчить про порушення прав позивачів оспорюваним договором, оскільки виходячи з положень Статуту рішення Конференції приймаються більшістю голосів, а в подальшому саме конференцією були погоджені оспорювані позивачами дії відповідачів. Твердження сторони позивача про те, що схвалення дій через значний проміжок часу саме по собі свідчить про їх незаконність, відхиляються апеляційним судом, так як законодавством не встановлений строк погодження, і крім того, погодження може відбуватись шляхом вчинення або не вчинення дій, що мало місце в даній справі, так як був прийнятий платіж по договору і не оспорювався перехід права власності на знаки для товарів і послуг протягом дії відповідних свідоцтв, хоча відповідна інформація була оприлюднена у реєстрі знаків для товарів і послуг. А отже висновок суду першої інстанції про відсутність порушених прав позивачів оспорюваним договором відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Крім того, на час звернення позивачів до суду з даними позовом дія свідоцтв на знаки для товарів і послуг вже була припинена більше ніж три роки, що унеможливлює відновлення прав, що існували до укладення договору. Наявність порушеного права та відновлення цього права є метою здійснення судового захисту, а тому твердження сторони позивача про неважливість цих обставин є безпідставними.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог заява представника відповідача про застосування строків позовної давності не розглядається, оскільки наслідки пропуску такого строку, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у разі їх обґрунтованості.

Отже, суд повно і об`єктивно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надав належну правову оцінку. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: Н.В. Поліщук

О.І. Шкоріна

Повний текст постанови складений 04 червня 2020 року.