Номер провадження: 22-ц/813/4817/20

Номер справи місцевого суду: 522/6072/19

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Цюри Т.В., Гірняк Л.А.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року, постановленого під головуванням судді Бондаря В.Я., повний текст судового рішення складений 28.11.2019 року, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2019 року Одеський національний медичний університет звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання, в якому просив стягнути з відповідача суму витрат на навчання за період з 2009 по 2015 рік у розмірі 65164,00 грн. та суму виплаченої стипендії за період з 2009 по 2015 рік у розмірі 48846,06 грн. на користь Одеського національного медичного університету в інтересах Державного бюджету України, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 1921 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 16 липня 2009 року ОСОБА_1 вступила до Одеського національного медичного університету на спеціальність «лікувальна справа» та підписала Угоду № 582 про навчання за кошти державного бюджету з метою отримання вищої освіти.

У червні 2015 року ОСОБА_1 закінчила ОНМедУ та була направлена комісією по розподілу для проходження інтернатури та подальшого працевлаштування відповідно до державного замовлення до КЗ «Вознесенського РЦПМСД» Управління охорони здоров`я Миколаївської ОДА у якості лікаря загальної практики - сімейного лікаря.

Листом Управління охорони здоров`я Миколаївської ОДА від 04.10.2017 року № 9-02/79 Університет було повідомлено, що ОСОБА_1 була звільнена за прогули без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗПП України.

У липні 2018 року, під час проведення Державною аудиторською службою України ревізії фінансово-господарської діяльності Одеського національного медичного університету за період з 01.05.2015 року по 01.06.2018 року, шляхом співставлення списків відрахованих студентів та документів, що підтверджують працевлаштування, встановлено факти неприбуття випускників, які навчалися за державним замовленням, до інтернатури, до місця розподілу за державним замовленням, звільненням за невиконання навчальних планів. А саме: неприбуття до інтернатури у 2015 році в тому числі й випускниці ОСОБА_1 .

Як вказано у акті Державної аудиторської служби України № 04-21/12 від 23.07.2018 року, Одеським національним медичним університетом в особі ректора ОСОБА_2 зі студентами укладено угоди про підготовку та працевлаштування фахівців з вищою освітою. Відповідно до вказаних угод студент зобов`язується прибути після закінчення вищого навчального закладу освіта на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років після закінчення інтернатури, у разі відмови їхати за призначенням, відшкодувати відповідну державному або місцевому бюджету вартість навчання у встановленому порядку.

Позивач зазначає, що Одеським національним медичним Університетом умови угоди № 582 від 16 липня 2009 року виконані у повному обсязі: відповідач пройшла повний курс навчання в ОНМедУ за державний кошт, не сплачуючи за навчання власні грошові кошти, отримала відповідну кваліфікацію та спеціальність за кошти бюджету, однак відповідач умови договору не виконала, після закінчення начального закладу за місцем працевлаштування встановлений термін не відпрацювала.

Відповідно до розрахунків економічного відділу ОНМедУ за весь період з 01.09.2009 року по 30.06.2015 року сума витрат на навчання ОСОБА_1 (без урахування стипендіального фонду) складає 65164 грн., а також відповідачеві за період навчання з 2009 року по 2015 рік була виплачена стипендія у розмірі 48846,06 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року позов Одеського національного медичного університету задоволений.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Одеського національного медичного університету в інтересах Державного бюджету України суму витрат на навчання за період з 2009 року по 2015 рік в розмірі 65164 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Одеського національного медичного університету в інтересах Державного бюджету України суму виплаченої стипендії за період з 2009 року по 2015 рік в розмірі 48846 грн. 06 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та судом не правомірно стягнуті грошові кошти, оскільки не встановлено факту недобросовісного їх набуття в рахунок стипендії.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, Одеський національний медичний університет зазначає, що рішення суду є правомірним, оскільки ОСОБА_1 підписавши Угоду зобов`язалася виконати її умови, а саме відпрацювати три роки за направленням або у разі не виконання відпрацювання відшкодувати кошти, однак умови Угоди не виконала.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 16 липня 2009 року ОСОБА_1 вступила до Одеського національного медичного університету на спеціальність «лікувальна справа» та підписала Угоду № 582 про навчання за кошти державного бюджету з метою отримання вищої освіти.

У червні 2015 року ОСОБА_1 закінчила ОНМедУ та, була направлена комісією по розподілу для проходження інтернатури та подальшого працевлаштування відповідно до державного замовлення до КЗ «Вознесенського РЦПМСД» Управління охорони здоров`я Миколаївської ОДА у якості лікаря загальної практики - сімейного лікаря.

Листом Управління охорони здоров`я Миколаївської ОДА від 04.10.2017 року № 9-02/79 Університет було повідомлено, що ОСОБА_1 була звільнена за прогули без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗПП України.

У липні 2018 року, під час проведення Державною аудиторською службою України ревізії фінансово-господарської діяльності Одеського національного медичного університету за період з 01.05.2015 року по 01.06.2018 року, шляхом співставлення списків відрахованих студентів та документів, що підтверджують працевлаштування, встановлено факти неприбуття випускників, які навчалися за державним замовленням, до інтернатури, до місця розподілу за державним замовленням, звільненням за невиконання навчальних планів. А саме: неприбуття до інтернатури у 2015 році в тому числі й випускниці ОСОБА_1 .

У акті Державної аудиторської служби України № 04-21/12 від 23.07.2018 року зазначено, що Одеським національним медичним університетом в особі ректора ОСОБА_2 зі студентами укладено угоди про підготовку та працевлаштування фахівців з вищою освітою. Відповідно до вказаних угод студент зобов`язується прибути після закінчення вищого навчального закладу освіта на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років після закінчення інтернатури, у разі відмови їхати за призначенням, відшкодувати відповідну державному або місцевому бюджету вартість навчання у встановленому порядку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до навчання в інтернатурі приступила, за місцем направлення прибула, однак не відпрацювала встановлений термін після закінчення інтернатури, так як була звільнена за прогули, що не заперечувала і сама відповідачка.

Тобто, Одеським національним медичним Університетом умови угоди № 582 від 16.07.2009 року виконані у повному обсязі: відповідач пройшла повний курс навчання в ОНМедУ за державний кошт, не сплачуючи за навчання власні грошові кошти, отримала відповідну кваліфікацію та спеціальність за кошти бюджету, проте відповідач умови договору не виконала, з часу закінчення інтернатури не менше трьох років не відпрацювала.

Відповідно до розрахунків економічного відділу ОНМедУ за весь період з 01.09.2009 року по 30.06.2015 року сума витрат на навчання ОСОБА_1 (без урахування стипендіального фонду) складає 65164 грн., а також відповідачеві за період навчання з 2009 року по 2015 рік була виплачена стипендія у розмірі 48846,06 грн.

Задовольняючи позов Одеського національного медичного університету про стягнення витрат на навчання, суд першої інстанції виходив з наступного.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Судом встановлено, що відповідача, яка закінчила навчання на бюджетній формі у Одеському національному медичному університеті, за місцем направлення на роботу не відпрацювала через власну недбалість не менше трьох років з дня закінчення інтернатури.

Тобто, відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та Угоди № 582 від 16.07.2009 року про навчання за кошти державного бюджету з метою отримання вищої освіти, в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто вона порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (яка була чинною з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди № 14 від 01 вересня 2008 року), пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (чинний на час укладення угоди № 14 від 01.09.2008 року) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367.

Зазначеними вище нормативними актами визначено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам роз`яснено: оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Частиною третьою статті 8 ЦПК України 2004 року встановлено, що у разі виникнення сумніву під час справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Відповідно до статті 150 Конституції України виключно до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 607/9099/15-ц (провадження № 61-694св17) та в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 645/4438/16-ц (провадження № 61-12032св18).

Судом встановлено, що розмір витрат, які мають бути відшкодовані ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням нею зобов`язання про відпрацювання за направленням, визначено на підставі фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2015 року у сумі 65164,00 грн. та нарахованої і виплаченої ОСОБА_1 стипендії у сумі 48846,06 грн. за період навчання у вищому навчальному закладі з вересня 2009 року по червень 2015 року включно.

Доказів на спростування даного розрахунку до суду надано не було.

При цьому, судом взято до уваги те, що відповідно до ч.1,3 ст. 71 Закону України «Про вищу освіту», фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень. Розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, а також на підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів встановлюються у Державному бюджеті України на відповідний рік.

Відповідно до ч.4,5 ст.2 Закону України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів», державні замовники після набрання чинності законом про Державний бюджет України на відповідний рік подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, пропозиції до проекту державного замовлення на плановий рік з визначенням показників середньорічної чисельності, орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, а також обсягів видатків, передбачених Державним бюджетом України на зазначені цілі, та відповідні обґрунтування щодо наданих пропозицій. Орієнтовна середня вартість підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта розраховується відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 4 п.4 Постанови КМУ від 15.04.2013 року №306 «Про затвердження Порядку формування державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» критеріями формування державного замовлення є вартість послуг з підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, асистента-стажиста, аспіранта, докторанта, підвищення кваліфікації та перепідготовки однієї особи за бюджетні кошти (орієнтовна середня вартість підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, асистента-стажиста, аспіранта, докторанта за освітньо-кваліфікаційним рівнем, науковим ступенем та формою навчання).

Згідно пп.3 п.3 Постанови КМУ від 20.05.2013 року №346 «Про затвердження Методики розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта», заклади, установи розраховують вартість підготовки за державним замовленням одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, слухача за освітньо-кваліфікаційним рівнем, науковим ступенем, спеціальністю, напрямом підготовки, галуззю знань, видом економічної діяльності (для професійно-технічного навчального закладу), професією та формою навчання на плановий рік згідно з порядком, затвердженим МОН разом з Мінекономіки та Мінфіном, з урахуванням витрат на виплату академічної стипендії.

Згідно пп.2 п.1 Постанови КМУ від 12.2004 року №882 «Питання стипендіального забезпечення», дія вказаного порядку поширюється на осіб, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах (далі - навчальні заклади) за державним (регіональним) замовленням за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету, а саме на студентів денної форми навчання вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації (наукових установ).

Згідно з пп.1 п.4 Постанови КМУ від 12.2004 року №882 «Питання стипендіального забезпечення», особам, визначеним пунктом 1 цього Порядку, призначаються академічні стипендії: особам, зазначеним у підпунктах 1-3 і 9 пункту 1 цього Порядку, а також учням (студентам) закладів спеціалізованої освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання - за результатами навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти і закладах вищої освіти (наукових установах).

Згідно з пп.1 п.12 Постанови КМУ від 12.2004 року №882 «Питання стипендіального забезпечення» Академічними стипендіями є стипендії, засновані Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України (у тому числі іменні), які призначаються учням, студентам, курсантам невійськових вищих навчальних закладів, асистентам-стажистам, аспірантам, а також курсантам, слухачам та ад`юнктам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів за результатами навчання за певним освітнім (освітньо-кваліфікаційним) рівнем, розміри та порядок призначення яких визначаються окремими нормативно-правовими актами.

Висновки суду про те, що виплата академічної стипендії є законодавче встановленою складовою вартості навчання та інших витрат підготовки одного кваліфікованого фахівця, а тому факт її виплати свідчить про збільшення вартості підготовки вказаного спеціаліста, не залежно від підстав її виплати конкретному студенту в період навчання є вірними.

Також судом вірно зазначено, що порядок виплати стипендії позивачеві у відповідних розмірах був передбачений нормативно-правовими актами за результатами навчання, тобто був обов`язковим, та не носив характер добровільного заохочення відповідача з боку позивача.

На підставі вищевикладених обставин, суд обґрунтовано задовольнив позов Одеського національного медичного університету та стягнув зі ОСОБА_1 суму витрат на навчання за період з 2009 року по 2015 рік, а також суму виплаченої стипендії за період з 2009 року по 2015 рік.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом неправомірно стягнуті грошові кошти, оскільки не встановлено факту недобросовісного їх набуття в рахунок стипендії, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи містять достатніх доказів, у відповідності до яких судом прийняте обґрунтоване, законне рішення, та зазначені доводи не вказують на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, а позивачем були доведені та надані докази того, що ОСОБА_1 були порушені умови Угоди про навчання в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки, що стало підставою для стягнення суми витрат на навчання та суми виплаченої стипендії.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 04 червня 2020 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Т.В. Цюра

______________________________________ Л.А. Гірняк