Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
У Х В А Л А
про закриття провадження у справі
01 червня 2020 року м. Київ№ П/9901/240/19Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні клопотання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика Миколи Павловича про скасування ухвали,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) (далі - позивач) звернувся до Верховного Суду із позовною заявою до Члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) (далі - відповідач), у якому просить скасувати ухвалу відповідача від 25.03.2019 №2203/0/18-19, якою залишено без розгляду скарги позивача стосовно суддів Уманського міськрайонного суду Черкаської області Коваля А.Б. , Ребриної К.Г. та повернуто їх скаржнику.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.05.2019 адміністративну справу №П/9901/240/19 передано на розгляд Окружного адміністративного суду м. Києва за підсудністю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2019 відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідачем 21.05.2020 подано до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування даного клопотання відповідачем зазначено, що відповідно до частини 4 статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення про повернення дисциплінарної скарги оскарженню не підлягає. У зв`язку із цим відповідачем зазначено, що позовна заява про скасування ухвали відповідача від 25.03.2019 №2203/0/18-19, якою залишено без розгляду скарги позивача не може бути оскаржена до суду.
Вирішуючи питання про наявність підстав для закриття провадження у справі, судом враховано наступне.
Відповідно до частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі:
1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;
2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;
3) якщо сторони досягли примирення;
4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;
7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;
8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Відповідно до статті 2, пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина 4 статті 5).
Відповідно до частин 2 - 4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.
Відповідно до пунктів 9, 10 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу ЄСПЛ у рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VІІІ, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).
Дисциплінарний орган ВРП не є судом держави, однак має характеристики «суду» з точки зору автономного трактування статті 6 Конвенції та під час здійснення своїх функцій може розглядатися як «суд» у змістовному значенні цього терміна.
Конституцією України встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів (частина десята статті 131).
Так, держава гарантує контроль за належним виконанням суддями своїх професійних обов`язків шляхом створення єдиного органу - ВРП, що приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано Законом № 1402-VIII, зокрема частиною першою статті 107 цього Закону визначено, що право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників.
Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VІІІ, з урахуванням вимог Закону № 1402-VІІІ (cтаття 108 цього Закону).
Аналогічні положення закріплені і в частині другій статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону № 1798-VІІІ).
Відповідно до статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 44 цього Закону, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктом 6 частини першої чи частиною другою статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Висновок доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати.
Згідно з частиною першою статті 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна палата розглядає висновок доповідача та додані до нього матеріали без виклику судді та особи, яка подала дисциплінарну скаргу, та за результатами такого розгляду ухвалює рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Після відкриття дисциплінарної справи доповідач здійснює підготовку справи до розгляду Дисциплінарною палатою відповідно до статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
За приписами частини другої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП від 23.03.2019 №1246/2дп/15-18 скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду та повернуто скаржнику.
В даній ухвалі вказано про те, що вона оскарженню не підлягає.
Частиною 4 статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.
Отже, ухвала Другої Дисциплінарної палати ВРП від 23.03.2019 №1246/2дп/15-18 оскарженню не підлягає.
Аналогічні висновки зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 9901/748/18, від 22.08.2019 №9901/826/18.
За правилами пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження в адміністративній справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, враховуючи правові позиції Верховного Суду у вказаних судових рішеннях, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
УХВАЛИВ:
1. Клопотання Члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про закриття провадження у справі задовольнити.
2. Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика Миколи Павловича про скасування ухвали від 25.03.2019 №2203/0/18-19 про повернення скарги без розгляду.
3. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою заявою не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів за правилами, встановленими статтями 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Н.М. Клименчук
