-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" травня 2020 р. Справа№ 910/21935/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Буравльова С.І.
Калатай Н.Ф.
при секретарі Гуцал О.В.
за участю представників
від прокуратури: Константинова І.В., посв. № 040864 від 29.01.2016р.
від відповідача-1: Лук`яненко О.В., дов. № 1/1 від 08.01.2020р.
від відповідача-2: не з`явились
від відповідача-3:Билін Р.Г., дов. б/н від 28.01.2020р.
від відповідача-4: не з`явились
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну
скаргу першого заступника прокурора міста Києва
на рішення Господарського суду міста Києва 21.11.2019 р.
у справі № 910/21935/17 (суддя А.І. Привалов)
за позовом Керівника Київської місцевої прокуратури
до 1) Національної академії медичних наук України
2) Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова
Академії медичних наук України
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС"
4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза"
про визнання недійсними постанови та договорів
ВСТАНОВИВ:
Керівник Київської місцевої прокуратури №10 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національної академії медичних наук України, Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" про визнання недійсними:
- постанови Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 №5/3, якою дозволено Інституту нейрохірургії імені академіка А.П. Ромаданова Академії медичних наук України укласти договір інвестування від 07.03.2007 №01/03-Л;
- договору інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками від 07.03.2007 №01/03-Л на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 в Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Інститутом нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Академії медичних наук України та товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза";
- договору від 25.05.2007 про заміну сторони у зобов`язанні від 07.03.2007 №01/03-Л та додаткової угоди № 1 до вказаного договору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постанову Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 №5/3, було прийнято, а Договір, додаткову угоду до нього, договір про заміну сторони у зобов`язанні укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки інвестиційний результат має місце лише для відповідача-3, в той час як відповідач-2 не отримує будь-якого доходу (частини) від створення об`єкту інвестиційної діяльності, тобто для держави результат від вказаної діяльності не досягається. Інститут укладаючи спірний договір та додатки до нього, а Академія - приймаючи спірну постанову фактично розпорядились правом постійного користування земельною ділянкою, яка є предметом оспорюваного інвестиційного договору всупереч її цільовому призначенню та принципу розумності, без отримання частки в об`єкті інвестиційної діяльності. У своїх заявах по суті прокурор вказує на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурором пред`явлено даний позов до відповідачів як процесуальним позивачем в інтересах держави, а також на те, що ним не пропущено строк позовної давності на звернення до суду, оскільки він не був стороною названих правочинів, а дізнався про обставини прийняття спірної постанови та укладення спірних правочинів лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938, а тому причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані судом поважними, а порушене право підлягає захисту; одночасно зі зверненням до суду з даним позовом прокурор просить суд поновити строк позовної давності на звернення до суду. Щодо удаваності спірного правочину, прокурор вказує на те, що зі змісту Договору вбачається, що Інститут в обмін на медичне обладнання передає право забудови земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, без отримання у новозбудованому об`єкті будь-якої частини, а тому, на думку прокурора, в розумінн ст. 293 Господарського кодексу України, ст. 715 Цивільного кодексу України, сторонами вчинено договір міни.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21935/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21935/17 скасовано в частині відмови в задоволенні позову до Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України, товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС", товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза". Позов до Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України, товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС", товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" задоволено. Визнано недійсним укладений між Інститутом нейрохірургії ім. академіка А.П.Ромоданова Академії медичних наук України та товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" договір №01/03-Л інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва від 07.03.2007 та додаткової угоди № 1 від 11.11.2011 року до вказаного договору. Визнано недійсним укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес М" та товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" договір про заміну сторони у зобов`язанні №01/03-Л від 07.03.2007. Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Національної академії медичних наук України залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Стягнуто з Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П.Ромоданова Академії медичних наук України на користь Прокуратури міста Києва витрати по сплаті судового збору в сумі 800,00 грн. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес М" на користь Прокуратури міста Києва витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600,00 грн. Стягнуто з товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" на користь Прокуратури міста Києва витрати по сплаті судового збору в сумі 800,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 22.05.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21935/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року у справі №910/21935/17 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, перший заступник прокурора міста Києва, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року у справі №910/21935/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов керівника Київської місцевої прокуратури №10 повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2020 року, апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Києва передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. - головуюча суддя; судді - Калатай Н.Ф., Буравльов С.І.
22.01.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява про долучення до матеріалів апеляційної скарги доказів сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року у справі №910/21935/17, розгляд справи призначено на 17.02.2020
17.02.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача-3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року у справі №910/21935/17 без змін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 18.03.2020 року.
27.02.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
02.03.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 року розгляд апеляційної скарги першого заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі № 910/21935/17 призначено на 12.05.2020 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив суд її задовольнити.
Представники відповідачів-1,3 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
28.05.2020р. представники відповідачів-2, 4 у судове засідання не з`явились. Причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідачів-2, 4.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів-1, 3, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вказує прокурор, Київською місцевою прокуратурою № 10 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12015100100012938 від 29.10.2015р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, с. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України.
В ході досудовою розслідування встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування від 14.09.2005р. інститут Нейрохірургії імені академіка А.П. Ромаданова Академії медичних наук України (далі - Інститут, відповідач-2) є постійним користувачем земельної ділянки, площею 48 973 кв.м., для експлуатації та обслуговування будівель та споруд Інституту по вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м. Києва.
07.03.2007р. між відповідачем-2 (сторона-1) та відповідачем-4 (сторона-2) укладено Договір №01/03-Л інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва (далі - Договір) щодо земельної ділянки, площею 0,673 га, яка входить до указаної земельної ділянки, предметом якого є інвестування у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва (п. 1.1. Договору).
Укладення спірного договору погоджено постановою Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007р. № 5/3 (Указом Президента України від 24.02.2010р. № 255 Академії надано статус національної (далі - Академія).
За умовами п. п. 2.1., 4.1.1. Договору передбачено, що в якості інвестиційного внеску Інститут зобов`язаний забезпечити оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,673 га по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва під будівництво Об`єкту шляхом надання усіх необхідних документів в органи місцевого самоврядування для вирішення даного питання відповідними органами місцевого самоврядування з наступним оформленням договору оренди земельної ділянки за рахунок сторони-2 або державного акту.
Як передбачено п. 2.4. Договору (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 11.11.2011р. до Договору) сторона-1 у якості компенсації за участь у будівництві по цьому Договору на підставі технічного завдання отримує у власність медичне обладнання, а саме: операційні нейрохірургічні мікроскопи в кількості 6 одиниць загальною вартістю не менше оціночної вартості земельної ділянки. Сторона-2 зобов`язана забезпечити закупівлю, поставку, монтаж, введення в експлуатацію та передачу у власність стороні-1 медичне обладнання не пізніше закінчення терміну будівництва об`єкту. Стороні-1 не може вимагати оплати вказаної в даному пункті суми грошовими коштами.
Згідно п. 2.5. Договору сторона-2 у якості компенсації за участь у будівництві по цьому договору отримує у власність 100% загальної площі об`єкту.
Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до дня його остаточного виконання сторонами (п. 9.1. Договору).
25.05.2007р. між відповідачем-4 (сторона-2) та відповідачем-3 (сторона-3) укладено Договір про заміну сторони у зобов`язанні, згідно п. 1.1. якого сторона-2 передає, а сторона-3 приймає на себе права та обов`язки сторони-2 за Договором № 18/12 інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 в Шевченківському районі м. Києва від 16.03.2007р., укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-4.
В п. 1.2. Договору про заміну сторони у зобов`язанні від 25.05.2007р. сторони досягли згоди, що з моменту набрання чинності цим договором всі права та обов`язки за договором переходять до сторони-3.
Як передбачено в п. 5.1. Договору про заміну сторони у зобов`язанні від 25.05.2007р., він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами за договором.
Звертаючись до суду з даним позовом прокурор вказує на те, що постанову було прийнято, а вказані вище Договір, додаткову угоду до нього, договір про заміну сторони у зобов`язанні укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки інвестиційний результат має місце лише для відповідача-3, в той час як відповідач-2 не отримує будь-якого доходу (частини) від створення об`єкту інвестиційної діяльності, тобто для держави результат від вказаної діяльності не досягається. Інститут, укладаючи спірний договір та додатки до нього, а Академія - приймаючи спірну постанову фактично розпорядились правом постійного користування земельною ділянкою, яка є предметом оспорюваного інвестиційного договору всупереч її цільовому призначенню та принципу розумності, без отримання частки в об`єкті інвестиційної діяльності. У своїх заявах по суті прокурор вказує на те, що ним не пропущено строк позовної давності на звернення до суду, оскільки він не був стороною названих правочинів, а дізнався про обставини прийняття спірної постанови та укладення спірних правочинів лише у червні 2017р. у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938, а тому причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані судом поважними, а порушене право підлягає захисту; одночасно зі зверненням до суду з даним позовом прокурор просить суд поновити строк позовної давності на звернення до суду. Щодо удаваності спірного правочину, прокурор вказує на те, що зі змісту Договору вбачається, що Інститут в обмін на медичне обладнання передає право забудови земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, без отримання у новозбудованому об`єкті будь-якої частини, а тому, на думку прокурора, в розумінні ст. 293 Господарського кодексу України, ст. 715 Цивільного кодексу України, сторонами вчинено договір міни.
Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення вимог прокурора, вказує на те, що оспорювану постанову Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 №5/3 прийнято в межах визначених повноважень та з урахуванням чинного (на дату її прийняття) законодавства України. Відповідач-1 вказує на те, що, надаючи підпорядкованій йому державній науковій установі - відповідачу-2, дозвіл на укладення інвестиційного договору із використанням земельної ділянки по вул. Лермонтовська, 12 у Шевченківському районі м. Києва, Академія діяла в межах, визначених Статутом та законодавства України повноважень; оспорювана прокурором постанова не містить положень щодо відчуження (вилучення) вказаної земельної ділянки, яка обліковується за відповідачем-2 та є державною власністю у приватну власність.
Відповідач-3, заперечуючи проти задоволення вимог прокурора вказує на те, що прокурором безпідставно зроблено висновок щодо удаваності укладеного договору та його кваліфікації як договору міни, прокурор помилково визначив відсутність для відповідача-2 інвестиційного результату, прокурором не наведено доказів вчинення сторонами при укладенні договору удаваного правочину, у чому саме полягає приховування нібито-то іншого правочину, прокурором не ідентифіковано земельну ділянку щодо якої заявлено даний позов.
Судом встановлено, що 06.03.2007 Президією Академії медичних наук України було прийнято постанову від № 5/3 "Про складання інвестиційного договору між Інститутомнейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України і товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро Плаза" з вбудованими приміщеннями та підземними та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовська, 12 у Шевченківському районі м. Києва".
Суд дійшов висновку, що оспорювану постанову було прийнято Президією АМН України в межах визначених повноважень та з урахуванням чинного (на дату прийняття оспорюваної постанови) законодавства України з огляду на наступне.
Згідно ст. 15 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 13.12.1991 1977-XII (далі - Закон №1977-XII) Національна академія наук України та галузеві академії наук - Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України (далі - академії) є державними науковими організаціями, що засновані на державній власності.
Державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності академій здійснюється згідно з законодавством України у межах, що не порушують їхньої самоврядності у вирішенні питань статутної діяльності і свободи наукової творчості. Самоврядність академій полягає у самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв`язків.
Академії щорічно звітують перед Кабінетом Міністрів України про результати наукової і науково-технічної діяльності та використання коштів, виділених їм із Державного бюджету України.
Галузеві академії наук України здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України та своїх статутів.
Закон України "Про управління об`єктами державної власності" від 21.09.2006 № 185-V визначає правові основи управління об`єктами державної власності" (далі - Закон №185-V).
Згідно ст. 1 Закону № 185-V управління об`єктами державної власності - здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Статтею 6 Закону № 185-V визначені повноваження уповноважених органів управління об`єктами державної власності.
Із змісту ст. 3 та 4 Закону № 185-V вбачається, що об`єктами державної власності є, зокрема, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, які виступають відносно такого майна суб`єктами управління об`єктами державної власності.
Згідно ч.2 ст. 8 Закону № 185-V Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1, 3 - 9, 12, 16, 18 - 38 статті 6 цього Закону, за винятком повноважень щодо господарських структур.
Закон України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" від 07.02.2002 № 3065-III (далі - Закон № 3065-III) визначає особливості режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академії аграрних наук, Академії медичних наук України, Академія країни. Академії правових наук України, Академії мистецтв України та особливості управління державним майном, яке закріплено за установами, організаціями та підприємствами, які перебувають у віданні Національної академії наук України та галузевих академій наук.
Відповідно до ст. 4 Закону № 3065-II галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об`єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 № 1913 затверджено Статут Академії медичних наук України (далі - Статут).
Відповідно до п. 1 Статуту Академія медичних наук України заснована Указом Президента України від 24 лютого 1993 р. № 59. Академія є державною науковою організацією з проблем медицини та охорони здоров`я, заснованою на державній власності, яка діє відповідно до законодавства України на самоврядній основі.
Відповідно до пп.4 п. 9 Статуту Академія здійснює в установленому порядку управління переданим їй державним майном, розподіляє бюджетні кошти, контролює їх використання;
Пунктом 7 Статуту передбачено, що Академія щороку звітує перед Кабінетом Міністрів України про результати наукової діяльності та використання коштів, виділених їй з державного бюджету.
Таким чином, із наведеного аналізу положень законодавства та Статуту Академії вбачається, що Кабінетом Міністрів України Академії делеговано функції з управління об`єктами державної власності, а отже вона виступає суб`єктом, який здійснює делеговані владні управлінські функції на основі законодавства.
Відповідно до абз. 1 оспорюваної постанови Інституту нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України дозволено укласти інвестиційний договір щодо будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовська, 12 у Шевченківському районі м. Києва, за умови вирішення інвестором питання щодо одержання права на користування земельною ділянкою, відповідно до Положення "Про порядок надання земельних ділянок у м. Києві.
Відповідно до абз. 2 оспорюваної постанови обов`язковим пунктом договору має бути зобов`язання ТОВ "Дніпро Плаза" забезпечити закупівлю, поставку, монтаж обладнання в експлуатацію та передачу у власність Інституту спірального рентгенівського томографу мультіслайд не пізніше закінчення терміну будівництва житлового комплексу.
Отже, зі змісту положень постанови вбачається, що за своєю природою вказаний документ виданий у формі постанови Президії АМН України, є правовим актом індивідуальної дії, оскільки він не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований.
Згідно ст. 15 Закону № 1977-XII держава передає академіям у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності основні фонди, а також обігові кошти. Використання майна, переданого академіям, здійснюється ними відповідно до законодавства та статутів академій. Земельні ділянки надаються академіям у постійне користування або в оренду відповідно до земельного законодавства України.
Відповідно до ст. 1 Закону № 3065-ІІІ у віданні Національної академії наук України та галузевих академій наук перебувають установи, організації, підприємства (далі - організації, що віднесені до відання Національної академії наук України та галузевих академій наук) згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національної академії наук України та галузевих академій наук.
Державними науковими установами є наукові установи, засновані на державній власності. Державним науковим установам передаються в постійне користування земельні ділянки згідно із законодавством України (ст. 8 Закону № 1977-XIІ).
При цьому, із положень ст.84 Земельного кодексу України вбачається, що це можуть передаватись у приватну власність земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності галузевих академій наук.
Згідно ст. 2 Закону № 3065-ІІІ майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.
Об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та об`єкти майнового комплексу галузевих академій наук належать відповідно Національній академії наук України та галузевим академіям наук на праві господарського відання і передаються ними організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України та до відання галузевих академій наук, на праві оперативного управління з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до ст. 5 Закону № 3065-III об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються Відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академії наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.
Національна академія наук України, галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності.
Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.
Відповідно до пп.4 п. 9 Статуту Академія здійснює в установленому порядку управління переданим їй державним майном, розподіляє бюджетні кошти, контролює їх використання.
Відповідно до п. 40 Статуту Академії економічну основу діяльності Академії становлять основні та оборотні фонди, інше майно, в тому числі те, що використовується ії науковими установами та організаціями, а також передане їй державою у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності.
Відповідно до п. 43 Статуту Академії майно і кошти закріплюються за підвідомчими бюджетними науковими установами Академії на правах оперативного управління.
Зі змісту п. 25 Статуту вбачається, керівництво роботою Академії у період між загальними зборами Академії здійснює президія Академії, яка є колегіальним органом який здійснює керівництво Академією у період між Загальними зборами.
Повноваження Президії Академії визначені Статутом Академії. Зокрема, відповідно до п. 31 Статуту Президія Академії контролює адміністративну, господарську і фінансову діяльність наукових установ, підприємств та організацій Академії.
Рішення президії видаються у формі постанов, як і рішення загальних зборів Академії відповідно до статуту Академії, а отже є правовими актами АМН України.
Так, положенням абз. 1 оспорюваної постанови визначено, що дозволено укласти оспорюваний договір щодо будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовська, 12 у Шевченківському районі м. Києва, за умови вирішення інвестором питання щодо одержання права на користування земельною ділянкою, відповідно до Положення "Про порядок надання земельних ділянок у м. Києві".
Крім того, абз. 2 постанови встановлена обов`язкова умова інвестиційного договору на укладення якого надано дозвіл Академією, а саме передбачено, що обов`язковим пунктом договору має бути зобов`язання ТОВ "Дніпро Плаза" забезпечити закупівлю, поставку, монтаж, введення в експлуатацію та передачу у власність Інституту спірального рентгенівського томографу мультіслайд не пізніше закінчення терміну будівництва житлового комплексу.
Отже, оспорюваною постановою Президії АМН України передбачено надання Академією (уповноваженим органом управління) підпорядкованій державній науковій установі - Інституту нейрохірургії ім.. акад. А.П. Ромоданова АМН України, дозволу на укладення інвестиційного договору із використанням земельної ділянки по вул. Лермонтовська 12 у Шевченківському р-ні м. Києва, яка є державною власністю та обліковується за Інститутом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оспорювану постанову було прийнято Президією АМН України в межах, визначених Статутом повноважень та з урахуванням положень законодавства.
Так, ст. 6 Закону Так, ст. 6 Закону № 185-V визначені повноваження уповноважених органів управління об`єктами державної власності. Так, уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні. здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів;
виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання;
погоджують підпорядкованим підприємствам, установам, організаціям відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні;
забезпечують надання розпоряднику Єдиного реєстру об`єктів державної власності інформації про наявність і поточний стан майна об`єктів державної власності та будьякі зміни в їх стані;
виконують інші передбачені законодавством функції з управління об`єктами державної власності.
Відповідно до ст. 5 Закону № 3065-III Національна академія наук України, галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності.
Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.
Як вбачається з преамбули оспорюваної постанови Президія АМН України постановила, а отже прийняла управлінське рішення, яким передбачено надання Академією (уповноваженим органом управління) підпорядкованій державній установі - Інституту нейрохірургії ім.. акад.. А.П. Ромоданова АМН України, дозволу на укладення інвестиційного договору із використанням земельної ділянки на вул. Лермонтовська, 12 у Шевченківському р-ні м. Києва, яка є державною власністю та обліковується за Інститутом.
Так, положенням абз. 1 визначено, що дозволено укласти інвестиційний договір щодо будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовська, 12 у Шевченківському районі м. Києва, за умови вирішення інвестором питання щодо одержання права на користування земельною ділянкою, відповідно до Положення "Про порядок надання земельних ділянок у м. Києві".
Отже, із вищевказаного вбачається, що положення оспорюваної постанови не містять положень щодо відчуження (вилучення) у приватну власність вказаної земельної ділянки, яка обліковується за Інститутом АМН України та є державною власністю, а отже узгоджуються із наведеними вище положеннями актів законодавства.
Таким чином, постановою Президією АМН України було прийнято, в межах визначених повноважень та з урахуванням положень законодавства, чинного на дату видання постанови.
Статтею 2 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 29 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
Аналогічні положення містяться і в ст. 53 чинного процесуального кодексу.
Водночас, пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17.
Розпорядження землями державної та комунальної власності, в т.ч. їх передача юридичним особам та громадянам, згідно з їх повноваженнями здійснюється відповідними органами виконавчої влади або місцевого самоврядування у земельних відносинах, через які держава реалізує право власності на дану земельну ділянку згідно з ЗК України.
В обґрунтування позову прокурор, посилаючись на державний акт від 14.06.2006, зазначив, що спірна земельна ділянка, яка є предметом договору, є державною власністю. Також прокурор послався на те, що статутом відповідача-1 визначено, що економічну основу діяльності відповідача-1 становлять основні та оборотні фонди, інше майно, в тому числі те, що використовується її науковими установами та організаціями, а також передане їй державою у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності, а тому майно - спірна земельна ділянка, яка є предметом інвестиційного договору, є державною власністю і повинна використовуватися виключно для забезпечення діяльності медичної установи.
Судом встановлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:116:0016, частина якої стосується спірного договору інвестування, є Держава Україна, в особі Київської міської державної адміністрації.
При цьому, позов прокурора перш за все мотивовано порушенням інтересів держави у правовідносинах, що регулюються інвестиційним, а не земельним законодавством.
А тому, у відносинах, пов`язаних з укладенням спірного інвестиційного договору, Київська міська державна адміністрація жодним чином не здійснює будь-яких владних, управлінських чи інших повноважень через те, що такими повноваженнями відповідно до Закон України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" наділена Національна академія медичних наук України, як національна галузева академія наук.
З огляду на викладене, суд погоджується з позицією прокурора, що Київська міська державна адміністрація не є органом, який уповноважений виконувати функції держави у спірних правовідносинах та жодним чином не здійснює будь-яких владних, управлінських чи інших повноважень, а тому в контексті ст. 15, 16 ЦК України не має права на звернення з даним позовом до суду.
Водночас, враховуючи що, Національна академія медичних наук України є відповідачем у справі, а інший орган, уповноважений на захист інтересів держави у даних правовідносинах відсутній, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду як самостійний позивач.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).
Мотивуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що порушення інтересів держави полягає в тому, що Інститут, уклавши спірний договір, фактично незаконно обміняв належне йому майнове право - право постійного користування земельною ділянкою площею 0,673 га по вул. Лермонтовській, 12 в Шевченківському районі м. Києва на операційні нейрохірургічні мікроскопи.
У свою чергу відповідач-3, ставши власником 100% об`єкту фінансування - житлового будинку, відповідно до положень ст. 120 Земельного кодексу України набуває майнове право - право користування зазначеною земельною ділянкою.
Позивач вважає, що внаслідок зазначених дій Академії та Інституту порушено право держави, як засновника вказаних організацій та власника майнового комплексу національних галузевих академій наук.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як передбачено ст. 1 закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції станом на дату прийняття спірної постанови), інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.
Згідно ст. 4 закону України "Про інвестиційну діяльність" об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.
У відповідності до ст. 5 названого Закону суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Системний аналіз норм закону України "Про інвестиційну діяльність" дає підстави дійти висновку про те, що інвестиційна діяльність полягає в отриманні інвесторами результату в об`єкті інвестиційної діяльності від вкладення певних матеріальних цінностей.
Як вбачається з матеріалів справи рішення Київської міської ради № 508/2969 від 29.11.2005р. "Про надання Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П.Ромоданова Академії медичних наук України земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м. Києва" відповідачу-2 надано в постійне користування земельну ділянку площею 4,89 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м. Києва, у зв`язку з передачею будівель і споруд на баланс інституту.
Згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 2882905 від 14.09.2006р., відповідач-2 на підставі названого рішення Київської міської ради № 508/2969 від 29.11.2005р. є постійним користувачем земельної ділянки, площею 4 8973 кв.м. у межах згідно з планом по вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м. Києва, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту.
Відповідно до п. е ч. 4 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Як передбачено в ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Як встановлено судом, укладаючи спірний Договір, сторони домовились, що в якості інвестиційного внеску Інститут зобов`язаний забезпечити оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,673 га по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва під будівництво Об`єкту шляхом надання усіх необхідних документів в органи місцевого самоврядування для вирішення даного питання відповідними органами місцевого самоврядування з наступним оформленням договору оренди земельної ділянки за рахунок сторони-2 або державного акту та в якості компенсації за участь у будівництві по цьому Договору на підставі технічного завдання отримує у власність медичне обладнання, а саме: операційні нейрохірургічні мікроскопи в кількості 6 одиниць загальною вартістю не менше оціночної вартості земельної ділянки.
Натомість відповідач-4 в якості компенсації за участь у будівництві по цьому договору отримує у власність 100% загальної площі об`єкту.
Позивач стверджує, що відповідачем-2 та відповідачем-4 фактично було вчинено удаваний спірний правочини, оскільки зі змісту Договору інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками № 01/03-л від 07.03.2007 на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 в Шевченківському районі м. Києва вбачається, що відповідач-2 в обмін на медичне обладнання передає право забудови земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, без отримання у новозбудованому об`єкті будь-якої частини, що, на думку прокурора, є договором міни, в розумінні статті 293 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 715 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Системний аналіз умов укладеного сторонами спірного Договору, характер зобов`язань сторін за цим Договором, предметом якого відповідно до п.1.1 є інвестування у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вулиці Лермонтовській 12 в Шевченківському районі міста Києва, свідчить про те, що такий договір за своєю правовою природою є інвестиційним договором у будівництві.
За вказаним Договором у сторін виникли права і обов`язки, виходячи саме з правовідносин, які підпадають під регулювання Закону України "Про інвестиційну діяльність".
В оспорюваному Договорі відсутня взаємна оплата передачі майна у власність.
Відповідно до пункту 4.1 Договору передбачено зобов`язання Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова АМН України:
забезпечити оформлення права користування земельною ділянкою під будівництво об`єкта шляхом надання всіх документів в органи місцевого самоврядування з наступним оформленням договору оренди земельної ділянки:
передати відведену та оформлену земельну ділянку та/або будівельний майданчик по Акту прийому-передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Експрес МС";
виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог земельного законодавства України;
разом з Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" забезпечувати та приймати участь у прийомі в експлуатацію завершеного будівництва об`єкту в цілому або відповідно його складової частини та передачу на баланс експлуатуючої організації, після введення об`єкту в експлуатацію передати документацію необхідну для експлуатації Об`єкта в межах своєї компетенції разом з товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" експлуатуючій організації, яка в подальшому буде здійснювати експлуатацію об`єкта.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" є інвестором об`єкта будівництва, що відповідно до умов Договору безпосередньо здійснює фінансування будівництва за власний рахунок.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 293 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Не може бути об`єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов`язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.
З огляду на положення ЦК України вданому випадку для кваліфікації спірного договору як договору міни, необхідна наявність такої умови як передача земельної ділянки однією стороною іншій стороні договору у власність.
Разом з тим, жодна з умов спірного договору не передбачає набуття відповідачем-4 або відповідачем-3 права власності на будь-яку земельну ділянку та жодний наявний в матеріалах справи доказ не підтверджує використання вказаного договору відповідачем-4 чи відповідачем-3 для набуття земельної ділянки у власність.
В контексті оспорюваного Договору інвестиційним внеском відповідача-2 є вчинення дій щодо забезпечення оформлення права користування земельною ділянкою, а не безпосередньо земельна ділянка чи право користування нею.
При цьому, відповідач-2 законодавчо не наділений повноваженнями відчужувати або передавати право користування земельними ділянками, які перебувають у його постійному користуванні, іншим особам.
Зважаючи, що за договором міни має відбуватись безпосередній обмін майном, такий договір повинен бути правовою підставою для набуття такого майна у власність.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у спірному договорі умови, необхідної для визначення його договором міни, а саме - передачі земельної ділянки (товару), однією стороною іншій стороні договору у власність.
Крім того, інвестиційним внеском Інституту є зобов`язання забезпечити оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,673 га по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва, що полягає у вчиненні дій щодо надання усіх необхідних документів в органи місцевого самоврядування для вирішення даного питання відповідними органами місцевого самоврядування.
Тобто, зі спірного договору не виникає зобов`язання відповідача-2 передати земельну ділянку або право користування нею третім особам.
Спірний договір не є підставою для набуття права власності або користування на земельну ділянку третіми особами, не призводить до вибуття спірної земельної ділянки з державної власності.
З огляду на вкладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки прокурором не доведено наявності обставин, які б давали підстави для висновку про порушення інтересів держави у спірних правовідносинах.
Щодо заяви про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
У статті 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В статті 267 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас, в пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.
З урахуванням наведеного, оскільки суд відмовляє позивачу у позові по суті, в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
З огляду на вкладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог повністю.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 р. у справі № 910/21935/17 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2019 р. у справі № 910/21935/17 - без змін.
2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на першого заступника прокурора міста Києва.
3. Матеріали справи № 910/21935/17 повернути до Господарського суду м. Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 02.06.2020р.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді С.І. Буравльов
Н.Ф. Калатай
скопійовано
-
скопійовано
-
