Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 202/572/17

провадження № 61-10922св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна організація «Комбінат «Салют»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної організації «Комбінат «Салют» (далі - ДП «Комбінат «Салют») про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 15 лютого 2001 року вона працювала на посаді бухгалтера першої категорії у ДО «Комбінат «Салют».

Наказом відповідача від 25 жовтня 2016 року № 104 з 01 січня 2017 року скорочено 18 посад.

Наказом відповідача від 25 жовтня 2016 року № 33-ос її попереджено про звільнення з роботи з 30 грудня 2016 року.

Наказом відповідача від 20 грудня 2016 року № 36-ос її звільнено з посади у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважала, що її незаконно звільнено з роботи, у порушення норм статті 42 КЗпП України не враховано її переважне право на залишення на роботі.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ ДО «Комбінат Салют» від 20 грудня 2016 року № 36-ос про її звільнення, поновити на роботі на посаді бухгалтера першої категорії ДО «Комбінат «Салют», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач із дотриманням вимог чинного законодавства України звільнив позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Відповідач попередив позивача про майбутнє звільнення за два місяці, запропонував їй іншу роботу та не порушив переважне право позивача на зайняття посади.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідачем не порушено її переважне право на зайняття посади, не застосували положення Закону України «Про вищу освіту», постанову Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 року № 1719 та неправильно застосували статтю 42 КЗпП України.

Вказувала на те, що у ДО «Комбінат «Салют» існувало три штатні одиниці бухгалтера першої категорії, одну з яких скорочено.

Зазначала, що вона мала переважне право залишення на роботі, бо із трьох бухгалтерів першої категорії вона мала найбільший стаж роботи у ДО «Комбінат Салют», а та обставини, що вона є пенсіонером за віком, не позбавляє її переважного права на залишення на роботі.

Також вказувала, що постанова профспілкового комітету про надання згоди на її звільнення не є належним доказом надання такої згоди, оскільки не оформлена належним чином, підписана головою профспілкового комітету одноособово.

Крім того, їй не була запропонована посада заступника начальника дільниці зберігання, яка станом на 30 листопада 2016 року була вакантною.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 15 лютого 2001 року працювала у ДО «Комбінат «Салют» на посаді бухгалтера першої категорії.

ДО «Комбінат «Салют» - це державна організація, заснована на державній власності, що належить до сфери управління Державного агентства резерву України і діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 517 «Про затвердження положення про Державне агентство резерву України».

Паспортом бюджетної програми на 2016 рік, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України і наказом Міністерства фінансів України від 04 березня 2016 року № 090/331 зі змінами, визначені стратегічні цілі головного розпорядника, на досягнення яких спрямована реалізація бюджетної програми, серед яких визначено підвищення рівня ефективності діяльності державних організацій Держрезерву України та скорочення штатної чисельності працівників державних організацій Держрезерву.

Протоколом Погоджувальної ради Держрезерву України від 20 жовтня 2016 року зафіксовано рекомендації і вимоги Держрезерву України, адресовані керівнику ДО «Комбінат «Салют», у тому числі надати пропозиції щодо оптимізації штатного розпису організації.

Відповідно до наказу ДО «Комбінат Салют» від 25 жовтня 2016 року № 104 «Про зміни до штатного розпису», на виконання пункту 8 доручення прем`єр-міністра України від 25 січня 2016 року № 267/1/1-10 до Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та на виконання протоколу Погоджувальної ради Державного агентства резерву України від 20 жовтня 2016 року, проведено зміни до штатного розпису з 01 січня 2017 року та скорочено штатну чисельність, у тому числі одну одиницю посади бухгалтера першої категорії.

Станом на 25 жовтня 2016 року за штатним розписом ДО «Комбінат «Салют» було передбачено три штатні одиниці бухгалтера першої категорії в загальному фонді і 0,5 одиниці - в спеціальному. З 01 січня 2017 року штатним розписом передбачено лише дві посади провідного бухгалтера в загальному фонді.

Наказом відповідача від 25 жовтня 2016 року № 33-ос позивач була попереджена про звільнення з посади 30 грудня 2016 року.

24 листопада 2016 року адміністрацією ДО «Комбінат Салют» на ім`я голови профспілкового комітету ДО «Комбінат Салют» надіслано подання про надання згоди на звільнення позивача 30 грудня 2016 року згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Постановою Первинної профспілкової організації ДО «Комбінат «Салют» від 07 грудня 2016 року питання щодо звільнення позивача згідно з пунктом першим частиною першої статті 40 КЗпП України розглядалося на засіданні профспілкового комітету, останній надав згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера першої категорії.

ОСОБА_1 були запропоновані такі вакантні посади на підприємстві: машиніста холодильних установок (аміачних) і 0,5 ставки від посади провідного інженера з охорони праці, але ОСОБА_1 від них відмовилась, про що було складено відповідний акт.

Наказом відповідача від 20 грудня 2016 року № 36-ос позивача було звільнено з посади бухгалтера першої категорії з 30 грудня 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у ДО «Комбінат «Салют» дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату, що стали підставою для вивільнення працівників, у тому числі і ОСОБА_1 , на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У справі, що переглядається, установлено, що позивач була попереджена про майбутнє звільнення 25 жовтня 2016 року, отже, роботодавець дотримався вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15).

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15.

Отже, у період з 25 жовтня до 30 грудня 2016 року відповідач мав запропонувати позивачу, який підлягає скороченню, вакантну посаду або роботу за відповідною професією чи спеціальністю, іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У справі, що переглядається, установлено, що 15 грудня 2016 року відповідач пропонував позивачу іншу роботу на посадах машиніста холодильних установок (аміачних) і 0,5 ставки від посади провідного інженера з охорони праці, але свою згоду на прийняття цих пропозицій позивач не висловила.

Судами повно та всебічно досліджено обставини щодо наявності на підприємстві у період із 25 жовтня по 30 грудня 2016 року вакантних посад, які підлягали пропозиції вивільнюваному працівнику з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду; перевірено вказані обставини доказами, які оцінено на предмет належності, достатності та достовірності кожен окремо й у взаємозв`язку. На підставі встановленого, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 протягом часу вивільнення запропоновані всі наявні на підприємстві вакантні посади з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду та стану здоров`я, від яких вона відмовилась, а тому відповідач виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України.

Безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що їй не була запропонована посада заступника начальника дільниці зберігання, яка станом на 30 листопада 2016 року була вакантною, оскільки, як установлено судами, у ДО «Комбінат «Салют» була наявна одна посада заступника начальника дільниці, яку обіймали по 0,5 ставки працівники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17 листопада 2016 року остання звільнилась із займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України, а ОСОБА_4 переведена на роботу в умовах повного робочого дня, тобто на повну ставку.

Отже, не можна вважати, що посада заступника начальника дільниці зберігання була вивільнена, оскільки на підприємстві була наявна одна штатна посада, а не 0,5 ставки.

Перевіряючи доводи позивача про те, що відповідачем не враховано її переважне право на залишення на посаді бухгалтера першої категорії як працівника з тривалим безперервним стажем роботи на підприємстві, колегія суддів виходить із такого.

У справі, що переглядається, установлено, що із трьох наявних у ДО «Комбінат «Салют» штатних одиниць бухгалтера першої категорії після скорочення залишилось дві штатні одиниці, які обіймають ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

ОСОБА_1 має диплом спеціаліста Дніпропетровського державного університету 1975 року за спеціальністю «Електронні обчислювальні машини » з кваліфікацією інженер-системотехнік.

ОСОБА_5 має диплом спеціаліста з відзнакою Дніпропетровської державної фінансової академії 2006 року за спеціальністю «Фінанси», кваліфікація - спеціаліст з фінансів.

ОСОБА_7 має диплом спеціаліста Державної металургійної академії України 1997 року за спеціальністю «Металознавство та термічна обробка металів», кваліфікація - інженер-металург, остання пройшла у 2007 році курс інтенсивного навчання за предметами «Бухгалтерський облік», «Навчальна практика з бухгалтерського обліку», «Основи економіки підприємства», «Документальне забезпечення управління», «Податкова система України», «1-с бухгалтерія».

У справі, що переглядається, установлено, що із трьох працівників, які обіймали посади бухгалтера першої категорії, кваліфікаційним вимогам, визначеним посадовою інструкцією бухгалтера першої категорії, відповідала лише ОСОБА_5 .

Разом із тим ОСОБА_7 пройшла спеціальний курс навчання за предметами «Бухгалтерський облік», «Навчальна практика з бухгалтерського обліку», «Основи економіки підприємства», «Документальне забезпечення управління», «Податкова система України», «1-с бухгалтерія». Даних про підвищення кваліфікації та проходження спеціального професійного навчання ОСОБА_1 не встановлено.

Також судами установлено, що бухгалтер першої категорії ОСОБА_7 має на утриманні двох дітей: сина ОСОБА_8 , 2008 року народження, та дочку ОСОБА_9 , 1997 року народження. Бухгалтер першої категорії ОСОБА_5 має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_10 , 2008 року народження, інших працівників із самостійним заробітком у сім`ї немає.

Установивши, що відповідач здійснив порівняння кваліфікації і продуктивності праці за критеріями, визначеними ним як роботодавцем, та врахував, що бухгалтер першої категорії ОСОБА_7 має на утриманні двох дітей, бухгалтер першої категорії ОСОБА_5 має на утриманні неповнолітнього сина і в сім`ї немає інших працівників із самостійним заробітком, а ОСОБА_1 на утриманні неповнолітніх дітей не має, суди дійшли правильного висновку про те, що позивач не довела, що вона має переважне право перед ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на залишення на роботі.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_7 мала на утриманні лише одну неповнолітню дитину, а не дві, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, тобто виходять за межі касаційного оскарження, оскільки касаційний суд не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що при звільненні позивача було допущено порушення вимог статті 43 КЗпП України, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 частини першої статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У справі, що переглядається, установлено, що Первинна профспілкова організація ДО «Комбінат «Салют» надала згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера першої категорії на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що підтверджується постановою від 07 грудня 2016 року.

Отже, при звільненні позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем виконано вимоги статті 43 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що постанова Первинної профспілкової організації ДО «Комбінат «Салют» від 07 грудня 2016 року не є належним доказом, оскільки підписана одноособово головою профкому, були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку постанові профспілкового комітету про надання згоди на звільнення позивача. На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄМПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), § 2).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк