26.05.2020

Справа № 522/4245/20

Провадження № 2-о/522/213/20

РІШЕННЯ

Іменем України

26 травня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Пейкова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

Заявники звернулися до суду 12.03.2020 року з заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення та просять суд: встановити факт прибуття в Україну на постійне проживання осіб без громадянства ОСОБА_2 ,1970 року народження, ОСОБА_1 , 1963 року народження, ОСОБА_3 , 1993 року народження до набрання чинності Законом України «Про імміграцію», 07 серпня 2001 року та, зокрема, проживання на території України на законних підставах з 10 лютого 1995 року до 07 серпня 2001 року; факт наявності у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року ОСОБА_4 , серія НОМЕР_1 , виданого 15 жовтня 1986 року та у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_2 , виданого 26 травня 1980 року відміток про постійну прописку на території України, вчинених Малиновським РВВС у місті Одеса (дата з 10.02.1995 року) та Суворовським РВВС у місті Одеса (дата 26.04.1996 року); Встановити факт наявності у осіб без громадянства ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року законних джерел існування в Україні.

Мотивують вимоги тим, що вказані юридичні факти мають значення для охорони прав, свобод та інтересів заявників, а також для створення умов здійснення заявниками особистих немайнових прав. Зокрема, відповідно до приписів частин 2 статті 9 Закону України «Про громадянство України» встановлено певні умови прийняття до громадянства України за клопотанням особи без громадянства, перелік яких є вичерпним (визнання Конституції України, відсутність іноземного громадянства, безперервне проживання на території України упродовж останніх п`яти років, отримання дозволу на імміграцію, володіння (розуміння) державною мовою, наявність законних джерел існування). Крім того, необхідність встановлення цих фактів випливає із переписки заявників щодо питань прийому до громадянства та їх законного представника із територіальними органами та підрозділами Державної міграційної служби України в Одеській області у період 2019-2020 років, в яких викладено умови прийняття до громадянства цих осіб та які надано до суду разом із заявою.

Тобто, заявники просять встановити вказані юридичні факти з метою їх прийняття у подальшому до громадянства України, тобто для реалізації та захисту особистих прав заявників, в установленому законом порядку оскільки вони є підтвердженням наявності необхідних умов для набуття громадянства. Причиною неможливості одержання заявниками документів що посвідчують вищевказані юридичні факти є їх відсутність у володільців відповідної інформації, якими вони є відповідно до Закону України «Про інформацію», а саме - в органах державної влади та юридичних особах різних форм власності. Це, зокрема: територіальні органи Державної міграційної служби України, Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, територіальні органи Державної митної служби України, тощо. Вищевказані факти проживання на території України на законних підставах та наявність у заявників законних джерел для існування в Україні в певний час підтверджується наданими документами про прописку у місті Одеса, свідоцтвами про народження та про шлюб, копіями посвідчених правочинів, відомостями з місця роботи, показаннями свідків та іншим.

Ухвалою від 13 березня 2020 року відкрито провадження у справі окремого провадження.

02.04.2020 року до суду надійшов відзив Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просять суд залишити вищевказану заяву без розгляду. Зазначають, що правовідносини, що склалися між заявниками ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та органами Державної міграційної служби стосуються порядку набуття громадянства України за територіальним походженням, зокрема за фактом постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року; встановлення факту проживання станом на 1991 рік не стосується особистих прав заявників та ніяк не впливає на них; заявники не зверталися до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області із завою встановленого зразка про набуття, прийняття чи встановлення належності до громадянства України, тому звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним; у даному випадку наявний спір про право, який повинен розглядатися у порядку позовного провадження, оскільки ГУ ДМС в Одеській області заперечує проти встановлення факту постійного проживання заявників на території України станом на 24.08.1991 року.

24.04.2020 року представник заявників звернувся до суду письмовою відповіддю на відзив.

У судовому засіданні представник заявників адвокат Оліянчук Ю.Г. підтримав заявлені вимоги та надав пояснення, що відтворюють зміст заяви. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили задовольнити заяву з викладених в ній підстав.

Представник зацікавленої особи в судове засідання не з`явився, про день, місце та час розгляду справи був неодноразово повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи та свідків, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про становлення фактів, що мають юридичне значення.

За приписами частини 3 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до частини 7 статті 19, та частини 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини 2 статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, аніж визначені переліком частини першої вказаної статті, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995р. передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Судом встановлено, що згідно абзацу 10 статті 1 Закону України «Про громадянство України» проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, тощо.

Факт прибуття в Україну на постійне проживання у 1995 році та проживання на території України на законних підставах ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , їх сина ОСОБА_3 , а також прописки цих осіб у 1995-2001 роках у місті Одесі підтверджується:

1) паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, серія НОМЕР_1 , виданого 15 жовтня 1986 року ОСОБА_2 відділом внутрішніх справ Металургійного райвиконкому міста Теміртау Карагандинської області (Казахська РСР) та паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, серія НОМЕР_2 , виданого 26 травня 1980 року ОСОБА_1 відділенням Відділу внутрішніх справ Теміртауського міськвиконкому Карагандинської області (Казахська РСР) у яких вчинено відмітки шляхом проставлення штампів та відповідних записів Малиновського РВВС Одеського міськвиконкому - прописка 10.02.1995 року за адресою АДРЕСА_1 та Суворовського РВВС м. Одеса - прописка 26.04.1996 року за адресою АДРЕСА_2 ; 2) довідками про склад сім`ї та прописку, виданими ЖЕУ -7 Малиновського району міста Одеси №348 від 04.05.1995 року та ЖЕУ-94 Суворовського району міста Одеси №54 від 11.09.1997 року; 3) анкетами-заявами про реєстрацію за місцем проживання в Україні за 1995-2001 роки, оригінали яких наявні в матеріалах особової справи №180582 про осіб без громадянства ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; 4) копіями тимчасових посвідок на проживання в Україні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_3 від 06.07.1995 року та ОСОБА_4 , серія НОМЕР_12 від 06.07.1995 року; 5) поданими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25.04.1995 року відповідно до пункту 3 Постанови Верховної Ради Республіки Казахстан (рос.) «О порядке введения в действие Закона Республики Казахстан «О гражданстве Республики Казахстан» (№1018-ХІІ, от 20.12.1991)» заявами про небажання перебувати в громадянстві Республіки Казахстан, про що Посольством Республіки Казахстан в Україні (місто Київ) 25 квітня 1995 року їм видано відповідні довідки за № 213 і № 214; 6) закордонним паспортом, виданим 14.08.1995 року ОСОБА_2 (номер 42 №6175254), у якому наявний штамп про те, що ця особа без громадянства на той час постійно проживала в Україні; 7) Свідоцтво про народження ОСОБА_5 , серія НОМЕР_4 від 29.07.1970 року; 8) Свідоцтвом про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , серія НОМЕР_5 від 21.03.1992 року, згідно якому останній присвоєно прізвище ОСОБА_6 ; 9) Свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серія ДИЗ НОМЕР_6 від 16.02.1993 року, у якому батьком дитини вказано ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_7 .

Оригінали вищевказаних паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та інших документів надано заявниками та оглянуто в судовому засіданні.

При цьому, суд приймає до уваги доводи заявників, що згідно постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503 «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина для виїзду за кордон», а також пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №1086 від 31 грудня 1993 року «Про першочергові заходи щодо забезпечення видачі паспортів громадянина України» видані раніше паспорти старого зразка, в тому числі до яких у встановленому порядку внесено запис «Україна», були чинні до їх обміну на новий документ, що посвідчує особу.

Таким документом для заявників стали посвідки на постійне проживання в Україні, які було видано відповідно до частини 4 статті 11 Закону України «Про імміграцію», зокрема: для ОСОБА_1 № НОМЕР_7 , видана 07.11.2014 року та для ОСОБА_2 , номер НОМЕР_8 від 23 вересня 2015 року.

Суд враховує, що згідно статті 17 Цивільного кодексу України, в редакції станом 1963 року, місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п`ятнадцяти років, визнавалося місце проживання їх батьків. Тобто, місцем проживання заявника ОСОБА_3 , 1993 року народження станом на 1995 рік було місце проживання його батька ОСОБА_1 та матері ОСОБА_2 , а саме: з 10.02.1995 року - АДРЕСА_1 та з 26.04.1996 року - АДРЕСА_2 . За вказаною адресою сім`я ОСОБА_6 проживала та була зареєстрована до 2003 року, до купівлі домоволодіння АДРЕСА_3 , що підтверджується відмітками у посвідках особи без громадянства.

В подальшому, необхідно звернути увагу, що в силу ст. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» постійне місце проживання - це місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов`язків або зобов`язань за договором/контрактом.

Вищевказані докази суд вважає достовірними та достатніми для підтвердження факту прописки та постійного проживання на законних підставах у період з січня 1995 по червень 2001 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у місті Одеса, Одеської області, держава Україна.

Щодо факту наявності законних джерел для існування заявників в Україні у період 1995-2001 років судом встановлено наступне.

Згідно статті 1 Закону України «Про громадянство» законні джерела існування - це заробітна плата, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсія, стипендія, аліменти, соціальні виплати та допомога, власні фінансові заощадження або фінансова допомога від членів сім`ї, тощо.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 , 1970 року народження перебуває з 1992 року у шлюбі з ОСОБА_1 , 1963 року народження. Вказаний факт підтверджується свідоцтвом про шлюб від 21.03.1992 року, серія НОМЕР_5 , виданим відділом ЗАГС міста Теміртау Карагандинської області Казахської РСР (зараз - Республіка Казахстан), згідно якого після укладення шлюбу чоловіку та дружині присвоєно прізвища відповідно ОСОБА_6 і ОСОБА_6 .

Заявник ОСОБА_3 є дитиною, народженою у цьому шлюбі, батьком якого є ОСОБА_1 , а матір`ю - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_10 від 16.02.1993 року.

ОСОБА_2 разом з чоловіком ОСОБА_1 та сином ОСОБА_3 , 1993 року народження прибули у січні 1995 року з Республіки Казахстан на постійне проживання в Україну та 10 лютого 1995 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, в редакції Закону №1813-12 від 14.11.1991 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Як зазначають заявники, що при в`їзді в Україну у 1995 році ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_7 ввезли через кордон свої власні фінансові заощадження, які згідно чинного законодавства України були спільною сумісною власністю подружжя, а саме іноземну валюту у розмірах біля 9000-10000 доларів США кожний, а також ювелірні вироби радянських часів із золота 585 проби, вагою біля 100 грам (еквівалент 100 млн. 177 тис. 000 карбованців - згідно листа Національного банку України №06010/1917 від 10.11.1995 року «Ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та дорогоцінні каміння, що скуповуються у населення»). Про вказане ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявили у митних деклараціях. Однак, за давністю часу (25 років) ці митні декларації не збереглися.

Заявники пояснили суду, що сума ввезеної подружжям іноземної валюти в Україну відповідала положенням Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, що був чинним до 21.06.2018 року, а також «Порядку переміщення валюти через митний кордон України», затвердженого постановою Національного банку України та Державного митного комітету України № 19029/381 від 14.03.93 (втратив чинність 12.07.2000 року).

Власні фінансові заощадження сім`ї ОСОБА_6 станом на січень-лютий 1995 року складали ( НОМЕР_11 000) - близько 3,05 млрд. купоно-карбованців по курсу НБУ на 1995 рік).

Згідно постанови Верховної Ради України "Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком" від 25.11.1993року мінімальна заробітна плата в Україні у 1995 році становила 60 000 крб., мінімальна заробітна плата у 1996 році - 1 500 000 крб., яка видана на підстав Постанова ВР "Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України "Про оплату праці" № 3653-XII та встановлення мінімального розміру пенсії за віком" від 20.02.1996 року.

Також, заявники стверджують, що мати ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , 1942 р.н. яка на даний час проживає у Російській Федерації, у 1995 році продала квартиру у місті Теміртау, Республіка Казахстан, яка належала сім`ї на праві приватної власності та виручені кошти у сумі близько 4000 (чотирьох тисяч) доларів США (589 852 000 карбованців по курсу НБУ) привезла у місто Одесу де в тому ж році передала подружжю ОСОБА_6 для покращення їх фінансового стану.

Крім того, на частину із вказаних заощаджень у вересні 1995 року сім`я Карпенкових придбала квартиру, площею 32,9 кв. метрів за АДРЕСА_4 вартістю 455 млн. 830 тис. купоно-карбованців у громадянина ОСОБА_9 , що підтверджується листом-відповіддю КП «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» від 25.07.2019 року №4990-10/223-31 та копією Договору купівлі-продажу нерухомого майна №9541 від 08.09.1995 року.

Факт наявності вищевказаних фінансових заощаджень і обставини їх використання у 1995-1996 роках в судовому засіданні підтвердити свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які є мешканцями міста Одеси та давніми знайомими заявників.

За таких обставин, можливо дійти висновку, що власні фінансові заощадження та допомога членів родини на момент отримання у липні 1995 року посвідок на постійне проживання в Україні давали можливість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вести домашнє господарство, утримувати сім`ю та дітей.

Суд враховує, що для належного існування сім`я використовувала також інші законні фінансові заощадження та доходи. Зокрема, чоловік ОСОБА_2 та батько ОСОБА_13 у 1995-1996 роках працював приватним підприємцем на ринках міста Одеси та мав постійний заробіток. У 1997-1999 роках працював черговим пульта охорони ВАТ «Шкіросировинний завод» міста Одеса. З січня 1999 року по лютий 2009 року працював дияконом Другої Пересипської церкви Євангельських християн баптистів; у подальшому - приватним підприємцем.

ОСОБА_2 відповідно до прав наданих Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» в період з 1994 до 2003 рік виконувала соціальну функцію по догляду за дітьми до досягнення ними шестирічного віку (сина ОСОБА_14 , 1993 року народження та доньки ОСОБА_15 , 1999 року народження).

24.07.2019 року Управління соціального захисту населення в Суворовському районі міста Одеси від №К-107 у відповіді на адвокатський запит повідомлено, що ОСОБА_7 отримувалась державна соціальна допомога по догляду за дітьми. Заявниця також працювала у період 1999 року в Другій Пересипській церкві Євангельських християн баптистів, що підтверджується довідкою про заробітну плату вчителя недільної школи ОСОБА_7 від 12 серпня 2019 року №345.

З 2003 року по 2014 рік ОСОБА_2 працювала у приватній загальноосвітній школі «Райдуга» міста Одеса; у 2014 -2018 роках - соціальним педагогом Другої Пересипської церкви Євангельських християн баптистів міста Одеси; до теперішнього часу вона працює вчителем приватної школи ОПНВК «Інтелект», де отримує відповідну заробітну плату.

ОСОБА_3 в період 2000-2010 років був учнем Одеського навчально-виховного комплексу «Гімназія №7», у 2015 році закінчив Одеський національний політехнічний університет, знаходився на утриманні батьків. З 2015 року є приватним підприємцем.

Вищевказані обставини щодо джерел існування заявниками підтверджено наданими та дослідженими судом трудовими книжками, довідками з місця роботи, відповіддю комунального підприємства «Одеське бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» від 25.07.2019 року №4990-10/223-31, документами що підтверджують навчання заявника ОСОБА_13 у закладах освіти міста Одеси в цей період, тощо.

Згідно статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції що була чинною станом на 1995-1996 роки) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Ця норма поширюється і на випадки, якщо один з подружжя був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що доводи заявників щодо наявності законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності і приватної власності, знайшли своє підтвердження.

Необхідність встановлення вищевказаних юридичних фактів судом підтверджені матеріалами справи та встановленими в ході судового розгляду, в зв`язку з чим суд не приймає до уваги доводи заінтересованої особи зазначені у відзиві.

Встановлено, що заявники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за останні три роки кілька разів подавали через територіальні органи Державної міграційної служби в Одеській області заяви про прийняття до громадянства України. У черговий раз таку заяву ОСОБА_2 у вересні 2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було спрямовано до Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України 06 листопада 2018 року листом за №5100.4.5-17777/51.1-18 для вирішення відповідно до «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженої Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції від 27.06.2006 року №588/2006.

16 липня 2019 року через Одеську філію ДП «Укрпошта» ОСОБА_2 отримано лист №5135/616-1 від 12.06.19 року, а ОСОБА_3 - листа №5135/657 від 10.07.19 року, за підписом керівництва Лиманського відділення ГУ ДМС України в Одеській області, у якому їх поставлено до відома, що справа за зверненням ОСОБА_3 про прийняття його до громадянства України повернута Державною міграційною службою України на доопрацювання; провадження за клопотанням ОСОБА_2 про набуття нею громадянства - припинено. 23 вересня 2019 року листом Лиманського РВ ГУ ДМСУ в Одеській області про прийняття такого ж рішення повідомлено й ОСОБА_13 .

Вказані рішення територіальним органом ДМС України обґрунтовані в тому числі, відсутністю в матеріалах справи інформації про підстави отримання дозволу на імміграцію в Україну заявників.

Така правова позиція, яка викладена у вищевказаних листах керівників територіального підрозділу та територіального органу ДМСУ в Одеській області щодо сім`ї Карпенкових обгрунтовується посиланням на лист заступника директора Департаменту з питань громадянства Державної міграційної служби України Валетенко О.В. від 27.02.2019 року №8.1-821/8.1.1-19 щодо відсутності в матеріалах справи №18058 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 документального підтвердження підстав видачі посвідок на постійне проживання ОСОБА_15 ) у 1990-х роках. Вказані документи судом досліджено у судовому засіданні.

Водночас, у листі Державної міграційної служби України №8.1.-8104/2 від 17.10.2019 року вказано на необхідність пред`явлення заявниками до цих компетентних органів доказів законності дозволу на імміграцію заявників.

Твердження представника заінтересованої особи про наявність спору між заявниками та органом влади - територіальним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області - не відповідає дійсності.

Судом встановлено, що заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не оспорюють у заяві, що є предметом розгляду у справі №522/4245/20 дій чи рішень Державної міграційної служби України. Вони просять суд на виконання рекомендацій відповідних посадових осіб цього органу ДМСУ та вимог закону встановити вищеперераховані факти, які мають юридичне значення для підтвердження наявності умов, що мають значення для позитивного вирішення питання про прийняття до громадянства України, а саме - фактів, що підтверджують законність проживання їх сім`ї в Україні, зокрема, прописки цих осіб в місті Одеса станом з 1995 по 2001 рік та наявність фактів законних джерел існування в Україні у цей період.

Таким чином, причиною неможливості одержання заявниками документів що посвідчують вищевказані юридичні факти є їх відсутність у володільців відповідної інформації, якими вони є відповідно до Закону України «Про інформацію», а саме - в органах державної влади та юридичних особах різних форм власності. Це, зокрема: територіальні органи Державної міграційної служби України, Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, територіальні органи Державної митної служби України, тощо.

Зазначені обставини підтверджені наступними документами: листа керівника ДМС України № 8.1-8104/2-19 від 17.10.2019 року; ГУ ДМС України в Одеській області №5100.4.5-14210/51.1-19 від 01.10.2019 року; за №5100.53-648/51.1-20 від 20.01.2020 року; Міністерства закордонних справ України від 06.09.2019 року №71/ВГ/19-091-2270; Суворовського відділу ГУ ДМС України в Одеській області №5116-325/5116.1-20 від 22.02.2020 року; Малиновського відділу ГУ ДМС України в Одеській області №5114-247/5114.1-20 від 18.02.2020 року; Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради №197/01-07 від 18.02.2020 року; Держмитслужби України №23-23/23-04/8.19/92 від 27.02.2020 року.

Відповідно до приписів частини 2 статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, аніж визначені переліком частини першої вказаної статті, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

За таких обставин, зазначене звернення відповідає приписам частини 7 статті 19, частини 1 статті 293, частини 2 і 4 статті 315 ЦПК України та положень пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995р., якими передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Під час розгляду справ окремого провадження суд сприяє у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживає заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (стаття 294 ЦПК) .

Суд вважає, що вимоги заяви відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №761/16799/15-ц, а також судовій практиці Верховного Суду, яка викладена в постановах від 14 березня 2018 року у справі 363/2981/16, від 21 березня 2018 року у справі №417/3852/17, від 21 березня 2018 року у справі №428/12368/16, від 12 квітня 2018 року у справі №243/7029/17, від 06 червня 2018 року у справі №428/13977/16 тощо.

Таким чином, в порядку статей 77 і 78, 79, 81 ЦПК України дослідивши обставини справи та докази на підставі яких встановлені дійсні обставини справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 263-265, 293, 294, 315-319, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області про встановлення фактів, що мають юридичне значення задовольнити.

2. Встановити факт прибуття в Україну на постійне проживання осіб без громадянства ОСОБА_2 ,1970 року народження, ОСОБА_1 , 1963 року народження, ОСОБА_3 ,1993 року народження до набрання чинності Законом України «Про імміграцію» 07 серпня 2001 року та проживання на території України на законних підставах з 10 лютого 1995 року до 07 серпня 2001 року (набрання чинності Законом України «Про імміграцію») осіб без громадянства ОСОБА_2 ,1970 року народження, ОСОБА_1 , 1963 року народження, ОСОБА_3 ,1993 року народження.

3. Встановити факт наявності у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , серія НОМЕР_1 , виданого 15 жовтня 1986 року відділом внутрішніх справ Металургійного райвиконкому міста Теміртау Карагандинської області (Казахська РСР) відмітки про постійну прописку на території України, вчиненої Малиновським РВВС у місті Одеса 10.02.1995 року та відмітки про постійну прописку на території України, вчиненої Суворовським РВВС у місті Одеса 26.04.1996 року.

4. Встановити факт наявності у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_2 , виданого 26 травня 1980 року ОСОБА_1 відділенням Відділу внутрішніх справ Теміртауського міськвиконкому Карагандинської області (Казахська РСР) відмітки про постійну прописку на території України, вчиненої Малиновським РВВС у місті Одеса 10.02.1995 року та відмітки про постійну прописку на території України, вчиненої Суворовським РВВС у місті Одеса 26.04.1996 року.

5. Встановити факт наявності у осіб без громадянства ОСОБА_2 , 1970 року народження, ОСОБА_1 , 1963 року народження, ОСОБА_3 ,1993 року народження - у період з 10 лютого 1995 року по 07 серпня 2001 року законних джерел існування в Україні, зокрема у вигляді: власних фінансових заощаджень; фінансової допомоги від членів сім`ї; соціальних виплат та допомоги держави на утримання малолітніх дітей; заробітної плати та прибутків від підприємницької діяльності і приватної власності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 29 травня 2020 року.

Суддя Л. М. Чернявська