ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/1674/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Грузицька І. В.,
представники учасників справи:
позивача - Шумейка І. П., Яценка Д. В.
відповідача - Завгородньої К. М.,
третьої особи - не з`явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької обласної державної адміністрації
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 (судді: Чорногуз М. Г. - головуючий, Агрикова О. В., Євсіков О. О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 (суддя Трофименко Т. Ю.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс"
до Запорізької обласної державної адміністрації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приазовська районна державна адміністрація
про визнання незаконним і скасування розпорядження
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротіс" (далі - ТОВ "Агротіс") звернулося до Господарського суд міста Києва з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Запорізька облдержадміністрація), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приазовська районна державна адміністрація (далі - Приазовська райдержадміністрація) про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Запорізької обладержадміністрації від 23.11.2018 № 617 у частині скасування розпоряджень голови Приазовської райдержадміністрації від 02.09.2008 № 566 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 23.02.2009 № 90 "Про надання в оренду невитребуваних часток (паїв) ТОВ "Агротіс"; від 11.08.2008 №524 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 18.02.2009 № 85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс" (далі - розпорядження від 23.11.2018 № 617).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням оспорюваним розпорядженням від 23.11.2018 № 617 права позивача на користування землею. На час прийняття Приазовською райдержадміністрацією розпоряджень від 02.09.2008 № 566, від 23.02.2009 № 90, від 11.08.2008 № 524, від 18.02.2009 № 85, які згідно зі спірним розпорядженням скасовано, було дотримано вимоги законодавства, зокрема, положення статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" і Земельного кодексу України.
Крім того, позивач акцентував, що скасовані відповідачем розпорядження Приазовської райдержадміністрації вичерпали свою дію моментом їх виконання, а на їх підставі укладено договори оренди, зареєстровані у відповідності до положень законодавства, яке діяло на момент реєстрації цих договорів.
1.3. У відзиві на позовну заяву Запорізька облдержадміністрація просила відмовити у її задоволенні, наголошуючи на прийнятті оскаржуваного розпорядження від 23.11.2018 № 617 в порядку частини 8 статті 118 Конституції України і частини 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", в межах реалізації облдержадміністрацією власних повноважень і стосується управлінської компетенції облдержадміністрації, направлене на регулювання адміністративних відносин між Запорізькою облдержадміністрацією та Приазовською райдержадміністрацією.
Отже, відповідач вважає, що оспорюване розпорядження не містить предмету спору про право цивільне і його оскарження має відбуватися відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративному суді.
1.4. Приазовська райдержадміністрація у відзиві на позовну заяву також просила відмовити ТОВ "Агротіс" у її задоволенні, вважаючи, що облдержадміністрація при прийнятті оскаржуваного розпорядження діяла у спосіб, встановлений законодавством, в межах повноважень, наданих законом, а права та інтереси ТОВ "Агротіс" не порушено.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.04.2019 позов задоволено повністю, визнано незаконним і скасовано розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 23.11.2018 № 617 в частині скасування розпоряджень голови Приазовської районної державної адміністрації від 02.09.2008 № 566 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 23.02.2009 № 90 "Про надання в оренду не витребуваних земельних часток (паїв) ТОВ "Агротіс"; від 11.08.2008 № 524 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 18.02.2009 № 85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс". Стягнуто із Запорізької обласної державної адміністрації на користь ТОВ "Агротіс" судовий збір у сумі 1 921,00 грн і витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.
2.1.2. Суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та правомірності позовних вимог, установивши, зокрема безпідставне скасування оспорюваним розпорядженням голови Запорізької облдержадміністрації від 23.11.2018 № 617 розпоряджень голови Приазовської райдержадміністрації щодо надання земельних ділянок у користування ТОВ "Агротіс" без здійснення перевірки відповідності таких розпоряджень закону, а прийняття спірного розпорядження порушує права та охоронювані законом інтереси ТОВ "Агротіс".
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 рішення Господарського суду м. Києва від 10.04.2019 скасовано в частині стягнення з Запорізької облдержадміністрації на користь ТОВ "Агротіс" витрат на професійну правничу допомогу. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Запорізької облдержадміністрації на користь ТОВ "Агротіс" 44 215,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У решті рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 року залишено без змін.
Стягнуто з Запорізької обласної державної адміністрації на користь ТОВ "Агротіс" 38 750,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також 2 881,50 грн судових витрат у виді витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Запорізька облдержадміністрація у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду м. Києва від 10.04.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 у справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, наголошуючи на неправильному застосуванні судами норм матеріального права і порушенні норм процесуального права, ухвалення судових рішень, зокрема, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також з огляду на наявність підстав для відступу від раніше висловленого висновку, який міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 03.006.2015 у справі № 6-6029св15.
3.1.1. Заявник касаційної скарги вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 816/2137/18 та від 29.05.2019 у справі № 802/2292/17-а щодо юрисдикції спору, оскільки зазначені постанови ухвалено за інших обставин, які відрізняються від обставин справи № 910/1674/19.
Проте, як наголошує Запорізька облдержадміністрація, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 910/20323/17, від 24.04.2018 у справі № 401/2400/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 749/942/18 та залишив поза увагою, що в результаті прийняття Запорізькою облдержадміністрацією розпорядження від 23.11.2018 № 617 будь-яка особа не набула або не позбулася речового права, а отже не було підстав для розгляду цієї справи в іншій, ніж адміністративна юрисдикція.
3.1.2. Не враховано судом апеляційної інстанції, на думку скаржника, постанови Верховного Суду щодо порядку передачі в оренду ділянок невитребуваних часток (паїв) та невірно застосовано норми матеріального права.
Так, скаржник наголошує, що він у відзиві на позов і в апеляційній скарзі посилався на правову позицію, викладену в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2015 у справі № 6-6029св15, якою залишено без змін рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову про скасування розпорядження голови районної державної адміністрації про передачу в оренду земельних ділянок невитребуваних часток (паїв) та визнано недійсним договір оренди ділянок невитребуваних часток (паїв). Водночас, зазначене не взято судами до уваги.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 902/569/17 та положення земельного законодавства і не врахував, що земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим. Отже земельні ділянки, передані в оренду ТОВ "Агротіс" мали бути сформовані як об`єкти цивільних прав до їх передачі в оренду (на підставі проекту відведення або технічної документації з встановлення (відновлення) меж встановлені межі ділянок, присвоєно кадастрові номери).
Положення стосовно того, що земельні ділянки невитребуваних часток (паїв) мають бути сформовані в земельні ділянки і не можуть передаватися в оренду як умовні одиниці паїв (в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж на місцевості, за планами проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) містяться також у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 902/619/17, від 03.04.2019 у справі № 908/1105/18, від 25.06.2019 у справі № 908/1523/17.
3.1.3. Не погоджується заявник касаційної скарги і вважає необґрунтованими висновки судів, що оскільки оспорюване розпорядження Запорізької облдержадміністрації не містить посилань на припис Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області від 03.07.2018 № 311/0/92-18-ДК/0052Пр/03/01-18, обставини, викладені у приписі, не враховуються. Проте відсутність в оспорюваному розпорядженні посилань на припис не спростовує факт встановлення порушень під час прийняття головою приазовської райдержадміністрацією розпоряджень про передачу невитребуваних часток (паїв) у користування, скасованих оспорюваним розпорядженням Запорізької облдержадміністрації.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Агротіс" просить залишити її без задоволення, а судові рішення по суті спору залишити без змін, не погоджуючись із доводами скаржника.
3.2.1. Товариство наголошує на правильному висновку судів щодо юрисдикції цього спору, оскільки між ТОВ "Агротіс" і Приазовською райдержадміністрацією було укладено шість договорів оренди на підставі чотирьох розпоряджень. Отже, приймаючи розпорядження про передачу земельних ділянок у користування ТОВ "Агротіс" створено підстави для виникнення приватно-правових відносин між Приазовською райдержадміністрацією як орендодавцем і ТОВ "Агротіс" як орендарем.
Водночас Запорізька облдержадміністрація скасувавши розпорядженням від 23.11.2018 № 617 розпорядження райдержадміністрації, на підставі яких земельні ділянки передано товариству у користування, втрутилася у приватно-правові відносини, що виникли між ТОВ "Агротіс" і Приазовською райдержадміністрацією на підставі договорів оренди землі, укладених на підставі скасованих у подальшому розпоряджень райдержадміністрації.
Предметом спору у цій справі є правомірність чи неправомірність скасування розпоряджень про передачу землі у користування, отже предметом спору є правомірність, чи навпаки, набуття ТОВ "Агротіс" права оренди, відтак спір між сторонами виник саме про цивільне право і має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Розпорядження голови Запорізької облдержадміністрації від 23.11.2018№ 617 є актом, що порушує право ТОВ "Агротіс" на користування земельними ділянками площею 136,64 га, 81,87 га, 28 га, 160,4 га, 78,7 га та 58,89 га, а тому спір про визнання незаконним та скасування цього розпорядження має розглядатися за правилами господарського судочинства.
3.2.2. ТОВ "Агротіс" наголошує, що суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Агротіс" отримало в оренду не земельні частки (паї), а саме земельні ділянки з межами, місцем розташування та площею. Зазначені обставини також встановив Господарський суд Запорізької області та Центральний апеляційний господарський суд у справах № 908/1115/19, № 908/1151/19, № 908/1238/19, № 908/1241/19, № 908/1591/19, у яких відмовлено у задоволенні позовних заяв, поданих Приазовською райдержадміністрацією до ТОВ "Агротіс" про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених у 2008-2009 роках.
Доводи скаржника про необхідність розробки проекту землеустрою спростовується правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постанові від 17.02.2019 у справі № 908/1947/16.
3.2.3. Посилання заявника касаційної скарги на правову позицію, викладену в ухвалі від 03.06.2015 у справі № 6-6029св15 безпідставні, оскільки висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не належать до передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстав касаційного оскарження, а посилання на судові рішення у справах № 902/569/17, № 908/1523/17, № 908/1105/18 не можуть братися до уваги через відмінність предмету спору.
3.2.4. Доводи Запорізької облдержадміністрації, викладені у касаційній скарзі щодо порушення законодавства щодо реєстрації договорів оренди, укладених з ТОВ "Агротіс", не відповідають дійсності та спростовуються обставинами, установленими судами під час розгляду справ № 908/1115/19, № 908/1151/19, № 908/1238/19, № 908/1241/19, № 908/1591/19 (у яких відмовлено у задоволенні позовних заяв Приазовської райдержадміністрації до ТОВ "Агротіс" про визнання недійсними договорів оренди землі).
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
4.2. Стосовно доводів Запорізької облдержадміністрації, викладених у касаційній скарзі про помилкове посилання суду апеляційної інстанції на постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 816/2137/18 та від 29.05.2019 у справі № 802/2292/17-а щодо юрисдикції спору та не взяття до уваги правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 910/20323/17, від 24.04.2018 у справі № 401/2400/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 749/942/18, колегія суддів зазначає таке.
4.2.1. Як свідчать матеріали справи, предметом позову у справі, яка переглядається, є вимога ТОВ "Агротіс" про скасування розпорядження Запорізької обладержадміністрації від 23.11.2018 № 617 у частині скасування розпоряджень голови Приазовської райдержадміністрації від 02.09.2008 № 566 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 23.02.2009 № 90 "Про надання в оренду не витребуваних часток (паїв) ТОВ "Агротіс"; від 11.08.2008 №524 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 18.02.2009 № 85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс".
Суди установили, що на виконання зазначених розпоряджень голови Приазовської районної державної адміністрації протягом 2008-2009 років з ТОВ "Агротіс" укладено договори оренди, за умовами яких позивачеві передано земельні частки (паї) із визначенням їх площі, характеристики, місцезнаходження та призначення.
4.2.3. За змістом статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів установлена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України згідно з якою господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійсненні господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункти 1, 6, 10 частини 1 статті 20 цього Кодексу).
Як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб`єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов`язкові до виконання іншими учасниками правовідносин.
Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
4.2.4. Суди попередніх інстанцій установили, що спір у цій справі виник з підстав здійснення позивачем захисту свого права користування переданим йому в оренду майном, оскільки внаслідок прийняття відповідачем оспорюваного розпорядження були скасовані розпорядження третьої особи, які стали підставою для набуття позивачем права оренди на підставі укладених із третьою особою договорів.
4.2.5. Оскільки системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
Якщо ж особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 401/2400/16-ц).
4.2.6. Ураховуючи зазначене та установлені судами обставини, а саме, що спір у цій справі стосується права позивача як орендаря земельних ділянок (тобто права цивільного), справа відноситься до юрисдикції господарських судів та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, про що також зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 816/2137/18 і від 29.05.2019 у справі № 802/2292/17-а, правові висновки у яких застосовано судами попередніх інстанції.
4.2.7. Посилання скаржника на незастосування судами правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 401/2400/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 749/942/18 колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки зазначені постанови ухвалено за результатами розгляду позовних вимог, спрямованих на захист інтересу позивачів в отриманні земельної ділянки для ведення садівництва чи особистого селянського господарства шляхом оскарження відповідних рішень органу місцевого самоврядування, який, за висновками Великої Палати Верховного Суду, під час прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснював владні управлінські функції, отже справа підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Доводи скаржника про незастосування судами правової позиції, яка міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 910/20323/17 також не беруться до уваги, оскільки у цій постанові предметом позову було оскарження розпорядження обласної державної адміністрації про надання земельної ділянки в оренду товариству та зобов`язання укласти договір, який так і не було укладено. Так, у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/20323/17 зазначено, що укладення договору оренди в установленому законом порядку буде реалізацією рішення про передачу землі в користування, а після набуття права оренди в установленому законом порядку дію такого рішення буде вичерпано, з цього моменту адміністративні правовідносини між суб`єктом владних управлінських функцій та фізичною чи юридичною особою трансформуються у цивільні правовідносини між орендодавцем та орендарем.
Як свідчать матеріали справи, яка розглядається, та установлено судами попередніх інстанції, між ТОВ "Агротіс" та Приазовською райдержадміністрацією були укладені договори оренд землі.
4.2.8. Отже, колегія суддів вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій, що ця справа відноситься до юрисдикції господарських судів та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а доводи скаржника про наявність підстав для відступлення від правового висновку, застосованого судами, який міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 816/2137/18 і від 29.05.2019 у справі № 802/2292/17-а, колегія суддів вважає необґрунтованими.
4.2.9. Доводи скаржника про неврахування правового висновку, який міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 03.006.2015 у справі № 6-6029св15 не беруться до уваги, оскільки за змістом частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неврахування чи обґрунтована необхідність відступлення чи відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права. Висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не належать до передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстав касаційного оскарження.
4.3. Щодо доводів завника касаційної скарги про порушення та неправильне застосування норм права, що унеможливило встановлення всіх обставин справи для правильного вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
4.4. Як убачається з матеріалів справи предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ "Агротіс" про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 23.11.2018 № 617 в частині скасування розпоряджень голови Приазовської районної державної адміністрації від 02.09.2008 № 566 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 23.02.2009 № 90 "Про надання в оренду не витребуваних часток (паїв) ТОВ "Агротіс"; від 11.08.2008 № 524 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 18.02.2009 № 85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс", з підстав порушення прав позивача на користування земельними ділянками (невитребуваними паями).
4.5. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За змістом частини 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
4.6. Як свідчать матеріали справи, ТОВ "Агротіс", у поясненнях суду апеляційної інстанції наголошував на порушенні його прав, за захистом яких він і звернувся до суду, спірним розпорядженням від 23.11.2018 № 617, яке стало підставою для оспорювання Приазовською райдержадміністрацією укладеним з ТОВ "Агротіс" договорів оренди у судовому порядку.
При цьому, ТОВ "Агротіс" акцентувало, що спірне розпорядження мало безпосередні наслідки для майнових прав ТОВ "Агротіс" і було використано Приазовською райдержадміністрацією як підстава для передачі тих же земельних ділянок в оренду новим суб`єктам, зокрема Товариству з обмеженою відповідальністю "Геоникс", Приватному підприємству "Дружба-2018", Приватному підприємству "Авіас-2018", про що свідчать відповідні договори оренди земельних ділянок, копії яких ТОВ "Агротіс" були отримані разом з матеріалами позовних заяв Приазовської райдержадміністрації до ТОВ "Агротіс" про визнання недійсними укладених у 2008-2009 роках договорів оренди після ухвалення судом рішення у цій справі, а тому не могли бути подані до суду першої інстанції (том 2, а. с. 147-148).
Так, матеріали справи свідчать, що Приазовською райдержадміністрацією 21.12.2018 укладені договори оренди земельних ділянок із Товариством з обмеженою відповідальністю "Геоникс", Приватним підприємством "Дружба-2018" і Приватним підприємством "Авіас-2018" (том 2, а. с. 153 - 239).
За змістом статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
4.7. Колегія судді вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.
4.8. Отже, оскільки ТОВ "Агротіс" посилалося на порушення своїх прав прийняттям головою Запорізькою облдержадміністрацією оскаржуваного розпорядження від 23.11.2018 № 617, яке, на переконання позивача, стало підставою для оспорювання у судовому порядку Приазовською райдержадміністрацією договорів оренди землі, укладених із ТОВ "Агротіс" та укладення Приазовською райдержадміністрацією договорів оренди земельних ділянок, наданих ТОВ "Агротіс", іншим особам (Товариству з обмеженою відповідальністю "Геоникс", Приватному підприємству "Дружба-2018", Приватному підприємству "Авіас-2018") суди не надали оцінці ефективності обраного позивачем способу захисту свої прав.
Так, суди не з`ясували питання чи визнання незаконним і скасування оскаржуваного розпорядження голови Запорізької облдержадміністрації від 23.11.2018 № 617 відновить права позивача та чи призведе до реального й ефективного захисту прав позивача; чи може такий обраний позивачем спосіб захисту розв`язати спір щодо користування земельними ділянками, які, як зазначає сам позивач, передано в оренду іншим особам, з урахуванням, у тому числі, посилання позивача на залишення без задоволення позовних вимог Приазовської райдержадміністрації до ТОВ "Агротіс" про визнання недійсними укладених у 2008-2009 роках договорів оренди землі (справи № 908/1115/19, № 908/1151/19/, № 908/1238/19, № 908/1241/19, № 908/1591/19).
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Постановлені у справі № 910/1674/19 судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.
5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом частини 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
5.3. Ураховуючи наведене, беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
5.4. Під час нового розгляду суд повинен урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Запорізької обласної державної адміністрації задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі № 910/1674/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді К. М. Пільков
Ю. Я. Чумак
