Справа № 183/3799/19

№ 2/183/891/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пащенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Новомосковський міськрайонний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів, припинення стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , визначивши третіми особами орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Новомосковський міськрайонний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якому просить:

-визначити з ним місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання сина у розмірі ј частини від її заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з моменту пред`явлення позову, до досягнення дитиною повноліття;

-припинити стягнення з нього аліментів на утримання дитини, на підставі судового наказу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2019 року № 183/1816/19.

В обґрунтування свого позову позивач зазначає, що 18.04.2007 року між сторонами був зареєстрований шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . 21.01.2014 року рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області шлюб між сторонами був розірваний, і після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір`ю, внаслідок чого 12.04.2019 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області на підставі заяви матері був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , у розмірі ј частини від заробітку (доходу) батька, до досягнення дитиною повноліття. З часу припинення сімейно-шлюбних відносин сторони декілька разів намагалися їх поновити, намагалися знову проживати однією сім`єю, однак поновлення сімейно-шлюбних відносин не відбулося. В період шлюбу сторони проживали в одному будинку, після розірвання шлюбу дружина неодноразово змінювала своє місце проживання, внаслідок чого з 15 квітня 2019 року їх син ОСОБА_3 , маючи прив`язаність до свого місця проживання, остаточно прийняв рішення проживати разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , Позивач зазначає, що протягом подружнього життя їх спільне проживання стало не можливим, вони перестали розуміти один одного, в тому числі, в питаннях щодо виховання неповнолітнього сина. На даний час син проживає разом із батьком та знаходиться на його утриманні.

Позивач зазначає, що постійно піклується про сина, приділяє дитині весь свій вільний час, займається вихованням та розвитком сина, вирішує всі питання, пов`язані з вихованням та утриманням сина. ОСОБА_1 вважає себе здатним забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини разом з ним, тому просить врахувати саме прийняте рішення сином на визначення місця проживання разом з батьком. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь аліменти у розмірі ј частини від її заробітку (доходу) щомісяця, та припинити стягнення з нього аліментів на утримання сина.

Ухвалою суду від 16 липня 2019 року відкрите загальне позовне провадження у справі (а.с. 16,17).

До початку розгляду справи по суті, позивач та його представник звернулися до суду з клопотанням про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримали у повному обсязі.

Відповідач відзиву на позов не подала, в судове засідання не з`явилася, про час, дату і місце судового засідання була повідомлена належним чином, шляхом направлення судової повістки як за останнім відомим місцем проживання, так і за місцем реєстрації, причину неявки суду не повідомила, а тому, у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, надавши заяви про розгляд справи у їх відсутність.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Згідно з ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, дослідивши докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 квітня 2007 (а.с. 9) по 03 лютого 2014 року (а.с. 11,12).

Сторони являються батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 20).

На підставі судового наказу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/1816/19, виданого 12.04.2019 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуті аліменти у розмірі ј частини від його заробітку (доходу) щомісяця, до досягнення дитиною повнолітті, починаючи з 22 березня 2019 року.

Суду надано висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради, у відповідності до якого в ході проведеної роботи з батьком дитини та наданими ним документами, не виявлено виняткових обставин, за яких малолітній син повинен бути розлучений зі своєю матір`ю, та враховуючи інтереси самої дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання останнього на розсуд суду.

Матеріали справи місять докази того, що малолітній ОСОБА_3 на момент розгляду справи в суді дійсно проживає в м.Новомосковську Дніпропетровської області в квартирі АДРЕСА_1 разом з батьком, який сумлінно ставиться до своїх обов`язків: піклуються про стан здоров`я дитини, її фізичний і духовний розвиток. При цьому при складенні висновку щодо визначення місця проживання дитини була проведена відповідна психологічна робота з дитиною, в результаті якої встановлено, що хлопчик мріє проживати разом з обома батьками, однак виявив бажання залишитися проживати з батьком.

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права, а саме.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Наявність такого договору, укладеного між батьками, судом не встановлено.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що мати малолітнього ОСОБА_3 обізнана про фактичне місце проживання дитини за місцем фактичного проживання батька, судом не встановлено будь-яких маніпуляцій зі сторони батька, направлених на обмеження прав матері щодо безпосередньої участі у вихованні дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції Про права дитини від 20 листопада 1989року, ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-XII від 27 лютого 1991року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Суду подано достатньо даних про те, батько має можливість забезпечити розвиток дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, а визначення місця проживання дитини з батьком не буде перешкодою для матері дитини у спілкуванні з сином.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення, визначення місця проживання дитини за місцем проживання батька, у даній конкретній ситуації відповідає інтересам дитини, саме таке рішення найкраще збереже її зв`язки із сім`єю.

Вирішуючи питання в частині стягнення аліментів на утримання дитини, суд виходить з наступних норм закону.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

За змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.

У відповідності до вимог статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з положеннями статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 037-VIII з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент звернення позивача до суду з позовом та на момент прийняття рішення судом, проживає разом з батьком, в зв`язку з чим останній має право на отримання аліментів від матері дитини.

Відповідно до ст. 182 СК України, та враховуючи п.п.3,17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України» при визначенні розміру аліментів суд враховує:

- стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

- стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки сина;

- наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

- інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не можу бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до закону, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони у шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Даних щодо матеріального стану відповідача, стану її здоров`я та інших обставин, які повинні враховуватися судом при визначенні розміру аліментів, суду не подано.

Аналізуючи викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання дитини, з відповідача на користь позивача належить стягнути аліменти у розмірі ј частини заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, тому аліменти налужить стягувати, починаючи з 18 червня 2019 року до досягнення дитиною повноліття.

При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам вимоги ст. 192 СК України, у відповідності до якої розмір аліментів, визначений рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі змін матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось з них.

Вирішуючи позов в частині припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за судовим накзазом Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права, а саме.

У відповідності до ч.4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що з моменту винесення Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області рішення суду у справі № 183/1816/19, змінилася основна обставина, яка суттєво впливає на право одного з подружжя на отримання аліментів від іншого подружжя, на утримання неповнолітньої дитини.

Такою суттєвою обставиною, є зміна місця проживання дитини, що призводить до звільнення ОСОБА_1 від обов`язку щомісяця сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 , присуджені за рішенням суду.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого збору у розмірі 768,40 грн. - за вимогу про визначення місця проживання дитини, а також на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. - за вимогу про стягнення аліментів.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Новомосковський міськрайонний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів, припинення стягнення аліментів, - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 червня 2019 року до досягнення дитиною повноліття.

Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за судовим наказом Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року у справі № 183/1816/19.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ), сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 840, 80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 224 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Сорока О.В.