ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/1310/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Кушніра І. В.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ради громадського територіального самоврядування мікрорайону "Русанівка" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 у справі

за позовом Ради громадського територіального самоврядування мікрорайону "Русанівка" до Фізичної особи-підприємця Квятківської Ірини Анатоліївни, третя особа-1 - Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс", третя особа-2 - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, третя особа-3 - Київська міська рада, про усунення перешкод в користуванні майном,

за участю представників:

позивача - Семашко Д. М., адвокат,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи-1 - Половінкін О. В., адвокат,

третьої особи-2 - не з`явилися,

третьої особи-3 - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У лютому 2019 року Рада громадського територіального самоврядування мікрорайону "Русанівка" (далі - РГТСМ "Русанівка") звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Квятківської Ірини Анатоліївни, третя особа-1 - Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (далі - КП "Київтранспарксервіс"), третя особа-2 - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - Адміністрація), третя особа-3 - Київська міська рада (далі - Рада), про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, а саме: автостоянкою, площею 2 178,75 м2, розташованою за адресою: м. Київ, просп. Возз`єднання, 21-А, код ділянки 63:018:0015.

1.2. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що ФОП Квятківська І. А. без жодних правових підстав використовує для платного паркування зазначену автомобільну стоянку, право користування, володіння та розпорядження якою належить РГТСМ "Русанівка", що підтверджується витягом з бази даних міського земельного кадастру станом на 04.10.2018, згідно з яким земельна ділянка площею 2 178,75 м2, розташована за адресою: м. Київ, просп. Возз`єднання, 21-А, код ділянки 63:018:0015 значиться як: "Автостоянка Ради громадського територіального самоврядування мікрорайону "Русанівка". Позивач також зазначає, що РГТСМ "Русанівка" взята на облік у Державній податковій інспекції Дніпровського району міста Києва, є платником податків і зборів, та у період з 01.01.2018 по 01.09.2018 сплатила відповідні податкові платежі, зокрема податок на землю (в тому числі на спірну земельну ділянку) у сумі 100 200,00 грн, податок на доходи фізичних осіб у сумі 45 405,17 грн, військовий збір у сумі 3 781,33 грн та єдиний соціальний внесок у сумі 61 681,65 грн.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Згідно з розпорядженням представника Президента України від 22.06.1992 № 249 РГТСМ "Русанівка" було дозволено організовувати дві тимчасові автостоянки для жителів мікрорайону по вул. Марини Раскової 4-Б і просп.. Возз`єднання 21-А.

2.2. У 1996 році РГТСМ "Русанівка" отримала технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування автостоянки по просп. Возз`єднання 21-А, код № 6301815, загальною площею 2 157,48 м2, у подальшому відповідні відомості щодо розміщення на спірній земельній ділянці (код ділянки 63:018:0015) автостоянки РГТСМ "Русанівка" були внесені до міського земельного кадастру .

2.3. Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.06.2001 № 1158 (із змінами і доповненнями, внесеними на підставі розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 04.12.2007 № 1586 та від 21.08.2009 № 934) відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 N 56-93 "Про місцеві податки і збори", з метою впорядкування відстою автотранспорту та поліпшення умов безпеки руху пішоходів і автотранспорту, а також розвитку мережі платних місць паркування транспортних засобів у місті Києві було затверджено перелік місць платного відстою транспортних засобів у місті Києві, відведених для експлуатації єдиним оператором.

2.4. До зазначеного переліку також увійшли місця платного відстою транспортних засобів за адресою: м . Київ, просп. Возз`єднання, 21, а також 21-А.

2.5. Відповідно до пункту 3 рішення Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" комунальне підприємство виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту.

2.6. Згідно із зазначеним розпорядженням Київської міської державної адміністрації, місце платного відстою транспортних засобів за адресою: м. Київ, просп. Возз`єднання, 21-А відведено для експлуатації єдиним оператором, яким з 2007 року є КП "Київтранспарксервіс", яким підтверджено (чого не заперечує позивачем) відсутність будь-яких правовідносин щодо надання у експлуатацію позивачу автостоянки за вказаною адресою.

2.7. Відповідно до пункту 17.3.1 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 "Про правила благоустрою м. Києва" платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

2.8. Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" (таблиця № 1 додатку 5) було затверджено Положення про збір за місця для паркування транспортних засобів, а також перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс", у тому числі паркувальний майданчик, розташований за адресою: м. Київ, просп. Возз`єднання, 21, в межах III територіальної зони паркування м. Києва.

2.9. 31.05.2016 між КП "Київтранспарксервіс" (сторона-1) і ФОП Квятківською І. А. (сторона-2) укладено договір № ДНП-2016-05/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, за умовами якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 42 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 5 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів. Ці місця для паркування розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, просп. Возз`єднання, 21, у Дніпровському районі в межах III територіальної зони паркування м. Києва. Крім того, у договорі визначено порядок здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 (суддя Приходько І. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 (колегія суддів: Сітайло Л. Г., Владимиренко С. В., Андрієнко В. В.), у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано жодного правовстановлюючого документу на підтвердження реєстрації права власності на спірну земельну ділянку в установленому законом порядку. Так само стороною не надано правовстановлюючих документів на право користування (оренди) земельною ділянкою (в тому числі автостоянкою, розташованою на зазначеній ділянці), яке виникає з моменту державної реєстрації зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Суди зазначили, що наданий позивачем витяг з бази даних міського земельного кадастру станом на 04.10.2018, не є правовстановлюючим документом в розумінні положень чинного законодавства. Крім того, у цьому витягу не відображено ані відомостей щодо зареєстрованого права власності за позивачем, ані жодної іншої інформації стосовно реально існуючого права користування земельною ділянкою 63:018:0015, площею 2 178,75 м2, розташованою за адресою: м. Київ, просп . Возз`єднання, 21-А . У графі "вид права" зазначеного витягу взагалі відсутні будь-які позначення, тоді як напис "автостоянка Ради громадського територіального самоврядування мікрорайону "Русанівка" у другій графі витягу жодним чином не свідчить про набуття РГТСМ "Русанівка" права власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Суди акцентували, що сплата позивачем земельного податку не свідчить про правомірне користування земельною ділянкою або про виникнення права власності (користування) на землю. Крім того, підстави для нарахування земельного податку регулюється нормами Податкового кодексу України та не є предметом доказування у межах справи господарської юрисдикції під час розгляду негаторного позову.

4. Короткий зміст доводів і вимог касаційної скарги

4.1. У касаційній скарзі РГТСМ "Русанівка" посилається на неповне встановлення судами суттєвих обставин справи, а саме: не врахування різниці між автостоянкою та місцями платного відстою транспортних засобів, фіксованими місцями для паркування та паркувальними майданчиками; того, що КП "Київтранспарксервіс" не наділено повноваженнями укладати договори щодо автостоянок; того, що спірна автостоянка побудована за кошти позивача, а не територіальної громади в особі Київської міської ради чи її структурних підрозділів; неврахування та недослідження доказів того, що саме позивачем подано до Ради пакет документів для виділення земельної ділянки по просп. Возз`єднання, 21-А, на підставі яких було сформовано земельну ділянку відповідно до статті 79-1 ЗК України, надано кадастровий номер 63:018:0015 та визначено за позивачем право користування цією ділянкою; постійну сплату позивачем із 1991 року податкових платежів за користування цією земельною ділянкою, що судами не взято до уваги.

Позивач наголошує, що ним було надано належні докази законності користування РГТСМ "Русанівка" земельною ділянкою на просп. Возз`єднання, 21-А, як автостоянкою.

Посилаючись на зазначені обставини, РГТСМ "Русанівка" просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.2. Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшло.

5.2. Представник КП "Київтранспарксервіс" заперечив проти задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі цього перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

6.4. Згідно з частиною 1 статті 316, частиною 1 статті 317 та частиною 1 статті 319 цього Кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

6.5. Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

6.6. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

6.7. У розумінні положень наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає користуванню та розпорядженню ним своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

6.8. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

6.9. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

6.10. Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.

6.11. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Правовий висновок такого змісту викладено у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17.

6.12. Проте, господарськими судами встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у нього права власності на земельну ділянку або користування автостоянкою, розташованою за адресою: м. Київ, просп. Возз`єднання, 21-А. Тобто, позивачем не доведено, що заявлена позовна вимога, є саме вимогою володіючого майном власника, а також, що дії відповідача створюють позивачеві перешкоди щодо здійснення ним права користування і розпорядження своїм майном.

З огляду на викладене, висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову є правомірними.

6.13. Посилання скаржника на неповне встановлення судами суттєвих обставин справи, а саме: неврахування різниці між автостоянкою та місцями платного відстою транспортних засобів, фіксованими місцями для паркування та паркувальними майданчиками; того, що КП "Київтранспарксервіс" не наділено повноваженнями укладати договори щодо автостоянок; того, що спірна автостоянка побудована за кошти позивача, а не територіальної громади в особі Київської міської ради чи її структурних підрозділів, є неправомірним враховуючи встановлені судами обставини, зокрема щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження його права власності на земельну ділянку або користування автостоянкою, а отже і наявності правових підстав для звернення позивача з негаторним позовом щодо спірної земельної ділянки. Із цих же підстав не може бути взято до уваги і твердження скаржника про захоплення відповідачем частини земельної ділянки позивача, а також доводи щодо використання відповідачем земельної ділянки без належних документів.

6.14. Аргумент скаржника, що саме позивачем подано до Ради пакет документів для виділення земельної ділянки по просп. Возз`єднання, 21-А, на підставі яких було сформовано земельну ділянку відповідно до статті 791 ЗК України, не може бути взято до уваги, оскільки наведене не підтверджує права користування спірною земельною ділянкою або права власності на цю ділянку. При цьому, згідно статті 791 цього Кодексу земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. У статті 125 ЗК України імперативно встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Позивачем, як встановлено судами, не надано жодного правовстановлюючого документу на підтвердження реєстрації права власності на спірну земельну ділянку в установленому законом порядку, як не надано і правовстановлюючих документів на право користування (оренди) земельною ділянкою (в тому числі автостоянкою, розташованою на зазначеній ділянці).

При цьому, твердження позивача про сплату ним земельного податку, як правильно зазначив суд першої інстанції, не може вважатися доказом правомірного користування земельною ділянкою або свідчити про виникнення права власності (користування) на землю.

6.15. Посилання скаржника на пункт 11 постанови пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 де йдеться про те, що громадяни і юридичні особи зберігають право на земельні ділянки, одержані ними до 01.01.2002 у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством, а також на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, де зазначено, що право користування земельною ділянкою зберігається за особою до його належного переоформлення, не може бути взято до уваги з огляду на таке.

ЗК України у редакції від 13.03.1992 передбачав режим постійного або тимчасового користування землею, яке виникало за рішеннями Рад народних депутатів із земель, що перебували у державній власності.

Тимчасове користування землею за ЗК України мало договірну природу. Стосовно земель, що перебували у колективній і приватній власності відповідні договори укладались з власником, стосовно інших земель договори оренди укладались з сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів.

За змістом статті 22 ЗК України право власності та право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, заборонялось. Право постійного користування землею посвідчувалось державними актами, що видавались і реєструвались сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23), право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлялось договором (стаття 24).

У справі, що розглядається, позивач, як установили суди, не надав доказів набуття ним права власності або права користування спірною земельною ділянкою.

6.16. Посилання скаржника на положення частини 1 статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" є недоречним, оскільки цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів. Дозвільні органи - суб`єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.

6.17. Щодо аргументу скаржника про отримання позивачем дозволу на розробку проєкту землеустрою та розроблення ним відповідного проєкту, з огляду на що спірна земельна ділянка перебуває у нього в законному користуванні, колегія суддів зазначає, що надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є одним із підготовчих етапів та обов`язковою передумовою для розгляду уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування питання про передачу землі в оренду для зацікавленої особи, тобто не є документом, який підтверджує право користування земельною ділянкою.

6.18. Стосовно твердження скаржника, що судами не надано мотивованої оцінки кожного аргументу позивача, колегія суддів зазначає про таке.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції враховує, що як зауважив Європейський суд з прав людини у рішенні "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine), заява № 4909/04, § 58, 10.02.2010, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. В рішенні у справі "Трофимчук проти України" (Trofimchuk v. Ukraine), № 4241/03, § 54, 28.01.2011, Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

6.19. Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, визначені у статті 300 ГПК України.

6.20. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), "Рябих проти Російської Федерації" (Ryabykh v. Russia), "Нєлюбін проти Російської Федерації" (Nelyubin v. Russia)) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, оскаржувані рішення та постанову у справі прийнято із додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.2. Враховуючи викладене, оскаржувані постанову та рішення у справі слід залишити без змін.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Ради громадського територіального самоврядування мікрорайону "Русанівка" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 у справі № 910/1310/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір