Справа № 548/604/20

Провадження №1-кс/548/247/20

У Х В А Л А

І МЕ НЕ М У КР АЇ НИ

22.04.2020 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

слідчого судді - ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань ( в порядку ст.ст. 303,304 КПК України) ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з скаргою на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань ( в порядку ст.ст. 303,304 КПК України) , мотивуючи її тим, що 06 квітня 2020 року ним ОСОБА_3 була направлена заява про кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст. 325, ч.2 ст.162 Кримінального кодексу України до Хорольського районного відділу ГУ НП України в Полтавській області (далі Заява).

В даній заяві заявник вказав що незважаючи на оголошений в країні карантин відбуваються протиправні спроби проникнути до його помешкання різних посадових осіб без будь-якої необхідності та за явної протиправності таких дій оскільки це не тільки порушує його та родини гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) право на повагу до сімейного та особистого життя, а й наражає його та родину на небезпеку зараження смертельно небезпечним коронавірусом.

Такі дії посадових осіб порушують вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 року, Указу Президента України від 13 березня 2020 року №87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», розпорядження голови обласної державної адміністрації від 17.03.2020 року №138 «Про запровадження перебування на робочому місці/ дистанційної роботи на період карантину», розпорядження голови Хорольської районної державної адміністрації від 18.03.2020 року №62 «Про запровадження перебування на робочому місці/ дистанційної роботи на період карантину» рішення місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Хорольського району Полтавської області (протокол №5 від 16.03.2020 року) в частині заходів по запобіганню поширенню коронавірусу COVID-19.

Це почалося з 14 березня цього року, від моменту повернення заявником його малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 до його рідного дому та єдиного законного місця проживання з метою захисту прав дитини на збереження сімейних зв`язків та піклування з боку батька, які порушуються вже 4 роки внаслідок протиправних дій його матері ОСОБА_5 та повної бездіяльності держави в частині виконання позитивних зобов`язань та забезпечення гарантованих Конвенцією прав.

Кожного дня будинок заявника відвідували працівники поліції та інших установ для перевірки стану його сина та умов його проживання, хоч в цьому не було жодної потреби. Тим більше, що умови проживання дитини за адресою АДРЕСА_1 неодноразово перевірялися службою у справах дітей Хорольської РДА та опікунською радою при виконавчому комітеті Хорольської міської ради та визнані такими, що відповідають умовам розміщення дітей. Дані обставини досліджувались судом та встановлені в рішенні Апеляційного суду Полтавської області від 03.11.2016р у справі 548/205/16-ц, що є преюдиційним фактом. Жодних зауважень стосовно умов проживання дитини ніколи у комісій, що здійснювали перевірку не виникало натомість давалась позитивна оцінка створених для проживання та розвитку дитини умов.

Особливої уваги у своїй Заяві ОСОБА_3 звернув на наступні випадки протиправних діянь:

Коло 11-ї години 18.03.2020 року до заявника зателефонувала секретар комісії з питань захисту прав дитини Хорольської РДА ОСОБА_6 та запросила на 15.30 цього дня на засідання комісії до приміщення Хорольської РДА навідріз відмовившись назвати суть питань винесених на розгляд (підтверджується аудіозаписом телефонної розмови). У свою чергу заявник повідомив, що не зможе бути присутнім оскільки доглядає за малолітнім сином та не хоче наражати ні його ні себе на загрозу зараження інфекційними хворобами в тому числі коронавірусом. Секретар комісії рекомендувала зателефонувати начальниці ССД Хорольської РДА ОСОБА_7 з цього питання, що він і зробив. У відповідь заявник почув те ж запрошення на засідання та відмову повідомити суть питань, що виносились на розгляд.

В цей же день коло 18.00 до будинку заявника завітала група з 7 осіб в числі яких були три працівники поліції, сімейний лікар КНП Хорольського районного центру ПМСД ОСОБА_8 , колишня дружина ОСОБА_5 , її адвоката ОСОБА_9 та начальниця служби у справах дітей Хорольської РДА ОСОБА_7 , яка і керувала цією делегацією.

Показавши заявнику текст розпорядження голови Хорольської РДА та не надавши його копію дана особа вимагала впустити її та інших членів делегації для перевірки умов проживання його сина ОСОБА_4 та з метою передачі його матері. Дані вимоги були абсолютно незаконними, не мали жодних обґрунтованих підстав та наражали малолітнього сина, заявника та інших його рідних на загрозу зараження вірусом COVID-19, який зараз поширюється в країні та світі або іншою респіраторною інфекцією.

Заявнику не пояснили чому виникла потреба чергового та невідкладного обстеження умов проживання сина в період епідемії коронавірусу та запроваджених жорстких обмежувальних заходів.

Жоден з осіб, які намагались прорватись до помешкання не мали жодних засобів індивідуального захисту (маски, перчатки, бахіли, одноразові халати, антисептичні спреї чи серветки) за виключенням сімейного лікаря ОСОБА_8 , яка хоч і була в масці, але сама мала ознаки респіраторного захворювання, не повідомила про це, а навпаки ввійшла до приміщення та мала близький контакт з сином.

Йдучи на ризик заявник погодився впустити до будинку декілька осіб з числа працівників поліції та сімейного лікаря. До будинку зайшли два працівники поліції та сімейний лікар, які переконались, що з дитиною все добре, синочок був абсолютно здоровий та веселий і не висловлював бажання повертатись до мами.

В той же час вже в будинку заявник помітив що сімейний лікар ОСОБА_8 мала явні ознаки гострого респіраторного захворювання. В її очах були явно помітні сльози. Це викликало мій подив, оскільки вигляд спокійної, життєрадісної та абсолютно здорової дитини навряд чи міг викликати у лікаря такий сплеск емоцій. На запитання, чи вона плаче чути на аудіозаписі цієї події.

Оскільки заявник дуже оберігав дитину від будь-яких небезпечних для здоров`я факторів, ця ситуація його дуже обурила та занепокоїла.

Наступного дня, 19 березня до будинку заявника знову завітала група осіб у складі працівника поліції, сімейного лікаря ОСОБА_8 , колишньої дружини ОСОБА_5 , її адвоката ОСОБА_9 , секретаря комісії з питань захисту прав дитини Хорольської РДА ОСОБА_6 та начальниці ССД Хорольської РДА ОСОБА_7 яка керувала цим дійством. ОСОБА_7 вручила завірену копію розпорядження голови Хорольської РДА ОСОБА_10 №64 від 18.03.2020 року про повернення малолітнього ОСОБА_4 матері та вимагала в черговий раз впустити до приміщення її та інших осіб для перевірки умов проживання дитини та передати сина матері ОСОБА_5 за місцем її проживання, за адресою: АДРЕСА_2 .

Враховуючи явну протиправність та нікчемність вимог начальниці ССД ОСОБА_7 , а в діях голови Хорольської РДА ОСОБА_10 , який виніс протиправне розпорядження ознаки кримінального злочину передбаченого ст. 364 КК України, небезпеку зараження малолітнього сина, заявника та інших членів його родини смертельно небезпечним коронавірусом або іншою гострою респіраторною інфекцією, вчорашнє відвідування помешкання групою з двох поліцейських та сімейного лікаря, які змогли переконатись, що дитина здорова та з нею все добре заявник відмовився впускати осіб, які прибули до його помешкання всередину будинку, а тим більше передавати свого сина його матері, яка тривалий час грубо порушує права дитини та батька, що встановлено рішенням суду для примусового виконання якого відкрите виконавче провадження в якому на Боржницю ОСОБА_5 було накладено штраф за невиконання без поважних причин рішення суду, а також порушено три кримінальні справи, дві з яких за ч.1 ст. 382 КК України по факту невиконання ОСОБА_5 рішення суду, а одна по факту викрадення ОСОБА_5 дитини за ч.2 ст.146 КК України.

Після цього заявнику було вручено заздалегідь підготовлений протокол про адміністративне правопорушення передбачене ст.188-50 КУпАП, яке мало місце попереднього дня о 17:30 про те: що він не виконав рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею; що не виконав законні вимоги посадових осіб органу опіки та піклування, не допустивши до обстеження умов проживання дитини; що створював перешкоди посадовим особам при здійсненні повноважень (без уточнення які саме).

У своїх поясненнях, які є невід`ємною частиною протоколу заявник звернув увагу: що жодного рішення органу опіки та піклування стосовно визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею не існувало та не існує, натомість є рішення суду, обов`язкове до виконання і яким встановлено перешкоди з боку ОСОБА_5 у спілкування батька з сином і по факту невиконання якого по відношенню до ОСОБА_5 порушено дві кримінальні справи та накладено штраф; що його квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є на сьогоднішній день єдиним законним місцем проживання малолітнього сина, з огляду на зміст ст.ст. 160, 161 СКУ, обстежувалась 4 рази на предмет створення належних умов для проживання та розвитку його сина, в тому числі два рази службою у справах дітей Хорольської РДА і жодного разу не було виявлено жодних порушень, натомість створені умови оцінювались позитивно, дана обставина досліджувалась в судовому засіданні, відображена в рішенні Апеляційного суду Полтавської області від 03.11.2016р залишеного в силі касаційною інстанцією, що є преюдиційним фактом та не потребує доказування, крім цього вже в межах іншої цивільної справи проводилось обстеження помешкання 18.06.2019 року і знову була надано позитивна оцінка створених для дитини умов, також починаючи з 14 березня кожного дня до свого помешкання заявник впускав працівників поліції для перевірки стану дитини, а 18 березня вчасно не помітивши впустив ще й хвору на респіраторне захворювання сімейного лікаря з приводу чого був дуже стурбований.

В цей же день гуляючи з синочком на подвір`ї власного будинку приблизно з 16-ї до 17-ї години з ними була матір дитини ОСОБА_5 .. Оскільки було прохолодно то довша прогулянка могла привести до переохолодження дитини. Під кінець прогулянки ОСОБА_5 зазначила, що синочок гаряченький. Повернувшись до будинку заявник поміряв температуру дитини. Вона виявилась 36.9. Хоч синочок ні на що не скаржився та не виказував жодних ознак захворювання заявник був дуже стурбований з огляду на те, що температура дитини відрізнялась від загальноприйнятої нормальної 36,6 та враховуючи вчорашній близький контакт з хворим сімейним лікарем ОСОБА_8 ..

Звісно ж про такі обставини заявник повідомив колишню дружину ОСОБА_5 .. Вже через годину до його будинку прибув наряд поліції ОСОБА_5 та її адвокат ОСОБА_9 ..

Працівники поліції переконували заявника, що він мусить передати дитину матері. Його аргументи, що їхні вимоги абсолютно незаконні вони не приймали. Оскільки заявник відмовився передавати дитину та повернувся до будинку йому зателефонував один з працівників поліції, які прибули до його будинку та попередив, що якщо він не викличе швидку, або терміново не покаже дитину лікарю це буде розцінюватись як самолікування і наслідки будуть негативні. Заявник не уточнював, які наслідки мав на увазі поліцейський, але так розумв, що мова йшла про примусове проникнення до його помешкання, а можливо і відібрання дитини тому був змушений в черговий раз наражаючи на небезпеку свого синочка, себе та інших родичів викликати швидку до абсолютно здорової дитини.

Все, що змогли зробити працівники швидкої допомоги, які прибули на виклик це поміряти температуру дитини та подивитись горло. Температура була 37.0, а горло на думку лікаря швидкої трішки червоненьке. В той же час лікар швидкої відмовилась ставити жодні діагнози пославшись на те, що не має відповідної компетенції та запропонувала везти абсолютно здорову дитину до приймального відділення лікарні, де синочка зможе обстежити черговий лікар педіатр і це все в умовах небезпеки зараження небезпечним вірусним захворюванням не кажучи вже про звичайні респіраторні інфекції та не кажучи про величезний стрес для дитини, яка не виказувала жодних ознак хвороби крім дещо вищої температури. Як відповідальний батько заявник відмовився від транспортування здорової дитини до лікарні, чого рекомендують уникати самі лікарі без нагальної потреби, підписавши якийсь документ.

Що розповідали лікарі швидкої поліції заявнику невідомо, але невдовзі поліцейські поїхали залишивши їх в спокої.

Щоб закрити питання захворювання дитини заявник був змушений звернутись до дитячого відділення КНП Хорольського районного центру ПМСД, щоб дитину оглянув лікар педіатр та був готовий заплатити та самостійно доставити лікаря до дитини, але в реєстратурі йому навідріз відмовили повідомивши, що лікарі не виїжджають до дітей. Заявнику нічого не залишалось, як везти здорову дитину до лікаря в дитячу консультацію, наражаючи дитину на додаткову небезпеку. Звісно ж вони прибули в чітко зазначений час (11.10 20.03.20р.) дотримуючись всіх передбачених засобів захисту. Синочка оглянула лікар педіатр ОСОБА_11 . Вона поміряла температуру, яка виявилась 36,9 та подивилась горло зазначивши, що нічого страшного немає. При цьому синочок повідомляв що горло його зовсім не турбує так само як і будь що інше. Лікар поставила діагноз гострий фарингіт, призначила три рази на день бризкання ОСОБА_12 верде, три рази на день льодяники від горла ОСОБА_13 та три рази на день противірусні таблетки.

Незважаючи на те, що синочок стверджував, що його зовсім не турбує горло заявник був змушений дотримуватись рекомендацій лікаря, щоб не бути звинуваченим у ненаданні належного лікування дитині. В цей час заявник декілька разів на добу міряв температуру яку записував і помітив дивні, але стабільні зміни в температурі тіла синочка. Так, кожного ранку синочок прокидався з температурою коло 36,6, а потім на протязі дня вона зростала часом до 37,1, але перед сном вона знову поверталась до близької 36,6. Ці записи заявник передав своїй сестрі ОСОБА_14 , яка є одним з кращих лікарів в країні, яка повідомила, що такі зміни в температурі дитини є цілком нормальними для цілком здорової дитини такого віку як його син. Також заявник консультувався з нею з приводу тих ліків, які призначила педіатр ОСОБА_11 . Стосовно противірусних таблеток вона повідомила, що їх ефективність не підтверджена, в той же час їх використання допускається, зазначивши, що для дітей цей препарат є у вигляді сиропу. Враховуючи, що сестра проживає в передмісті Києва то оглянути дитину особисто вона не могла з огляду на відстань. В цей час колишня дружина постійно заявляла, що синочок може казати неправду, що його нічого не турбує. Синочок категорично заперечував слова матері, але заявник був змушений виконувати вказівки лікаря. Розуміючи, що сама змусила труїти здорову дитину ліками без потреби ОСОБА_5 вимагала припинити давати противірусні таблетки синочку незважаючи на рекомендацію лікаря, що він і зробив через два дні, але продовжив виконувати інші рекомендації лікаря. В цей час синочок не виказував жодних ознак захворювання. Кожного дня вони багато часу проводили на свіжому повітрі. Ще одного разу приходила під час прогулянки ОСОБА_5 , яка також мала можливість спілкуватись з дитиною по телефону, в чому сама відмовляла заявнику та синочку протягом чотирьох років. Ними була досягнута домовленість, що дитину він поверне їй 29 березня о 16.00 за адресою його місця проживання.

З цього моменту припинились приїзди поліції та візити делегацій з метою прорватись до помешкання та відібрати дитину. Після 7 днів непотрібного лікування заявник повністю припинив бризкати горло дитини та давати льодяники від горла, які призначила педіатр ОСОБА_11 .

Продовжуючи вимірювати температуру тіла дитини протягом дня заявник чітко відзначив, що це є нормою для мого сина. Вже після повернення дитини матері, він цікавився яка температура дитини в другій половині дня і вона так само виявилась 36,9 при тому що з дитиною було все добре судячи з повідомлень колишньої дружини. Можливо навіть ОСОБА_15 було відомо про такі коливання температури тіла дитини, про які вона змовчала та намагалась використати це для відібрання дитини від батька наразивши дитину на небезпеку зараження небезпечним вірусом та змусивши вживати ліки без будь-якої потреби.

Заявник вважає, що в цій ситуації саме протиправні дії посадових осіб Хорольської РДА, які вимагали обстеження помешкання в умовах карантину без жодної обґрунтованої потреби та спричинили до контакту з дитиною хворої на респіраторне захворювання сімейного лікаря ОСОБА_8 , а також працівників поліції, які прибули до будинку заявника ввечері 19 березня та вимагали обстеження дитини бригадою швидкої допомоги без реальної необхідності, що створює серйозну загрозу зараження дитини, заявника та інших його родичів коронавірусною інфекцією, а в подальшому призвело до поїздки з дитиною до дитячої консультації та вживання ліків дитиною без жодної потреби, порушують вимоги зазначених вище нормативно-правових актів направлених на запобігання поширенню коронавірусної інфекції.

В постанові КМУ №211 від 11.03.2020 року, яка була чинна на момент відвідування будинку групою осіб під керівництвом начальника ССД Вернигори, якою були встановлені карантинні обмежувальні заходи була встановлена пряма заборона на діяльність значної кількості підприємств, які здійснюють прийом відвідувачів, за виключенням життєво необхідних та за умови дотримання санітарних та протиепідемічних заходів.

Зазначених вище положень не було дотримано головою Хорольської РДА та іншими особами, які прикриваючись посадовими обов`язками намагались проникнути до помешкання заявника в період карантинну в той час як згідно ч. 6 ст.29 ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб саме на місцеві органи виконавчої влади покладаються організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасне і повне проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів.

З огляду на те, що дії посадових осіб, які в період карантину вимагали допуску їх до помешкання заявника та частина їх потрапила всередину наявні ознаки злочину передбаченого ч.1 ст. 325 КК України, з огляду на порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання захворюванню на інфекційну хворобу спричинену коронавірусом, враховуючи, що такі дії завідомо могли спричинити поширення цього захворювання.

Крім цього відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами передбачена ст.44-3 КУпАП.

Крім того, внаслідок незаконного проникнення до житлового приміщення відбулося втручання держави в особі представників органів державної влади, у заявка право на повагу до житла, яке гарантовано і захищено статтею 8 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що в той час як основним об`єктом статті 8 Конвенції є захист особистості від свавільного втручання з боку органів державної влади, вона не просто зобов`язує державу утримуватися від такого втручання: на додаток до цього негативного зобов`язання, можуть бути і позитивні зобов`язання держави, притаманні ефективному дотриманню прав особи-заявника, які охороняються відповідно до статті 8 Конвенції (див. «Kontsevych проти України», заява № 9089/04, § 45, від 16 лютого 2012 року). Чи є випадок, який аналізується, з точки зору «позитивного обов`язку» держави або з точки зору втручання органів державної влади, щоб бути виправданим відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції, застосовні принципи багато в чому схожі між собою. В обох контекстах увага повинна бути звернута на справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між конкуруючими інтересами особи і суспільства в цілому (див «Новоселецький проти України», заява № 47148/99, § 69, ECHR 2005-II (витяги)).

Отже, навіть якщо і припустити, що в результаті незаконного проникнення представників влади до житлового приміщення заявнка (яке на його погляд є очевидним з огляду на Постанову КМУ №211 від 11.03.2020 року, яка була чинною на момент відвідування будинку групою осіб під керівництвом начальника ССД Вернигори), не відбулося «втручання» держави у його право на повагу до житла, то все одно у органів влади виникає позитивний обов`язок розслідувати даний факт і притягнути винних осіб до юридичної відповідальності, передбаченої законом.

Заявник вказує, що щодо закону, який передбачає відповідальність за незаконне проникнення до житла, то слід зазначити, що групою осіб у складі працівника поліції, сімейного лікаря ОСОБА_8 , колишньої дружини ОСОБА_5 , її адвоката ОСОБА_9 , секретаря комісії з питань захисту прав дитини Хорольської РДА ОСОБА_6 та начальниці ССД Хорольської РДА ОСОБА_7 , було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 162 КК України (порушення недоторканості житла), оскільки за ініціативою та участю службових осіб органів державної влади відбулося незаконне проникнення до його житла, незаконне проведення в них огляду. Жодної необхідності у такому огляді житла не було. Згода на проникнення до житла заявника була вимушеною і дана лише для того, щоб не допустити розвитку конфліктної ситуації, примусового проникнення до житла і, щоб не травмувати психіку дитини, зокрема, щоб комісія переконалася в тому, що з сином все в порядку і його проживання в будинку повністю відповідає його волі, бажанням та «якнайкращим інтересам».

На сьогоднішній день синочок, без його згоди, в черговий раз переміщений його матір`ю до с. Крюківщина, Києво-Святошинського району, Київської області, де знаходиться в ізоляції в однокімнатній квартирі разом з дідом, його дружиною та матір`ю та позбавлений можливості прогулянок на свіжому повітрі вже протягом 18 днів.

Одночасно відбувається невиконання рішення суду про участь батька у вихованні сина з приводу чого заявник продовжує викликати наряд поліції та складати акти за підписом свідків у встановлений рішенням суду час з метою фіксування та припинення порушення права дитини.

Після подання заяви до поліції, жодних дій, спрямованих на внесення наданих заявником відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та здійснення досудового слідства органом досудового слідства не вчинялося.

Заявник вважає, що Хорольським ВП ГУ НП в Полтавській області було грубо порушено вимоги КПК України щодо внесення заяв про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Разом з тим, протягом 24 годин після подання потерпілим заяви про скоєне відносно нього та його малолітнього сина кримінальне правопорушення слідчим не внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань наступні відомості:

Час та дата надходження заяви потерпілого про кримінальне правопорушення;

Прізвище, ім`я, по батькові потерпілого;

Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим;

Попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

Прізвище, ім`я, по батькові та посада слідчого, який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розлідування,

як це передбачено ст. 214 КПК України та Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України № 69 від 17.08.2012 року за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України та Державною податковою службою України, а також не надано заявнику витяг з ЄРДР.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_3 повністю підтримав вимоги, викладені у скарзі та просив їх задовольнити.

В судове засідання представник Хорольського ВП ГУНП в Полтавській області не з"явився, але подали до суду заяву про розгляд скарги у їх відсутність.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали скарги та поданих документів, приходить до наступного.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч.1ст.303 КПК України.

Зокрема, у відповідності до п.1 ч.1ст.303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Відповідно дост. 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: скасування рішення слідчого чи прокурора; скасування повідомлення про підозру; зобов`язання припинити дію; зобов`язання вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги.

В судовому засіданні встановлено, що 06.04.2020 року заявник ОСОБА_3 звернувся до Хорольського ВП ГУНП в Полтавській області з заявою про внесення відомостей в ЄРДР та початок досудового розслідування.

Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя зазначає наступне.

Відповідно до ч.1ст.214 КПК Українислідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Відповідно до правової позиції, викладеної в п.п.1.1 Узагальнень«Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016, визначений ч.1ст.214 КПК Україниобов`язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб`єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов`язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.

Враховуючи встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про те, що посадові особи Хорольського ВП ГУНП в Полтавській області порушили вимоги ст. 214 КПК України та допустили бездіяльність при розгляді заяви ОСОБА_3 про вчинення злочину.

Кримінально-процесуальний кодекс України дійсно передбачає внесення до ЄРДР інформації на підставі заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень. Разом з тим, слід враховувати, що на цьому етапі розвитку правових відносин стосовно ймовірного вчинення діяння, відповідальність за яке встановлена КК України, не достатньо об`єктивних відомостей навіть для попередньої констатації наявності або відсутності ознак складу злочину. Заява ОСОБА_3 формально відповідає вимогам ч. 1 ст. 214 КПК України, оскільки містить повідомлення про обставини, які, за доводами заявника, можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Висновок про наявність або відсутність злочину за таких обставин може бути наданий лише слідчим після внесення відповідних відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування.

На окрему увагу заслуговує питання застосування до відповідних правовідносин Закону України «Про звернення громадян». Варто враховувати, що цей нормативно-правовий акт має свою мету і певним чином урегульовує питання взаємодії громадян з державними органами, у тому числі з органами, уповноваженими на здійснення досудового розслідування. Водночас слід зробити застереження щодо недопустимості підміни нормами цього закону положень, які визначають порядок реагування державних органів на одержання інформації про вчинені кримінальні правопорушення.

Так, відповідно до преамбули Закону України «Про звернення громадян» він регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Водночас, якщо особа звертається із певним документом до органів, відповідальних за реалізацію завдань кримінального провадження, пов`язаних із вчиненням, на її думку, кримінального правопорушення, то таке звернення недопустимо розцінювати як таке, в якому реалізується право особи на внесення пропозицій стосовно вдосконалення роботи органів досудового розслідування, викриття недоліків у їх роботі або як прояв участі у державних справах. Також неправильно (з цих же міркувань) розглядати заяви, які, на думку уповноважених суб`єктів органів досудового розслідування, містять відомості про кримінальне правопорушення, за правилами ст. 214 КПК України, а які таких відомостей не містять, за правилами Закону України «Про звернення громадян», оскільки така ознака не може використовуватись як розмежувальна для цих двох видів звернень.

За таких обставин, скарга ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань ( в порядку ст.ст. 303,304 КПК України), підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.7ст.214 КПК України«Якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов`язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування».

Так, відповідно до положень ч.4ст.216 КПК Українипередбачено, що досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів, у тому числі Національної поліції, здійснюється органами Державного бюро розслідувань.

Відповідно до п.17 ч.1ст.3 КПК України, слідчийце службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч.3ст. 8 Закону «Про державне бюро розслідувань»інші органи державної влади, отримавши інформацію про злочин, віднесений до підслідності Державного бюро розслідувань, зобов`язані невідкладно внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та негайно повідомити про це начальника (керівника) територіального управління Державного бюро розслідувань.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність в частиніпрацівників правоохороннихорганів -має бути повернутаособі,яка їїподала ,як така,що непідлягає розглядуу Хорольськомурайонному судіПолтавської області, так як проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень вчинених працівником правоохоронного органу, у даному випадку працівниками Хорольського ВП ГУНП в Полтаській області повинно здійснюватися органами Державного бюро розслідувань.

Керуючись ст.ст. 214, 303-307, 309 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ :

Скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань ( в порядку ст.ст. 303,304 КПК України) ,- задовольнити частково.

Поновити строк ОСОБА_3 для звернення до суду зі скаргою на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань ( в порядку ст.ст. 303,304 КПК України).

Зобов"язати уповноважену особу Хорольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області відповідно до вимог ст. 214 КПК України невідкладно внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань по заяві ОСОБА_3 від 06.04.2020 р. про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 325, ч. 2 ст. 162 КК України та надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань ( крім працівників правоохоронних органів) .

Скаргу ОСОБА_3 в частині працівників правоохоронних органів - повернути особі, яка її подала , як таку, що не підлягає розгляду у Хорольському районному суді Полтавської області.

Роз`яснити особі, яка подала скаргу, що повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді в порядку, передбаченому КПК України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її постановлення.

Слідчий суддя : ОСОБА_1