Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 264/3746/17

провадження № 61-37942св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітов М. Ю.,

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Солюшн Фінанс»,

боржник (особа, яка подала касаційну скаргу) - Приватне акціонерне товариство «Азовзагальмаш»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на постанову Апеляційного суду Донецької області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів Зайцевої С. А., Гаврилової Г. Л., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Солюшен Фінанс» (далі - ТОВ «Солюшен Фінанс») звернулося до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Міжрегіонального арбітражного суду (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року в справі № 29/2014 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Торговий дім Армавірського заводу важкого машинобудування» (далі - ВАТ «ТД АЗВМ») до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (далі - ПАТ «Азовзагальмаш») про стягнення заборгованості.

Клопотання мотивоване тим, що рішенням Міжрегіонального арбітражного суду (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року в справі № 29/2014 було стягнуто з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ВАТ «ТД АЗВМ» заборгованість за договором від 20 квітня 2011 року № ПР-06395 у розмірі 52 282 822,00 російських рублів та компенсацію за сплачений арбітражний збір у розмірі 216 674,66 російських рублів.

Рішенням арбітражного суду Краснодарського краю (Російська Федерація) від 11 лютого 2016 року у справі № А32-15170/2015-43/65-Б відносно ВАТ «ТД АЗВМ» було відкрито процедуру конкурсного провадження згідно з федеральним законом «Про неспроможність (банкрутство)».

03 травня 2017 року між ВАТ «ТД АЗВМ» та ТОВ «Солюшен Фінанс» було укладено договір купівлі-продажу (цесії), відповідно до умов якого ВАТ «ТД «АЗВМ» відступило ТОВ «Солюшн Фінанс» право вимоги до Приватного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (далі - ПрАТ «Азовзагальмаш») у загальному розмірі 311 372 019,62 російських рублів, у тому числі за рішенням Міжрегіонального арбітражного суду (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року в справі № 29/2014.

На адресу боржника було відправлено повідомлення про відступлення права вимоги від 31 травня 2017 року, проте заборгованість ним не сплачена.

Заявник у клопотанні посилався на те, що вже звертався з указаним клопотанням до суду, проте воно було залишено без розгляду та повернуто для усунення недоліків, у зв`язку з чим вважав, що строк пропущено з поважних причин.

З урахуванням викладеного, ТОВ «Солюшен Фінанс» просило суд поновити строк для пред`явлення рішення Міжрегіонального арбітражного суду (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року в справі № 29/2014, а також надати дозвіл на примусове виконання на території України указаного рішення; замінити сторону стягувача з ВАТ «ТД АЗВМ» на ТОВ «Солюшен Фінанс»; видати та направити у відповідний орган виконавчий лист.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 13 березня 2018 року у складі судді Литвиненко Н. В. у задоволенні клопотання ТОВ «Солюшен Фінанс» відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відсутні підстави для задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду, прийнятого на території іноземної держави та заміни сторони стягувача, оскільки таке клопотання подано з пропуском строку, встановленого статтею 391 ЦПК України 2004 року, а причини вказані заявником для його поновлення не є поважними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Солюшен Фінанс» задоволено.

Ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2018 року скасовано та прийнято постанову.

Поновлено ТОВ «Солюшен Фінанс» строк для пред`явлення рішення Міжрегіонального арбітражного суду зі штаб-квартирою в місті Москві (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року № 29/2014 до примусового виконання на території України.

Клопотання ТОВ «Солюшен Фінанс» про надання дозволу на примусове виконання на примусове виконання рішення іноземного суду та заміни сторони стягувача, задоволено.

Надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Міжрегіонального арбітражного суду зі штаб-квартирою в місті Москві (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року № 29/2014 за позовом ВАТ «ТД АЗВМ» до ПАТ «Азовзагальмаш» про стягнення з ПрАТ«Азовзагальмаш» на користь ВАТ «ТД «АЗВМ» заборгованості у розмірі 52 282 822,00 російських рублів, за договором від 20 квітня 2011 року № ПР-06395 та компенсації за сплачений арбітражний збір у розмірі 216 674,66 російських рублів.

Замінено стягувача у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Міжрегіонального арбітражного суду зі штаб-квартирою у місті Москві (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року № 29/2014 з ВАТ «ТД АЗВМ» на ТОВ «Солюшен Фінанс».

Видано виконавчий лист, який пред`являється для виконання в порядку, встановленому законом, про стягнення з ПрАТ «Азовзагальмаш» на користь ТОВ «Солюшен Фінанс» заборгованості за договором від 20 квітня 2011 року № ПР-06395 у розмірі 52 282 822,00 російських рублів, що за офіційним курсом НБУ на день постановлення рішення становить 21 916958,98 грн та компенсації за сплачений арбітражний збір у розмірі 216 674,66 російських рублів, що за офіційним курсом НБУ на день постановлення рішення становить 90 829,74 грн. .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ПрАТ « Азовзагальмаш» не виконує рішення Міжрегіонального арбітражного суду від 02 липня 2014 року. Підстави для відмови у задоволенні клопотання, передбачені статтею 468 ЦПК України, а також статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», апеляційним судом не встановлені. Аргументи представника ПрАТ «Азовзагальмаш» щодо порушення заявником процесуальних норм неспроможні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року ПрАТ «Азовзагальмаш» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга ПрАТ «Азовзагальмаш» мотивована тим, що згідно зі статтею 9 Міжнародної угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-ХІІ (далі - Міжнародна угода) рішення іноземного суду може бути пред`явлене до виконання протягом 3-х років з дня набрання ним законної сили. Аналогічні положення містяться й у статті 463 ЦПК України. Враховуючи остаточність рішення Міжрегіонального арбітражного суду від 02 липня 2014 року, трирічний строк з моменту набрання цим рішенням законної сили сплив 02 липня 2017 року. Судом встановлено, що ТОВ «Солюшн Фінанс» зверталось до суду з аналогічними клопотаннями двічі - 03 липня 2017 року та 01 серпня 2017 року. При цьому під час первинного звернення з таким клопотанням заявником не було додано до клопотання частини додатків (оригіналу арбітражної угоди або її належним чином завіреної копії; документу, який засвідчує, що сторона стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі у судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи), що послужило підставою повернення без розгляду цього клопотання ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 липня 2017 року у справі № 264/3314/17. Згадана ухвала не оскаржувалась.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що повторне звернення з таким клопотанням та надання вичерпного переліку всіх необхідних документів, що відбулось 01 серпня 2017 року не може розцінюватись як усунення недоліків, адже у цьому випадку мало місце саме повернення клопотання без розгляду, а не залишення його без руху.

Крім того, заявник звертає у касаційній скарзі увагу на те, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску ТОВ «Солюшн Фінанс» процесуального строку, передбаченого статтею 463 ЦПК України, окрім зазначення про недоліки попереднього клопотання та неможливість отримання довідки про набрання законної сили рішення Міжрегіонального арбітражного суду зі штаб-квартирою у місті Москва (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року у справі № 29/2014. Отримання такої довідки, на яку посилається ТОВ «Солюшн Фінанс», взагалі не передбачено для рішень Міжрегіонального арбітражного суду зі штаб-квартирою у місті Москві (Російська Федерація) та не є обов`язковим.

Також заявник у касаційній скарзі наголошує на тому, що стягувачем у справі № 29/14 згідно з рішенням Міжрегіонального арбітражного суду від 02 липня 2014 року є ВАТ «ТД «АЗВМ», а не ТОВ «Солюшн Фінанс», оскільки відступлення права вимоги за договором від 20 квітня 2011 року № ПР-06395 було вчинене в порушення пункту 7.3 цього договору.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У серпні 2018 року ТОВ «Солюшн Фінанс» засобом поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на дотримання апеляційним судом норм процесуального права, просило постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Міжрегіонального арбітражного суду зі штаб-квартирою в місті Москва (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року у справі № 29/2014 було стягнуто з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ВАТ «ТД АЗВМ» заборгованість за договором від 20 квітня 2011 року № ПР-06395 в розмірі 52 282 822,00 російських рублів, компенсація за сплачений арбітражний збір в розмірі 216 674,66 російських рублів.

Згідно з довідкою Арбітражу при Асоціації «Міжрегіональний центр арбітражу» від 12 липня 2017 року та самого рішення Міжрегіонального арбітражного суду зі штаб-квартирою у місті Москві (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року №29/2014, воно є остаточним та набрало законної сили, сторонами по справі не оскаржувалось.

Відповідно до повідомлень для позивача та відповідача по справі Міжрегіонального арбітражного суду від 10 червня 2014 року, від 19 червня 2014 року № 29/2014, відповідач належним чином, в рамках статті 4, статті 11 Регламенту вирішення спорів Міжрегіонального арбітражного суду і статті 3 Закону Російської Федерації «Про міжнародний комерційний арбітраж», були повідомлені про час та місце проведення слухання по справі.

Добровільно рішення арбітражного суду боржником не виконано.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.

Розгляд судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів є особливою формою взаємної правової допомоги, яка надається Україною та іншими державами учасницями відповідних міжнародних договорів.

Згідно із частиною першою статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР ратифікована Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, яка набула чинності з 14 квітня 1995 року і передбачає визнання та виконання рішень Російської Федерації Україною. Конвенцію ратифіковано із такими застереженнями: Україна бере на себе зобов`язання щодо надання правової допомоги в обсязі, передбаченому статтею 6 Конвенції, за винятком визнання і виконання виконавчих написів; Україна бере на себе зобов`язання визнавати і виконувати рішення, ухвалені на територіях держав учасниць Конвенції, передбачені пунктом «а» статті 51 Конвенції, за винятком нотаріальних актів щодо грошових зобов`язань.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, входять до національного законодавства України.

Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» ці договори застосовуються в Україні в порядку, передбаченому для норм такого законодавства.

Статтею 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті.

Статтею 391 ЦПК України 2004 року, в редакції, чинній на час звернення до суду з цим клопотанням, встановлено, що рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд залишив поза увагою, що вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви.

Апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що пропустивши строк для пред`явлення клопотання про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду, прийнятого на території іноземної держави та заміни сторони стягувача й звернувшись до суду першої інстанції з клопотання про поновлення цього строку, ТОВ «Солюшен Фінанс» посилалось на те, що вказаний строк пропущено з поважних причин, оскільки товариство у строк, встановлений статтею 391 ЦПК України 2004 року, вже зверталося раніше до суду з таким клопотанням.

Проте ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 липня 2017 року у справі № 264/3314/17 клопотання було залишено без розгляду та повернуто заявникові з підстав того, що заявник у порушення вимог статті 394 ЦПК України 2004 року не додав до клопотання оригінал арбітражної угоди або її належним чином засвідчену копію, офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили та документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, а також надані копії документів, у тому числі рішення Арбітражного суду та протокол зборів кредиторів ВАТ «ТД АЗВМ» не посвідчені належним чином. Вказану ухвалу заявником було отримано 27 липня 2017 року та після усунення вказаних недоліків 01 серпня 2017 року вдруге направив клопотання до суду.

Пунктом 5 частини другої статті 396 ЦПК України 2004 року передбачено, що у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні.

Статтею 9 Міжнародної угоди передбачено, що у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть конкретному суду за місцем, де виклопотується виконання рішення, докази того, що закінчився трирічний термін давності подання рішення щодо примусового виконання.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Таким чином, апеляційний суд, дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про поновлення строку, вдався фактично до переоцінки доказів та обґрунтував свої висновки виключно на припущеннях.

Вирішуючи клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду та заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні, суд першої інстанції, встановивши у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання з підстав, викладених у судовому рішенні.

Відмовляючи у задоволенні цього клопотання суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави для задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду, прийнятого на території іноземної держави та заміни сторони стягувача, оскільки таке клопотання подано з пропуском строку, встановленого статтею 391 ЦПК України 2004 року, а причини вказані заявником для його поновлення не є поважними. При цьому судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Солюшен Фінанс» вперше звернулося до суду з вказаним клопотанням 03 липня 2017 року, а вдруге - 01 серпня 2017 року, тобто поза межами встановленого строку.

При цьому суд першої інстанції вважав неспроможними доводи представника заявника з приводу того, що попереднє звернення ТОВ «Солюшен Финанс» з вказаним клопотанням та залишення його без розгляду ухвалою суду, у зв`язку з допущеними заявником недоліками, є поважною причиною пропуску вказаного строку. Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску процесуальних строків мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що посилання на неможливість отримання документів, сплати державного мита, та посилання на інші аналогічні обставини, як на поважні причини пропуску строків, є хибними, оскільки судова практика не розглядає такі причини як поважні для поновлення строку, такі причини фактично обумовлені неналежними діями або бездіяльністю самого заявника.

З такими висновками погоджується й Верховний Суд.

Така ж правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 264/3926/17 (провадження № 61-574св17), яка висловлена у аналогічних правовідносинах.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну оцінку, дослідив надані учасниками справи докази та ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе судове рішення.

Апеляційний суд вищевикладеного не врахував та дійшов помилкового висновку про доведеність клопотання ТОВ «Солюшн Фінанс» й наявність правових підстав для надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Міжрегіонального арбітражного суду (Російська Федерація) від 02 липня 2014 року в справі № 29/2014 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Торговий дім Армавірського заводу важкого машинобудування» (далі - ВАТ «ТД АЗВМ») до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (далі - ПАТ Азовзагальмаш») про стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 08 травня 2018 року скасувати.

Ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 13 березня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. КузнєцовСудді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов